(БЛ-1, тур 2) Концепції розвитку дитячо-юнацького футболу в Україні


                                      1. Передмова

    Світовий футбол не стоїть на місці – він постійно розвивається. З’являються нові тактичні схеми, нові вправи для тренування, системи оцінювання футболістів і таке інше. Ці новинки, як правило, передаються „з вуст у вуста”, оскільки світового спеціалізованого періодичного видання, що могло б висвітлювати теорію і практику новітнього футболу, не існує. Тому тренери дуже цінують можливості ознайомитися з практикою роботи великих європейських клубів, а також побувати на спеціальних тренерських курсах. Найзнаменитішими є студії в містечку Коверчано, в Італії. Ними не гребують навіть визнані спеціалісти, аби йти в ногу з часом. Однак наші тренери, як правило, на такі міжнародні зустрічі не вилітають. Таким чином, український футбол певною мірою вариться у власному казані, рідина в якому є, судячи з усього, отруйною. Відповідно, нове покоління футболістів, на відміну від гравців західних держав, виходить тактично безграмотним та, по суті, сірим – хоча задатки в наших футболістів навряд чи нижчі за рівень Сербії чи Польщі. Однак, звичайно, лише відсутністю нових схем підготовки та роботою „за конспектами” пояснити загальний низький рівень нашої молоді неможливо.
    Цією роботою я ставлю перед собою завдання намітити найслабші місця нашого дитячо-юнацького футболу та визначити принаймні теоретичні шляхи виходу з ситуації, яка може Україну перетворити з міцного середняка світового футболу на країну-аутсайдера рівня Норвегії, чи то пак Австрії.

                                     2. Футбольні школи України

    Відповідно до регламенту Професіональної футбольної ліги, кожен клуб має мати власний нормально організований ДЮСЗ (дитячо-юнацький спортивний заклад), що є підпорядкованим клубові. Однак на практиці це положення майже не виконується, як, втім, і більшість постанов ПФЛ щодо дитячо-юнацького футболу. Деякі команди вищої ліги, такі як охтирський „Нафтовик”, не мають навіть елементарної інфраструктури для підготування молоді. Однак на це грубе порушення регламенту керівники Ліги закривають очі, а охтирці грають собі у „вишці”, нібито все в порядку. Такі випадки трапляються постійно, і саме вихідці з першої ліги є головною проблемою. „Зоря” Луганськ, „Закарпаття” Ужгород, та навіть ветерани вищої ліги „Карпати” Львів – і це далеко не всі команди серед класу найсильніших, що не створюють гідних умов для молоді. І якщо у випадку з „Карпатами” існує проблема з відмовою обласної влади виділити землю під футбольну Академію для гравців з Західної України, то „Зоря” та „Закарпаття” елементарно ігнорують установки, що їх надає організація під керівництвом Сафіулліна. Так, луганська команда грає в ДЮФЛ, навіть на досить пристойному рівні, але умови, в яких тренується молодь, навряд чи можна назвати задовільними.
    Футбольних шкіл, що реально та якісно працюють, постійно випускаючи гравців для професійних команд, в Україні не так багато. Це київські „Динамо” та „Смена”, школи Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя. Решта клубів „вишки” подекуди не надає навіть потрібної екіпіровки для гри в футбол. Чи ж можна дивуватися, що молодих талантів у складах команд далеко не так багато, як хотілося б?


    Можливе рішення цієї проблеми: зобов’язати всі клуби вищої ліги до певного дедлайну (скажімо, кінця 2009 року) побудувати футбольну школу та мінімум три поля (одне стандартне, одне штучне та одне поле в залі), забезпечити достатню кількість м’ячів, комплектів форми. Звичайно, це потребуватиме серйозних капіталовкладень, однак, судячи з відомостей про статки президентів клубів, вони можуть собі дозволити забезпечити майбутнє команди. Частково фінансування може взяти на себе ФФУ, оскільки юнацький футбол є стратегічним напрямком розвитку футбольної галузі в цілому.
   По закінченні будівництва на всі нові об’єкти запросити комісію (бажано – іноземних експертів). Як варіант, можна поставити дедлайн „травень 2009”, а в липні, коли Україна прийме юнацький чемпіонат Європи (U-19), нехай тренери команд, що пробилися на чемпіонат, оцінять створені умови. Проблемою тут можуть стати такі собі „потьомкінські села”. Для запобігання такій ситуації до кожної школи клубу вищої ліги варто прикріпити спостерігача від ФФУ.


