Продавец кошмаров

Фосфорные краски - Я спектакль вам устрою!


Ван Персі: кращий футболіст в АПЛ чи безглузда палка?


 
Підніміть руку ті, хто до цих пір вважає інтригу в АПЛ живою? От і я так думаю. Це означає, що ми можемо прикинути досягнення МЮ в цьому сезоні. Чемпіонат Англій в плюс, Ліга Чемпіонів, Кубок Англії і Кубок Ліги в мінус. Якщо порівнювати минулорічний МЮ з теперішнім, то різниця між ним, говорячи грубо, буде в одному прізвищі: ван Персі.
 
І тепер головне запитання:  як оцінити покупку Робіна ван Персі?
 
Як завжди, є дві думки. Першу озвучу словами Марини Мосіної, яка не так давно відзначила, що РВП особисто заробив своїми голами і передачами близько 30 очок для МЮ і є кращим футболістом АПЛ. Підтвердження цьому ми бачили на вихідних: гол РВП-Брамбла став єдиним в поєдинку МЮ проти «котів».
 
Протилежну думку на рахунок футбольних скілів РВП озвучив Георгий «отвезите  меня в больницу» Черданцев:
 
 
 
Де правда?
 
Моя думка наступна.
 
Плюси від переходу РВП:

  • Команда підсилилась і вернула чемпіонство. Головний суперник не забрав топ-форварда собі.
  • МЮ має в складі гравця, який ще років три (в разі відсутності травм) зможе забезпечувати 30+ по системі гол+пас. Ну і футболки нормально продавати.
 
Мінуси:

  • Як показав матч з Реалом, РВП не є тим гравцем, що може вирішувати долю реальних (соррі за каламбур) топ-матчів 
  • Звичайно, великий футбол – не те місце, де перш за все треба думати про молодих хлопців, про поступову зміну поколінь і своїх вихованців. Тут важливий результат і нічого більше. Але. Перехід РВП практично ставить хрест на кар’єрі в МЮ Чичаріто (а Дмитро Джулай при переході Ернандеса до МЮ описував Горошка, як футболіста, навколо якого можна будувати систему), поставив підніжку злету Данні Уелбекка, і, як показують останні події, навіть з Руні в МЮ не все ОК. Не виключено, що сер Алекс хоче продати Руні, купити Левандовські і бути в шоколаді. Профіт величезний, гра гіршою не стане. 
  • Робіну якимось дивом вдається уже другий сезон уникати масштабних травм, але свіжа історія з камерою, яка напала на ван Персі, натякає, що про цей ризик не варто забувати. 
  • Робін не молодий, і з кожним роком буде здавати. Цей сезон показує (ну добре, поки натякає, статистично значущі висновки робити ще рано), що навіть в більш-менш спокійній обстановці, без серйозних перенавантажень, Робін не може пройти весь чемпіонат без спадів. Після Нового Року його результативність сильно впала.
А ви що думаєте? Кращий футболіст в АПЛ чи безглузда палка? Чи десь посередині?


P.S. Твіт Чердака примусив задати питання: а на блогах багато людей в твіттері зависають? Признавайтесь. Кого читаєте, що пишете? Діліться логінами в комментарях. Я зареєструвався і не жалкую – круто там. Фолов мі он @DmitryYatsuk

 

Открыть | Комментариев: 58

50 кращих футболістів за версією "Футболу". Погоджуєтесь?


За всю історію. Зі всього світу.

Як вам вибір "Футболу"? Все ок? Марадонна на першому нормально? Пеле не король футболу, історія переписана, очі відкрились? Мессі на шостому адекват? КріРо на восьмому? Присутність Шеви норм?

Кого не вистачає (крім Анрі)? Хаві на десятому святотацтво чи недооцінка?

Критеріями вибору були тільки особисті думки авторів чи намагалися застосувати щось типу оцінки?

Десятка кращих за весрією "Футбола" (для тих, хто не читав):

10. Хаві

9. Платіні

8. Кріштіану Роналду

7. Зідан

6. Мессі

5. Ді Стефано

4. Беккенбауер

3. Круїф

2. Пеле

1. Марадонна

З.І. В якості реклами. Мій гостьовий пост про Арсена Венгера, який вже не змінить світ (в блозі Івана Меркурьєва).

Заходьте на мій блог про творчість і самоосвіту, я пишу там, як мінімум, раз в тиждень.


Открыть | Комментариев: 48

Музыка : Tom Odell – Can't Pretend  Настроение : Сонне    

Пальцем в небо. Хто буде кращим серед гірших?


