Жіночий погляд

«Якою помилкою було вдягти ці гетри під ці шорти…»


Тимоха смалить! =)



Відкрити | Коментарів: 4

Сезон-1983. «Днепр» – «Зенит»


Мужественно спёрто с гостевой книги ФК «Зенит»

«Днепр» (Днепропетровск) – «Зенит» (Ленинград) 1:0 (0:0)

Днепропетровск. Стадион «Метеор». 4 апреля 1983 года. 17 градусов. 28500 зрителей.

Судьи – Б. Рябко, В. Чуйко (оба - Краснодар), В. Гукасов (Армавир).

 

«Днепр»: Краковский, Устинов, Дилай, Миргородский, Лысенко, Павлов, Кузнецов, Литовченко, Устимчик, Протасов (Лютый, 85), Таран.

 

«Зенит»: Бирюков, Давыдов, Степанов, Мельников (Клементьев, 62), Веденеев, Ларионов, Долгополов, Казаченок, Герасимов, (Чухлов, 76).Брошин, Желудков.

Гол: Таран (57).

Наказания: Давыдов (предупреждение).

 

Матч 3-го тура «Зенит» сыграл против будущего чемпиона СССР. Хотя не думаю, что тогда нашелся бы человек, способный воспринять это иначе, как шутку или фантазию оторвавшегося от действительности днепропетровского болельщика. Судите сами. Еще в 1980 году «Днепр» играл в первой лиге, поднявшись в элиту со второго места, занятое в упорной борьбе (отрыв от ставшего третьим «Металлиста» составил лишь два очка). 8 и 9 места, занятые «Днепром» в высшей лиге в 1981 и 1982 годах, вряд ли были предзнаменованием его будущих успехов. Причем успехов серьезных. Ни до, ни после «Днепра» никто из украинских клубов не смог составить такую же (или хотя бы сопоставимую) жесткую и долговременную конкуренцию флагману республиканского футбола – киевскому «Динамо». Думаю, что уважать себя «Днепр» заставил, в первую очередь, именно этим. Чемпионские титулы и кубки – это тоже важно, но бросить вызов Киеву – на такое нужно было решиться.

Весной же 1983-го ничто не предвещало, что такой вызов будет брошен. Новый сезон «Днепр» начал под стать своим предыдущим результатам. В Кубке СССР дошел до четвертьфинала, обыграв московские «Локомотив» с «Торпедо» и проиграв ЦСКА. В первых двух турах чемпионата проиграл в Москве «Динамо» (1:2) и сыграл там же вничью со «Спартаком» (1:1). Такой вот московский променад. Результаты вполне на уровне 8-9 места.

Никто из игроков днепропетровской команды тогда особенно не выделялся. Время великолепной связки Литовченко-Протасов еще не наступило, хотя уже и было не за горами. И если 20-летний Геннадий Литовченко уже стал постоянным игроком основы, то 19-летний Олег Протасов весной 1983-го проводил лишь первые свои матчи за основной состав (в предыдущем чемпионате на его счету числился один гол в четырех играх).

Днепропетровский стадион был для «Зенита» несчастливым. До 1984 года наша команда не одержала на нем ни одной победы. Да и на своем поле выиграть у «Днепра» ленинградцам удалось лишь дважды – после возвращения днепропетровцев в высшую лигу в 1981 и 1982 годах. В те же годы оба матча на «Метеоре» закончились победами «Днепра».

К сожалению, отчетный матч продолжил эту грустную серию. Хотя, судя по отчету, выглядел «Зенит» совсем неплохо.

 

«Советский спорт» о матче:

«Не было на стадионе человека, который оставался бы безразличным к событиям, происходящем на поле. Все 90 минут велась интересная, захватывающая борьба, в ходе которой соперники создали немало острых ситуаций, стремясь всеми силами к победе.

Тон задавали гости. Они были быстрее, да и футбол демонстрировали красивый, атакующий. Прочно завладев серединой поля, ленинградцы в считанные секунды доставляли мяч в район штрафной площади "Днепра", вынуждая хозяев постоянно держать в обороне большие силы.

Гостей можно упрекнуть лишь к том, что они так и не сумели подобрать ключ для преодоления плотно насыщенной обороны. Малоэффективными оказались и дальние удары, к которым часто прибегали ленинградцы. Не хватало этим ударам внезапности, а главное, точности.

Играя на контратаках, "Днепр", пожалуй, действовал острее. Но не хватило опыта и сообразительности молодому Протасову, дважды оказавшемуся в выгоднейших ситуациях. Опасно бил по цели Кузнецов. Однажды после его удара гостей спасла перекладина, а во втором случае мяч пролетел в сантиметрах от стойки.

Активно начали команды и второй тайм. Казалось, у гостей сохранилось побольше сил. Но "Днепр" сумел вскоре доказать, что уровень его физической готовности вполне достаточен, чтобы изменить ход событий в свою пользу.

Хозяева резко обострили игру, прочно захватили инициативу и не упускали ее до финального свистка. В середине тайма "Днепр" дважды получил право на угловые. При розыгрыше второго из них Устимчик точно навесил мяч на 11-метровую отметку, и Таран в высоком прыжке ударом головой направил мяч в сетку. Вскоре прекрасные возможности увеличить счет получили Протасов, Литовченко, Лютый. И лишь однажды гости были близки к тому, чтобы отыграть мяч. Но в ответ на отличный удар Клементьева завидную реакцию продемонстрировал вратарь хозяев Краковский»


Відкрити | Коментарів: 7
Настрій : ;-)    

Adidas. Посміхнуло


Раджу і вам зазирнути на сайт adidas )))


Відкрити | Коментарів: 11

«Зеніт» - «Спартак»: полонених не брати


"Війна 2008" почалася.

У неділю до Санкт-Петербурга завітає московський «Спартак» зі своєю шаленою групою підтримки. А отже протистояння та зіткнень не уникнути. До зустрічі готуються усі: і футболісти, і ультрас, і хулігани. «На війні, як на війні».

 

Проте, зараз вже мало хто пам’ятає, що ще 12 років тому про ніяку «війну» мова взагалі не йшла. Навпаки, фанати «Спартака» охоче ділилися зі своїми колегами з Петербурга досвідом по частині суппорту. А у 1980 році на виїзному матчі «Зеніта» запропонували «прийняти їхню сторону» у протистоянні із ЦСКА. І піонери пітерського футбольного хуліганства погодились на такий собі «альянс».

Звичайно, час від часу, між вболівальниками «Спартака» і «Зеніта» виникали конфлікти. Але ні масштабності, ні організованості у цих бійках не спостерігалося.

 

Так було до 1995 року, коли у Москві з’явилося перше угрупування футбольних хуліганів – «Flints crew» («Банда Флінта»).

Кров була молода, кров була гаряча. Тіло бажало бійки. Саме «флінти» почали наполягати на тому, що не треба товаришувати із фанами інших команд. Із ними треба битися. А старе покоління фанатів поступово втрачало контроль над молодими мобами, яким хотілося самоствердження.

Своєрідною «відповіддю» на появу «Flintscrew», стало створення «Red-Blue-Warriors» («Червоно-сині воїни», фанати ЦСКА) у Москві і «Невського фронту» в Петербурзі.

 

Відносини між вболівальниками «Спартака» і «Зеніта» зіпсував «щелчок».

Якщо говорити про дати, «війну було оголошено» 30 серпня 1997 року.

В цей день на стадіоні «Локомотив» «Спартак» приймав «Зеніт» (цей матч московська команда виграла із рахунком 2:0).

Колона фанів «Зеніта» (десь 700 чоловік) просувалася від автовокзалу до стадіона по Щьолковському шосе. Біля стадіо на них чекали фани «Спартака» у кількості 200 чоловік. Але москвичі добре підготувалися до цієї зустрічі. Наївно було б припускати, що вони чекали на «синьо-біло-блакитних» із квітами у руках ;-). «Червоно-білі» були озброєні арматурою, порожніми бляшанками і іншими підручними засобами. Як скажуть згодом пітерці, цей напад став для них абсолютною несподіванкою. А москвичі запевнятимуть, що «стріла була забита».

Частина пітерців встигла ретируватися, а інша прийняла нерівний бій. Бійка тривала 7-8 хвилин, аж доки на місце подій не підтягнувся ОМОН.

Наслідки: 30 потерпілих. Із них 13 госпіталізованих (усі – фани «Зеніта») із черепно-мозковими травмами, переломами рук і ребер. 164 фана «Спартака» затримані ОМОНом.

Згодом, ця бійка була названа «щелчком» (на честь «Щелковского шоссе», де відбувалися події). Саме із «щелчка» бере свій початок грандіозне протистояння «свиней» і «бомжів».

 

Поки гравці обох команд будуть боротися за м’яч, на трибунах розгорнеться інша війна: «війна банерів».

Що стосується перфомансу, у кожної команди свої козирі: у «Спартака» це масовість і буйство кольору (переважно червоного ;-)); фішка фан-сектору «Зеніта» - файєр-шоу (міліція Санкт-Петербурга дозволяє своїм проносити піротехніку). Буде цікаво, запевняю вас.

 

На полі слід очікувати не менших пристрастей. Усі знають про нелюбов деяких гравців обох команд до команди-суперниці.

Наприклад, Погребняк час від часу дозволяє собі «наїзди» на адресу свого попереднього клубу.

Терпець урвався після матчу-відповіді фіналу Кубка Росії, коли Паша, використовуючи нецензурні слова, звинуватив «Спартак» у використанні не зовсім спортивних методів для досягнення результату. Усі, мабуть, пам’ятають це легендарне інтерв’ю

 

 

Історія Бистрова – класика жанру.

 

Мастило у вогонь додавати не треба. Все і так палахкоче.

«Спартак» жадає помсти. «Зеніт» своїх позицій так легко не здає.

Так що… чекаємо неділю.

(Пряма трансляція цього поєдинку 16 березня на каналі «Мегаспорт» о 14.45. Не пропустіть!)

 

П.С. Автор блогу - проти насильства на стадіонах


Відкрити | Коментарів: 17

„Город над вольной Невой” сьогодні гуляє


Як все-таки небагато треба людині для щастя...

 

Мешканці Санкт-Петербургу стверджують, що вчора ввечері по місту можна було проїхати спокійно – усі були на футболі. ;-) Петровський приймав гостей із Франції. А саме марсельський „Олімпік”, який нарешті почав виправляти своє скрутне становище у чемпіонаті. Усі ми пам’ятаємо, як після 9-го туру на посаду головного тренера заступив 54-річний бельгієць Ерік Геретс, який швидко довів колектив до стану боєздатності. І, напевно що усі пам’ятають його фантастичний дебют: гучна перемога над „великим та жахливим” „Ліверпулем” на Анфілді (гучною ця перемога була тільки на словах, т.я. ми ж з вами добре пам’ятаємо той „Ліверпуль”...). За свою кар’єру від здобував 5 чемпіонств із 4 різними клубами. Непоганий результат, як на мене. І ще цікаво, що „Марсель” з 2000 року пережив 16 (!) змін головних тренерів.