    Що ж до шкіл клубів нижчих ліг, то тут проблем значно більше. Лише одиниці („Волинь”, тернопільська „Нива”, „Оболонь”, „Іллічівець”) мають власну розвинену дитячо-юнацьку інфраструктуру. В другій категорії клубів умови для дітей дуже складні – нерідко їм доводиться тренуватися на асфальті. Нарешті, такі команди, як калінінський „Фенікс-Іллічівець”, наскільки відомо, взагалі не мають молодіжних підрозділів.


    Очевидно, що розвиток першої та другої ліги має дуже важливе значення для футболу загалом, оскільки в більшості країн ці ліги мають значення „кузні кадрів”. Це не стосується лише топ-п’ятірки, де змаганнями в нижчих лігах цікавиться дуже велика кількість людей. В той же час в Україні в першій та другій лігах кістяк більшості клубів складають ветерани, чия кар’єра добігає кінця. Вони займають місце потенційних молодих новачків. Логічним виходом з такої ситуації може стати встановлення мінімальної кількості молодих гравців у складі – не менше 5 гравців віком до 23 років у першій лізі та не менше 7 - у другій. Окрім того, кожна команда має мати право на не більш як двох легіонерів у заявці на матч. Це відфільтрує типове легіонерське сміття, яке в слабкі команди з України везуть пачками.


    Також для підвищення темпів переходу гравців з нижчих ліг до „вишки” можна піти на експеримент – визначити, скажімо, 20 найкращих футболістів до 23 років першої ліги з тих команд, що не підвищились та не знизились у класі за підсумками сезону, після чого виставити їх на драфт. Таке нововведення може здатися дивним, але насправді воно може стати корисним для українського футболу. По-перше, згідно з правилами драфту, першою гравця обирає остання команда вищої ліги (тобто та, що за підсумками сезону стала другою в першій лізі), далі переможець першої ліги і т.д. Це означає, що буде ліквідовано монополію грандів на талановиту молодь. По-друге, багато команд елементарно ліняться заглядати в українські нижчі ліги. Є такі, що за останні декілька сезонів не придбали жодного футболіста не з вищої ліги України або інших держав. Причиною цього можна вважати недостатню поінформованість розвідників команд, а процедура драфту її до певної міри ліквідує. Нарешті, команди, що мають гравця на драфті, отримають реальну компенсацію та трансферну вартість, в той час як зараз переходи команд з першої та другої ліг, по суті, не контролюються ніким та є полем для зловживань та корупції.

                                       3. Футбол у регіонах

     Розвиток регіонального футболу в Україні є значною проблемою. Цілі області не мають власної команди у вищій, першій та другій лігах (інакше кажучи – в лігах професіоналів). Чернівці, Херсон, Суми, до недавнього часу Тернопіль, Кіровоград, незабаром також Рівне – ці міста не мають власних команд-професіоналів. Загальне населення в цих населених пунктах складає приблизно 1 млн 300 тисяч мешканців. І це тільки центри областей!
    Беручи до уваги області, в яких є тільки одна професійна команда, картина вимальовується невтішна – більш ніж третині України нема за кого вболівати „на місцях”. І це ще півбіди – головною є проблема перебування юнаків з цих областей у дитячих спортивних школах. Інфраструктури в таких регіонах майже не існує, а значить, набагато менше потенційно якісних гравців залишається в футболі. В той же час більшість українських футболістів високого рівня – вихідці з провінції. Зважаючи на це, варто вважати розвиток футболу в регіонах одним з пріоритетів для ФФУ взагалі. Яким може бути можливе рішення? Перш за все, логічним виглядає будівництво майданчиків для міні-футболу, яке було ініційоване ФФУ вже декілька років тому та призупинене останнім часом. Однак для серйозної організації дитячо-юнацького футболу потрібна якісна матеріальна база, в тому числі й поле стандартного розміру. В такому разі доцільно буде замість міні-футбольних зон, де все одно на практиці грає не молодь, а старші люди, передати в регіони фінансування на побудову 2-3 якісних полів принаймні в обласних центрах чи біля них. Після чого ці поля мають бути передані в користування місцевим ДЮСЗ.