В минулому турі АПЛ визначився переможецьцього сезону. Ні, я не вірю, що «Манчестер Сіті» зможе наздогнати «Юнайтед». Так, я прекрасно пам’ятаю минулий сезон, знаю про непередбачуваність англійського футболу, і приклади з історії, коли схожий гандикап вдавалось відіграти. Був навіть такий приклад, коли букмекерські контори теж виплатили гравцям, що поставили на чемпіонство «червоних дияволів» їх виграш, а чемпіонство святкувала інша команда. Цей приклад особливо приємний. Але в цьому сезоні такого не буде.

Залишається два незакритих питання: хто потрапить у четвірку, і хто вилетить. Виясненням відповіді на перше ми і займемось.

Минули часи, коли що-що, а склад першої четвірки в АПЛ прогнозувати не потрібно було – вона була сформована заздалегідь. В останні роки боротьба за лігочемпіонівські місця з кожним роком все жорстокіша, і першим не витримав тиску претендентів «Ліверпуль».

З приходом Віллаша-Боаша і зайнятістю у виграші Кубка Чемпіонів здав квиток «члена Біг4» «Челсі», тепер під тиском опинився «Арсенал».

По суті, шанси потрапити в четвірку має і «Ліверпуль», а випасти з неї – «Ман Сіті». Але якщо писати в стилі реалізму, то оцінювати варто чотири команди. Ні, звичайно, трапитися може все, що завгодно. Я пам’ятаю, як у рік фіналу ЛЧ «Арсенал»-«Барселона» «шпори» мали хороший шанс зачепитися за четвірку. Їм-то всього і треба було обіграти «Вест Хем». Але у «Тоттенхема» сталося масове отруєння, «молоткам» вони програли, і все стало на свої місця.

Всі кандидати зіграли однакову кількість матчів (26, до фінішу залишилося 12) і розміщенні в таблиці доволі щільно.

«Челсі». 49 очок.

Календар.

Щодо Кубку Англії: 27 лютого, після виїзду в гості до МС, «сині» зіграють матч з «Мідлсбро» (теж на виїзді), на  уік-енд 9-10 березня запланований матч четверть-фіналу з «Юнайтед» (знову ж на виїзді). Для цього, правда, «Челсі» треба обіграти «Боро». Також є ще, як мінімум, два матчі Ліги Європи.

Календар у «синіх» дуже непростий. Крім виїзду в «Сіті», є виїзди в Ліверпуль (в гості до «червоних»), ще раз в Манчестер (до МЮ), а також матчі на своєму полі проти інших претендентів – «Тоттенхема» та «Евертона». Майже половина матчів (п’ять) будуть горловими!

Тенденція гри в останній треті сезону (очки, набрані за останні 12 матчів).

Через часту зміну тренерів тяжко судити про якісь тенденції в «Челсі». Минулого року, коли «сині» намагалися зберегти місце в четвірці, але більшість сил кинули на ЛЧ, результати з сильними командами були так собі: програш «Ліверпулю» і «Манчестер Сіті», і тогорішньому аналогу «ірисок» «Ньюкаслу», нічия з «канонірами» та «шпорами».

Набрані очки за останні 12 турів:

2012 рік – 21 очко (37,5% від загальної кількості набраних за сезон очок; 12 матчів від 38 – 31,6%);

2011 рік – 24 очка (34%);

2010 рік – 28 очок (33%);

Форма.

З приходом Рафи «товстого іспанського офіціанта» Бенітеса «Челсі» грає дуже нерівно і нестабільно. З таблички видно, що кількість очок, які збирають «сині» в останніх 5-ти матчах рівна приблизно 50%. Якщо говорити про конкретні матчі, то згадуються безвольність, з якою «сині» втрачали очки («Редінг», «Ньюкасл», «Саутгемптон»), згадуються поразки від КПР і «Вест Хема». З іншої сторони, сильних суперників, таких як «Арсенал» чи «Евертон» «сині» обіграли.

Супермен.

По класу виконавців «Челсі» попереду усіх претендентів (так воно поки є і в турнірній таблиці). В команді склалася ситуація, коли три гравці з унікальним і оригінальним набором технічних даних сприймаються як одне ціле. Навіть прізвище у цього футбольного Змія Горинича є – Матазаскар. Гра команди від Матазаскара залежить надзвичайно сильно (найбільш залежна команда від Мати), але незамінним в команді не назвеш нікого.

«Тоттенхем». 48 очок

Календар.

Календар у «шпор» не такий завантажений, як у «Челсі», але вони теж грають на два фронти. Що ж в Англії? З по-справжньому тяжких матчів – дербі з «Арсеналом», виїзд в гості до «Ліверпулю» та «Челсі», прийом «Манчестер Сіті» та «Евертону». Тобто ситуація дуже нагадує ту, що і з календарем «синіх» - 5 горлових матчів.

Тенденція гри команд в останній треті.

2012 рік – 16 очок (23%);

2011 рік – 18 очок (29%);

2010 рік – 27 очок (39%);

Теперішня форма.

