Жіночий погляд

«Якою помилкою було вдягти ці гетри під ці шорти…»


Ціна помилки – мільйон або „Особливості українського футболу в зимовий період”


Хотіли український фінал? Отримуйте.

Справжній. Український. Із усіма його характерними особливостями, нелогічністю і непослідовністю.

Чесно кажучи, не чекала на таке дійство. Це з циклу: „ніколи не знаєш...”.

 

Ну по-перше, для мене „Шахтар” – „Динамо” – це протистояння, у якому я займаю нейтральну позицію. Або позицію, якось пов’язаною із вигодою „Дніпра” у цьому двобої. ))). Увесь день мені надходили питання: - „За кого ти сьогодні вболіватимеш?”. - „Ще не визначилася”. (Не треба мені тут починати про „Динамо” та „Дніпро” – разом назавжди”. Серцю не накажеш, як кажуть). Та я й досі (після гри) не знаю на чиїй я стороні... Не знаю, чи мені радіти, чи журитися. Напевно що ні те, ні інше. )))

 

Але, ладно. Все по черзі.

„Шахтар” – „Динамо”

Луческу - Сьомін

Срна – Ребров. Два капітана. Хто ж знав, що наприкінці гри капітанські пов’язки будуть знаходитися на руках зовсім інших футболістів...

Хто ж знав...

 

Перший тайм. Невисокий темп, багато фолів, прагматика.

 „Динамо”, як кажуть, „віддало ініціативу” „Шахтарю”. Іншими словами, кожна команда зайнялася тим, що полюбляє більш за все: „Шахтар” – грати першим номером, а „Динамо” – на контратаках. 

Попереду у „Динамо” один Кравець. Ребров під ним. Цікаво.

Але, згодом, стає зрозумілим, що нічого конструктивного ця зв’язка не принесе.

Увесь перший тайм думала, що кияни врешті решт таки піймають донеччан на контрі. Але ні.

Гострота йшла з флангів. Правих флангів обох команд. З флангів Срни і Гусєва. Дуже гостро підключається Кореа.

Багато змарнованих моментів від Ілсіньо, Брандао і Гладкого.

Убивча статистика на користь „Шахтаря”.

Кравець ніякий. Тішать „ветерани”: Ребров і Єзерський. 

Час від часу відверто нудьгую. „Динамо” закрилося. А конструктиву у діях опонентів не спостерігається.

То було перша особливість українського футболу: нудьга. Один (!) удар в створ воріт на двох за весь тайм.

 

Другий тайм. Усім зрозуміло, що назріли заміни. І що вони будуть.

„Ех, була - не була!” від Луческу. З’являються Вільян, Адріано, Хюбчман. Тобто залишається один опорник – Дуляй. Усі в атаку!

У „Динамо” одна заміна: Несмачний – Федорів.

„Шахтар” додає у швидкості. Але що толку!

Знову нудьга. „Ну забийте хто-небудь! Цікавіше ж буде. І вам і нам”.

Фернандіньо „пристрілюється”: б’є два рази близько до обох кутів рамки Шовковського.

Статистика „Шахтаря” продовжує вбивати. 9-1 по ударам.

Тим часом заміна у „Динамо”: Кравець – Мілевський. ІМХО „шило на мило”. (Але то була моя думка на той момент. Зважаючи на остаточний результат і не останню роль у ньому Артема, я і не знаю, що й думати. Є така штука як „тренерський нюх”...).

Побачивши Артема, згадався жарт „95-го кварталу”: „А что, Тёмочка еще и футболист?! Вот это у парня здоровье…” )))

Бренді б’є прямісінько у руки СаШо. 10-1 по ударах?

Багато фолів. Обмін штрафними: небезпечними і не дуже.

Заміна у „Шахтарі”: Дуляй – Жадсон. Тобто: „А нафіг нам взагалі опорники?” ))) Дійсно. Нащо? На мою думку це є чи найважливіша позиція на полі... Ну та й ладно. Хюбчман за таких умов може з легкістю заступити на цю позицію.

Срна робить свій улюблений простріл уздовж штрафної. „Шовковський на місці”, як люблять казати коментатори.

Ну Міля – це щось... Ну ось роз’ясніть мені, дурній. Я іноді не розумію: нащо його випускати, якщо він втрачає м’яч на рівному місці? Що за „подарунки”? Звичайно, з іншого боку, іноді може загострити. Але таких моментів (моментів просвітлення) значно менше... Чи то я нічого не розумію... Ну випустіть вже Шацьких, я не знаю...!

Доречі, про Щацьких... ))) Заміна у „Динамо”: Ребров – Шацьких.

Кияни подають перший (!) кутовий аж на 84-й хвилині. Звичайно, закінчується він нічим.

А ось тут і сумнівний пенальті. Шовковський – Фернандіньо. ГОЛ. 1:0

І то була друга „особливість”: сумнівне суддівство.  (Ох, як ця особливість свого часу дістала пана Луческу!)