    „Ліфтом” для місцевих талантів може слугувати ще й таке нововведення, як створення юнацьких (У-19) збірних областей та проведення регулярних всеукраїнських турнірів. У збірних матимуть право грати лише футболісти, що народилися в певній області. Таким чином буде полегшене завдання скаутів клубів вищої та першої ліг, до діяльності яких я й переходжу в своїй роботі.

                                       4. Знайти таланта

    Коли до України приїздять провідні іноземні футбольні спеціалісти, вони завжди підкреслюють високий рівень наших молодих гравців. Але вже на рівні збірної U-17 ця молодь не демонструє нічого особливого, більшість гравців є просто сірими та нічим не виділяються на тлі європейських середняків. У чому ж полягає причина?
 

    По-перше, немала частка провини лежить на школах „Динамо” та „Шахтаря”. Навіть гравців відверто слабких тримають у команді, а нерідко випускають і у складі через відому всім систему хабарів на всіх щаблях. З іншого боку, у збірні всіх рівнів традиційно найперше викликають саме динамівців, навіть якщо на цій позиції є кращий гравець з меншого клубу, чи то в даному випадку школи.


   Але не це є головною причиною того, що футбольні таланти України нечасто отримують місця в дорослих командах. Існує така дуже невдячна професія – скаут, або розвідник. І представники цієї професії у великих клубах України абсолютно не зацікавлені в турах країною із зупинками в наших провінційних містечках для того, щоб подивитися матч місцевих юнаків. Набагато ж бо легше та простіше поїхати до Бразилії чи то пак Сербії, де створено набагато кращі умови для футбольних поїздок. А в підсумку маємо десятки та сотні потенційних гравців вищої ліги, що не пробилися виключно через корупцію на всіх рівнях системи дитячо-юнацького футболу та небажання скаутів проїхатися рідною державою. Та згадаймо: найкращі гравці української збірної за її історію – Гусєв, Ребров, Шевченко – це все вихідці з невеликих міст та містечок. В той же час зараз, якщо подивитися на біографію дублерів київського „Динамо”, стає очевидно, що з Києва розвідники клубу, на яких покладена відповідальність за нове покоління, виїздять хіба що в інші великі міста. Відповідно, маємо неамбітних гравців, переважно зі столичним менталітетом, котрим не потрібно боротися, щось доводити – вистачить дійти до такого рівня, на якому заробітна платня сягає декількох тисяч доларів на місяць. А такого рівня в тому ж „Динамо” досягти не так вже й важко. Та й в інших юнацьких футбольних командах при клубах вищої ліги сума заробітку вражає в порівнянні з середнім заробітком у місті, де дислокується спортивний заклад.


    Важливим фактором є також мотивація до футболу. Автор цієї роботи відмовляється вірити в існування „нової молоді”, що не хоче грати в футбол та займатися спортом взагалі, оскільки постійно бачить на двох спортивних майданчиках біля дому хлопців абсолютно різного віку, що копають м’яча. Футбол був і буде привабливим для юнацтва, питання полягає лише в тому, що потрібно дати зрозуміти талановитим молодим гравцям: їм є куди йти, навіть якщо їхні батьки – не багатії. І знову все впирається в систему відбору до ДЮСЗ. Тут знову-таки можуть стати в пригоді незалежні спостерігачі в процесі відбору „вступників”. Це принаймні позбавить школи таких „майбутніх спортивних зірок”, батьки яких готові викласти чималі гроші за те, щоб їхнє абсолютно несхильне до футболу дитинча покопало собі м’ячика, причому дати хабара вже безпосередньо тренерові під час відбору. А от проблему юнаків, за яких платять заздалегідь, вирішити подібними інструментами неможливо. Для того, щоб конкурс проходив абсолютно чесно, потрібно, щоб відбулися революційні зміни в суспільній моралі – а це залежить вже далеко не від спортивної сфери... Тож повернемося до теми.