Проте, здається, що ОМ зараз на ходу. Так що побажаємо їм успіхів у чемпіонаті Франції, так як далі йдемо ми!

Французи їхали до Петербурга із непоганим запасом у два м’ячі. Нагадаю, що зустріч на Велодромі закінчилася перемогою господарів із рахунком 3:1. Ну тоді, через відомі проблеми у захисній ланці пітерців, на поле випустили „священну корову” – Горшкова. Українець за походженням, від 10 років віддав „Зеніту”, став улюбленцем, а згодом і живою легендою. Ви б бачили, як його обожнює Петровський! Проте, ветеранам місце у ложі для почесних гостей (доведено „Міланом” – додадуть деякі). І тоді ж, зенітівці наприкінці матчу забили надважливий м’яч у ворота „Марселя”. І зробив це ні хто інший, як Андрій Аршавін. Отже, 3:1

І ось матч-відповідь. Проблем у „Зеніта” поменшало, але легше від цього нікому не стало. Травми Ломбертса, Домінгеса і Ріксена + дискваліфікації Кіма і головного тренера Адвоката якось не викликали оптимізму. І тренерський штаб вирішує проблему єдиним можливим засобом: „затиканням дірок”. Улюблена схема Діка 4-3-3. Крижанець і Широков склали дует оборонців, Ширлу і Анюкову ввірили фланги, Зирянову, Тимощуку і Денисову залишили центр, а Файзулін, Аршавін і Погребняк – відповідальні за атаку.

Десь хвилин 20 нічого не відбувалося. Тільки пітерські фанати тішили ефектним перфомансом. Щільна гра французів, неточності при передачах „зенітівців”. Ініціативу гості, ввічливо віддали господарям. Пізніше, пітерці остаточно влаштувалися на половині поля марсельців. Почалась пристрілка.

Який момент втратив Зирянов на 28 хвилині!

Файзулін випав з гри. І ніяк не бажав туди повернутися. Доречи, як і Насрі у складі гостей.

Тотальна перевага „Зеніта”. І цю перевагу графічно оформив форвард-загадка Погребняк. Відзначимо і Пашиного асистента. Аршавін – це все-таки Аршавін. Попри усю мою несимпатію до нього особисто, треба визнати, що він є двигуном зенітівських атак.

Але на 43 хвилині гаряче стало у штрафній господарів. Сісе втік по флангу і вийшов на побачення із Малафєєвим. Слава доказав, що із нервами у нього все гаразд. Браво.

Пітерці активно пресингували французів, намагаючись зустрічати суперника на його половині поля. Насрі так і не видно. Зате всюди встигає в’юнкий Валбуена.

Ширл і Анюков достатньо непогано відпрацьовують на своїх флангах.

Практично усі підбори – за петербуржцями.

Проте, час минав, а переможного голу все не було... І заміни вже назріли. Французи почали вміло возити „Зеніт”, тягнучи дорогоцінний час. А ті просто стали... Десь на 69 хвилині подумалось: „Чого Спот гальмує?! Потрібні заміни!”.

Коли згодом, замість Файзуліна (хто б сумнівався!) вийшов Текке, „Зеніт” відразу ж подвоїв свою перевагу, вдруге „засмутивши” Манданду. Відзначився, хто би ви думали... Погребняк! Мені починає подобатись цей хлопець ;-).

У французів почалася ледь помітна паніка. „Ледь помітна” – тому що масованої навали ми так і не дочекалися. Здавалось, що марсельці намагалися атакувати тому що „так треба”. За таких умов, вистояти 18 хвилин було лише питанням зібраності.

І ось він, свисток. „Зеніт” йде далі, хоча і за такої „важкуватої” гри, але все-таки далі.

П.С. Адвокат рулить! Попри усі нарікання на нього. Є така мода у петербурзької преси: лізти туди, куди не треба лізти і аналізувати те, що не треба було б аналізувати. Наприклад, пам’ятаю ці „підколи” минулої весни: „В „Зеніті” гарно грають лише ті, хто не проходив тренувальних зборів із Адвокатом (малися на увазі перш за все, звичайно, Тимощук і Зирянов). Хотілося запитати: Ви особисто так вирішили? А якщо припустити те, що вони просто грають краще за інших? Таке не спадало на думку? До чого тут навантаження на зборах?! Це – справа тренера. Професіонала, найманого для виконання певних завдань. Підкреслюю: професіонала. А ви пробували побудувати абсолютно нову команду за такого тиску з боку Мас-медіа? Ви взагалі то пробували себе у якості менеджера футбольної команди?

Пам’ятаю ще багато нарікань на його роботу з боку преси протягом усього минулого сезону. Фанати, підігріті журналістами, час від часу закликали звільнити Діка з посади головного тренера. Чого це? Пресі ж треба про щось писати. Гра не видовищна – давайте покритикуємо. Конфлікт в команді – давайте покритикуємо тренера. Так ладно б просто покритикувати, так деякі лізуть туди, куди не треба. Ну ось як ти можеш знати що таке тренувальний процес зсередини?! Так може не треба лізти туди, де ти нічого не розумієш?

Ось, справді, минулого сезону було дуже цікаво: критикували-критикували роботу Адвоката, пророкували навіть його відставку, а ось якось несподівано... золото РПЛ. Якось не в’яжеться...

І ось новий сезон. Команда демонструє відмінну фізичну готовність. Ну що? Де тепер ті „розумники”, які кричали про „нелюдськи” навантаження? Команда, хоч дещо важкувато, але виконує завдання на кожен матч... Гра не дарує естетичного задоволення? А що нам головне: естетика чи результат?

Може треба почати просто довіряти професіоналам?

Ну ладно. То накипіло. Вибачаюсь.


Відкрити | Коментарів: 9

До побачення, «Інтер»!


Ну що ж... Ось я і пережила цей день. Дуже хвилювалася. Попри те, що добре знала про усі проблеми „Інтернаціонале”. А сталося все так, як і повинно було статися.

 

Скажу чесно. Починаючи дивитися трансляцію по 1+1 о 00.20, звичайно, вже знала про переможний рахунок. Знала автора єдиного голу. Знала хвилину, на якій його провели... Так що я мала змогу просто роздивитися, а у деяких епізодах і насолодитися, самою грою. Без емоцій, без хвилювання. В цьому теж є свій кайф.

 

Що ми побачили? Як завжди цікаве протистояння італійського і англійського футболу. Із усіма характерними їх рисами: англійські фірмові заброси і італійські багатоходівки із передачами „в дотик”.

 

Залік „червоному” захисту! Більшість задумів „інтеристів” були прочитані і вчасно знешкоджені. А задуми іноді були навіть дуже цікавими...

Шкртел – просто молодчина. Дуже перспективний захисник. Ібрагімовіч програвав йому практично усі міні-дуелі. А як він вдало обирав позицію, іноді стававши передостаннєю перепоною м’яча на шляху до воріт (остання, звичайно, Рейна). Ось так із „Зеніта” потрапляють на футбольний Олімп. Щиро бажаю успіхів.

 

Торрес – Бог! Що виробляє! Просто фантастика. ...Ну що ж, „Ліверпуль” теж підсів на „торресозалежність”. Таки так.... Добре, що Фернандо зараз у просто неймовірній формі.

Як не виказати захоплення фантастичним пасом Ауреліо практично через усе поле на Бабеля, коли останній вибіг на тет-а-тет?! Оце Англія.

Ну а отой діагональний пас Джерарда на Кюйта? Гостро, швидко, точно. Фантастика.

 

Чи зламало гру вилучення Бурдісо? Звичайно. Психологічну. Але, ІМХО, „Інтеру”, за такої гри, і без цієї червоної нічого б не світило. Не так вже багато вони і створили, щоб ось так тринькати моменти...

Суддя, звичайно, перемудрував із кількістю карток, але що тут поробиш. Доведеться „Ліверпулю” тягнути увесь зібраний жовтокартковий „врожай” далі.

 

Златен змарнував дві непогані можливості відзначитися. До самої гри гадала, що він повинен був забити у цій зустрічі. Мотивувала це тим, що якщо ж вже він претендує на звання лідера синьо-чорних атак, то потрібно врешті решт навчитися тягнути на собі таку відповідальність саме у таких зустрічах. До того ж, за кордоном багато статей про нього прочитала... Ну, думаю: хлопець подорослішав, один гол сьогодні точно назве своїм ім’ям. Але не судилося. Та і мені, чесно кажучи, якось байдуже.

 

Остаточно поховала нерраадзурі та обрізка у центрі, після якої пас Джерарда знайшов Торреса. А йому вже не треба розказувати що і як робити із м’ячем. Розворот – ГОЛ. Схема проста ;-)

Потім іспанець намагався віддячити своєму капітанові, відпасувавши йому під удар. Але вийшло вище. Нажаль. Тому що гадала, що і Стіві Джі теж розпишеться у ворота „Інтера”.

Ну і нічого. Для щастя нам цілком достатньо і цих 0:1.

 

Із перемогою усіх небайдужих!

YNWA


Відкрити | Коментарів: 33

„Зеніт” – володар суперкубка Росії 2008


До Росії повертається великий футбол.

„Бійня 2008” традиційно розпочинається грою за суперкубок РФ.

У цьогорічному двобої зійшлися чинні чемпіони країни – пітерський „Зеніт” та чинний володар кубка Росії – московський „Локомотив”.

 

Ця гра повинна була стати ефектним початком нового футбольного сезону, дати можливість побачити у дії нового наставника „залізничників” Рашида Рахімова та, власне, визначити нового володаря жаданого трофея.

 

На початку матчу одразу кинулася в очі відсутність Торбінського у стартовому складі „Локомотива”. Я не дуже-то слідкую за російськими клубами, але відсутність таких гучних прізвищ помічається відразу.

 

З вуст коментатора дізнаємося, що у міжсезоння „Локомотив” багато працював над фланговою грою, вирішивши, мабуть, зробити її своїм козирем. І, теоретично, це є дуже розумною ставкою, зважаючи на насичений центр у головних конкурентів залізничників.

 

З перших же ж хвилин „Локо” почав розігрувати цей новий козир, провівши дві достатньо перспективні атаки. Гостро було на лівому фланзі.

 

А перший, по-справжньому небезпечний момент зганьбив Погребняк. Ну це в його стилі... Партнери вивели його один на один із голкіпером, але Паша, чи то не очікував чи то просто ступив. ...Багато вже говорили про якості Погрібняка як форварда. „Простий”, „примітивний” та ще багато подібних епітетів... Не без відчуття голу, але, як на мене, аж занадто... примітивний. По-іншому і не скажеш. А у деяких епізодах просто жахливий. Але це ІМХО.

 

Гра новачків не вразила. Файзулін, Губочан, Широков. Із цієї трійці хоч якось сподобався лише останній.

І взагалі, проблеми в обороні „Зеніта” помітні неозброєним оком. Травма Ломбертса + продаж Шкртела та Хагена, вочевидь, не могли позитивно сказатися на грі у цій ланці.

