Селезньов у «Дніпрі»: Wrong Is Right?

У суботу, 25-го липня 2009 року в межах другого туру національного чемпіонату з футболу Євген Селезньов провів свій перший матч і перший м’яч у складі дніпропетровського «Дніпра». Це був другий гол дніпрян у цій зустрічі, яка завершилася переконливою перемогою над принциповими суперниками з Харкова. Але трохи східніше від «Дніпро-Арени», на благословенній донецькій землі, мене хвилювало лиш одне питання, яке мало відношення до вищезгаданої гри. Воно формулюється так: чи не міг Євген Селезньов продовжувати займатися своєю улюбленою справою – забивати м’ячі – у складі гірників, вихованцем яких він і є? Перш ніж перейти до розгляду зазначеної проблеми, дозволю собі невеликий екскурс до історії трансферних взаємовідносин «Шахтаря» та «Дніпра». Зовсім уже в сиву давнину заглядати не буду, адже минуле в українському футболі має значно менше точок дотику із сучасністю, аніж у загальносвітовому контексті. Достатньо буде розглянути події на вітчизняному трансферному ринку, які залишили там слід протягом останніх трьох років. Саме 2007-го розпочалася міграція донецьких форвардів до сусіднього обласного центру. Першим шлях протоптав Андрій Воробей, виконавши роль роздрібної монети при переході Єзерського в Донецьк. Другим до Дніпропетровська з інтервалом у рік перебрався ще один знаний бомбардир гірників Олексій Бєлік. Пройшов ще рік, і хто ще мусить підшукувати собі житло на берегах Дніпра – загальновідомо. Саме цей, третій «перекинчик» і вибивається зі стройного ряду тенденційності попередніх переходів. Суть цієї тенденції полягала у тому, що Вара та Льоха переходили до складу дніпропетровців, будучи, якщо можна так висловитися, «списаними», «відпрацьованим матеріалом» для гірників. Останні донецькі сезони в їхньому виконанні аж ніяк не вражали. Воробей забивав лиш у великі свята, а Бєлік не вирізнявся нічим особливим на фоні гри новоприбульців Лукареллі та Гладкого та вічного Брандао і, відбувши відрядження до клубу бундесліги з міста-побратима Донецька «Бохум» (де він також загубився, не провівши жодного м’яча), опинився в Дніпропетровську. Отже, шукаючи приводи цих двох переходів, знаходимо їх у наступному висновку. Обидва форварди не витримали конкуренції за місце в основі «Шахтаря», позаяк своєю непевною грою не викликали довіри тренерів. Тому між цими трансферами можна поставити віртуальний знак «дорівнює». Та повернімося до Селезньова. Можливо, його теж зарахували до когорти тих, хто не має подальшої перспективи в «Шахтарі». Це може пояснити його продаж – саме продаж, а не оренда – до Дніпропетровська. Але маю сумнів щодо того, що Євген повністю вичерпав себе як форвард гірників. По-перше, він провів у головному донецькому клубі лиш один сезон. Погодьтеся, досить короткий термін, аби повністю «розкусити» подальші перспективи гравця. І зовсім уже дивним здається цей трансфер у світлі того, що Селезньов цьогоріч став другим снайпером команди в усіх турнірах, а в чемпіонаті він виявився кращим бомбардиром гірників із сімома забитими м’ячами. І змусив таким чином згадати, що до єврокубків виходять через внутрішні змагання, на важливість та серйозність яких, схоже, було начхано на початку сезону. Тим більше стали в пригоді його сім влучних пострілів. Маючи на своєму рахунку одинадцять забитих м’ячів, він якісно вирізнявся на фоні загалом млявої гри нападу гірників зразка 2008/2009. Євген, на мою думку, був беззаперечно кращим нападником цьогосезонного «Шахтаря». Потужний, працьовитий, не звичний до програшу в боротьбі. У основі він з’являвся лише майже в кожній третій грі, та поділіть 26 проведених ним ігор на три, й отримаєте досить непоганий показник. Додамо до сімох забитих ним у чемпіонаті м’ячів два голи в Кубку, один з яких допоміг пройти непоступливу «Олександрію» й у доброму гуморі підійти до листопадового матчу з «Динамо», а також влучні виходи на заміну в єврокубках, перший з яких вбив п’ятий цвях до труни «Базеля» в Лізі, а другий допоміг зламати опір кризового, але войовитого «Тотенхема», який у лютому завітав до Донецька на перший раунд плей-офф. Хтозна, якби не кинув тоді Луческу до пекла гри Женю, чи не встояв би, не приведи Боже, лондонський гранд з єврейським минулим. Можна навіть сказати, що Євгеній своїм влучним ударом головою розпочав переможну ходу гірників до Стамбула. І це буде гідне визнання заслуг цього потужного нападника перед донецьким «Шахта-рем». Саме гра Селезньова демонструвала, любі друзі, що футбол ще не вмер і грати можна з наснагою й бажанням. Цілком закономірно, що саме Євгеній, плоть від плоті й кров від крові донецького клубу, продемонстрував нам цю істину. І саме його жага до перемоги, на мою думку, трошки оживляла «мертву» загалом атакувальну лінію донеччан. Шкода, що не всі партнери брали приклад з цієї людини в її завзятті до гри. До речі, про партнерів. Лінія нападу гірників провела сезон на дуже низькому рівні. Грали форварди мляво, гаючи за гру достобіса моментів. Та це ще й непогано, якщо було що гаяти! Часто єдиний нападник усю гру проводив на голодному пайку, не маючи змоги зачепитися за м’яч. Бозна-куди поділися бомбардирські таланти Гладкого, Адріано, як і завше, «поров» моменти, Брандао перед від’їздом на середземноморське узбережжя якось тягнув гру, але теж не витягував, Морено виявився просто гламурним непорозумінням, який усіма правдами й неправдами уникав будь-якої боротьби, Руслан Фомін же грав занадто мало, аби сформувати бодай якесь стійке враження. Не пішла гра спочатку й у Селезньова, але він дещо компенсував низьку кількість забитого невтримною жагою до боротьби. Хлопець просто хотів грати, не піжонив, як деякі його товариші по нападу, не ховався від шаф-захисників, відпрацьовував у обороні. І, починаючи з листопада, справи пішли, на радість фанам гірників та на горе їхнім суперникам. І отепер, після загалом непогано проведеного року в Донецьку Селезньов змушений переїздити до Дніпропетровська. Сумно стає, люди добрі. Не за Євгена, він і в «Дніпрі» себе покаже, я певен, а за рідний клуб. Невже в його менеджменті є настільки недолугі діячі, які не в змозі оцінити реальну користь, що її той чи інший гравець приносить команді? Адже певна кількість ніг цього трансферу ростуть саме звідти. Велика роль у переході Євгена до «Дніпра» належить і тренерському штабу команди, з боку якого подеколи лунала на адресу макіївчанина подекуди не дуже обґрунтована критика. І зовсім сумно стане, якщо під кінець трансферного вікна припруть чергового юнака з Бразилії, з чудовим дриблінгом, але зовсім без наявності ігрових мізків. Підсумую сказане. У якийсь визначний грошовий прибуток для гірників як мету цього трансферу не вірю абсолютно. Так, криза трохи пощипала капітали Ахметова, але не настільки, щоб ураховувати настільки незначні як для «Шахтаря» суми задля наповнення клубного бюджету, який і так зосереджений, напевно, в одних руках, не буду повторюватися, чиїх. І витікає висновок, у який особисто мені повірити дуже важко – Євген Селезньов не підійшов рідному клубу. Не підійшов через силу-силенну суб’єктивних вражень від його гри. Ну що ж, буде тепер доводити власну профпридатність у «Дніпрі». Успіхів тобі, Женю, тільки «Шахтарю» не забивай! Хоча ні, можеш один забити – десь за рахунку 0:3 не на користь твоєї нової команди:) Ну а атаку «Шахтаря», як і торік, будуть тягнути на собі прекрасні, але дещо нестабільні бразильці з півзахисту. Тож прапор їм у руки, а реалізацію – до ніг. І зовсім «без надії таки сподіваюсь» (с), що наші браві форварди припинять бити байдики, а візьмуться за справу. Будь ласка, доведіть неправоту моїх висловлювань на вашу адресу. Радість моя не знатиме меж. Р.S. Адріано класно зіграв у Маріуполі, зробивши дубль. Привід вибачатися? Ні в якому разі, хай так зіграє хоча б кілька ігор, тоді подивимось. А взагалі – дай Боже.