Але рахунок на табло. І „Динамо” понесло. Понесло до штрафної суперника. Нарешті!

Заміна: Нінковіч – Алієв. (Я тоді пораділа за одну людину, яка (я знаю) була дуже щаслива, коли проводилася ця заміна). Це був шанс для хлопця. І він ним скористався.

Видав шикарнючу передачу прямісінько на голову Юсуфа.

93-тя хвилина. ГОЛ!!! (Знала, хто зараз радіє більше за усіх))) 1:1

То є третя „особливість”: несподіваність і нелогічність.

Віва інтрига! 

 

Додатковий час.

Ще тоді стало зрозумілим, що фінал ми росіянам забабахали ще той ))).

Але, то були ще не всі особливості українського футболу...

Тут хочеться відзначити фантастичний по силі і красоті удар Гусєва, який був би просто неперевершений, коли б закінчився взяттям воріт. Але на заваді стала непідкупна ізраїльська поперечина.

Знову тупить Міля. Знову обрізка у центрі.

Тим часом Федорів бере участь у акції „Збери два гірчичники і отримай червону картку” і залишає свою команду у меншості.

Як у класичних голлівудських фільмах про поганих хлопців, починає накрапувати дощик. Красиво...

І ось „вистрілила палка”. Тобто ще одна заміна Сьоміна.

105-та хвилина. Шацьких потужно заколочує м’яч у рамку Пятова. 2:1

Терези колихнулися в інший бік.

А Шовковський витягує ТАКІ м’ячі... Кращий!

І тут настав час для ще однієї особливості. Ви ж замовляли український фінал? Отримуйте. Куди ж у протистоянні ШД-ДК без бійки! А тому: „Хлопці, наших б’ють!”.

Як наслідок - червона Гіоане.

11 проти 9. Несправедливо виходить, товариш арбітр!

Не довго тягнучи, суддя виписує другу жовту (а за нею і червону) картку і указує напрямок руху й Срні, який давно вже наробив собі на вилучення.

10 на 9 – вже куди не йшло.

„Рубілово” продовжується. Суддя не встигає нотувати прізвища винуватців на жовтих картках.

Пеналь, 3 вилучення, купа гірчичників... Мда...

Ще один пеналь?! Тепер вже 100%.

Дуель двох капітанів. Шовковського і Фернандіньо. Так-так. Саме у такій якості вони зустрілися знову. І знову донецький бразилець. 2:2

Паритет відновлено.

Гра триває.

Щоправда, недовго.

 

Серія пенальті.

Ну, млин, ви все самі бачили.

СаШо кращий! Як у старі часи...

 

П.С. Висновки:

1). Казна України поповнилася ще 1,5 мільйонами (ну не „казна”, так щось ще)))).

2). Київський клуб поповнив свою колекцію трофеїв ще й Кубком Першого Каналу.

3). Ми влаштували російським вболівальникам справжній Фінал (хто б думав на початку гри!...).

4). Сподіваюся, що ви отримали задоволення від перегляду (Співчуваю супортерам донецького клубу. Це був не ваш день).


Відкрити | Коментарів: 31

Коні чи кроти? Кроти!


Просто то є цілком логічним продовженням поста про сало із м’ясом... ;-)

А що такого написати про цей матч навіть і не знаю...

Що тут скажеш? Практично усім, хто бачив, сподобалось. Мені теж.

Але оці сім замін... псують усю „малину”.

 

Ну не сприймаю я цей КПК серйозно, хоч вбийте мене. (А взагалі, покажіть мені хоча б одну людину, яка його сприймає серйозно!). Зібрався футбольний бомонд на такий собі open air. Тільки от чому саме в Ізраїлі?... *поставила я дурне риторичне запитання*.

 

І з приводу перемог українських лідерів над лідерами РПЛ особливої ейфорії не відчуваю. Ну, так. Потішили. І що з цього?

 

Якщо на полі і кипіли справжні пристрасті, мені вони, нажаль, не передалися.

Але, взагалі, гра була із циклу „можна подивитися” (чого, я так зрозуміла, не можна було сказати про матч ДК – ЦЗ, який я, із легким серцем, „прогуляла”). Багато гострих випадів, жорсткої боротьби і цікавих комбінацій. Але, все одно, ... ну товариський матч і все тут!

Що мені не зрозуміло, так це слабка фізична підготовка гравців ЦСКА. Про кінець сезону в РПЛ говорити немає сенсу, так як наш сезон закінчився теж вже відносно давно. Тобто відмазка про „пік форми” втрачає свою актуальність.

Просто гірняки були більш креативними. Ну як „креативними”... а як ще можна сказати? Ну тобто шахтарі старалися, щось створювали. Мали забивати п’ять разів – забили три. Непогано.

ЦСКА щось мудрували, комбінували... Бідненький Вагнер Love продирався-продирався крізь наших захисників...  А забили один раз. Зі стандарту.