 

Не можу не виказати захоплення грою Зирянова. Коли він брав гру на себе, то вижимав максимум. А Тимоха, традиційно, господарював у центрі, повністю „випалювавши” все навколо себе. Кращий!

 

Можна констатувати, що перший тайм пройшов за незначної, але переваги гостей столиці. Назрівав гол. „І він-таки дозрів” (с) ;-)

Ну що ж. Свій офіційний дебют за „Локомотив” Левінець, голкіпер, який прийшов до московського клубу із „Амкара”, відмітив курйозним голом.

Подібний прикол я колись бачила у підбірці „Найкумедніші голи”. Новоспечений рамник „Локо” забув про Шаву, який не встиг повернутися на свою половину поля, опустив м’яч на газон і... Андрій не став зволікати. ГОЛ! 1:0

Усі регочемо. )))

 

Чесно кажучи, визивала занепокоєння і невпевнена гра Малафєєва. Дякувати Богу, що епізод у його штрафній наприкінці першого тайму не закінчився взяттям воріт. „Зеніту” просто пощастило. Сичьов, який чомусь опинився на фланзі, зробив непогану передачу у штрафний майданчик на Єсенбаєва. Але... ні.

Слава зараз не у найкращий своїй формі.

 

Під кінець першого тайму симпатичніше виглядав „Зеніт”. Синьо-біло-благитні швидко доставляли м’яч до штрафної суперника. Швидко переходили від захисту до атаки.

 

Другий тайм „Локомотив” почав значно жвавіше.

На полі замість Муджирі з’явився Торбінський.  

 

Ось тут почалися взаємні випади. Як кажуть „гра на зустрічних курсах”.

Залізничники почали грати щільно і більш жорстко, що і позначилося на кількості жовтих карток та штрафних.

 

Після одного такого штрафного за фол проти Зирянова, Широков поцілив у поперечину.

Одразу ж після цього „Локо” вибіг у флангову контратаку і хтось з гравців „Зеніта”, від безвихідності, збиває Сичьова. Знову штрафний. Знову сумбур у штрафній пітерців.

 

Тимощук підчищає за партнерами, „знімаючи” м’ячі прямісінько з ніг суперників. Обожнюю фірмові підкати Анатолія! „Ворог не пройде!”

 

Трішечки шкода було Спахіча, якому постійно від усіх діставалося.

Знову „гальмує” Погребняк.

 

Найкраще у складі „Локо” виглядав Одемвінгіє, виконавець практично усіх штрафних і ініціатор більшості проривів. Сподобалася фраза коментатора „ Одемвінгіє, як рубльовський феррарі, втік від Тимощука і Зирянова”.

 

На 69 хвилині, після виконання штрафного все тим ж Одемвінгіє, Родольфо-таки забиває. 1:1

Все закономірно. Не треба було розслаблятися. А мені здалося, що „Зеніт” саме те й зробив.

 

Адвокат відразу ж вносить корективи у гру своєї команди, випускаючи Денисова замість Файзуліна.

Наскільки Аршавін був активним у першому таймі, настільки ж був непомітним у другому.

 

Торбінський залишив свою команду у меншості, отримуючи другу жовту за фол проти Тимощука. Не дуже зрозуміло за що, але червону отримав і Радімов, який знаходився на лаві запасних (!). Дуже цікаво що ж-таки трапилося...

 

Багато жорсткої боротьби. Багато грубощів.

 

Врешті решт, Погребняк виправився на 82 хвилині. Після красивої комбінації форвард „Зеніта” вивід свою команду вперед. Слід відзначити шикарну передачу, яку зробив, якщо я не помиляюсь, Денисов (помиляюсь – виправте мене).

 

„Локо” намагалось огризатися. І навіть мало нагоду забити. Але Траоре, який вийшов замість Білялетдинова, поцілив повз рамку воріт.

 

Під саму завісу гри, червону отримує Крижанець. І тепер постає питання: чи враховуються ці картки у чемпіонаті, який розпочинається вже наступного тижня?

 

Але чого зараз про це говорити? Суперкубок вперше їде до Петербурга.

Чесно кажучи, я і не очікувала на інший фінал.

Потішив „Зеніт”, потішив...

 

Знаєте, про матч „Нафтовик” – „Дніпро” навіть не хочеться писати.

Хоча я, знаючи про нічийний результат, переглянула два тайми цієї „видовищної” гри. Так. Ось такі в мене мазохістськи нахили...

Хочу виказати захоплення коментатором цього матчу. Його „дотепні” жарти час від часу дуже посміхали. Дісталося усім: і прізвищу Мазілу, і зачісці Гусєва, і розмірам футболок гравців... Може це такий хід від Першого Національного: на нудний матч ставити отакого „гумориста”? Ну що ж, я на таке згодна. При чому я кажу абсолютно серйозно. Це все ж-таки краще, ніж слухати пусту балаканину. Краще вже так...

„Подивіться як розійшлися Богдани на полі! Я маю на увазі футболістів, бо маршруток на газоні не спостерігається”. Я під столом... )))

Проте, все. Критикувати роботу коментаторів можна лише тоді, коли сам спробував себе у цій ролі.

Так що... Як можна записатися у фан-клуб Охтирки?

    

Англія, Англія... Як добре, що ти в нас є! І як добре, що є англійський кубок... )))

Є великий плюс в тому, щоб вболівати за декілька команд: хоча б одна, але потішить...

Віва, „Ліверпуль”! Проте, залишіть запал на ЛЧ.


Відкрити | Коментарів: 3

«Не думай о секундах свысока»


перегляду матчів ЛЧ присвячується

 

Мені ось дуже цікаво...

Що відчуваєш, коли знаходишся у центрі цієї божевільної чаші стадіону?

Що відчуваєш, коли НЕ забиваєш гол у ЛЧ?

На що це схоже?

 

Хоча... можна собі уявити... ну хоча б на секунду...

 

Іде ... хвилина.

Ти - у грі. Ти – її частина. Ти – у її центрі.

Вона захопила усього тебе. Все обертається навколо тебе.

Від такої каруселі у пересічної людини давно вже пішла б обертом голова. Але тільки не в тебе. Ти звик до всього цього.

Тобі, навіть, важко згадати часи, коли поруч із тобою не було футбольного м’яча. Здається, він був із тобою завжди...

Ні. Ти не хворий на футбол. Ти до нього звик. Адже це – твоя професія. А робота набридає усім. Бували часи, коли ти її ненавидів. Тренування, збори, перельоти, ігри, знову тренування... Ти звик.

Ти вже ось як ... років граєш в одному з найкращих футбольних клубів. І що з цього? Ти ж потрапив сюди не випадково. Ти багато і наполегливо працював, щоб зараз стояти ось тут, в оточенні найкращих футболістів планети. Та чого кривити душею? Ти і сам входиш до цього списку.

Які „зірки”? Для тебе вони – партнери. Ти пам’ятаєш, як ви разом дуркували на ранковому тренуванні...

 

Але iде ... хвилина. Ти – у грі.

І це не яка-небудь пересічна гра. Це - 1/8 фіналу ЛЧ.

Не кожен футболіст має нагоду пограти на такому рівні. Але це – не про тебе. Ти вже тут. Ти – у центрі подій, їх безпосередній учасник.

Звичайно, емоції вже не такі, як тоді, коли ти вперше вийшов на заміну у матчі цього престижного турніру... Ой, і начудив ти тоді з переляку...

Але навіщо згадувати минуле? То було давно. Так, емоції вже не ті...

 

Проте, iде ... хвилина. Гра захопила усього тебе. Так завжди буває...

Ти живеш у ритмі стадіону. А він живе у твоєму.

Диригувати натовпом за допомогою ніг – це теж частина твоєї професії.

У цій чаші ти – король і Бог. І це – твоє паливо. Твій наркотик.

 

Але зараз твої відчуття не мають жодного сенсу.

Уся твоя увага прикута до м’яча. Лише до нього.

Ти вже не чуєш галас багатотисячного натовпу – він став лише звуковим фоном; ти не думаєш про те, що мільйони людей по усьому світу зараз дивляться на тебе; ти забув навіть про дружину, яка сидить десь там, серед інших сторонніх спостерігачів.

А ти – не сторонній спостерігач. Ти – у грі.

Лише м’яч... Це все, що зараз має сенс. Тільки він.

 

І ось ... хвилина. Ти – в атаці.

І ти чудово відчуваєш, що зараз буде. Точніше, ти знаєш це.

Ви розумієте один одного без усіляких слів. Бо ви – команда. Єдиний колектив.

Напіврух, напівжест... Бездоганний механізм.

Твій партнер зміщується трішки вліво. Він завжди так робить...

Відлагоджена машина. Ви із ним чудова зв’язка. Ви відчуваєте один одного.

І ось партнер вирізає на тебе.

Ні. Ти не замислюєшся над тим, як прийняти та краще обробити м’яч. Система-автомат ;-) Не даремно ж ти поклав кращі роки свого життя на приборкування шкіряної кулі!

Все, що тобі зараз треба, так це за долі секунди проаналізувати ситуацію навколо, прибрати отого приставучого захисника і пробити повз воротаря.

М’яч у тебе.

Тепер ти в епіцентрі цього маленького всесвіту. Усі камери, усі очі присутніх спрямовані лише на тебе. Але ти цього не усвідомлюєш. Ти звик до цього. З часом до цього теж звикаєш...

Ти бачиш лише ворота. Ось вона – твоя ціль. Тепер і зараз.  

Ти тренувався заради цього. Так-так. Ти усе своє життя готувався саме до цього удару. Але, ти не встигаєш усвідомити це.  

 

Шкода, що у житті немає уповільнених кадрів.

Може тоді в тебе була б нагода подумати в цю мить щось на кшталт: „Господи! Який все-таки величезний цей воротар!”. Ти почув би напружену тишу, коли усі присутні затамували подих. Від одного руху твоєї ноги. Ти б обов’язково посмакував цю мить тотальної уваги до себе, оцінив естетику цієї миттєвості. 

В уповільненому кадрі це, напевно, виглядало б дуже ефектно. Та що там „ефектно”! „Матриця” б відпочивала!

 

Але таке у житті не можливо.

І у твоєму розпорядженні якісь долі секунди. Часу завжди бракує...

 

Ти все зробив ідеально. Прибрав захисника. Та що там! Ти пошив його у дурні!

Шлях вільний. Ось вона – твоя ціль. У 26 метрах від тебе.

Замах... Удар вийшов точно таким, як ти й волів. Ще б! Ти стільки тренувався, стільки його відпрацьовував...

...ідеальна траєкторія...

Але тут відбувається щось не за твоїм сценарієм...

 

...поперечина!...

 

А ось тепер тобі вже точно начхати на десятки націлених на тебе камер та об’єктивів фотоапаратів. Тобі начхати на те, що ти стоїш у кадрі із тупим шокованим обличчям, обхопивши голову руками.

„Поперечина?! Як? Як це можливо?”

Ти ж зробив все правильно... Стільки відпрацьовував той клятий удар...