Открыть Комментариев 9

Шахтар 2008-2009: I give a love a bad name

Стільки правди в горлі, стільки мук – Не переповідати до рання. В. Стус Для початку розтлумачу вибір такого заголовку для поданого тексту. Винесені у назву слова – перефразована назва відомої пісні Джона Бон Джові, яка перекладається приблизно так: «я даю любові погані ймення», або «я погано відкликаюся про любов». Саме такою для мене є обрана місія – скласти певне враження про гру «Шахтаря» минулорічного зразка. Адже вже десять років, з того часу, коли я почав щось розуміти в футболі, для мене існує тільки одна команда, і це саме гірники. Тож критика, вжита мною в цій статті, й видається мені подібною до слів, винесених до заголовку. Та що поробиш, адже занадто суперечливий сезон провів «Шахтар» торік, і тут я вже звертаю вашу увагу на епіграф – дійсно, на шляху до тріумфу вболівальникам донеччан довелося пережити багато для пересічних громадян мікро-, а для себе – макромук. Та потім прийшла винагорода за ці страждання. Правдивість же викладеної інформації може легко відстежити будь-яка людина, яка переглянула хоча б більшість ігор «Шахтаря» протягом цього непересічного року. На думку видатного українського критика й літературознавця у вигнанні Юрія Шереха вся літературна критика має два різновиди, якщо хочете, напрями. Перший – це критика наглядова, коли аналіз літературного твору проходить більш шляхом спроб загнати цей витвір мистецтва до рамок якихось критеріїв, і, в разі невідповідності твору цим критеріям, письменниковому творінню виноситься різко негативний вердикт. Критики наглядові не хочуть сприймати мистецтво, яке виходить за рамки їхніх уявлень, що, безперечно, значно звужує можливість світоглядно-естетичного розгляду ними твору. Другий різновид оцінки твору літературного – критика вглядова. Представники цієї течії критичної майстерності роблять спроби зрозуміти задум автора, прожити разом із ним та його героями цей твір, аби потім якнайбільш влучно донести суть твору до читача, зробити його зміст більш зрозумілим для пересічного поціновувача. З такою ж проблемою вибору стикаються подеколи й ті, хто тим чи іншим чином має відношення до футболу й намагається по мірі можливостей його аналізувати. Серед уболівальників, наприклад, побутує більш жорстокий наглядовий критицизм, коли гра того чи іншого гравця розкладається за певними усталеними традиціями, як-от забиті-пропущені м’ячі, кількість ТТД, остаточний рахунок матчу. Спеціалісти ж, обираючи оглядову критику, певним чином презентують нам своє бачення футболу чи гри певного гравця. І, в залежності від рівня власних знань і міркувань у цих галузях формують у розумах пересічних поціновувачів гри мільйонів окреме уявлення про ту чи іншу ігрову проблему, певний футбольний мікросвітогляд, якщо так можна висловитися. У поданій статті я намагатимусь з огляду на власний уболівальницький та початківський аналітичний досвід презентувати вам книгу життя донецького «Шахтаря», написану ним торік. Літературні паралелі мають до футбольного дійства набагато більше точок дотику, ніж може здатися на перший погляд. Тут є свої головні герої, певний сюжет, яким може слугувати перебіг сезону. Присутні тут і конфлікти(гравців з тренерами, гравцями, оточуючою дійсністю, власними можливостями). Бавлять нас іноді й спортивними тропами – наприклад, мінімальну перемогу «Шахтаря» над віденською «Аустрією» після гостьових 1:5 ніяк, окрім оксиморона, й не назвеш… Торік «Шахтар» написав роман. Здоровезний такий, товстий, із позолоченою обкладин-кою. От тільки перші його сторінки були заповнені якимсь матюччям. Читачі-вболіваль-ники від такої несподіванки просто оскаженіли й відразу заволали: «Автора!», вкладаючи в цей вигук усю свою недовіру графоманові, який вилив на сторінки видання таку-от юринду. Деякі навіть кинули читати цю книгу, про що потім пошкодували. Ті ж, хто залишився, сумно зітхнули, згадавши, що таку маячню «Шахтар» востаннє видавав 95-го року. Тоді, коли хтось призабув, гірники посіли аж десяте місце. Перевидання такої графоманії не бажав ніхто… Переламним для сюжету став лігочемпіонівський матч із «Базелем», який скуштував від донеччан п’ять сухих м’ячів. Ну а далі прийшла весна, яку ви й самі прекрасно пам’ятаєте. Антисемітська акція проти «Тотенхема», приготування сервелату з ЦСКА, Бородіно для «Марселя», і просто знущання над єврокубковими мріями «Динамо» у півфіналі. А потім була кульмінація. Рімейк 1945 року відбувся в Стамбулі. Руїнами Німеччини були задоволені всі, окрім деяких київських жевжиків, які й досі намагаються принизити Перемогу. Бог їм суддя та чемпіонат у подарунок – у прем’єр-лізі для пролетарських героїв-гірників кінець був не такий мажорний, як у Європі. Ще одним неприємним поворотом сюжету стала гра проти «Ворскли» на Кубок України, в якій доля вирішила видати всі трофеї в єдиному екземплярі. Неприємно, але чи нам скаржитися на долю, яка подарувала незалежній Україні та Донбасу як невід’ємної її частини свято у вигляді останнього Кубка УЄФА. А тих, хто відокремився від армії вболівальників перед обличчям перших негараздів а тепер набридливо втручаються до святкувань , просимо йти геть із нашого свята. Зрадників навіть література ніколи не шанувала. Їх тільки наша історія любить, але туди назавжди увійде саме «Шахтар». З мажору на більш спокійні тони. Вашій увазі пропонується спроба вглядного аналізу виступів та дій головних персонажів донецької команди – а саме футболістів і тренерів. Вибачте, але усі особи менеджменту клубу в очах уболівальника сприймаються як «де-в’ятий лебідь біля ставу», а фінансовою інформацією досконало я не володію. Тож не буду нікого вводити в оману, запропоную краще огляд того й гри тих, що чи кого ви самі, незважаючи від клубної приналежності, бачили на своїх телеекранах чи з трибун, бодай увімкнувши новини спорту. Останні три слова, точніше, практикування того, що вони означають, характеризують найнижчий рівень футбольної освіченості. Отже, будемо її викорінювати. Маю намір також пояснити критерії нарахування сезонних оцінок гравців. Поряд з їхніми прізвищами ви бачите середнє число від балу за виступи в Україні(чемпіонат і Кубок) та в Європі (ЛЧ, КУЄФА). Таким чином, якщо, наприклад, Жадсон отримав «сімку», то це означає, що він провів класний сезон у Європі, за що був винагороджений оцінкою «сім та п’ять», але не продемонстрував усього, на що здатний, в Україні, де спіймав 6,5. Тактика Протягом всього ігрового року Мірчею Луческу в українських та європейських турнірах біли вживані різні тактичні схеми. Так, у чемпіонаті, де пресинг на думку тренера мав бути меншим, аніж у змаганнях міжнародних, а простір для атакувальних дій – ширшим, використовувалася схема з двома форвардами. У Європі ж більш насиченим був центр поля, задля наповнення півзахисту гравцями в жертву приносився один з нападників. Ця схема з двома опорними працювала в Кубку УЄФА, не принісши успіху лишень у першому матчі з ЦСКА. Та й жертвувати кимось з форвардів це занадто гучно сказано, враховуючи рівень їхньої гри протягом року. Велике задоволення викликає той факт, що Луческу хоча б чогось навчили минулі помилки. Тепер він намагається грати якнайбільш обережно й прагматично (з поправками, звісно, на бразильський менталітет атакувальної частини півзахисту) і це, нарешті, дає результат. Вже в минулому гра в одного опорника проти супротивників, що переважають за класом і досвідом. Тепер кожного суперника чекає слов’янський тандем у центрі, що страхує далеко не безгрішний захист. Одним словом, 4-2-3-1 дали свої, й