                                           5. Зміст тренувань

    Уявімо собі, що умовний молодий талант все ж таки зумів пробитися до футбольної школи. Чи здобуде він там те, заради чого вступав – шліфування сильних сторін своєї гри та покращення слабких? Скоріш за все, ні. Справа в тому, що майже всі юнацькі школи працюють за радянськими схемами. А вони мають одну дуже серйозну ваду: до 18 років майбутнім футболістам дають неймовірні фізичні навантаження, приділяючи дуже незначну увагу розвитку техніки. В той же час усі посібники для спортовців подають інформацію, що техніку розвивати необхідно саме в юному віці. Після досягнення юним спортсменом повноліття неможливо зробити з примітивного „бігуна” технічного футболіста. А от фізичну підготовку можна піднести до потрібного рівня в будь-якому віці, що дозволяє грати в футбол на найвищому рівні.


    Такі підходи до тренування позначаються на наборі вправ, що їх пропонують юнакам. Чільне місце серед завдань під час підготовки футболістів займають атлетичні вправи. Особливо жорстоким є пропонування в деяких школах (наприклад, у київській „Смене”) гравцям 16-17 років таких тестів, як „куперівський”. Він полягає в тому, що за 12 хвилин потрібно подолати якнайбільшу дистанцію. Загальноприйнятою нормою є приблизно 2.5 кілометри, в дитячо-юнацьких спортивних школах же цю норму підіймають. Для порівняння: за повний матч Ліги Чемпіонів дорослий футболіст в середньому пробігає 10 кілометрів. І результатом у деякій мірі закономірним після таких тестів вже здається смерть молодого футболіста молодіжної команди київського „Арсеналу” Андрія Павицького.
Окрім того, тактична освіта гравців залишається на початковому рівні. В результаті – великі недоліки у баченні поля та прийнятті вірних рішень. Як правило, футболісти з якісним вмінням бачити поле – це скоріше люди з вродженим талантом та розумні, розвинені особистості не тільки в плані футболу. Дуже часто саме такі гравці стають в майбутньому тренерами, як, скажімо, Валерій Лобановський.


   Підсумовуючи сказане в цьому розділі, варто зауважити, що відсталість методів підготовки футболістів – це проблема не тільки юнацтва, але й дорослих футболістів. Давно вже легендою стали збори київського „Динамо” в Ялті, де гравцям дають навантаження „за Лобановським”. Але сліпе використання творчої спадщини нашого геніального тренера є абсолютно неконструктивним. За Валерієм Васильовичем, необхідне постійне вдосконалення тренерських методик. Використання напрацювань 80-х та 90-х років не відповідає умовам сьогоднішнього футболу. Відповідно, вирішення деяких проблем стосовно змісту тренувань в сьогоднішній Україні можливе через отримання дитячими тренерами нових знань в галузі підготовки спортсменів. Для цього потрібно організовувати семінари для коучів з фахівцями з таких країн, як Голландія, Сербія, Чеська Республіка, Бразилія.

                                    6. Чесна гра

    Матеріальні проблеми українського футболу, незважаючи на всю їхню серйозність, бліднуть перед проблемами моралі, одну з яких – прийняття в команду за гроші – ми вже розглянули. Ні для кого не є секретом, що система договірних ігор існує навіть на дитячому рівні. Підтвердженням цьому може слугувати скандал, пов’язаний з юнацькою командою донецького „Шахтаря”. На одному з турнірів у групі з чотирьох команд „Шахтар” мав вийти в наступний етап у будь-якому разі, окрім варіанту нічиєї з певним рахунком в паралельній грі. І саме такий, потрібний двом командам, що грали свій матч, рахунок було зафіксовано. Тренер молодих гірників голландець Генк ван Стейє заявив про те, що в змаганнях юнаків постійно проходять матчі з заздалегідь визначеним рахунком, однак розслідування цієї справи було дуже швидко припинено – очевидно, через те, що закулісні ігри давно вже стали частиною футбольної системи. Футболісти з дитинства адаптуються до корупції, нормально ставляться до таких ігор, в яких команді конче треба програти. Саме через проблеми на такому рівні вища ліга чемпіонату України нерідко виглядає схожою на цирк, а за ходом матчу можна дуже легко визначити результат. „Три в три” грає половина команд нашого елітного дивізіону (тобто в першому колі в зустрічі двох команд А та В перемагає команда А, у другому – команда В).