 

Але часу завжди не вистачає. Потрібно виходити із шокового стану. Гра поновлюється.

 

 

А назавтра усі емоції цих декількох секунд спресуються у фразу: „чудовому удару ... на заваді стала поперечина”

Але ти знаєш: твій найважливіший гол ще попереду. І ти підеш на тренування. Відпрацьовувати свій удар.

Ти ідеш на тренування... Я це ти робиш завжди. Бо футбол – це твоя робота.


Відкрити | Коментарів: 30

Гра слів або MR Poulet


Розуміти гумор інших країн дуже важко. Треба обов’язково „вникати в історію питання”. Проте, результат не завжди виправдовує себе... Але зараз не про це.

Шалену популярність у Франції мають комікси. А іноді їхні герої стають насправді „народними”. Одного дня я побачила на вулиці цікавого півня...  

 

„Пан Курча” або MonsieurPoulet „народився” у місті Бордо, що у Франції, коли один художник коміксів намалював дружньою карикатуру на свого колегу, якого зобразив у вигляді півня із гребінцем, що нагадував його зачіску. Чому півень? Як мені розказували, того колегу звали Paule (Поль), що із „poulet(півень) пишется практично однаково. Достатньо змінити усього одну літеру («t» по закінченні і без того не читається).

 

Згодом, використовуючи туж саму гру слів, художник намалював таких відомих персонажів, як Drapoula, Jean Poule Gaultier, Napouleon.

 

Першим „футбольним” півнем став Pouleta, який тоді грав за „Бордо” (звичайно, йдеться не про півня). Саме цей малюночок він і причепів біля стадіо. Курча мало шалений успіх.

 

Наш художник багато подорожував. І у кожній країні він намагався адаптувати свою „гру слів” під місцеві особливості.

 

Так з'явився Oliver Hahn (hahn – курча по-німецьки),

 

Michael OWHen (hen – курча по-англійськи),

 

Pollastrinho (pollastre – курча по-каталонськи),

 

VHaan Nistelrooy (haan – курча по-голландськи)

 

...ось такі вони, французи...

„Це інша культура” (с)


Відкрити | Коментарів: 3

Футбольна субота


Друзі – то є найцінніший скарб.

Вони завжди підтримають у важку хвилину, прийдуть на допомогу, покращать твій настрій, проїдуть сотні кілометрів, щоб розділити із тобою враження одного дня.

І нічого, що іноді у вас не співпадають характери, теми для розмов чи погляди на життя. Ви же любите своїх друзів не за те, що вони такі чи сякі. Ви їх любите за те, що вони просто є.

Знаю, що це банальні слова. Але, якщо прислухатися до них, можна почути щирість. Так завжди буває: нам часто бракує слів, щоб описати цю теплоту у душі.

Але годі ліричних відступів...

 

Футбол здається значно цікавішим, якщо дивитися його разом із друзями. Доведено... та усіма доведено! ;-) Особливо приємним виявляється перегляд матчів із людиною, яка розбирається у цій грі. І, бажано, краще за вас. Ідеальною вважається ситуація, коли поруч із вами знаходяться адекватні люди, які вболівають за команду-суперника. ;-). А якщо останніх поблизу не спостерігається, на допомогу можуть прийти засоби технічного прогресу: Інтернет або мобільний телефон. Підколи і дружні жарти – свята справа ;-).

А у минулу суботу приводів для підтрунювання було достатньо.

 

„МЮ” і „Челсі” втратили очки у виїзних матчах проти „Тотенхема” і „Портсмута” відповідно. 1:1 на обох табло.

 

При чому „МЮ” просто-таки видряпав цю нічию на останніх секундах. Тоді, коли ми вже святкували перемогу „Тотенхема”, а вболівальники „МЮ” відкривали двері, щоб піти зі спорт-бару, Тевес забив після виконання кутового. Що тут скажеш... чемпіони, млин... Чемпіонський характер і масована навала на ворота суперника принесли потрібний, хоча й не переможний ефект. А от Ван дер Сар, чудив на протязі усього матчу...

„Не дуже й то й хотілося”. Тим більш, що „Ліверпулю” до проблем команд верхів’я турнірної таблиці, як Євросоюзу до проблем в Україні. ..

 

Матч „Портсмут” – „Челсі” транслювали у пів записі.

Не солодко зараз „аристократам”! Не позаздриш. За відсутності Террі, Лемпарда, Калу і Дроба (про Шевченко не згадуємо), 1:1 – цілком задовільний рахунок.

 

Отож, „Арсенал”, який на виїзді переміг „Ман. Сіті”, стає одноосібним лідером із відривом у два очки.

Підтримаємо у чемпіонський гонці „канонірів”!

 

Проте, „повернімося до наших баранів”. Тобто до „Ліверпуля” (не пов’язувати народне прислів’я із англійською командою „Дербі”).

Довго не могли вкумекати, чому такий „супермегаважливий” матч вдома проти „Сандерленда” винесли на такий рейтинговий час. Розумію, що для „Ліверпуля” зразка сезону 2007/2008 кожен матч у АПЛ – це міні-випробування, а для їхніх уболівальників – купа невідновлених нервів, але логіки все одно не бачу. Ну та й, ладно. 19.15, так 19.15...

„Якщо зіграємо внічию чи, не дай Боже, програємо „Сандерленду” – це буде взагалі аут. Це вже ні в які ворота не полізе” - резюмував Андрій. Але у ворота-таки полізло. ))) Але про це згодом.

 

Усі фани „МЮ” після матчу, за участі їхніх кумирів, ретирувалися. Видно їм на нас вже теж начхати. А „ось зустрінемося з вами у фіналі ЛЧ – подивимося які ви чемпіони” (с) НТВ+футбол )))

 

Отже, „Ліверпуль” – „Сандерленд”.

Цілком логічний стартовий склад (легко так говорити, зважаючи на остаточний результат ))). Тут Рафа вгадав. (І, взагалі-то, важко було не вгадати! Не начудити у захисті – і все). Крауч цього разу вийшов в основі.

Нам залишалося лише відсидіти „класичний перший тайм „Ліверпуля” (с) із неосмисленою біганиною, великою кількістю дальніх ударів від Джерарда та Маскерано і намаганнями налагодити командні дії в атаці.

Так, Пенант „активничав” на фланзі, час від часу виконуючи опасні проходи.

Вперше на власні очі побачивши Шкртела у червоній футболці „Ліверпуля”, зрозуміла для чого його придбали. Він зайняв місце у центрі захисту, і Карра при цьому має можливість підключатися до флангових атак. І це працює. Його навіс після проходу по правій бровці знайшов голову Крауча, який і відкрив рахунок. 1:0

Взагалі то Пітер виглядав переконливо, хоча й втратив дві непогані можливості. Головне – бажання, як кажуть. Потішив.

Фінена ж, чомусь, було помічено нами на лівому фланзі... Що він там робив?... Але це із серії „важко готувати під винним соусом” (тобто важко вникати у деталі за келихом „Чернігівського”). 

Згідно зі статистикою, 70% атак обох команд проходило через центр. І на 69 хвилині після однієї з таких атак, Торес вибігає один на один із Гордоном і виконує свій прямий обов’язок. Тобто забиває. 2:0

Потім почалися „піжонські” удари правими ножицями і через себе у виконанні героїв матчу – Крауча і Тореса.

Заради справедливості, можна звернути увагу на гру рукою Каррагера у своїй штрафній і непризначений пенальті. Але „не піймали – не злодій”.

А ось коли хтось із „чорних котів” збив Пенана, це не залишилося непоміченим. Одинадцятиметровий. І після удару Стіві Джі, табло фіксує остаточний рахунок 3:0.

 

Ми вітаємо один одного із перемогою. Цілком очікуваною, але все одно приємною.

Дякую одній людині, яка не пожалкувала часу і сили завітати до гостинного міста Дніпропетровська. Коли до нас без м’яча, то ми і пивом пригостимо... )))

 

П.С. Посміхнуло запитання на офіційному сайті ФК „Дніпро”:

- Скажіть, будь ласка, хто тепер буде грати у нападі „Дніпра”?

- Нападники

))) Яке питання, така й відповідь.


Відкрити | Коментарів: 14

Ціна помилки – мільйон або „Особливості українського футболу в зимовий період”


Хотіли український фінал? Отримуйте.

Справжній. Український. Із усіма його характерними особливостями, нелогічністю і непослідовністю.

Чесно кажучи, не чекала на таке дійство. Це з циклу: „ніколи не знаєш...”.

 

Ну по-перше, для мене „Шахтар” – „Динамо” – це протистояння, у якому я займаю нейтральну позицію. Або позицію, якось пов’язаною із вигодою „Дніпра” у цьому двобої. ))). Увесь день мені надходили питання: - „За кого ти сьогодні вболіватимеш?”. - „Ще не визначилася”. (Не треба мені тут починати про „Динамо” та „Дніпро” – разом назавжди”. Серцю не накажеш, як кажуть). Та я й досі (після гри) не знаю на чиїй я стороні... Не знаю, чи мені радіти, чи журитися. Напевно що ні те, ні інше. )))

 

Але, ладно. Все по черзі.

„Шахтар” – „Динамо”

Луческу - Сьомін

Срна – Ребров. Два капітана. Хто ж знав, що наприкінці гри капітанські пов’язки будуть знаходитися на руках зовсім інших футболістів...

Хто ж знав...

 

Перший тайм. Невисокий темп, багато фолів, прагматика.

 „Динамо”, як кажуть, „віддало ініціативу” „Шахтарю”. Іншими словами, кожна команда зайнялася тим, що полюбляє більш за все: „Шахтар” – грати першим номером, а „Динамо” – на контратаках. 

Попереду у „Динамо” один Кравець. Ребров під ним. Цікаво.

Але, згодом, стає зрозумілим, що нічого конструктивного ця зв’язка не принесе.

Увесь перший тайм думала, що кияни врешті решт таки піймають донеччан на контрі. Але ні.

Гострота йшла з флангів. Правих флангів обох команд. З флангів Срни і Гусєва. Дуже гостро підключається Кореа.

Багато змарнованих моментів від Ілсіньо, Брандао і Гладкого.

Убивча статистика на користь „Шахтаря”.

Кравець ніякий. Тішать „ветерани”: Ребров і Єзерський. 

Час від часу відверто нудьгую. „Динамо” закрилося. А конструктиву у діях опонентів не спостерігається.

То було перша особливість українського футболу: нудьга. Один (!) удар в створ воріт на двох за весь тайм.

 

Другий тайм. Усім зрозуміло, що назріли заміни. І що вони будуть.

„Ех, була - не була!” від Луческу. З’являються Вільян, Адріано, Хюбчман. Тобто залишається один опорник – Дуляй. Усі в атаку!

У „Динамо” одна заміна: Несмачний – Федорів.

„Шахтар” додає у швидкості. Але що толку!

Знову нудьга. „Ну забийте хто-небудь! Цікавіше ж буде. І вам і нам”.

Фернандіньо „пристрілюється”: б’є два рази близько до обох кутів рамки Шовковського.