дуже гарні пло-ди. Але вони виглядали скоріше вимушеною мірою внаслідок відсутності бодай двох нападників належного класу. Тож, якщо Ахметов улітку розщедриться на класного форварда, нові тактичні зміни цілком імовірні. Тепер пройдемось по персоналіях Воротарі 1. Богдан Шуст б/о Колишня головна надія української воротарської школи за останній рік лише одного разу з’явилась у рамці «гірників», вийшовши на заміну в кубковій грі з «Олександрією». Бодя двічі відбив небезпечні постріли колишніх поліграфтехніків і знову повернувся до свого звичного заняття – полірувати лаву резервістів. Займатися такою сумною справою його змусили як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. До перших належить присутність у команді попереду нього двох голкіперів національної збірної, що вичавили з неї, здавалося б, вічного Шовковського – Пятова та Худжамова. До суб’єктиву, на жаль, належить непевна гра самого Богдана протягом двох минулих сезонів. Дурнувата бонька Палопа окрім загальновідомої чорнющої справи зробила ще одну капость – принесла Шусту невпевненість у грі. Удар голови цього клятого іспанського воротаря похитнув одвічну Богданову стабільність у виступах за гірників. На колишній рівень він не повернувся й до сьогодні. Хоча був у нього шанс зачепитися за основу навесні торік, коли Мірча не дуже йняв віри в Пятова, та, на жаль, сам Шуст його й змарнував, досхочу напомилявшись, унаслідок чого «Шахтар» втратив три пункти в Сімферополі та ледь не позбувся перемоги в Києві. Після цього до воріт був направлений ветеран Шутков, потім повернув довіру тренера Пятов, а купівля минулого літа Худжамова остаточно поставила хрест на перспективах Богдана в складі гірників. Впевнена гра Пятова протягом сезону цього лише підкреслила вище висловлену тезу. Від нічого робити Шуст навіть встиг виграти першість країни серед молодіжних складів, але це трохи не те, на що він розраховував, відмовляючи рідним «Карпатам», які минулоріч воліли його орендувати. Цього року Богдан уже не опирається перспективі короткострокового переїзду, адже пропозиція сусідів із «Металурга» - просто манна небесна для голкіпера, який вже скучив за справжньою грою. Та й їхати далеко не треба. Побажаймо йому успіху. 12. Рустам Худжамов 6,0 Рустам почав сезон так, що враз пішли розмови про те, що цього року Пятову в рамці стане дуже тісно. Вигравши серію одинадцятиметрових штрафних ударів у свого колишнього клубу «Динамо», Худжамов, здавалося б, надовго завоював місце в основі. Та цей райдужний для екс-воротаря ФК «Харків» розклад змінив уже перший матч проти новачка прем’єр-ліги «Львова». Там чемпіони отримали неабиякого ляпаса по своїх амбіціях, що різко зросли після перемоги над одвічним супротивником у Полтаві, у вигляді двох м’ячів від Панаса та Федорчука. І сказати, що Худжамов винен у цих пропусках, не зовсім можна – там захист дрів наламав. Однак – не виручив. Надовго запам’ятали в Донецьку та області й зіпсований запорізьким «Металургом» День Шахтаря – ті ж таки два м’ячі приблизно з трьох ударів. Стояв знову Рустам, і претензії до нього ті ж самі, класичні – не виручив, не врятував. Наступного разу Худж з’явився лише в Кубку з «Олександрією», де спіймав красень-гол від Казанюка з тридцяти метрів, лаври якого автор має розділити з голкіпером, що запізно полетів страхувати свій кут воріт. До того ж отримав травму, зіткнувшись з Гладким і внаступне потрапив до старту лишень наприкінці чемпіонату, коли все для «Шахтаря» в ньому було вирішено. Основним він так і не став… Що є причиною цьому? Я вбачаю дві основні. Перша – присутність класного конкурента на позиції, чим не міг похизуватися «Харків», виступаючи за який, Худжамов і став відомим. Ну, а друга – типова хвороба воротарів команд, що належать до розряду слабачків-середнячків, тобто звичка до постійної напруги біля власних воріт і неготовність до того, що кількість ударів по рамці може дорівнювати лише кільком, на відміну від десятків пострілів у клубі минулому. Така невелика статистика вдарів веде до втрати концентрації голкіпером, що звик до більшого, й він пропускає, кажучи грубо, все, що летить у ствір. Наприкінці Рустам трошки пристосувався до такого життя, але вже було пізно… Та не пізно ще заявити про себе майбутнього сезону! Хоч я чомусь у це не вірю… 30. Андрій Пятов 7,0 Відповідь на питання, чому я не вірю в перспективи Худжамова як основного голкіпера «Шахтаря». Андрій Пятов дуже виріс за минулий сезон. Виріс перш за все в плані психологічному. Погодьтеся, не кожен кіпер витримав би такі насмішки долі, які випали на долю Андрія в матчах з «Барселоною» та «Вердером». Більшість би просто розклеїлася й продовжила б гру на ще більшому мінорі. А ще більше людей у рукавичках просто не в змозі чи не прагнуть вирватися з болотного рівня нашого чемпіонату, аби підставити обличчя тим самим ударам долі рівня найвищого. Та Андрій особливий. Він зміг. Низький уклін йому за це. Його олімпійський спокій у контрасті з неврастенічними рухами в рамці опонентів виступив однією з найважливіших запорук успіху донеччан у Європі. Почали ми з психології, позаяк інші складові потужної гри Пятова у воротах «Шахтаря» загальновідомі. Реакція, вибір позиції, трошки підтягнув гру на виходах. Ті самі помилки у двох найважливіших сьогорічних матчах є швидше винятком з правила, аніж закономір-ністю. Ці винятки лише підтверджують тезу, що говорить: «Андрій Пятов – найкращий голкіпер України». Та й на рівні східноєвропейської воротарської гри він виглядає одним з кращих. Пятов ризикує вирости в найпомітнішу постать української воротарської школи останніх років. Передумови для цього є непогані. Але, аби дістатися цих висот, шлях до яких поки що складається настільки сприятливо, потрібно наполегливо працювати над собою й навіть не замислюватися про якісь там успіхи, що є позаду. І все, вірю я, в Андрія вийде. Футбольний рік, що минув, продемонстрував, що Пятов не є зайвим у цьому бізнесі. 35. Юрій Вірт б/о Пам’ятаю гру Юрка у рамці «гірників» ще часів першої Ліги Чемпіонів, але це не привід, аби сьогодні позитивно оцінювати присутність у клубі в якості четвертого кіпера тридцятип’ятирічного львів’янина. Чорт забирай, на цю почесну позицію вже є претенденти з числа плеяди молодих воротарів дублюючого складу – Артем Тетенко, В’ячеслав Базилевич, Олександр Купальний… Невже все це різноманіття талантів, що розквітли вже й на рівні різновікових молодіжних збірних, всохне через неувагу до себе з боку керівництва першої команди?! Дуже б цього не хотілося… Висновок: лінія є найсильнішою в Україні як за якістю, так і за кількістю класних голкіперів у її складі. Такими є як Андрій Пятов, так і Рустам Худжамов. Звичайно, проблеми в грі Андрія як основного є й турбують – зокрема, подеколи спостерігається нервозність у грі на виходах, але все це піддається корекції. І, незважаючи на ці дрібні недоліки, Пятов провів дуже сильний сезон, продемонструвавши перспективу надовго закрити воротарську проблему в «Шахтарі». Від Худжамова ж потребується тяжка праця на тренуваннях та здорова конкуренція із основним воротарем. Саме така градація поки що вимальовується в Донецьку. Захисники 5. Олександр Кучер 6,5 Людина, яка просто-таки з кістками «з’їла» Вагнера Лава в Донецьку, заслуговує на всебічну пошану та визнання. Але сезон Сашко видав дуже неоднозначний. З одного боку – героїчна роль у єврокубковому тріумфі, а з іншого – жахливий початок ігрового року. От згадуєш його класні матчі з ЦСКА та «Вердером», а мимохіть спливають його ж провали в центрі захисту, через які «Шахтар» недорахувався багатьох життєво необхідних очок. З цим, мабуть, і пов’язана започаткована Луческу тогоріч ротація на позиції правого центрбека, звідкіля Кучера час від часу витісняв новоприбулий Іщенко. Але й він не продемонстрував нічого особливого. Тому знову повертався Олександр на свою позицію, знову помилявся, знову виправляв свої похибки. Матчем у Стамбулі б закрити йому на вдалій ноті цей футбольний рік, але сезон завершився поразкою від «Ворскли», яка самовіддачею нівелювала клас втомленого «Шахтаря», у тому числі й його виснаженого центру захисту. Кучер, звичайно, пахар та бієць ще той, одна історія його прийому до «Металіста» чого стоїть, але минулоріч, окрім прояву цих якостей від нього чекали більшого у чемпіонаті. Адже внутрішня першість ще не стала для «гірників» другорядним турніром, та й не мала вона часу за минулих європейських «успіхів» клубу стати таким. Отже, чекаємо від Кучера нових звершень, нової відчайдушної праці й боротьби за місце під сонцем донецької основи. Конкуренти в нього, звісно, зубасті, але до таких поворотів долі Сашку не звикати. 