   Ще однією проблемою, що розповсюджена на пострадянському просторі, є ситуація з використанням фальшивих паспортів. Давно перестали бути рідкісними випадки, коли один гравець має три та більше паспорти на різні імена та прізвища та з різними датами народження. Дехто навіть забуває з часом, котрий із документів є справжнім. Корені проблеми сягають ранньої доби радянського футболу, коли дискваліфіковані гравці, аби не втрачати ігрової практики, грали в нижчих лігах за чужими паспортами. Ситуація з „форвардом Черновим” – а насправді одним з найкращих нападаючих СРСР Стрельцовим – є однією з традиційних футбольних історій, що їх розповідають новачкам у футболі. Так само часто можна почути історію про гру під іншим прізвищем найкращого нападника в історії „Шахтаря” Старухіна в дублі донецької команди.


  Немало гравців з тих, хто сьогодні грає на найвищому рівні в Україні, мають підроблені документи. Наприклад, за деякими джерелами, на два роки старший за вказаний у заявці вік Артем Мілевський, і саме після надходження цієї інформації інсайдерськими каналами західні клуби відмовилися від придбання цього нападника „Динамо”.
Сьогодні фактично не передбачено покарання за подібні порушення. Тому очевидно, що потрібно до регламенту змагань в Україні додати пункт „Всі виявлені маніпуляції з документами кваліфікувати відповідно до статті 358 Кримінального кодексу „Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”. Футболістів, які використовують підроблені документи, карати додатково дискваліфікацією”. Тільки методом батога на даний момент може бути вирішено питання махінацій у змаганнях нижчого рівня.

                                    7. Масовий футбол

   Проблема масового футболу є також однією зі складових невдалої організованості футбольної системи України загалом. Сьогодні гравець, який навчався футболу самостійно, вже в 17-18 років не має жодного шансу отримати місце в більш-менш пристойній футбольній команді. В той же час за Радянського Союзу найкращі футболісти, такі гравці, як Заваров, Сабо, Блохін, виховувалися не в дитячо-юнацьких школах. Цю проблему частково може бути вирішено будівництвом міні-футбольних майданчиків (як місць для самовдосконалення), але реально набагато важливішим є створення системи нейтральних „вищих” спортивних навчальних закладів, спрямованих саме на покращення та систематизацію існуючих навичок. Такі заклади мають функціонувати в найбільших футбольних центрах України та отримати протекцію найвищих футбольних інстанцій.


   Важливий крок назустріч „масовому футболу” – залучення дітей до Гри у школах та інших середніх навчальних закладах. Програма „Урок футболу” – це дуже добрий початок, що в майбутньому може призвести до позитивних результатів. Однак потрібно також спостерігати за реалізацію цієї програми. Чи можна назвати футболом гру в абсолютно непристосованому для цього спортивному залі, з „ворітьми”, що окреслені крейдою на стіні? Мабуть, що ні. При цьому в такій грі майже не дотримуються реальних правил футболу, а скоріше грають за неписаним дворовим варіантом „копаного м’яча”.


  Доцільним за такої ситуації має стати введення розширеної програми, що її потрібно прийняти на найвищому рівні – на кожен район великих міст, а також на кожне мале місто чи декілька сіл або селищ має припадати щонайменше одне міні-футбольне поле. Виконання цих планів може здаватися малореальним, однак темпи реалізації початкової схеми побудови футзальних майданчиків дозволяють сподіватися, що приблизно років за сім Україна матиме вдосталь пристойних футбольних піль. Що ж до гри в „дорослий” футбол, то доцільно було б випустити методичку для вчителів фізкультури, в якій потрібно вказати, які правила найбільш прийнятні для конкретного поля та кількості гравців. Поширення такої інформації має відбуватися за такою ж схемою, як і розповсюдження навчальних програм – за сприяння Міністерство освіти та науки з попереднім затвердженням тексту методички Міністерством сім’ї, молоді та спорту.