Статистика „Шахтаря” продовжує вбивати. 9-1 по ударам.

Тим часом заміна у „Динамо”: Кравець – Мілевський. ІМХО „шило на мило”. (Але то була моя думка на той момент. Зважаючи на остаточний результат і не останню роль у ньому Артема, я і не знаю, що й думати. Є така штука як „тренерський нюх”...).

Побачивши Артема, згадався жарт „95-го кварталу”: „А что, Тёмочка еще и футболист?! Вот это у парня здоровье…” )))

Бренді б’є прямісінько у руки СаШо. 10-1 по ударах?

Багато фолів. Обмін штрафними: небезпечними і не дуже.

Заміна у „Шахтарі”: Дуляй – Жадсон. Тобто: „А нафіг нам взагалі опорники?” ))) Дійсно. Нащо? На мою думку це є чи найважливіша позиція на полі... Ну та й ладно. Хюбчман за таких умов може з легкістю заступити на цю позицію.

Срна робить свій улюблений простріл уздовж штрафної. „Шовковський на місці”, як люблять казати коментатори.

Ну Міля – це щось... Ну ось роз’ясніть мені, дурній. Я іноді не розумію: нащо його випускати, якщо він втрачає м’яч на рівному місці? Що за „подарунки”? Звичайно, з іншого боку, іноді може загострити. Але таких моментів (моментів просвітлення) значно менше... Чи то я нічого не розумію... Ну випустіть вже Шацьких, я не знаю...!

Доречі, про Щацьких... ))) Заміна у „Динамо”: Ребров – Шацьких.

Кияни подають перший (!) кутовий аж на 84-й хвилині. Звичайно, закінчується він нічим.

А ось тут і сумнівний пенальті. Шовковський – Фернандіньо. ГОЛ. 1:0

І то була друга „особливість”: сумнівне суддівство.  (Ох, як ця особливість свого часу дістала пана Луческу!)

Але рахунок на табло. І „Динамо” понесло. Понесло до штрафної суперника. Нарешті!

Заміна: Нінковіч – Алієв. (Я тоді пораділа за одну людину, яка (я знаю) була дуже щаслива, коли проводилася ця заміна). Це був шанс для хлопця. І він ним скористався.

Видав шикарнючу передачу прямісінько на голову Юсуфа.

93-тя хвилина. ГОЛ!!! (Знала, хто зараз радіє більше за усіх))) 1:1

То є третя „особливість”: несподіваність і нелогічність.

Віва інтрига! 

 

Додатковий час.

Ще тоді стало зрозумілим, що фінал ми росіянам забабахали ще той ))).

Але, то були ще не всі особливості українського футболу...

Тут хочеться відзначити фантастичний по силі і красоті удар Гусєва, який був би просто неперевершений, коли б закінчився взяттям воріт. Але на заваді стала непідкупна ізраїльська поперечина.

Знову тупить Міля. Знову обрізка у центрі.

Тим часом Федорів бере участь у акції „Збери два гірчичники і отримай червону картку” і залишає свою команду у меншості.

Як у класичних голлівудських фільмах про поганих хлопців, починає накрапувати дощик. Красиво...

І ось „вистрілила палка”. Тобто ще одна заміна Сьоміна.

105-та хвилина. Шацьких потужно заколочує м’яч у рамку Пятова. 2:1

Терези колихнулися в інший бік.

А Шовковський витягує ТАКІ м’ячі... Кращий!

І тут настав час для ще однієї особливості. Ви ж замовляли український фінал? Отримуйте. Куди ж у протистоянні ШД-ДК без бійки! А тому: „Хлопці, наших б’ють!”.

Як наслідок - червона Гіоане.

11 проти 9. Несправедливо виходить, товариш арбітр!

Не довго тягнучи, суддя виписує другу жовту (а за нею і червону) картку і указує напрямок руху й Срні, який давно вже наробив собі на вилучення.

10 на 9 – вже куди не йшло.

„Рубілово” продовжується. Суддя не встигає нотувати прізвища винуватців на жовтих картках.

Пеналь, 3 вилучення, купа гірчичників... Мда...

Ще один пеналь?! Тепер вже 100%.

Дуель двох капітанів. Шовковського і Фернандіньо. Так-так. Саме у такій якості вони зустрілися знову. І знову донецький бразилець. 2:2

Паритет відновлено.

Гра триває.

Щоправда, недовго.

 

Серія пенальті.

Ну, млин, ви все самі бачили.

СаШо кращий! Як у старі часи...

 

П.С. Висновки:

1). Казна України поповнилася ще 1,5 мільйонами (ну не „казна”, так щось ще)))).

2). Київський клуб поповнив свою колекцію трофеїв ще й Кубком Першого Каналу.

3). Ми влаштували російським вболівальникам справжній Фінал (хто б думав на початку гри!...).

4). Сподіваюся, що ви отримали задоволення від перегляду (Співчуваю супортерам донецького клубу. Це був не ваш день).


Відкрити | Коментарів: 31

Коні чи кроти? Кроти!


Просто то є цілком логічним продовженням поста про сало із м’ясом... ;-)

А що такого написати про цей матч навіть і не знаю...

Що тут скажеш? Практично усім, хто бачив, сподобалось. Мені теж.

Але оці сім замін... псують усю „малину”.

 

Ну не сприймаю я цей КПК серйозно, хоч вбийте мене. (А взагалі, покажіть мені хоча б одну людину, яка його сприймає серйозно!). Зібрався футбольний бомонд на такий собі open air. Тільки от чому саме в Ізраїлі?... *поставила я дурне риторичне запитання*.

 

І з приводу перемог українських лідерів над лідерами РПЛ особливої ейфорії не відчуваю. Ну, так. Потішили. І що з цього?

 

Якщо на полі і кипіли справжні пристрасті, мені вони, нажаль, не передалися.

Але, взагалі, гра була із циклу „можна подивитися” (чого, я так зрозуміла, не можна було сказати про матч ДК – ЦЗ, який я, із легким серцем, „прогуляла”). Багато гострих випадів, жорсткої боротьби і цікавих комбінацій. Але, все одно, ... ну товариський матч і все тут!

Що мені не зрозуміло, так це слабка фізична підготовка гравців ЦСКА. Про кінець сезону в РПЛ говорити немає сенсу, так як наш сезон закінчився теж вже відносно давно. Тобто відмазка про „пік форми” втрачає свою актуальність.

Просто гірняки були більш креативними. Ну як „креативними”... а як ще можна сказати? Ну тобто шахтарі старалися, щось створювали. Мали забивати п’ять разів – забили три. Непогано.

ЦСКА щось мудрували, комбінували... Бідненький Вагнер Love продирався-продирався крізь наших захисників...  А забили один раз. Зі стандарту.

Хто в цій ситуації „креативніший”? З усього виходить, що кроти.

Заміни наприкінці матчу остаточно „вбили” гру, а з нею і надію хоч на якусь інтригу.

 

3:1 перемога „Шахтаря”.

Чекаємо на український фінал (думаючи, що ЦЗ не переможе Спартак, поклавши більше трьох м’ячів).

 

П.С. Шенберас заїхав по ногах Кравченку, за що й „побачив перед собою червоне світло” (подобається мені ця коментаторська метафора). „Це Краві від усіх дніпропетровців” – пошуткували мені у СМС. Жорстоко. Але він сам вибрав Шахту...

Може в нього і справді складеться у новій команді... Успіхів.

 

П.П.С. Значно цікавішим (попри усі прогнози песимістів) видався чоловічий фінал Australian open, у якому зійшлися „вбивці чемпіонів” серб Джоковіч і француз Тсонг.

„Сьогодні ми побачили теніс майбутнього” – підсумував якийсь поважний дядько на церемонії нагородження.

І нічого, що це майбутнє ще „зелене” і необізнане, проте дуже амбітне і „із вогником в очах”.

Вітаємо серба із перемогою.

 

П.П.П.С. Сьогодні Джімі Карагеру виповнюється 30 років. Вітаємо із круглою датою!


Відкрити | Коментарів: 58

М’ясо чи сало? Сало!


Футбол то є зло.

Ось все скільки років я у цьому пересвідчусь...

Він руйнує все навколо.

Саме він перешкоджає навчанню та роботі, саме він заважає втіленню у життя багатьох планів та задумів. Він завжди всьому стає на заваді.

Футбол – зло. Але коли його немає – то ще гірше...

 

Ось тут і починаються безуспішні спроби знайти заміну гострим враженням (перегляд усіляких турнірів зі снукеру та трансляції великого тенісу із Австралії), вечори під бубоніння „Дома-2” (ну треба ж заробляти дивіденди на початок ЛЧ?! „А я ж не заважала тобі дивитися ..., пам’ятаєш?” – залізний аргумент ))), спроби дивитися „штучний” футбол (тобто „Гол-1” та „Гол-2”), безглузді блукання по усіляким футбольним форумам...

 

І ось, нарешті, ВІН. Його величність вітчизняний футбол.

Безглуздий, але роздутий Кубок Першого Каналу. Такий собі дуже-дуже мотивований тренувальний спаринг. (Сім замін протягом матчу – це що?!)

 

„Запекле протистояння одвічних суперників (*говорити пафосним закадровим

голосом Першого російського Каналу*): „Спартака” і „Динамо”.

Можете називати цю зустріч, як вам заманеться: „москалі” проти „хохлів”, „спартачі” проти „динаміків”, „м’ясо” проти „сала”, але все одно це – класика. Затьмарена лише низьким пріоритетом турніру.

Чи чекала я на цю зустріч? Так. Звичайно. Але не більше, ніж свою стипендію. ;-)

 

Ось і футболісти. Такі бадьорі, свіженькі, такі... симпатичні і чисті. І травка така зелененька... І все таке чудове: трибуни, люди на трибунах, арбітри, свистки у арбітрів... Навіть червоні футболки „мяссковского Спартака” не так виводять мене із себе. (Видно, сьогодні в мені спить вболівальниця „Зеніта”...)

Може це все тому, що я так скучила за всім цим? За своїм. За вітчизняним...

 

... *перерва на перегляд і на інші справи*

 

Фінальний свисток.

3:0 на користь „сала”.

Вітаю усіх небайдужих.

Я не футбольний аналітик. А тому аналізувати і робити висновки не буду. Не моя це робота. Та й кому цікаві думки дилетанта?

Та і які висновки можуть бути? „Сьомін рулить?” На мою думку, аж занадто рано про це говорити. Повесні побачимо.

„Спартак” - ...овно?”. ;-) „Можливо...” (*говорить в мені вболівальниця „Зеніта”*). Звичайно, ні.

Просто динамівці аж із трусів вистрибують, щоб продемонструвати новому коачу свою виключність і потрібність. А що доказувати спартаківцям, в яких „хребет” команди не змінюється вже багато років? Ось і вся аналітика.

 

П.С. Київським захисникам - „залік”. Гра в лінію виправдовує себе. Хочеться думати, що це в нас такий надійний захист, а не такий безпорадний напад у суперника...