13. Вячеслав Шевчук 6,5 Грав більш надійно за Раца безпосередньо в обороні, але з креативом виходило погірше, хоча часом щось і виходило. Шалена швидкість, неабияка працездатність, витривалість, яка змушувала запідозрити, що Шевчук має більше, ніж одне серце – ось ті риси, що характеризують безальтернативного лівого захисника збірної України минулорічного зразка. Але демонстрував він їх в основному в чемпіонаті, з’являючись у єврокубкових змаганнях вкрай рідко. Вважаю, що лише за відмінно відіграний із московськими армійцями домашній матч заслуговував на додатковий шанс. Але продовжилася дія чітко сформованої Луческу градації – Рац грає в Європі, Шевчук – удома. Той матч був чи не єдиним винятком з цього ранжиру. Та хотілося б бачити українця в основі частіше. Хай він не схильний до атакувальних авантюр, до яких через відсутність лівого хава доводиться ув’язуватися лівим захисникам «гірників», але його надійність при виконанні безпосередніх обов’язків викликає довіру. 26. Разван Рац (Румунія) 6,5 У порівнянні з іншими лівими беками та крайками нашої прем’єр-ліги - найкращий лівий захисник українського чемпіонату. Часто підключався до атак, навіть занадто часто, привіз пенальті в Москві, чим неабияк зіпсував шанси «гірників» на вихід до наступної стадії. На матч-відповідь поступився місцем Шевчуку, але так само легко й повернув позицію на лівому краї поля собі. І не відпускав її до фінішу сезону. Останні матчі чемпіонату не грав через ту саму ротацію. Загалом же – враження від його грі досить позитивне, але викликає недовіру завелике захоплення атакою, яке іноді йде не на користь обороні. Можливо, це тому, що в «Шахтарі» немає яскраво вираженого лівого хава, правий еквівалент якого присутній перед Срною в особі Ілсіньо. А ще один плюс цього румуна зразка минулорічного сезону – його вміння віддати точну передачу, виконати такий навіс, що хвалькуватий Каддурі нервово смалить у сторінці. Якщо будуть пропози-ції, краще відпустити. Насамперед, задля кар’єрного зростання футболіста та підвищення авторитету «Шахтаря» в Європі. Тоді до нас підуть не тільки за великі грощі президента, а й за славу команди, яка бере гравців, робить їх відомими майстрами і відпускає до топ-чемпіонатів за непогані суми. 27. Дмитро Чигринський 6,5 Вихованець клубу та його основний центральний захисник. Хотів сказати навіть, що стовп оборони, але чомусь вирішив, що до цього почесного звання Дмитро трошки не дотягує. Занадто багато помилок вніс він до свого пассиву минулого переможного в Європі року. Звичайно, приніс і багато користі, про що свідчить нещодавня зацікавленість його персоною з боку «Барселони». Але помилки захисника дуже помітні зі сторони, й тому поряд з його успішними матчами на кшталт гри з ЦСКА в Донецьку та фіналом у Стамбулі, згадуються й прикрі провали керованої ним оборони. З останнього – матч 30-го туру з «Динамо», коли похибка Дмитра повз м’яча коштувала гірникам очок, а також – матч із «Ворсклою», де надмірна захопленість атаками з боку Чигринського та його колеги Кучера обійшлася команді у невиграний кубковий трофей. Тож, м’яко кажучи, ще є над чим працювати… 32. Микола Іщенко 6,5 Був узятий для конкуренції з Кучером, але часто повторював помилки Олександра при обиранні позиції. Непогано відіграв з ЦСКА в Москві, але взяв участь у провалі цетру оборони в півфіналі з «Динамо», завдяки чому Бангура зрівняв шанси команд на прохід до фіналу. Один із найталановитіших центральних захисників України, але це не привід для зайняття твердого місця в основі «гірників». 36. Олександр Чижов 6,5 Виходив небагато, але демонстрував непоганий рівень гри. Мабуть, дарма Сашку так рідко довіряли місце в стартовому складі. Особисто мені він сподобався. Класно обирає позицію, добре грає головою, дуже уважний. По останньому матчі чемпіонату в Києві виокремив та виділив би саме його, адже матч-то був зовсім не товариський. І лише помилка партнера Чижова Чигринського, виправити яку молодий бек не встиг, вкрала в «Шахтаря» потрібні лише для престижу клубу пункти. Бачу в Олександровій грі потенціа-лу не менше, ніж у його колег, що частіше займають позицію в центрі. Від усього щирого серця бажаю, щоб він заграв у основі й викорінив правдиві чутки про рідкісну нестабіль-ність оборони донеччан. 55. Володимир Єзерський 6,0 Невдала гонитва за Бангурою, таке враження, зовсім заспокоїла Вову-боксера та його амбіції щодо основного складу «гірників». Для гри на правому фланзі не вистачає швидкості, яка в Єзерського й у кращі його часи не була козирем, а перспективи в центрі оборони за живих Кучера та Чигринського, за Іщенка та Чижова, які них підпирають, при всій небезпомилковості вищеперерахованих виконавців, є дуже низьким. Та й помилки минулого сезону не додають довіри до кандидатури ветерана. Тож подякуймо йому хоча б за те, що він своєю присутністю в клубі не дає зовсім усохнути джерелу української мови в нашому дещо зросійщеному краї. Висновок: друга за проблемністю після атаки лінія «гірників» провела суперечливий сезон, непогано виступаючи у весняній частині єврокубків, але подеколи влаштовуючи провали як на внутрішній арені, так і під час матчів європейського ґатунку. Як би ми не любили патріотичну пару центрбеків від Луческу, але вимушені визнати, що найбільше проблем криється саме там. Лівий та правий краї сяк-так, а часом просто непогано закривали Срна та Рац. Загалом, підсилення потрібне, але його не буде, адже варто виконувати той самий ліміт на легіонерів, а купувати топ-захисника «тупо» під єврокубки – занадто дороге задоволення навіть для «Шахтаря». Тож будемо й надалі спостерігати за грою двох українських центральних захисників, сподіваючись на їхній прогрес. Півзахисники 3. Томаш Хюбшман (Чехія) 7,0 Чеський блондин, колишній центрбек, перекваліфікований у опорники, минулоріч справив непогане враження своє грою в центрі поля. Адже раніше варто було супротивнику ввімкнути трохи більшу швидкість, як більшість чеснот колишнього чеського збірника нівелювалися. А найуспішніший сезон відкрив Хюбшмана як руйнівника дуже непоганого європейського рівня. Бійцівських якостей йому не займати, Томаш зруйнував купу атакувальних задумів далеко не останніх клубів Старого Світу, а гол у найвідповідальніший момент матчу з «Марселем» лише додав йому вістів у рейтин-гу поваги донецьких уболівальників. От тільки лякає те, що наш чемпіонат знову може проковтнути класного футболіста. Тож чекаємо пропозицій. 