                            8. Перехід до дорослого футболу

   Але, незважаючи на всі труднощі та мінуси нашої системи підготування молодих спортовців, у двері дорослого футболу стукає чимала кількість талановитих гравців. Втім, футбольна практика доводить, що розгледіти в 17-18-річному хлопцеві високий потенціал дуже складно, особливо зважаючи на недостатню кваліфікацію наших скаутів. Наприклад, бразильський півзахисник Рікарду Ізексон Кака, що отримав цього року найпрестижніший індивідуальний приз – „Золотий м’яч” – та має непогані шанси стати найкращим гравцем року за версією ФІФА, свого часу приїздив на перегляд до київського „Динамо”. Однак місцеві селекціонери забракували молодого таланта, а натомість взяли чергового неякісного легіонера. Тим часом Кака вже за рік став лідером італійського „Мілану”!
Така сама ситуація в „Динамо” відбувалася з Юрієм Жирковим та Дмитром Сичовим (нині - відповідно лівим крайнім півзахисником та нападником основного складу збірної Росії). Донецький „Шахтар” пропустив нагоду придбати Алессандро Розіну (молодий півзахисник „Торіно”) та Робіньйо (цей зараз грає в мадридському „Реалі”). Такі помилки – тільки верхівка величезного айсбергу під назвою „непрофесіоналізм та корупція серед українських футбольних розвідників”.


   У нашому футболі молодому українцеві дуже важко пробитися до першого складу своєї команди. Наприклад, розглянемо перехід від юнацького до дорослого футболу у провідних футбольних державах.
Англія. Тут довіряють молодим гравцям, не зазираючи в їхній паспорт. Якщо подивитися на склади команд англійської Прем’єр-ліги, можна побачити, як багато в заявках 19-річних, 20-річних футболістів – і вони насправді грають, ніхто не згадує про їхній вік! Нинішній лідер збірної Англії Вейн Руні почав регулярно виходити на поле в основі „Евертону” у віці 16 років, а у 18 забив „наймолодший” гол в історії чемпіонатів Європи (це сталося на полях Португалії, у матчі зі швейцарцями). Таку саму політику проводять серби та чехи. У нас же навіть 23-річні футболісти (колишній динамівець, а нині одесит Олександр Яценко, полтавчанин Адріан Пуканич, кияни Олександр Алієв та Артем Мілевський, львів’янин Ігор Худоб’як) вважаються ще молодими та перспективними.


  У Бразилії ситуація ще цікавіша за англійську. В чемпіонаті, та й у континентальних змаганнях, нормальним вважається вихід у складі зовсім юних хлопців – 15-16 років. Зірки, такі як Пеле, Ґаррінча, Леонідас, Жаїрзіньйо, Кака, Робіньйо, майже одразу після переводу з юнацької команди почали грати в першому складі.


  Інша система в Італії. Тут існує чемпіонат так званих „прімавера”, тобто дублюючих складів, із обмеженням у віці. Таким чином, хлопці постійно мають ігрову практику, а найталановитіші з них потрапляють в основні склади своїх клубів. У дужках варто зауважити, що прімавери грандів – „Інтеру”, „Мілану”, „Ювентусу” – є, мабуть, найменш ефективними в плані переходу до основи. Ймовірно, саме введення ліміту на гравців старших за 21 рік у чемпіонаті дублерів і старших за 23 роки – в першій лізі буде першим ефективним кроком у виведенні українського футболу на якісно новий рівень.


  Але що ми маємо в Україні зараз? Тренери клубів вищої ліги дуже скептично ставляться до хлопців, що тільки вийшли з юнацьких шкіл. Вони просто не довіряють їм, не випускають на поле, мотивуючи такі свої вчинки тим, що несуть відповідальність за результат, а юний футболіст може не допомогти команді в його досягненні. Навіть колишній тренер збірної України Олег Блохін регулярно говорить про це. А якщо вже 18-річному гравцеві вдається вийти на поле у вищій лізі, всі вважають, що він має показувати феноменальну і, що найбільш незрозуміло людям, які розуміються на футболі, стабільну гру – бо ж тренер довірив йому місце в складі. Та див не буває – в тій-таки Англії чи Бразилії дивляться на помилки молодих гравців крізь пальці, бо розуміють, що це частина еволюції справжнього майстра. І за три-чотири роки ці держави отримують велику кількість нових футболістів найвищого рівня.
Наші ж хлопці до оптимального для футболу віку вступають після декількох років сидіння на лаві запасних. Дорогоцінний час вже втрачено, і 23-річний футболіст не показує якісної гри – не тому, що не має таланту, а тому, що не грав у 18.