І ще... Мілевський виглядає так само безглуздо і кумедно, як і раніше... За виключенням гольового пасу на Гусєва, звичайно.

 

П.П.С. Якщо ви ще не бачили жодного матчу Кубка Африканських Націй, терміново виправтесь. В африканському футболі свій особливий шарм і дикість. Хоча б подивіться огляди чи, на самий край, забиті голи. Це того варте, повірте.


Відкрити | Коментарів: 28

«Рафик чистой воды невиновный»


«Он сам, своим пешком, пришел к нам и выяснилось, что вообще невиновный он. Рафик – чистой воды невиновный. Крайней степени невиновный» (с) ComedyClub

 

Такі гравці «Ліверпуля», як Кенні Далгліш, Джімі Каррагер та Іон-Арне Ріісе,  вже висловили свою підтримку менеджеру клубу Рафаелю Бенітесу. Не секрет, що Рафу підтримує більшість гравців і уболівальників.

Я цілком розумію обурення фанів, коли керівники їхнього клубу плюють на них, на гравців, на славетну історію клубу, думаючи лише про власну вигоду.

Звичайно, ми розуміємо, що по-іншому бути й не може. Але як хочеться вірити в те, що ти є часткою великої родини під назвою «Ліверпуль», і що твоя думка враховується! Що Ти можеш щось змінити.

Після стамбульської ночі і справді в це вірилось…

Але тоді було все: і розуміння, і бажання, і підтримка. Був результат.

Ту перемогу команда присвятила своїм уболівальникам. І склалася ілюзія, що фанати – головні діючи особи у клубі.

Але зюсі. На Тебе усім начхати. Зверху важко розгледіти купку людей, коли перед очима в тебе доларові значки.

 

Я чудово розумію Рафу.

Працювати в умовах постійного пресингу неможливо. Комфортні умови праці – запорука успіху. Це аксіома. А коли твоя голова лежить на дошці під гільйотиною, адекватно думати дуже складно. Я б, на його місці, плюнула б на все і давно звільнилася б з «Енфілда» за власним бажанням. Але Бенітес не з тих, хто так легко здається. Це він методично доказував нам усім на протязі трьох років.

 

Чого виходило тоді і не виходить зараз? Складно відповісти.

Відповідь напрошується сама по собі: винен тренер. І це, в принципі, правильна відповідь.

Може Рафа, як і Блохін, «видохся», повністю реалізувавши себе? Смішно. Не вірю.

І ще, гадаю, що гравці потайки теж відчувають себе винними у цій складній ситуації. Чого ж так: виконуємо все, що вимагає коуч, а результату немає. Професіоналізм професіоналізмом, але є ще така штука, як самовіддача і чемпіонський характер.

Уявляю як зараз Стіві Джі... Він завжди був серцем і двигуном «Ліверпуля». Впевнена, що зараз він відчуває відповідальність і переживає не менше за Бенітеса.

 

Не треба шукати коріння проблеми в знаменитих ротаціях "по Бенітесу". Не в цьому річ, завіряю вас.

Уся проблема в керівництві.

Коли Ахметов після провалу «Шахтаря» у ЛЧ, сказав, що він повністю довіряє Луческу і пов’язує майбутні перемоги лише із його ім’ям, я почала поважати його, як грамотного керівника.

Гадаю, що американські власники «Ліверпулю» повинні вчинити так само.

 

А Рафік, звичайно, не «чистой воды невиновный». Але він, як мінімум, повинен виправити свої ж помилки. Давайте надамо йому таку можливість.

Може команда зі злості виграє шостий кубок європейських чемпіонів ;-)


Відкрити | Коментарів: 29

Міграція продовжується


В одну річку не можна увійти двічі. А Ротаню вдалося. Він вдруге опинився у Дніпрі. У футбольному «Дніпрі».

Велком додому. Не знаю, який прийом йому влаштує Дніпропетровськ, але щиро бажаю успіхів у своїй новій старій команді. Особисто я ніколи не була проти його повернення і не ставлюсь до Руслана із якимось негативом. Свій, українець, все-таки...

До нас приєднується румунський нападник Іон Мазілу. Потенційно найкращий бомбардир ЧУ. =))) Ще б! Із таким прізвищем треба ставати тільки кращим. У противному випадку, я вже уявляю ці жарти…  Форвард «Дніпра» Мазілу… Прикольно. )))

П.С. Про суботні розчарування писати не буду. Нащо? Подивіться у турнірну таблицю АПЛ, що оцінити масштаб трагедії. 

П.П.С. Порівняно із цим, як все-таки приємно роздивлятися таблицю ЧУ, яка буде фіксувати першу сходинку дніпрян ще як мінімум півтора місяці )))


Відкрити | Коментарів: 5

Зимова міграція коней до Дніпропетровська


Ні. Це не нова природна аномалія. Це перші наслідки зимової активності «Дніпра» на ринку «рухомості».

Бачимо, що керівництво активно співпрацює із московським ЦСКА.

Цікаво, звідки «ростуть ноги» такої співпраці?

 

Коли одразу після завершення першої половини сезону, «Дніпро» підписав Ролана Гусєва, на думку спало лише: «Ну ось. Ще один пацієнт реанімаційного відділення ім. Протасова»

Але потім, коли, все у того ж ЦСКА, ми викупили права на аргентинця Османа Ферейру, стало зрозуміло (і тут вже без іронії), що керівництво ФК нарешті не просто декларує якісь цілі і завдання, а підкріплює їх діями.

Нарешті прислухалися до головного тренера, який давно виказував бажання більш активно попрацювати на трансферному ринку.

Третім придбанням став Маріо Холек, гравець чеської молодіжки.

 

Підсилюємо центр? Це є добре, звичайно…

Нападника та одного захисника ще б для повного щастя (конкуренція (знову ж таки) + користь (підігрів лави запасних)).

Доречі, якраз зараз на перегляді знаходяться грузинський нападник Гогі Піпія,

литовський центральний захисник Лінас Клімавічус і атакуючий хавбек Максим Ромащенко (вихованець нашого клубу, який пограв у Беларусії, Росії та Турції).

І ще цікаво, що ж вирішать із Ротанем…

Подивимось, чим усе закінчиться.

 

Може ми ще поборемось за зону ЛЧ? ;-)

Може з’явиться-таки третя (четверта – із повагою до МХ) сила в українському футболі?

Поживемо – побачимо, як кажуть.

 

Дружньо проводжаємо Краву. І чекамо назад років так через два… )))

Та ладно. Успіхів хлопцю. Але "успіхів" не у ворота «Дніпра».


Відкрити | Коментарів: 7

"Зеніт" 2007. Чемпіонський сезон


31 грудня разом із пітерцями згадували минулий рік.

Для усіх петербуржців це був по-справжньому незабутній рік. Для мене, як для вболівальниці „Зеніта”, також.

Шкода було його відпускати і в останні хвилини року Свині (ай-яй-яй „Спартак”...) зійшлися на тому, що Криса буде ще кращою. Я побажала синьо-біло-блакитним успіху у Лізі Чемпіонів, а вони менi – виходу туди ж „Дніпра”. )))

 

Приємно згадувати приємне. А отже, поки пройшло лише 8 днів нового року, я дозволю собі згадати сезон 2007. Чемпіонський сезон для „Зеніта”.

Можливо дещо неструктуровано, непослідовно. Але все це – особисто мої враження і спогади.

 

Місто на Неві не бачило футбольного золота з 1984 року. Мене за тих часів ще не було (я з’явлюсь лише наступного року). Так що ці славні часи, на жаль, не застала.

Проте, відкрила для себе таку гру, як футбол, саме у Петербурзі. У 2001 році. Відтоді цей клуб відіграє неабияку роль у моєму житті. Але все це ліричні одступи.

Підсумовую: 23 роки „Зеніт” не бачив чемпіонства. Із них 6 я, із усіма іншими фанами, чекала на цю знаменну подію.

 

Влітку 2006 на посадi головного тренера замість Петержели (чеха за національністю), з’явився голландець Дік Адвокат (якого спочатку активно сватали у тренери збірної Росії). Тим самим пітерський клуб продовжив свою політику залучання до тренерської роботи іноземних спеціалістів.

 

Петержела, за 3 роки, що він провів у „Зеніті”, став культовою фігурою, підібравшись дуже близько до заповітної мрії, здобувши „срібло” у сезоні 2003 року, і дійшовши до чвертьфіналу КУЄФА навесні 2006.

 

Затьмарити досягнення чеха було не так просто.

Фани „Зеніта” і сьогодні із ностальгією згадують технічний і красивий футбол, який демонструвала команда „за часів Петержели”.

І справді: фантастична зв’язка Аршавін – Кержаков зводила з розуму не один захист. Саме Петержела зробив Аршавіна другим нападником (і, доречі, саме при Петержелі Бистрова продали у „Спартак”).

Він став у Пітері своїм. Його обожнювали вболівальники, гравці.

Був красивий футбол. Але не було головного – результату.

Усім запам’ятався його невтішний прогноз: „Зеніт” ніколи не стане чемпіоном”.

Цікаво, що він сказав після цього сезону... ;-)

 

„Я дотримуюсь однієї тактики – переможної” – заявив Дік на своїй першій прес-конференції.

 

Практично в усіх командах, де працював Дік, він насаджував схему 4-3-3, потребуючу відповідного підбору гравців. Керівництво довіряє Адвокату і він будує нову команду.

 

По Санкт-Петербургу розвішані плакати: „Зеніт” – футбол епохи Відродження”.

 

На початку сезону пітерський клуб шокував футбольний простір СНД, підписавши Анатолія Тимощука за 20 млн. На фоні гравця із 6 нулями у контракті усі якось забули про присутність на презентації нових придбань Костянтина Зирянова. А, як виявилося, даремно.

Ці два трансфери і стали, на мій погляд, ключовими у золотому блиску осені 2007.

 

Проте, тоді ніхто ще не розглядав пітерський клуб як претендента на чемпіонство. Не вірили в це і в самому Петербурзі. Противно було читати відгуки про придбання „гламурного хохла за 20 млн.” і газові борги України. Складалося таке враження, що саме із кишень авторів цих статей виймали ці гроші...

 

Тим часом у самій команді твориться щось незрозуміле.

Згадаймо хоча б легендарну бійку Радімова із Ріксеном.

Плюс продаж майже канонізованого Кержакова до „Севільї” також не додавав оптимізму фанам синьо-біло-блакитних.

 

Три поразки від одвічного ворога – „Спартака” (одна у чемпіонаті і дві – у Кубку) стали болючим ударом по чемпіонським амбіціям.

 

Згадаємо також практично анекдотичний випадок із витівкою Аршавіна, Анюкова та Денисова, яких напередодні важливого матчу все проти того ж „Спартака” не спостерігали на базі. Подейкують, що давній друг Шави Бистров, „виконуючи таємне завдання клубу” затягнув молодих зенітівців у нічний клуб. Вони, як ви розумієте, не дуже то й опиралися...