4. Ігор Дуляй (Сербія) 6,5 Непомітний трудар центра поля, якого помічаєш лише тоді, коли він у підкаті виносить з гри якогось супротивника. За отакі бійцівські якості й поважає його донецька публіка. Адже окрім усіх красот попереду позаду повинен бути й бодігард, який викорінює все зло, що намагається пробратися за креативницькі спини. Хоч зростом Ігор на сек’юріті й не вийшов, це ні в якому разі не применшує його заслуг перед клубом. Така собі печінка команди, яка виводить з її організму все те шкідливе, що може призвести до тяжкощів з її здоров’ям. Подеколи цей невисокий сербський хлопець навіть сам виконує роль отих, кого він охороняє, тобто забиває м’ячі. І робить він це часто з такою елегантністю в рухах, що диву даєшся – скільки ж ще талантів має цей балканець. Із негативу – явно не вистачає сил на всі 90 чи 120 хвилин. Ну а так – непогано. Не Тимощук, ну то й хай. Іноді й такі працьовиті конячки отримують винагороду – можливість стати до одного ряду з геніями. Такий приз доля цьогоріч вручила Дуляєві. 7. Фернандіньо (Бразилія) 7,0 Запамятався дуже зрілою грою в центрі поля ближче до лінії атаки. Не хибив з одинадцяти метрів, роздавав класні передачі, а його м’ячі «Тотенхему», ЦСКА, «Марсе-лю» та «Динамо» слугували необхідною запорукою остаточної перемоги. Наприкінці сезону трошки підсів, але в межах припустимого. Швидко оговтавшись після бляклого початку, коли футболівський «Золотий м’яч», вручений йому, неначе висів на ногах у всієї команди, міг стати найкращим бомбардиром «гірників» у чемпіонаті, але наприкінці внутрішнього турніру його випередив Селезньов. Та завдяки по-вдарному проведеним єврокубкам цей хлопець вибився в кращі голеадори клубу у всіх турнірах. Його гра стала невід’ємною складовою частиною континентального успіху команди. Але що буде далі? Головна порада Фернандо – не знижати вимог до себе, і все буде гаразд. Як у нього із грою, так і в «Шахтаря» з центром поля та організацією атак. На місці європейських клубів я б уже вишикувався в чергу за правом придбати права (вибачайте вже на тавтології) на цього чудового креативника, який має всі дані для того, аби ще не раз виблиснути на найвищому рівні. 8. Жадсон (Бразилія) 7,0 Технічний плеймейкер донеччан минулоріч зробив неабиякий внесок до підсумкового тріумфу в Європі. Дев’ять голів у турнірах під егідою УЄФА це вам не кіт начхав. Жадсон завжди викладався в європейських матчах, але, на жаль, у іграх внутрішньої першості такої жаги до звершень з його боку помічено не було. Подеколи навіть проступало відверте небажання викладатися бодай на сімдесят відсотків з боку цього чудового гравця, надмірна економія ним сил, ухили від будь-якої боротьби. Через таке ставлення до гри його та ще кількох футболістів, я вважаю. був програний старт сезону, який і призвів до підсумкової втрати чемпіонського титулу. Та й вагомою кількістю забитих м’ячів у прем’єр-лізі він не виблискував. Та всі ці негативні закиди нівелював його виступ у Кубку УЄФА, де завдяки його високій майстерності в Донецьку були надійно прибиті «Тотенхем» та «Марсель», отримало перший гол у другому півфіналі «Динамо». У цих матчах загалом-то людина настрою Жадсон продемонстрував неабияку концентрацію, за що заслуговує на схвальні відгуки. Але от чи перебуватиме він у такому ж доброму ігровому гуморі наступного року – загадка. Тож, на мою думку, якщо буде в наявності непогана пропозиція щодо продажу цього мініатюрного півзахисника, на неї варто відгукнутися. Таким чином буде надана можливість для подальшого розвитку самому гравцеві та трошки підлікується «бразилозалежність» «Шахтаря». 9. Нері Кастільо (Мексика) 6,0 Він не дуже добре йшов у оренду два роки тому – на хвилі інциденту з Лукареллі в матчі з «Нафтовиком», який змусив забути навіть про реалізований ним одинадцятиметровий у ворота австрійського «Ред Булла» (він же «Зальцбург»). Пішли тоді обидва – Лука назавжди, а Нері – із контрактним зобов’язанням повернутись. Зазнавши поневірянь у «Манчестер Сіті» і зрозумівши, що англійська лава нічим не краща, він вертається до Донецька. Що від нього чекати? Вважаю, що очікувати можна на непогану гру, адже усі таланти для цього в мексиканця є. Їхню наявність продемонстрував матч із «Таврією», де Нері й відзначився своїм єдиним у чемпіонаті м’ячем та продемонстрував змістовну гру. Звичайно, симферопільці не є індикатором готовності футболіста до звершень, але будьмо оптимістами. Сподіваюся, що ті, хто зараз на контрасті згадує його мляву гру з «Арсеналом», будуть приємно здивовані якістю майбутніх виступів мексиканця. Та й собі не хотілося б псувати й без того невисокий рейтинг прогнозиста й оптиміста. 11. Ілсіньо (Бразилія) 6,5 Викликав повагу до себе тим, що заграв відразу, не гаючи часу на адаптацію. Минулий же рік провів непогано, не дуже заважаючи Срні на правому фланзі. Більше того – його гол у ворота Богуша в Донецьку вивів «гірників» до фіналу Кубка УЄФА. Загалом – непоганий вінгер. Швидкість і техніка при ньому. Коли знаходиться у гарній формі, становить собою жах для будь-якої команди. Згадаймо хоча б донецький матч з «Барселоною» в Лізі, де від його проходів увесь перший тайм стогнала оборона каталонців. У півфіналі ж він, ніби не відчуваючи втоми, на останній хвилині основного часу не просто випередив невдаху Каддурі – він вніс своє ім’я до історії як людина, що зробила європейський фінал реальністю для донецької команди. 18. Маріуш Левандовськи (Польща) 6,5 Людина, яка практично ототожнилася з Донецьком – сім років проживання на нашій благословенній землі далися взнаки. Через це й рівень його гри сприймається дещо по-іншому. Та будемо об’єктивними – не цього ми чекали від Маріуша, коли не була придбана підміна Толі Тимощуку. Чекали прояву лідерських якостей, класної гри без перерв на рекламу. Все це Маріуш нам не продемонстрував. Гра його, звичайно, є непоганою, подеколи її рівень співпадає з рівнем європейського супротивника, та й не помиляється більше Левандовськи так жахливо, як у матчі з «Бенфікою». Забив м’яч київському «Динамо», виставивши киян з кубкового фіналу, стримав півзахист ЦСКА в Кубку УЄФА. Одним словом – молодець. Але зараз, на цей момент, Маріуш є лише гарним резервістом, який може вдало замінити основного гравця. Колись він сам був таким – твердим футболістом основи. Та часи змінюються… Гра в Стамбулі – швидше виняток, якби не був дискваліфікований Хюбшман, навряд чи ми б побачили польського атлета на позиції опорного хава. Відіграв класно, за що йому честь і шана. Та й сезон загалом провів непоганий. 