«Шпоры» набрали непоганий хід, не програючи 10 матчів. Шість з цих 10-ти команда виграла. Гравці, яких назбирав Боаш, притерлися, і здається, що «шпори» здобули стабільність – те, чого їм не вистачає по життю. Викликає тривогу ситуація з форвардами: Дефо травмувався, Адебайор проводить дуже поганий сезон.

Але вся чарівність «шпор» в тому, що вони можуть посипатися миттєво, буквально за лічені секунди. Всі ми пам’ятаємо минулий сезон, де «Тоттенхем» здавався стійким претендентом на третє місце, набрав відмінний хід в чемпіонаті, вигравав «Арсенал» в дербі 2:0 (в цей момент відстань між командами була, якщо не помиляюсь, 14 очок), а потім зламався, програв матч 5:2, і почав валитися. Чотири матчі без перемог, ну, ви бачили ці 16 очок за 12 матчів в графі "Тенденція гри в останній треті". Справедливо зазначити, що Реднап не з тих коучів, що проводять ротацію складу, а це могло вплинути на запас сил основних гравців. Боаш в цьому питанні більш прогресивний, тасує  гравців постійно, що дозволяє вболівальникам "Тоттенхему" сподіватися на відсутність падіння в пустоту. Хоча особисто я думаю, що причина минулорічного коллапсу в стані "шпор" не пов'язана з фізикою, скоріше, - з психологією.

Супермен.

Мені проговорити його ім’я вголос? Звичайно, Гарет Бейл. Страшно подумати, що буде з «Тоттенхемом», якщо з валлійцем щось трапиться. Останній раз, коли в чемпіонаті забивав не Бейл, на дворі було 20-е січня. В останніх трьох турах лише валлієць кладе голи в ворота суперників.

Без Бейла в АПЛ «Тоттенхем» провів три матчі, два з них програв.

«Арсенал». 44 очка.

Календар.

«Арсенал» вилетів з КА від «Блекберна», «Бредфорд» вибив «канонірів» із Кубку Ліги, «Баварія» залишить без Ліги Чемпіонів, так що «Арсеналу» не потрібно буде розриватися на декілька фронтів. У цьому сезоні «Арсеналу» залишилось зіграти 13 матчів. Якщо говорити про календар, то у «Арсеналу» він однозначно найлегший. З «великих» матчів залишились тільки дербі зі «шпорами» на виїзді, прийом «ірисок» і «Манчестер Юнайтед». Інша справа, що для теперішнього «Арсеналу» будь-який суперник виглядає «великим».

Тенденція гри команд в останній треті.

2012 рік – 24 очка (34,2%);

2011 рік – 18 очок (26%);

2010 рік – 23 очка (31%);

Теперішня форма.

В останніх матчах «Арсенал» добуває тяжкі перемоги, серйозно додаючи в другому таймі. Тенденція покращення гри в другій половині очевидна, але не зовсім зрозуміла. Хороша фізична форма команди? Можливо, але чому тоді так довго запрягають?

Якби існували тільки другі тайми, то «Арсенал» би боровся за чемпіонство з «Манчестер Сіті».

До речі, ця тенденція не нова, в минулому сезоні «каноніри» мали відрізок в чемпіонаті, де вони вирвали декілька перемог підряд на останніх хвилинах, а всього таких перемог було більше, ніж у будь-якої іншої команди чемпіонату.

Супермен.

Можливо також, що така тенденція пов’язана з присутністю Джека Уілшира. Мені легко уявити картину, коли засмучений Джек після перерви починає грати на максимумі можливостей, і заставляє робити це всю команду. Практично в кожному матчі він розв'язує свою персональну війну проти суперника, а партнери вже по ходу висувають голови з окопів. Ні від кого іншого зараз не залежить гра «канонірів» так, як від Джека. Він не багато забиває, не віддає багато результативних передач, але його тиск, всюдисущість, зарядженість на боротьбу – єдина річ, яка тримає «Арсенал» на плаву.

«Евертон». 42 очка.

Календар.

«Іриски» не вилетіли з КА, будуть перегравати свій матч на «Гуддісоні», після чого на команду чекає «Уіган». Так що півфінал Кубку ймовірний. Календар у «Еве» - дуже тяжкий, так як і «шпорам» з «Челсі» на «ірисок» чекають 5 «горлових» матчів, і в кожному з них команда, як мінімум, не буде фаворитом.

Тенденція гри команд в останній треті

2012 рік – 23 очка (41%);

2011 рік – 23 очок(42%);

2010 рік – 23 очка (37,7%);

Так, я теж шокований кількістю очок.