Як результат усі троє опинилися у дублі. Потім якось несподівано для усіх знову опинилися в основній команді. Інцидент зам’яли.

Але пітерський футбольний люд говорить про внутрішній конфлікт в команді, який ніби то виник через різницю зарплатні. Ну як так: головна зірка (себто Аршавін) отримує на півмільйона менше за якогось українського легіонера!?

Чи мав місце подібний конфлікт, ніхто достеменно сказати не береться, але Шава частенько дає зрозуміти, що грати за „Зеніт” йому вже не цікаво, повторюючи тим самим поведінку Кержакова.

 

Тимощук, тим часом, поступово завойовує любов примхливої пітерської публіки, граючи на стабільно високому рівні.

У квітні він стає капітаном „Зеніта”, після того, як Ерік Хаген склав свої повноваження після невдалого для нього матчу із „Самарою”.

Тим самим, Анатолій став четвертим (символічно, чи не так?))) і останнім капітаном у сезоні 2007.

 

Гра команди не радує око. Перемоги здаються вимушеними.

Ніхто все ще не розглядає „Зеніт” як претендента на чемпіонство. Навіть попри те, що петербуржці завершують першу половину на першій сходинці турнірної таблиці.

 

Кінець весни – початок літа.

„Спартак” наносить наступну поразку „Зеніту”, примушуючи усіх фанів скребти зубами від люті.

Головні конкуренти пітерців („Спартак” і „ЦСКА”) за цей період двічі розходяться внічию. І це був найкращий подарунок, який могли зробити москвичі. )))

Усій футбольній Росії стає зрозуміло, що із лідерами щось коїться. У пресі з’являється інформація про відставку Газаєва, але керівництво спростовує її.

 

Літо для „Зеніта” стало невдалим. Вболівальники йдуть зі стадіо, плюючись. Такої жахливої гри, як із „Амкаром”, я не спостерігала давно.

„Де ж та блискуча команда?...” – спілкуємось ми за келихом „Carlsberg”.

 

„Зеніт” підсилює свій захист, підписавши 21-річного бельгійця Ніколаса Ломбертса.

 

29 вересня. Гучна перемога над армійцями на Петровськом.

Пам’ятаю ці смс-ки про конину на сніданок ))).

 

Чемпіонат виходить на фінішну пряму.

Голландський прагматизм приносить свої плоди.

Як і раніше, гра не дарує естетичного задоволення, але приносить головне – результат.

 

Здається, вперше у Петербурзі повірили у можливість приміряти на свої груди золоті медалі. І, мені здається, саме ця можливість об’єднала команду. Хтілося б тут написати, що хлопці понеслися вперед і розірвали усіх на своєму шляху до чемпіонства, але то була б неправда...

 

Особисто в мені поселилася впевненість, що пітерці цього разу свого не відпустять.

 

Листопад.

Мій день народження. Загадую два бажання. Одне із них: золото російської Прем’єр Ліги.

Того дня смс із Пітера: „Гол в твою честь”. )))

 

І ось нарешті 11 листопада...

30-й і останній тур чемпіонату Росії 2007.

Віва, інтрига! У найкращих традиціях серіалів: усе стає зрозуміло в останній серії.

 

Не забуду той день. „Сатурн” – „Зеніт”

Трансляцію із Раменського чекала цілий тиждень. Домашніх мабуть задовбало бачити на моїй спині напис „Тимощук 44”.

 

„Зеніт” влаштовувала тільки перемога. За рівної кількості очок, зрозуміла справа, чемпіоном ставав „Спартак”.

 

На 14 хвилині Радек Ширл вписує своє їм я у літопис зенітовської перемоги. 0:1

...Це була валідольна кінцівка. На останніх хвилинах «респект и уважуху» заробив В’ячеслав Малафєєв, парирував складний удар Каряки.

А на 89 хвилині мільйони пітерських вболівальників пережили клінічну смерть... Але Алехандро Домінгес якимось неймовірним чином головою відбиває м’яч, який вже залітав до пустих воріт „Зеніта”.

 

І ось він переможний свисток.

Лежала хвилина три, не вірячи що це насправді трапилось. Лежала аж доки не роздався іноземний дзвінок. Ясна річ, із Петербурга.

Ви не уявляєте, як я тоді шкодувала, що знаходжусь зараз у Дніпропетровську, а не у північній столиці! Футбольній столиці Росії 2007.

 

В Пітері „Зеніт” – більш ніж футбольний клуб. Це такий ж символ міста, як Петро Перший і Дворцова Площа.

У Петербурзі абсолютно нормальною є ситуація, коли пенсіонерки в магазині обговорюють останню гру; коли, їдучі з матчу, тебе зупиняють разів 40, щоб спитати: "Ну як? Який рахунок?”; коли водії із розумінням ставляться до багатотисячного натовпу фанів; коли день гри перетворюється на свято із самого ранку: місто синьо-біло-блакитне і звідусіль лунають пісні про „Зеніт”.

Що творилося у місті на Неві 11 листопада можу лише уявити...

Доречі, мені усе записали. Прийду до Пітера – будемо переживати приємні моменти знов і знов. )))

 

Підсумовую.

Пройшло практично півтора роки з моменту приходу „Газпрому” в „Зеніт”. Усе-таки гроші роблять свою справу. Але хочеться відзначити роботу спортивного директора Константна Сарсанію. Грамотна трансферна політика реалізована останнім, на мою думку, і є основним секретом успіху „Зеніта”. (А тепер порівняйте трансферну політику того ж „Шахтаря” як ще одного клубу на пострадянському просторі, який „не рахує грошей”. Просто так. Для замислення).

Два основні придбання (дві основні ставки) справдили себе на 100% і зіграли ключову роль у минулорічному успіху команди.

Костя Зирянов абсолютно заслужено став гравцем року.

А роль нашого Анатолія Тимощука, гадаю, пояснювати нікому не потрібно. Це опорний півзахисник високого класу і рівня професіоналізму (ну як я можу не проспівати дифірамбів своєму улюбленому українському легіонеру!). Він став капітаном у важкий для команди час і зіграв неабияку роль для її сплачення. Найкращим підтвердженням моїй слів є те, що замовкли усі падонки, які колись „аналізували” чи вартий Толя тих коштів.

 

 

Це був чудовий рік для „Зеніта”. Чемпіонський.

Чемпіонський за результатом, а не за грою. На жаль.

Але ж проблеми суперника то їхні проблеми, правда? Значить в нас було більше бажання.

 

А хто точно заслуговував на це золото, то це ми, вболівальники.

Попереду Ліга Чемпіонів. Сподіваємось, що 2008 рік буде ще вдалішим.


Відкрити | Коментарів: 11

Думки вголос про тактичні побудови, "Ліверпуль" і Бенітеса


„нічиїй із „Уіганом” присвячується” 

 

У сучасному футболі складно (якщо взагалі можливо) створити „тактичну революцію”. Є різноманітні схеми. Є штампи. Є „шаблони”.

 

Маєш потужного форварда? Додай до нього в’юнкого помічника в атаці, одного плеймейкера у центр і надійного опорника. А якщо маєш швидкісних флангових – взагалі шикарно.

Проблема в тому, що то є класичний приклад штампу. Громіздка, хоча й надійна схема 4-4-2 – не панацея.

 

Термін „підсилити лінію” не зовсім коректний. Умовний, поверховий.

Цікаво спостерігати, як у Інтернеті починають обговорювати нові трансфери. У безглуздих дискусіях типу „Чи потрібен нам цей гравець” конструктивним вважаю лише сам процес спілкування.

 

Дальновидний тренер не підбирає гравця „під схему”. Він закладає фундамент під зміну чи корегування вже звичної і, у багатьох випадках, результативної тактичної побудови. Саме через результативність останньої і виникають вищезгадані дискусії. Ми звикли до команди і не бачимо нового гравця у її складі.

Саме тому ми з вами не є тренерами (а більшість із нас ніколи ними й не стане на щастя українському футболу ;-)).

 

Талановитий тренер шукає гравців саме для того, щоб в той чи іншій мірі відійти від „класичних канонів”. А тому нащо оті всі розмови про потрібність-непотрібність гравця, коли ми не знаємо що у головного тренера в голові і яким він бачить майбутнє команди?

 

Давайте так: кого ви вважаєте головною (ключовою) фігурою на полі? (відкинувши усю лобуду про командний дух, збалансованість і зіграність). Опорника-волноріза? Плеймейкера? Технічного півзахисника із акцентом на атаку?

Правда в тому, що не має і не може бути єдиної відповіді (Все. Я скотилася до банальщини... =)).

Одним командам для успіху потрібна впевненість у захисній ланці у вигляді опорного хавбека, щоб, не хвилюючись за свій зад, „плести мережива атак” на половині поля суперника; а іншим для щастя не вистачає швидкого та потужного форварда-замикача. 

 

Талановитий тренер оперує простором, а не розташуванням гравців.

Ось тут повертаємось до збалансованості і зіграності. Адже у сучасному футболі для перемоги може виявитися недостатньо просто „доставити м’яч до чужих воріт”. Треба вміти створити таку ситуацію, при якій будь-який футболіст, залишившись без опіки міг переправити м’яч у рамку (як тут не згадати Лобановського).

 

При фіксованій схемі, за умови грамотної тактики, можна повністю вимкнути будь-якого футболіста суперника з гри. За таких обставин врятувати матч може лише нестандартний підхід. Ви, мабуть, помічали під час деяких трансляцій слова коментатора по типу: „Ви подивіться! А цей гравець вже на іншому фланзі”. О-о-ось.

 

Задача в тому, щоб створити мобільну групу атаки, де форварди можуть, в залежності від ситуації, відтягуватися глибоко назад і навпаки, опинятися на вістрі; де флангові гравці переміщуються не лише взад-вперед, а активно використовують діагональнь; де півзахисники у будь-яку мить готові увірватися до вільної зони. За умови дотримання кожним із членів цього „хаосу” ліній своїх переміщень, отримуємо те саме „мереживо атаки”, де на перший план виходить взаємодія і індивідуальні якості окремих гравців.

Усе це із метою ускладнення життя захисникам.

Хрестоматійний приклад (не будемо далеко ходити): матч „МЮ” із „Динамо”. Наш захист просто не знав що робити із постійною плутаниною у своїй штрафній. Складно, мабуть, грати без персональної опіки...

 

Європейські гранди вже давно не грають за фіксованими схемами.

Згадайте хоча б оці умовні схемки розташування гравців на початку матчей ЛЧ. Ох, не заздрю я їхнім складникам! Ну як можна визначити місце того ж Кака на полі? (Благо, із Інзагі усе зрозуміло – поближче до воріт, десь у офсайді ;-)). Ось і розміщують футболістів умовно поближче–подалі від воріт, щоб хоч якось зафіксувати тактичну побудову.

 

В останні роки дійшло до парадоксів: у номінацію „Найкращий форвард” потрапляють (замислитесь!) номінальні півзахисники. Все той ж Кака, Роналдо и т.д.