19. Олексій Гай 7,0 За умови мого керівництва «Шахтарем» грав би постійно! Бієць та універсал від Бога. Не дуже помітний на полі, але помітне найголовніше – користь від його ігрових дій. Герой капіталістичної праці центру поля «гірників». У відборі значно кращий, ніж у створенні атак. В основі виходив здебільшого в чемпіонаті, в Європі ж в основному з’являвся на заміну. Але й таким чином встиг забити два надважливі м’ячі. Майбутнього сезону бачу його в основі частіше, адже Хюбшман небезгрішний, але – тільки в чемпіонаті. Такий уже Луческу – якщо він комусь довіряє в Європі, то змін цього гравця від нього не чекай. Гай до таких не належить, а шкода. Людина, на яку завжди можна покластися – це про нього. Чомусь завжди сприймаю його як місцевого – адже Олексій увібрав до своєї гри найкращі риси футбольного характеру нашого регіону. Так, це уявлення не відповідає дійсності, але яке це має значення, коли мова йде про класного футболіста, яким Гай, безперечно, є. 22. Вілліан (Бразилія) 7,0 Рівень його гри дуже змінився на краще останнього року. Перший сезон після свого придбання він радував уболівальницьке око лишень неабиякою технікою, яка, на жаль, натикаючись на сувору фізику нашого чемпіонату, зовсім нівелювалась у своїх чеснотах. Та й двадцять мільйонів, викинутих у бік Бразилії за перехід цього креативника, здавалися сумою, витраченою дарма. Цього ж року враження про нього дещо змінилося. Можливо, тому, що Луческу в більшості матчів випускав його лише на підміну і він своєю свіжістю й активністю разюче відрізнявся на краще від стомлених партнерів. Та й сам хлопець певно зробив для себе вірні висновки із першого року своїх виступів в Україні. Зникла й тінь фіґлярського фінтоцирку в його виконанні, яка найчастіше призводила до втрат м’я-ча. Але й техніка нікуди не поділася. Гол «Чорноморцю» змусив повірити в давню чутку про зацікавленість Вілліаном «Барселони». Та йти кудись йому поки ще зарано. Він ще не всього навчився, не все взяв від нашого чемпіонату. Та й чемпіонат не все взяв від нього – у плані голів, звісно. Та й у дійсно важливих європейських матчах побільше б забивати треба. Ще є куди рости. 23. Костянтин Кравченко 5,5 Щось ні хрона ні віриться мені у світлі перспективи Кості в «Шахтарі». Другу половину минулого чемпіонату він ще непогано провів – два голи, як-не-як, хоч і виходив виключно з лави. А цього року Кравченко там просто прописався, а поодинокі моменти його перебування на полі людині, яка дивилась усі без винятку матчі «гірників» сього сезону, аж нічим не запам’ятались. Хоча ні – брешу, 28-го туру він вдало виконав кутовий у Луганську, після чого Селезньов забив свій шостий м’яч у чемпіонаті. Висновок – чим він гірший від наших чемпіонів країни серед молоді? Вважаю, що варто надати шанс саме їм, а Костянтину – побажати успіху в іншому клубі. 28. Олексій Полянський 6,0 Повернувся з чергової оренди та був випущений на підміну в кінці чемпіонату в кількох матчах, які вже майже нічого не вирішували. Проте змусив себе запам’ятати непоганими дальніми пострілами, що почергово змусили понервувати голкіперів «Арсенала» та «Зо-рі». Займав місце центрального півзахисника, спрямованого на руйнування ворожих задумів супротивника, тобто опорного. Вважаю, що у хлопця є надто непоганий потенціал, аби виходити в складі гірників частіше, ніж на підміну. От тільки, на жаль, цього потенціалу не бачить головний тренер команди, який два роки тому брав перспективного центрхава з сусіднього «Металурга». А тоді бачив? Сумніваюся, швидше за все мова йшла про черговий раунд протистояння між «Шахтарем» та «Динамо» під девізом «Сам не гам і другому не дам», метою якого є й була скупка молодих футболістів, які більш-менш засвітилися в нашому чемпіонаті. Дуже не хотілося б, щоб черговою жертвою цієї «гонки озброєнь» став Олекса Полянський. Хлопець-то дещо вміє! Та й походження Полянського дає привід тужити «о судьбах нашей Родіни», адже Олексій побачив світ у славному місті Авдіївці(двадцять хвилин електричкою до Донецька), тож є другим донеччанином у колись монорегіональному клубі. Я розумію, що ці часи вже не повернеш, але трошки поностальгіювати доводиться… 33. Даріо Срна (Хорватія) 7,5 Найкращий, на моє переконання, футболіст «Шахтаря» минулого сезону. Справжній лідер команди, який вів її битими шляхами Європи вже не перший рік і нарешті привів до чарівного міста Стамбула, де стаються дива – один лиш «Ліверпуль»-2005 згадайте. Хоча ми вже знаємо, що все, що сталося – не диво, а результат копіткої праці. В тому числі й капітана. Капітана з великої літери, не зважаючи на всілякі дурниці щодо його легіонерсь-кого статусу. Та й легіонером його вже не сприймаєш – російською шпарить на рівні ідіом, більшість українців можуть повчитися (особливо політики). А щодо капітансько-лідерських якостей, то про їхній надзвичайно високий рівень розвитку (адже сумніватися в їх наявності просто безсовісно) окрім інших говорить, ні, волає про необхідність стати прикладом, один сплеск долонями на підтримку Андрія Пятова, який щойно припустився гольової помилки на «Сарачоглу». Саме цей нехитрий рух вкупі з неабиякими моральними якостями як капітана Даріо, так і самого Андрія справив неабиякий вплив на остаточний результат гри, допомігши команді зібратися й здобути перемогу. Посил до любих друзів із Києва, які постійно обгиджують Срну на загальновідомому сайті – а ваші гравці на таке здатні? Боюсь, що ні. Рибку в Мадриді всі пам’ятають? Випадок трохи не схожий, але суть та сама – підтримка. Та досить про погане. Перейдемо до гри героя протягом року. Починав, як і вся команда, дуже важко, але потім розійшовся. Рятував клуб від незапланованих втрат пунктів у матчах проти Полтави та Маріуполя, криворізького «Кривбасу». За гру неодноразово проорював свій правий фланг вздовж і впоперек. Не завжди встигав повертатися до захисту – та це й не його коник, добре, що до виконання штрафних підпустило капітан-ське звання. «Шахтарю» б замислитися про придбання людини, яка б страхувала його позаду, такого собі прототипа Чорлуки. А може й сам Чорлука, чим чорт не жартує? А що є таке привабливе в стані вічного невдахи «Тотенхема», що може втримати його від переходу до Донецька? Зарплатня? Не смішіть. От тільки жодних перемовин помічено не було. А може, саме з цією метою був придбаний Кобін? Так той теж душею весь у атаці. Та й склалося враження, що Василя запросили в якості під страховки на випадок, якщо раптом Срна вирішить спробувати себе в складі якоїсь європейської топ-команди на кшталт «Реала» чи «Ліверпуля». Так, отакі люди цікавляться Даріо, що вчергове змушує усвідомити, що «Шахтар» виховав(адже саме в Донецьку Срна почав свій серйозний шлях до вершин – не рахувати ж кволий хорватський чемпіонат) ще одного Капітана. 44. Артем Федецький 6,5 Вихованець клубу й великий універсал. Цього року був повернутий із оренди в ФК «Харків», де, граючи на позиції опорника, примудрився стати найкращим снайпером команди. У чемпіонаті закривав три позиції – лівого й правого захисника та того ж таки опорного. Особисто на мене його гра справила непогане враження – потужний, але разом із тим швидкий, чіпкий у відборі м’яча, підключається на стандарти, але не забуває повертатися назад, працю в обороні не вважає нижче своєї гідності. Але пан Луческу думає інакше, і по завершенні чемпіонату Артем відправився на два роки до Львова в оренду – як частина відшкодування місцевим «Карпатам» Василя Кобіна. На мою думку, цілком дарма. Хай вас не бентежать і не хвилюють лише п’ять зіграних ним матчів – ця невелика кількість блякне перед завзятістю та бойовитістю Федецького в цих іграх. А забитий у передостанньому турі до воріт «Таврії» м’яч вінчає загалом непоганий, але дещо зіпсований ігнором з боку Луческу сезон. Висновок: найяскравіша та найсильніша лінія команди. Їй не завжди вистачає стабільності, але коли всі її складники у доброму гуморі, якщо не жах, то потужний тиск на оборону та півзахист супротивника забезпечений. Трошки не вистачає лівого хава, але за тіє схеми гри, що її сповідує «Шахтар», його наявність і не є обов’язковою. Внутрішні резерви можуть гарантувати стабільно міцний рівень гри навіть за умови однієї чи двох втрат. Цікаво тільки, наскільки далеко зайдуть компліменти Луческу на адресу Віталія Віценця з молодіжної команди. Нападники 10. Євгеній Селезньов 7,0 Найкращий, на мою думку, форвард торішнього «Шахтаря». Потужний, працьовитий, не звичний до програшу в боротьбі. Та й досить забивний – ви не дивіться на велику кількість зіграних ним ігор, адже в основі він з’являвся лише майже в кожній третій. Поділіть 26 на три, й отримаєте