Жіночий погляд

«Якою помилкою було вдягти ці гетри під ці шорти…»


«Зеніт» - «Спартак»: полонених не брати


"Війна 2008" почалася.

У неділю до Санкт-Петербурга завітає московський «Спартак» зі своєю шаленою групою підтримки. А отже протистояння та зіткнень не уникнути. До зустрічі готуються усі: і футболісти, і ультрас, і хулігани. «На війні, як на війні».

 

Проте, зараз вже мало хто пам’ятає, що ще 12 років тому про ніяку «війну» мова взагалі не йшла. Навпаки, фанати «Спартака» охоче ділилися зі своїми колегами з Петербурга досвідом по частині суппорту. А у 1980 році на виїзному матчі «Зеніта» запропонували «прийняти їхню сторону» у протистоянні із ЦСКА. І піонери пітерського футбольного хуліганства погодились на такий собі «альянс».

Звичайно, час від часу, між вболівальниками «Спартака» і «Зеніта» виникали конфлікти. Але ні масштабності, ні організованості у цих бійках не спостерігалося.

 

Так було до 1995 року, коли у Москві з’явилося перше угрупування футбольних хуліганів – «Flints crew» («Банда Флінта»).

Кров була молода, кров була гаряча. Тіло бажало бійки. Саме «флінти» почали наполягати на тому, що не треба товаришувати із фанами інших команд. Із ними треба битися. А старе покоління фанатів поступово втрачало контроль над молодими мобами, яким хотілося самоствердження.

Своєрідною «відповіддю» на появу «Flintscrew», стало створення «Red-Blue-Warriors» («Червоно-сині воїни», фанати ЦСКА) у Москві і «Невського фронту» в Петербурзі.

 

Відносини між вболівальниками «Спартака» і «Зеніта» зіпсував «щелчок».

Якщо говорити про дати, «війну було оголошено» 30 серпня 1997 року.

В цей день на стадіоні «Локомотив» «Спартак» приймав «Зеніт» (цей матч московська команда виграла із рахунком 2:0).

Колона фанів «Зеніта» (десь 700 чоловік) просувалася від автовокзалу до стадіона по Щьолковському шосе. Біля стадіо на них чекали фани «Спартака» у кількості 200 чоловік. Але москвичі добре підготувалися до цієї зустрічі. Наївно було б припускати, що вони чекали на «синьо-біло-блакитних» із квітами у руках ;-). «Червоно-білі» були озброєні арматурою, порожніми бляшанками і іншими підручними засобами. Як скажуть згодом пітерці, цей напад став для них абсолютною несподіванкою. А москвичі запевнятимуть, що «стріла була забита».

Частина пітерців встигла ретируватися, а інша прийняла нерівний бій. Бійка тривала 7-8 хвилин, аж доки на місце подій не підтягнувся ОМОН.

Наслідки: 30 потерпілих. Із них 13 госпіталізованих (усі – фани «Зеніта») із черепно-мозковими травмами, переломами рук і ребер. 164 фана «Спартака» затримані ОМОНом.

Згодом, ця бійка була названа «щелчком» (на честь «Щелковского шоссе», де відбувалися події). Саме із «щелчка» бере свій початок грандіозне протистояння «свиней» і «бомжів».

 

Поки гравці обох команд будуть боротися за м’яч, на трибунах розгорнеться інша війна: «війна банерів».

Що стосується перфомансу, у кожної команди свої козирі: у «Спартака» це масовість і буйство кольору (переважно червоного ;-)); фішка фан-сектору «Зеніта» - файєр-шоу (міліція Санкт-Петербурга дозволяє своїм проносити піротехніку). Буде цікаво, запевняю вас.

 

На полі слід очікувати не менших пристрастей. Усі знають про нелюбов деяких гравців обох команд до команди-суперниці.

Наприклад, Погребняк час від часу дозволяє собі «наїзди» на адресу свого попереднього клубу.