   Мої слова підтверджує київське „Динамо” часів Валерія Лобановського. Його вважають найкращим тренером в історії українського футболу саме тому, що набрав команду з талановитих гравців 19-20 років та почав випускати їх на поле. За два-три роки хлопці шокували своєю грою всю Європу, лише через трагічну випадковість не вигравши Лігу Чемпіонів 1998/99. Сьогодні прізвища Шевченко, Каладзе, Ребров, Шовковський відомі всій Європі – не за нинішню їхню гру (досить посередню, варто сказати), а саме через футбол, що вони демонстрували тоді. А щодо того, чи стануть колись не менш відомими прізвища Льопа, Шахов, Коноплянка, Лисенко, Гармаш, Бутенін, Зозуля, Дорошенко, Сворак – футболістів, що мають не менші задатки – на жаль, маю великий сумнів.
 

PS. Я чудово розумію, що тема неоригінальна. Однак розкрита вона трохи з іншого боку, ніж зазвичай, тому прошу це врахувати :-)



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 22
вобще-то у нас конкурс называется Блог-Лига 1, а второй тур начинается во вторник... или у тебя тоже проблемы с публикацией статьи на следующей неделе?
Я не уверен, что смогу опубликовать статью на следующей неделе. Краще перебдіть, ніж недобдіти (ц)
поняла. тогда, пожалуйста, исправь название статьи - правильно - БЛ-1, тур 2. БЛ-2 - это вероятный второй конкурс, но но второй тур.
Браво! Я читал не все статьи блог-лиги, но из тех, которые я читал - это мне кажется лучшей. Я даже не могу ни с чем поспорить, потому что всё крайне грамотно и логично обосновано. Сразу вспоминается мне, как я закончил свою футбольную детскую карьеру. После года у тренера на районе, меня отправили к городскому тренеру. Это был 5 или 6 класс школы. Он собрал на первом занятии всех родителей, даже толком нашу игру не посмотрев, и сказал, что надо каждому ребёнку купить комлект футбольного снаряжения, стоимостью порядка 5000 грн. на современные цены. Там было всё: костюм, мячи, бутсы, гетры, футболка, шорты, и.т.д. Причём поскольку всем надо всё одинаковое, то покупать будет он. Разумеется, больше на тренировку я не пришёл.
Спасибо за оценку. Я сам никогда не играл в футбол, но общался с людьми, которые прошли юношеские школы того же Динамо и некоторых других команд, а потому имею некоторую информацию...

8.

А можно немного подробнее?

Что именно?

Точку зрения на статью. Всё-таки пока что ещё нигде, по-моему, никто из жюри столь односложно не отвечал...

ок, щас пройдусь конкретно)) а насчет односложно - загляни в соседние блоги. насколько подробно там прокомментировано)) там везде бал и точка!! И не только у меня!! Конкретный разбор полетов ожидайте, токо с учетом пересмотра оценки, ибо сначала у меня мнение достаточно нормальное о статье было, при беглой перечитке. Но уговорили, пройдусь и по грамматике))))И по стилю))

Щодо стилю - врахуй, що писалося як реферат з фізкультури для універу, тож на сухість можна прикрити очі )

ну у нас же тут все-таки конкурс статей, а не рефератов;)

9.

9.

9

Реферат по физкультуре :) 10

А чо. Мы в ХИРЭ писали такие ;) Правда Ярослав меня по жизни от этого отмазывал (Тренер мой по бадминтону)

Сколько в универе-то поставили? "9"

всім привіт! А починаючи з 15 років можна попасти у фудбольну школу чи ні????
напишіть будь ласка!! :)
як поступити у ФК шахтар!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
мене звати Іван я народився 26.09.1996 чи можна зара поступити в якусь футбольну команду? я дуже хочу серйозно займатись спортом. я живу в Тернопільській обл.м Підволочиськ тут також хожу на футбол дуже люблю грати. граю правим пів- півзахисником.. дуже хочу серйозно займатись якшо я хоть трошки вас зацікавив зателефонуйте 0979633833