досить непоганий показник. Додамо до цього два голи в Кубку, один з яких допоміг пройти непоступливу «Олександрію» й у доброму гуморі підійти до листопадового матчу з «Динамо», а також влучні виходи на заміну в євро- кубках, перший з яких вбив п’ятий цвях до труни «Базеля» в Лізі, а другий допоміг зламати опір кризового, але войовитого «Тотенхема», який у лютому завітав до Донецька на перший раунд плей-офф. Хтозна, якби не кинув тоді Луческу до пекла гри Женю, чи не встояв би, не приведи Боже, лондонський гранд з єврейським минулим. Можна навіть сказати, що Євгеній своїм влучним ударом головою розпочав переможну ходу «гірників» до Стамбула. І це буде гідне визнання заслуг цього потужного нападника перед донецьким «Шахта-рем». Саме гра Селезньова показує, любі друзі, що футбол ще не вмер і грати можна з наснагою й бажанням. Цілком закономірно, що саме Євгеній, плоть від плоті й кров від крові донецького клубу, демонструє нам цю істину. І саме його жага до перемоги, на мою думку, трошки оживляла «мертву» загалом атакувальну лінію донеччан. Шкода, що не всі партнери брали приклад з цієї людини в її завзятті до гри. А в чемпіонаті він став кращим бомбардиром команди із сімома забитими м’ячами. І змусив таким чином згадати, що до єврокубків виходять через внутрішні змагання, на важливість та серйозність яких, схоже, було начхано на початку сезону. Тим більше стали в пригоді його сім влучних пострілів. Влітку в інеті прочитав новину, що Селезньова хочуть обміняти на Жажа Коельо з «Металісту». Сумно стало, люди добрі. Коли клуб хоче використати душу команди, людину, яка з дитинства воліла грати саме тут і провела непоганий сезон, у якості розмінної монети, це викликає сумніви в адекватності клубного менеджменту та бажання спитати: панове, а ви дивилися хоч один матч «Шахтаря» цього року за участі Селезньова? Маю на цей рахунок превеликі сумніви. Моя думка з цього приводу: Жажа не був потрібен команді, адже він не є нападником у тому сенсі, якого потребував «Шахтар». Тим більше я є далеким від уявлення про Коельо як про нападника взагалі – він є просто атакувальним півзахисником вельми широкого спектру дії. А Євгенієві(саме його я бачу в старті, але я, на превеликий жаль, не є Мірчею чи ба навіть Луческу) потрібен рівноцінний партнер до передньої лінії. Бажано, щоб це був нападник із досвідом гри в Європі (досить вже бразильців!). Ми всі бачили, як непогано зіграли, вийшовши разом, Селезньов та Шевченко. Грошей вже менше, але вони є, тож уперед. А Євгенія волію побачити в основі «Шахтаря» вже в грі з «Кривбасом» у першому турі. 17. Луіс Адріано (Бразилія) 6,5 Провів непоганий рік, нарешті почавши відпрацьовувати потрачені на нього гроші. Але все одно його постать не викликає до себе довіри. Чому? Що є те зло, яке змушує мене постійно сумніватись у здібностях бразильця та доцільності його присутності в «Шахта-рі»? Зло це носить просте, але від цього не менш гидке ім’я – низька реалізація. Саме вона просто примушує мене скептично ставитися до наявності Луіса Адріано в стартовому складі команди. Дивлячись на те, як він паплюжить деякі моменти, що їх постійно створюють для нього прудконогі півзахисники, особисто я згадую все багатство й багатогранність російської й української непристойщини. Часом Адріано навіть закриває своєю кремезною фігурою арбітрів матчу, приймаючи на себе всі докори, що мали б пролунати на адресу людей у чорному. Іноді, звісно, бувають моменти, коли його тиняння штрафним супротивника приносить певні здобутки, але й тоді не полишає та сама упередженість проти цього нападника. Навіть після славнозвісного голу в Стамбулі моє ставлення до нього не змінилося. Тож, поки на нього є попит, Адріано варто продавати й заробляти на ньому гроші, що можуть піти на придбання більш кваліфікованого нападника. Бо навколо таких форвардів, як цей «піаніст», команду збудувати не вийде. 21. Олександр Гладкий 6,0 Сашко Гладкий увірвався до нашого футболу минулого сезону. Все ж таки його успіхи в «Харкові» не викликали стільки довіри, як початок його кар’єри в «Шахтарі». Гатив усім! Починаючи з «Динамо» й ним же закінчуючи. Та вже початок Ліги Чемпіонів того сезону, її групового раунду, змусив усіх глибоко й скептично замислитися з приводу перспектив бомбардира з Лозової. Першу скрипку в атаці помаранчево-чорних грав аж ніяк не він… А тут ще й друга частина чемпіонату промайнула, як страшний сон, принісши втрату першості в реєстрі бомбардирів, рахунок у якому після зимової перерви Олександр поповнював вряди-годи. Схиблений пенальті в останньому матчі сезону з «Металургом» поставив жирну крапку на перспективах «гірника» стати капоканоньєрі вітчизняної «вишки». Та ще гірше пройшов цей рік. Гладкий виходив досить часто, і, на відміну від сезону попереднього, дуже часто – в стартовому складі команди. Та чомусь нічого не виходило (два м’ячі «Барселоні» - швидше виняток, адже ви самі бачили, хто там грав, хоча все одно молодець) – Сашко був непомітний на полі, а коли м’яч нарешті якимось чином таки потрапляв до нього, форвард поводився із ним настільки незграбно, що хотілося заплющити очі та втекти від телевізора, жахаючись від втрати власних ілюзій з приводу перспектив майбутнього голеадора «Шахтаря» та збірної. Потім повертаєшся, дивишся далі, та це вже не те… Найгірше те, що у більшості матчів Олександр був єдиним нападником на полі – отже, його помилки на полі лишали команду без разючого кінчика списа, який мав убивати всю волю суперника до перемоги влучними ударами. А так – відволікалися від прямих обов’язків півзахисники, крайні захисники, йшли уперед, утворюючи дірки позаду, які коштували команді багатьох втрачених пунктів. Навесні два поспіль голи Гладкого змусили повернутися до серця надію – а може зараз заграє? На жаль, вона вмерла після низки нових невиразних ігор. Щоб воскреснути майбутнього року. Хочеться вірити в талант хлопця з Лозової. Але сама віра нічого не зробить (у мені прокидається матеріаліст). Варто й самому Сашку неабияк попахати, аби цього року зібрати вершки схвальних відгуків про себе. Чомусь хочеться вірити, що вони будуть. Тож у бій, Сашку! Україна в тебе вірить. От тільки я чомусь – не дуже. Може тому, що з Донбасу? Чи тому, що ти послабив вимоги до себе? Будь ласка, доведи мою неправоту. Радість моя не знатиме меж. 24. Руслан Фомин б/о На мою думку, відпускати хлопця варто, а не викаблучуватись. За яким дідьком повер-тати його з оренди, щоб дати зіграти лишень у двох нікому не потрібних матчах? Чи не краще на підміну основним форвардам брати кращих нападників дублюючого складу – того ж Сашка Касьяна наприклад – аби людина набиралася необхідного для подальших виступів досвіду?! 25. Брандао (Бразилія) (вибув узимку) 6,5 Уклін до землі й величезна шана цьому «антибразильцю» за все те, що він зробив для нашого клубу за довгі сім років, проведених на благословенній донецькій землі. А зробив Бренді багацько – 65 м’ячів набив до ворожих сіток, виконував величезний об’єм праці, не соромився навіть до захисту повертатись. Певні моменти свого перебування в Донецьку навіть тягнув на своїх плечах усю атаку «шахтарів». Технікою не вирізнявся – так ви мені покажіть людину в нашій смішній прем’єр-лізі, яка вирізняється вмінням виробляти якісь трюки з м’ячем і разом із тим приносить користь команді такими діями. Багато таких геніїв нарахували? Отож-бо. І цей сезон Брандао почав як лідер атаки – забив «Іллічівцю», Загребу, витягнув команду із дупи в матчі з харківським «Металістом». Продовжив не так жваво – у Лізі Чемпіонів виглядав не дуже. Зате продовжив забивати в чемпіонаті – дубль отримав воротар «Кривбаса». Здавалося, що таку картину ми побачимо на стадіонах України ще не один рік. Та повіяло змінами, і взимку Бренді опинився у стані марсельського «Олімпіка». Не вважаю цей перехід кроком угору з точки зору професійної кар’єри, адже французький чемпіонат не набагато сильніший від нашого, що засвідчили квітневі чвертьфінали Кубку УЄФА. Скоріш за все гравець просто потребував зміни інтер’єру. І вона, ця зміна, виявилася досить успішною – 7 забитих м’ячів за один круг змагань і ледь не виграний чемпіонат – вельми непоганий результат. Тож успіху Брандао в Марселі! І величезна подяка за звільнене для українських гравців місце в основі. 