А чому? Тому що за такої тактики забити може кожен із групи атаки. В тій чи іншій команді в силу налагоджених взаємодій і індивідуальних характеристик, це гравці номінально різних амплуа.

 

Від фіксованих схем треба відходити. І не окремого гравця вписувати в схему, а корегувати чи заново награвати саму схему під конкретного гравця.

 

Млин... До чого це я?...

Забула з чого все почалося.

А я всього лише намагалася виправдати (сама перед собою) дії Бенітеса.

Але щось не дуже вийшло...

 

Нова витівка Рафи: 3-3-3-1. Малось на увазі, що Джерард та Маскерано гратимуть крайніх форвардів?  

Може і непоганий задум для ігор проти команд класу „Уігана”, але навіщо ж зараз?! Другого січня, під самий кінець новорічного марафону...

Сподіватися на вимучену перемогу „малою кров’ю” (як сказав мені Андрій у смс-спілкуванні) – хіба ж це допустимо для такого амбітного клубу і тренера класу Бенітеса?  

Фінішем став нервовий перехід на схему у три форварди наприкінці матчу. Психанув мабуть.

 

І що, у когось повернеться язик сказати, що підбір гравців не той? (?) Я гадаю без коментарів.

Не виконують тренерські настанови? Тут треба знати якими були ці настанови.

 

А може просто припинити гратися зі складом? А то все це виглядає вже не як тренерський пошук, а як, вибачте, передсмертна агонія.

Ризик справа, безперечно, благородна, але не в цьому конкретному випадку (як виявилося).


Відкрити | Коментарів: 13

Футбольно-новорічне свято


Ех… Добре зараз на туманному Альбіоні…

 

Починаючи із 18-го туру англійський уболівальник потрапляє до справжнього футбольного раю.

Футбольна чехарда через два дні на третій. Традиція грати у футбол на Різдво з’явилася ще тоді, коли світ за межами британських островів не знав про такий дотепний та приємний спосіб убивання часу. Згодом ця традиція перекочувала до професійного футболу.

 

Не позаздриш зараз англійським футболістам! Наші давно вже у тривалій відпустці (а деякі, напевно, у глибокому запої), а ось рядовий англійський футболіст повинен перейматися тим, аби не розчарувати багатотисячний натовп п’яних фанів.

 

Футбол на Різдво у Англії – це як… «Іронія долі» і салат олів'є для радянських людей.

А, як нам відомо ще з дитинства, на Різдво трапляються усілякі дива. У новорічному англійському футболі, ця байка отримує реальне підтвердження. «Дива» трапляються. І це найбільше лякає…

 

Пропоную усім небайдужим, залучитися до футбольно-новорічного свята: зібрати друзів і піти у найближчий спортивний бар. До вашої уваги насичена програма із цікавих протистоянь.

29.12.

Бірмінгем - Фулхем

Вест Хем - Манчестер Юнайтед

Портсмут - Мідлсбро

Сандерленд - Болтон

Тоттенхем - Рідінг

Уіган - Астон Вілла

Челсі - Ньюкасл

Эвертон - Арсенал

30.12.

Дербі - Блекберн

Манчестер Сіті – Ліверпуль

 

Ну і раз вже в мене такий передноворічний настрій, побажаю усім, щоб у вашому футбольному житті траплялися лише приємні «дива». 


Відкрити | Коментарів: 9

Придбай собі футбольний клуб


«Уся країна спеціалісти. Лише ми, 11 чоловік, не вміємо грати у футбол» (с) КВК

 

Нам з вами аби когось покритикувати. А що нам ще робити, коли ми незадоволені трансферною політикою клубу, а керівництво купує усіляке «сміття»; коли ми вважаємо, що цей гравець аж ніяк не підходить для основи, а тренер настирливо матч за матчем ставить саме його; коли футболіст не відпрацьовує на полі, і по незбагненним причинам ще грає у футболці нашого клубу?

 

Відповідь усім розчарованим фанам дали англійські уболівальники.

Користувачі футбольного сайту Myfootballclub http://www.myfootballclub.co.uk/ одного дня вирішили, що просто обговорювати футбольні новини і події – це не цікаво.

Близько 20 тисяч інтернет-користувачів скинулися по 73 долари кожен і придбали… футбольний клуб «Эббсфлит Юнайтед», розташований у середині турнірної таблиці п’ятого дивізіону Англії - BlueSquarePremier.

 

Володіючи 51% акцій клубу, уболівальники можуть за допомогою голосування впливати на стартовий склад команди, трансферну політику і інші справи клубу.

Президенту і головному тренеру нічого не залишалося, як погодитися на такі умови.

 

Протягом гри заміни у команді проводяться також за Інтернет-опитуванням, за яким головний тренер стежитиме у режимі on-line.

 

Чим вам не вихід із ситуації?

 

Проте, я із значною долею песимізму дивлюся на цю новинку. По-перше: в рядах уболівальників згоди ще менше, ніж у Верховній Раді. По-друге: набагато легше сидіти і критикувати, аніж конструктивно думати.


Відкрити | Коментарів: 26

Знайомимося ближче із «двійниками» великих футбольних клубів


AjaxCapeTown(Південна Африка) http://www.ajaxct.com/

Рік заснування: 1999

Сайт футбольної асоціації Південної Африки http://www.safagoal.net/

 

Benfica (Намібія)

Chelsea (Намібія)

Liverpool (Намібія) (Вибачайте, офіційни сайти не знайшла)

Згідно з таблицями прем’єр ліги Намібії останніх років, три перелічені команди вже, як мінімум три роки не грають у вищому дивізіоні своєї країни.

Тицяйте

Namibia 2000http://www.rsssf.com/tablesn/nami00.html

Namibia 2001/02http://www.rsssf.com/tablesn/nami02.html

Namibia 2002/03http://www.rsssf.com/tablesn/nami03.html

Namibia 2003/04http://www.rsssf.com/tablesn/nami04.html

Namibia - List of Championshttp://www.rsssf.com/tablesn/namichamp.html

Сайт футбольної асоціації Намібії http://www.nfa.org.na/

 

Liverpool(Уругвай)http://liverpool.deuruguay.com.uy/

Рік заснування: 1915

Сайт футбольної асоціації Уругвая http://www.auf.org.uy/

 

Barcelona (Еквадор) http://www.bsc.ec/

Рік заснування: 1925

Сайт футбольної асоціації Еквадору http://www.ecuafutbol.org/

 

ManchesterUnited (Гібралтар) http://www.manutd-gibraltar.com/

Рік заснування: 1993

Сайт футбольної асоціації Гібралтару http://www.gfa.gi/

 

Club Valencia(Мальдіви) http://www.valencia.com.mv/

Рік заснування: 1979

Сайт футбольної асоціації Мальдів http://www.famaldives.gov.mv/

 

ArsenalKyiv(Україна) http://www.arsenal-kiev.com.ua/

Рік заснування: 1993

Куди ж без нас! =)))


Відкрити | Коментарів: 5

"Евертон" врятував "Зеніт"


СМС-ка такого змісту прийшла мені близько часу ночі із Пітера.

В 1/16 фіналу команда з берегів Неви зіграє проти іспанського «Вільяреала».

Коротше кажучи, треба припиняти ейфорію з приводу золотих медалей і почати вже грати у футбол.

 


Відкрити | Коментарів: 6

Перспективи "Зеніта", або «Надія вмирає останньою»


«Зеніт», завершивши груповий турнір із 5 очками, має шанси вийти до 1/16 фіналу Кубка УЄФА.

Це стане можливим при чотирьох варіантах результатів в матчах за участю конкурентів:

 

1) «Евертон» обіграє «АЗ». «Зеніт» обходить голландський клуб по кількості очок (5 проти 4). (ІМХО малоймовірний варіант)

 

2) «Евертон» зіграє внічию з «АЗ» з рахунком 0:0, 1:1, 2:2 і 3:3; «Зеніт» при рівності очок випереджає «АЗ» або по найбільшій кількості забитих м'ячів (за рахунку 0:0, 1:1, 2:2); або по найбільшій кількості забитих м'ячів на виїзді (за рахунку 0:0, 1:1, 2:2, 3:3) – 3 проти 2; або по найбільшій кількості виїзних перемог – 1 проти 0.

 

3) «Лариса» переможе «Нюрнберг». «Зеніт» випереджає «Нюрнберг» по кількості очок – 5 проти 4. (Усі надії покладаю на «Ларису»)

 

4) «Лариса» зіграє внічию з «Нюрнбергом» з будь-яким рахунком.  «Зеніт» випереджає «Нюрнберг» по кращій різниці м'ячів в усіх матчах. Таким чином, для того, щоб обійти «Зеніт», «Нюрнберг» повинен обов'язково перемагати «Ларису» в гостях, а «АЗ» - неодмінно обігравати «Евертон» або грати з англійським клубом внічию з рахунком 4:4 і більш.


Відкрити

Із днем міліції!



Відкрити | Коментарів: 3

«Ти ніколи не будеш бухати один»


«Ліверпуль» програв «Манчестеру». Прогнозовано, але від того не менш прикро.

Чому кажу прогнозовано? Звичайно я не хочу сказати, що, ішовши у спорт-бар, не сподівалася на 3 очки. Тим більше на Енфілді. Скажемо так: йшла, налаштовуючи себе на нічию (типу хтось сподівався на гольову феєрію) , але із певним побоюванням.

Тому що із командою щось коїться. Кажу «щось», тому що я не є (а можна ще додати взагалі не є) людиною, що здатна відсліджувати і аналізувати глибинні причини футбольних подій. Куди мені, рядовому українському вболівальнику!...

Але із командою щось-таки коїться. Коли ти є шанувальником клубу, на заваді об’єктивній оцінці ситуації стають особисті симпатії.

 

...А може не настільки не праві ті, хто звинувачує у цій нестабільності Бенітеса? *Не вірю, що я це кажу…*

А може усе банально: Торес таки не відпрацьовує затрачених на нього коштів, а Рафа не може створити умов для того, щоб іспанець по-справжньому заграв. До цього додаємо незрозумілі багатьом ротації та експерименти зі складом, які є наслідками намагання коуча перебудувати тактичні схеми під того ж Фернандо. Щось не дуже виходить. А команда дивом виїжджає на самому лише бажанні. Висновок один: крайнім виявляється Бенітес. Банально, але схоже на правду.

 

Бачимо, що навіть у таких клубів, як «Ліверпуль», не вистачає запалу на дві важливі зустрічі поспіль. І Торес був не той, що у Марселі, і харизматичне світло Джерарда майоріло не так яскраво і банальне невезіння (куди ж без нього!). Додаємо сюди ще просто «динамівську» помилку при стандарті і отримуємо 0:1…

Прикро? Так.

Закономірно? Ну можливо.

Що я думаю з приводу Бенітеса? Не знаю.

 

П.С. «Но слава Богу есть друзья» *співати голосом Боярського*


Відкрити | Коментарів: 5
Назад | Вперед


copy_of_dnipro.jpg dniprjanka

Навигация по блогу




Зміст сторінки


Календар

Май
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Мітки

ОБОЗ.ua