Терпець урвався після матчу-відповіді фіналу Кубка Росії, коли Паша, використовуючи нецензурні слова, звинуватив «Спартак» у використанні не зовсім спортивних методів для досягнення результату. Усі, мабуть, пам’ятають це легендарне інтерв’ю

 

 

Історія Бистрова – класика жанру.

 

Мастило у вогонь додавати не треба. Все і так палахкоче.

«Спартак» жадає помсти. «Зеніт» своїх позицій так легко не здає.

Так що… чекаємо неділю.

(Пряма трансляція цього поєдинку 16 березня на каналі «Мегаспорт» о 14.45. Не пропустіть!)

 

П.С. Автор блогу - проти насильства на стадіонах


Відкрити | Коментарів: 17

"Зеніт" 2007. Чемпіонський сезон


31 грудня разом із пітерцями згадували минулий рік.

Для усіх петербуржців це був по-справжньому незабутній рік. Для мене, як для вболівальниці „Зеніта”, також.

Шкода було його відпускати і в останні хвилини року Свині (ай-яй-яй „Спартак”...) зійшлися на тому, що Криса буде ще кращою. Я побажала синьо-біло-блакитним успіху у Лізі Чемпіонів, а вони менi – виходу туди ж „Дніпра”. )))

 

Приємно згадувати приємне. А отже, поки пройшло лише 8 днів нового року, я дозволю собі згадати сезон 2007. Чемпіонський сезон для „Зеніта”.

Можливо дещо неструктуровано, непослідовно. Але все це – особисто мої враження і спогади.

 

Місто на Неві не бачило футбольного золота з 1984 року. Мене за тих часів ще не було (я з’явлюсь лише наступного року). Так що ці славні часи, на жаль, не застала.

Проте, відкрила для себе таку гру, як футбол, саме у Петербурзі. У 2001 році. Відтоді цей клуб відіграє неабияку роль у моєму житті. Але все це ліричні одступи.

Підсумовую: 23 роки „Зеніт” не бачив чемпіонства. Із них 6 я, із усіма іншими фанами, чекала на цю знаменну подію.

 

Влітку 2006 на посадi головного тренера замість Петержели (чеха за національністю), з’явився голландець Дік Адвокат (якого спочатку активно сватали у тренери збірної Росії). Тим самим пітерський клуб продовжив свою політику залучання до тренерської роботи іноземних спеціалістів.

 

Петержела, за 3 роки, що він провів у „Зеніті”, став культовою фігурою, підібравшись дуже близько до заповітної мрії, здобувши „срібло” у сезоні 2003 року, і дійшовши до чвертьфіналу КУЄФА навесні 2006.

 

Затьмарити досягнення чеха було не так просто.

Фани „Зеніта” і сьогодні із ностальгією згадують технічний і красивий футбол, який демонструвала команда „за часів Петержели”.

І справді: фантастична зв’язка Аршавін – Кержаков зводила з розуму не один захист. Саме Петержела зробив Аршавіна другим нападником (і, доречі, саме при Петержелі Бистрова продали у „Спартак”).

Він став у Пітері своїм. Його обожнювали вболівальники, гравці.

Був красивий футбол. Але не було головного – результату.

Усім запам’ятався його невтішний прогноз: „Зеніт” ніколи не стане чемпіоном”.

Цікаво, що він сказав після цього сезону... ;-)

 

„Я дотримуюсь однієї тактики – переможної” – заявив Дік на своїй першій прес-конференції.

 

Практично в усіх командах, де працював Дік, він насаджував схему 4-3-3, потребуючу відповідного підбору гравців. Керівництво довіряє Адвокату і він будує нову команду.

 

По Санкт-Петербургу розвішані плакати: „Зеніт” – футбол епохи Відродження”.

 

На початку сезону пітерський клуб шокував футбольний простір СНД, підписавши Анатолія Тимощука за 20 млн. На фоні гравця із 6 нулями у контракті усі якось забули про присутність на презентації нових придбань Костянтина Зирянова. А, як виявилося, даремно.