99. Марсело Морено (Болівія) 5,5 Гламурне непорозуміння ціною в чотирнадцять мільйонів. Новий презент із бразильської ліги протягом усього сезону виглядав настільки мляво й невідповідно ситуації, що напрацював на титул «Найгірший гравець року» за моєю версією. Жодного натяка на боротьбу, хиби з найзручніших позицій, а іноді й відверте шкідництво, як у матчі з «Таврією», в якому Марсело позбавив Федецького другого забитого м’яча недолугим втручанням у майже вирішену на користь «гірників» гольову ситуацію, - ось ті риси гри болівійця бразильського розливу періоду його річних тортур по відношенню до нервів донецьких уболівальників. За два голи «Зорі» та один бальон «Закарпаттю» у Кубці, звичайно, дяка йому превелика, але цього замало для гравця рівня володаря Кубка УЄФА. Це підтвердила й вимушена швидка зміна інтер’єру форвардом – оренда до переможеного у Стамбулі «Вердера». Що цікаво – Морено після узгодження річного контракту з бремен-цями ляпнув – мовляв, він збирався туди ще рік тому, але «Шахтар» перебив грошами, і взагалі «Вердер» - команда його дитячих мрій та бла-бла. Висновок – чи потрібно відслинювати такі немаленькі гроші за хоч тричі зірку Бразилейрао, що ніколи не грала в Європі, яка чхати хотіла на твій клуб, де вона ще й не спроможна чи не хоче до ладу виконувати власні обов’язки? Чи не краще було б придивитись якщо не до власних вихованців – того ж таки Картушова, - то хоча б до людей, які мають досвід гри в міцних європейських чемпіонатах?! Висновок: атакувальна лінія гірників провела сезон на дуже низькому рівні. Не було чітко вираженого бомбардира, не кажучи вже про більшу кількість забивних нападників. Форварди команди забивали вкрай мало, атаку «Шахтаря» витягували своєю майстерніс-тю в основному півзахисники. Тому безперечно лінія потребує підсилення в особі нападника(ів), що мають досвід гри в міцних європейських чемпіонатах. Кандидатури цих імовірних рятівників престижу донецької атаки пропоную до розгляду: - Блез Нкуфо («Твенте»). Багаторічний лідер команди. Має досвід виступів за національну збірну Швейцарії. Відрізняється високою результативністю в голландській Ередивізії. - Мунір Аль-Хамдауї (АЗ). Найкращий бомбардир торішньої Ередивізії. - Адуріц («Мальорка»). Непоганий нападник, швидкий, націлений на ворота. Обирайте, панове! Та й про власну молодь не забувайте. Варто їй колись починати пробиватися до світу дорослого футболу. Буде чудово, якщо вони зроблять це в складі рідного клубу. Головний тренер Мірча Луческу Вигравши 2008-го свій третій чемпіонський титул за п’ять років праці з «Шахтарем», Мірча Луческу, можливо, трошки заспокоївся й подумав, що він вже все зрозумів у нашому футболі. Початок сезону колоритно продемонстрував, що це не так. Але провал у чемпіонаті до певного часу не викликав стільки емоцій (хоча було моторошно дивитися на те, як клуби, трансферна вартість гравців яких цілком могла конкурувати з аналогічним показником якогось футболіста «Шахтаря», залишають поле з поділеними з чемпіоном очками, а іноді й залишають тріумфаторів попереднього сезону зовсім без дорогоцінних пунктів). «Шахтар» вдало почав єврокубкові змагання, без питань перемігши «Динамо» із Загреба та «Базель» - команди, які вочевидь нижчі від них за класом. Потім вісімдесят сім хвилин перегравали «Барсу», поки не сталася та сама похибка Пятова й посили гравців гірників на ідіотський фейр-плей. А вже затим були повні безвихіддя матчі зі «Спортингом», де ця сіра загалом португальська команда витіснила донеччан з Ліги Чемпіонів. Отоді-то й почали гуляти трибунами «Олімпійського» та інетівськими брехалівками гнівні закиди на адресу румунського тренера «Шахтаря». Засумнівався в його профпридатності й Ахметов, оголосивши про неподовження контракту з керманичем гірників на наступний сезон. Імена ймовірних майбутніх наступників Мірчі блукали пресою та язиками вболівальницької й навколофутбольної тусовок. На останні матчі календарного року вже ніхто не звертав уваги, дарма що тоді почали стабільно набиратися очки. До честі досвідченого тренера, за зимову перерву він зумів перегрупуватися сам і перегрупувати власних підопічних. Примусити їх викладатися, витискати із себе максимум. Містер уміє вчитися, хоч зовні ми бачимо нібито повну вірність Луческу своїм принципам, що він їм слідував і у хвилину негоди. Так, ця хвилина стала саме хвилиною, адже команда стала більш ціпкою, злішою, більш європейською. Вже не траплялися тривалі провали в чемпіонаті, а в Європі «Шахтар» сягнув небачених не тільки для себе, а й для всього вкраїнського футболу часів незалежності висот. На цій хвилі успіхів із Мірчею було підписано нову контрактну угоду. Чи заслугував він на неї? Певна річ, так. Адже зовсім не без його участі команда з Донецька зробила те, про що зовсім нещодавно казали, як про ненаукову фантастику – принесла Україні європейський трофей. Каюся, тоді, жахливого ігрового жовтня, був у рядах відвертих антипатиків Луче, вважаючи, що він вже повністю вичерпав себе як наставник команди. Кого хотів замість нього? Хотів Біліча, - мовляв, він сколихне своє несамовитою енергією це болото. Та його зміг сколихнути й сам Луческу, за що йому велика повага й шана. З іншого боку, навіть такий успіх не може бути довічною індульгенцією для будь-якого тренера. І для Луче в тому числі. Не варто забувати, що поряд із виграним Кубком УЄФА були провалені чемпіонат і Кубок України, які «Шахтар» за свого складу просто зобов’язаний вигравати без огляду на силу конкурентів. Тож цього року Мірчі знову сідати на розпечений тренерський стілець, особливо в Лізі Чемпіонів. Та він сам обрав такий шлях для себе. Фінальні висновки Багато казати не буду – все й так зрозуміло. Наступного року перед «Шахтарем» постануть нові завдання. Головне з них – врешті пробитися крізь груповий турнір Ліги Чемпіонів, адже тепер цього вимагає їхній статус переможця єврокубків. Інша справа, що завдяки завзятому р-р-революціонерові-реформатору Платіні пройти крізь кваліфікацію ЛЧ до групи тепер у рази складніше. Та хотілося б вірити в краще. Я нічого не кажу про внутрішні турніри – всі програні нагороди цього року мають повернутися до Донецька. «Шахтар» високо підняв планку своїм минулорічним виступом – варто відповідати поставленим критеріям. Буде важко, але ніхто й не обіцяв легкого життя. Чекаймо нових звершень від хлопців у помаранчево-чорних футболках, незважаючи на вірогідне нове, більш серйозне ставлення до них. Поки що привід такого імовірного ставлення лише радує душі небайдужих до долі донецької команди: «Шахтар» - володар Кубка УЄФА! Антон Бузов, abreinhardt1@gmail.com

Открыть Комментариев 16




Содержание страницы

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
         
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Интересы
история украинской литературы, панк- и хард-рок, снукер, футбол
ОБОЗ.ua