Хто в цій ситуації „креативніший”? З усього виходить, що кроти.

Заміни наприкінці матчу остаточно „вбили” гру, а з нею і надію хоч на якусь інтригу.

 

3:1 перемога „Шахтаря”.

Чекаємо на український фінал (думаючи, що ЦЗ не переможе Спартак, поклавши більше трьох м’ячів).

 

П.С. Шенберас заїхав по ногах Кравченку, за що й „побачив перед собою червоне світло” (подобається мені ця коментаторська метафора). „Це Краві від усіх дніпропетровців” – пошуткували мені у СМС. Жорстоко. Але він сам вибрав Шахту...

Може в нього і справді складеться у новій команді... Успіхів.

 

П.П.С. Значно цікавішим (попри усі прогнози песимістів) видався чоловічий фінал Australian open, у якому зійшлися „вбивці чемпіонів” серб Джоковіч і француз Тсонг.

„Сьогодні ми побачили теніс майбутнього” – підсумував якийсь поважний дядько на церемонії нагородження.

І нічого, що це майбутнє ще „зелене” і необізнане, проте дуже амбітне і „із вогником в очах”.

Вітаємо серба із перемогою.

 

П.П.П.С. Сьогодні Джімі Карагеру виповнюється 30 років. Вітаємо із круглою датою!


Відкрити | Коментарів: 58

М’ясо чи сало? Сало!


Футбол то є зло.

Ось все скільки років я у цьому пересвідчусь...

Він руйнує все навколо.

Саме він перешкоджає навчанню та роботі, саме він заважає втіленню у життя багатьох планів та задумів. Він завжди всьому стає на заваді.

Футбол – зло. Але коли його немає – то ще гірше...

 

Ось тут і починаються безуспішні спроби знайти заміну гострим враженням (перегляд усіляких турнірів зі снукеру та трансляції великого тенісу із Австралії), вечори під бубоніння „Дома-2” (ну треба ж заробляти дивіденди на початок ЛЧ?! „А я ж не заважала тобі дивитися ..., пам’ятаєш?” – залізний аргумент ))), спроби дивитися „штучний” футбол (тобто „Гол-1” та „Гол-2”), безглузді блукання по усіляким футбольним форумам...

 

І ось, нарешті, ВІН. Його величність вітчизняний футбол.

Безглуздий, але роздутий Кубок Першого Каналу. Такий собі дуже-дуже мотивований тренувальний спаринг. (Сім замін протягом матчу – це що?!)

 

„Запекле протистояння одвічних суперників (*говорити пафосним закадровим

голосом Першого російського Каналу*): „Спартака” і „Динамо”.

Можете називати цю зустріч, як вам заманеться: „москалі” проти „хохлів”, „спартачі” проти „динаміків”, „м’ясо” проти „сала”, але все одно це – класика. Затьмарена лише низьким пріоритетом турніру.

Чи чекала я на цю зустріч? Так. Звичайно. Але не більше, ніж свою стипендію. ;-)

 

Ось і футболісти. Такі бадьорі, свіженькі, такі... симпатичні і чисті. І травка така зелененька... І все таке чудове: трибуни, люди на трибунах, арбітри, свистки у арбітрів... Навіть червоні футболки „мяссковского Спартака” не так виводять мене із себе. (Видно, сьогодні в мені спить вболівальниця „Зеніта”...)

Може це все тому, що я так скучила за всім цим? За своїм. За вітчизняним...

 

... *перерва на перегляд і на інші справи*

 

Фінальний свисток.

3:0 на користь „сала”.

Вітаю усіх небайдужих.

Я не футбольний аналітик. А тому аналізувати і робити висновки не буду. Не моя це робота. Та й кому цікаві думки дилетанта?

Та і які висновки можуть бути? „Сьомін рулить?” На мою думку, аж занадто рано про це говорити. Повесні побачимо.

„Спартак” - ...овно?”. ;-) „Можливо...” (*говорить в мені вболівальниця „Зеніта”*). Звичайно, ні.

Просто динамівці аж із трусів вистрибують, щоб продемонструвати новому коачу свою виключність і потрібність. А що доказувати спартаківцям, в яких „хребет” команди не змінюється вже багато років? Ось і вся аналітика.

 

П.С. Київським захисникам - „залік”. Гра в лінію виправдовує себе. Хочеться думати, що це в нас такий надійний захист, а не такий безпорадний напад у суперника...

І ще... Мілевський виглядає так само безглуздо і кумедно, як і раніше... За виключенням гольового пасу на Гусєва, звичайно.

 

П.П.С. Якщо ви ще не бачили жодного матчу Кубка Африканських Націй, терміново виправтесь. В африканському футболі свій особливий шарм і дикість. Хоча б подивіться огляди чи, на самий край, забиті голи. Це того варте, повірте.


Відкрити | Коментарів: 28


copy_of_dnipro.jpg dniprjanka

Навигация по блогу




Зміст сторінки


Мітки

ОБОЗ.ua