Ці два трансфери і стали, на мій погляд, ключовими у золотому блиску осені 2007.

 

Проте, тоді ніхто ще не розглядав пітерський клуб як претендента на чемпіонство. Не вірили в це і в самому Петербурзі. Противно було читати відгуки про придбання „гламурного хохла за 20 млн.” і газові борги України. Складалося таке враження, що саме із кишень авторів цих статей виймали ці гроші...

 

Тим часом у самій команді твориться щось незрозуміле.

Згадаймо хоча б легендарну бійку Радімова із Ріксеном.

Плюс продаж майже канонізованого Кержакова до „Севільї” також не додавав оптимізму фанам синьо-біло-блакитних.

 

Три поразки від одвічного ворога – „Спартака” (одна у чемпіонаті і дві – у Кубку) стали болючим ударом по чемпіонським амбіціям.

 

Згадаємо також практично анекдотичний випадок із витівкою Аршавіна, Анюкова та Денисова, яких напередодні важливого матчу все проти того ж „Спартака” не спостерігали на базі. Подейкують, що давній друг Шави Бистров, „виконуючи таємне завдання клубу” затягнув молодих зенітівців у нічний клуб. Вони, як ви розумієте, не дуже то й опиралися...

Як результат усі троє опинилися у дублі. Потім якось несподівано для усіх знову опинилися в основній команді. Інцидент зам’яли.

Але пітерський футбольний люд говорить про внутрішній конфлікт в команді, який ніби то виник через різницю зарплатні. Ну як так: головна зірка (себто Аршавін) отримує на півмільйона менше за якогось українського легіонера!?

Чи мав місце подібний конфлікт, ніхто достеменно сказати не береться, але Шава частенько дає зрозуміти, що грати за „Зеніт” йому вже не цікаво, повторюючи тим самим поведінку Кержакова.

 

Тимощук, тим часом, поступово завойовує любов примхливої пітерської публіки, граючи на стабільно високому рівні.

У квітні він стає капітаном „Зеніта”, після того, як Ерік Хаген склав свої повноваження після невдалого для нього матчу із „Самарою”.

Тим самим, Анатолій став четвертим (символічно, чи не так?))) і останнім капітаном у сезоні 2007.

 

Гра команди не радує око. Перемоги здаються вимушеними.

Ніхто все ще не розглядає „Зеніт” як претендента на чемпіонство. Навіть попри те, що петербуржці завершують першу половину на першій сходинці турнірної таблиці.

 

Кінець весни – початок літа.

„Спартак” наносить наступну поразку „Зеніту”, примушуючи усіх фанів скребти зубами від люті.

Головні конкуренти пітерців („Спартак” і „ЦСКА”) за цей період двічі розходяться внічию. І це був найкращий подарунок, який могли зробити москвичі. )))

Усій футбольній Росії стає зрозуміло, що із лідерами щось коїться. У пресі з’являється інформація про відставку Газаєва, але керівництво спростовує її.

 

Літо для „Зеніта” стало невдалим. Вболівальники йдуть зі стадіо, плюючись. Такої жахливої гри, як із „Амкаром”, я не спостерігала давно.

„Де ж та блискуча команда?...” – спілкуємось ми за келихом „Carlsberg”.

 

„Зеніт” підсилює свій захист, підписавши 21-річного бельгійця Ніколаса Ломбертса.

 

29 вересня. Гучна перемога над армійцями на Петровськом.

Пам’ятаю ці смс-ки про конину на сніданок ))).

 

Чемпіонат виходить на фінішну пряму.

Голландський прагматизм приносить свої плоди.

Як і раніше, гра не дарує естетичного задоволення, але приносить головне – результат.

 

Здається, вперше у Петербурзі повірили у можливість приміряти на свої груди золоті медалі. І, мені здається, саме ця можливість об’єднала команду. Хтілося б тут написати, що хлопці понеслися вперед і розірвали усіх на своєму шляху до чемпіонства, але то була б неправда...

 

Особисто в мені поселилася впевненість, що пітерці цього разу свого не відпустять.

 

Листопад.

Мій день народження. Загадую два бажання. Одне із них: золото російської Прем’єр Ліги.

Того дня смс із Пітера: „Гол в твою честь”. )))

 

І ось нарешті 11 листопада...

30-й і останній тур чемпіонату Росії 2007.

Віва, інтрига! У найкращих традиціях серіалів: усе стає зрозуміло в останній серії.

 

Не забуду той день. „Сатурн” – „Зеніт”

Трансляцію із Раменського чекала цілий тиждень. Домашніх мабуть задовбало бачити на моїй спині напис „Тимощук 44”.

 

„Зеніт” влаштовувала тільки перемога. За рівної кількості очок, зрозуміла справа, чемпіоном ставав „Спартак”.

 

На 14 хвилині Радек Ширл вписує своє їм я у літопис зенітовської перемоги. 0:1

...Це була валідольна кінцівка. На останніх хвилинах «респект и уважуху» заробив В’ячеслав Малафєєв, парирував складний удар Каряки.

А на 89 хвилині мільйони пітерських вболівальників пережили клінічну смерть... Але Алехандро Домінгес якимось неймовірним чином головою відбиває м’яч, який вже залітав до пустих воріт „Зеніта”.

 

І ось він переможний свисток.

Лежала хвилина три, не вірячи що це насправді трапилось. Лежала аж доки не роздався іноземний дзвінок. Ясна річ, із Петербурга.

Ви не уявляєте, як я тоді шкодувала, що знаходжусь зараз у Дніпропетровську, а не у північній столиці! Футбольній столиці Росії 2007.

 

В Пітері „Зеніт” – більш ніж футбольний клуб. Це такий ж символ міста, як Петро Перший і Дворцова Площа.

У Петербурзі абсолютно нормальною є ситуація, коли пенсіонерки в магазині обговорюють останню гру; коли, їдучі з матчу, тебе зупиняють разів 40, щоб спитати: "Ну як? Який рахунок?”; коли водії із розумінням ставляться до багатотисячного натовпу фанів; коли день гри перетворюється на свято із самого ранку: місто синьо-біло-блакитне і звідусіль лунають пісні про „Зеніт”.

Що творилося у місті на Неві 11 листопада можу лише уявити...

Доречі, мені усе записали. Прийду до Пітера – будемо переживати приємні моменти знов і знов. )))

 

Підсумовую.

Пройшло практично півтора роки з моменту приходу „Газпрому” в „Зеніт”. Усе-таки гроші роблять свою справу. Але хочеться відзначити роботу спортивного директора Константна Сарсанію. Грамотна трансферна політика реалізована останнім, на мою думку, і є основним секретом успіху „Зеніта”. (А тепер порівняйте трансферну політику того ж „Шахтаря” як ще одного клубу на пострадянському просторі, який „не рахує грошей”. Просто так. Для замислення).

Два основні придбання (дві основні ставки) справдили себе на 100% і зіграли ключову роль у минулорічному успіху команди.

Костя Зирянов абсолютно заслужено став гравцем року.

А роль нашого Анатолія Тимощука, гадаю, пояснювати нікому не потрібно. Це опорний півзахисник високого класу і рівня професіоналізму (ну як я можу не проспівати дифірамбів своєму улюбленому українському легіонеру!). Він став капітаном у важкий для команди час і зіграв неабияку роль для її сплачення. Найкращим підтвердженням моїй слів є те, що замовкли усі падонки, які колись „аналізували” чи вартий Толя тих коштів.

 

 

Це був чудовий рік для „Зеніта”. Чемпіонський.

Чемпіонський за результатом, а не за грою. На жаль.

Але ж проблеми суперника то їхні проблеми, правда? Значить в нас було більше бажання.

 

А хто точно заслуговував на це золото, то це ми, вболівальники.

Попереду Ліга Чемпіонів. Сподіваємось, що 2008 рік буде ще вдалішим.


Відкрити | Коментарів: 11


ОБОЗ.ua