Теперішня форма

«Евертон» почав здавати і втрачати очки. Те, що команда має таку рівну тенденцію набору очок в останній треті чемпіонату, не повинно вводити в оману. Всі ці роки проходили по одному сценарію: «іриски» дуже довго запрягали, після нового року починали оживати, а по весні виглядали як претендент на чемпіонство. І всі мріяли, мовляв, якби ж вони починали так. Цього року вони почали. В першому ж турі «Еве» обіграли «Манчестер Юнайтед», після чого почали стабільно здобувати очки. І зараз починає здаватися, що кінцівка буде не такою сильною, як початок. Не тільки календар тому виною, але і спад форми.

Супермен

Таких немає. На початку сезону був Маруан Феллаіні, зараз же він трохи здав. Виконавці команди рівні, вираженого лідера немає, гравця, який забиває левову частку голів, теж. Що, можливо, для команди плюс.

Висновок.

Якщо мої припущення на рахунок зміни налаштувань в життєвому циклі «Евертона» вірні – команда труп в боротьбі за четверте місце.

У «Арсенала» однозначно найлегший календар і команда зможе сфокусуватися лише на одному турнірі. Інша справа, що моральний стан «канонірів» залишає бажати кращого.

Якщо говорити про тенденції в грі в останній треті чемпіонату, то очевидна стабільність «Челсі» насторожує – при різних-то тренерах.

Ґрунтуючись на цих даних, досвіду команд в боротьбі за четвірку і шостим чуттям, направлю палець в небо і скажу, що в четвірку потраплять «Челсі» та «Арсенал». Хоча Бенітес він такий, може посоромити прогнози.


Открыть | Комментариев: 66

Музыка : Veto-Cannibal  

Живет лишь тот, кто творит (копипаст)


Ну, почти копипаст. Во всяком случае, копипаст мой. Дело в том, что я опубликовал эту запись в другом блоге, но поскольку она футбольная, а здесь, на хайблогере, много моих старых друзей - решил поделиться. Чем?
Да предлагаю вспомнить лучшее из написанного за прошедший сезон.
400px-UnderwoodKeyboard.jpg
 
Ввиду моей страсти к английскому футболу большинство материалов будут – не поверите – об английском футболе. Но статьи выбираются не только по признаку «об английском футболе». В основном здесь собраны материалы претендующие на нетленность, на то, чтобы остаться в вечности. Без приставки ко времени, к событию или турниру. Они могут быть даже не о футболе. Ну, на первый взгляд о футболе: там встречаются названия футбольных команд, фамилии футболистов, но потом начинаешь подозревать неладное. Это ведь о соперничестве, о геройстве и подлости, о скоротечности времени и его безжалостности. Это о жизни!
Читайте, оценивайте и добавляйте шедевры, которые понравились Вам.
 
 
После того, как Карлос Тевес отказался выходить на замену в матче с «Баварией», весь мир начал его прессовать. Дмитрий Долгих отказался присоединиться к толпе, заметив, что «история вышла совсем не бинарная»: «Его карьера в «Сити» – безукоризненное и никому не нужное пособие, как зарабатывать миллион фунтов в месяц и быть несчастным. Этот самый миллион (точнее, £250k в неделю) и определяет радикальность порога: вроде бы есть достаточно причин аргентинца пожалеть, но его никому не жалко. Большинство уверено, что с такой зарплатой у человека нет права быть несчастным, потому что думает, что деньги – это ровно то, что ему – большинству – самому не хватает для счастья. В данном случае это дело десятое; факт в том, что у Тевеса нет шансов на понимание». Это история не только о Карлосе Тевесе, это история о том, почему любят футбол и о том, как мир не всегда прогибается под человека. Даже того, кто зарабатывает миллион в месяц.
Вообще же Дмитрий в этом году разочаровал. Нет, он не стал писать хуже, он просто перестал это делать. Повышение, редакторская работа и все дела. Но что же теперь делать с прежними текстами, с теми, которые с мурашками?
 
Впрочем, написал он хороший текст об «Арсенале» и Арсене Венгере: «Что хуже всего для гения, загорающего в лучах всеобщего признания? Превратиться из признанного гения в непризнанного? Прослыть сумасшедшим? Пойти наперекор здравому смыслу и всему миру? Нет, пожалуй, – все это вполне обычные формы бытования гениев и людей, себя таковыми считающих. Страшнее всего для гения слиться с общей массой, заразиться смертельным вирусом обыкновенности. Именно против этого его иммунитет будет бороться до последнего – даже если в процессе начнет биться не только с вирусом, но и собственным организмом». Еще один, почти противоположный, взгляд на Арсена Венгера не от Дмитрия. 
 
А в конце сезона Долгих составил свою «английскую мозаику», собрав в трех частях самые памятные моменты сезона (часть 1, часть 2, часть 3 ).
 
Определенно много в этом году писали о "Манчестер Сити". После выходки Тевеса, «Манчестер Сити» разгромил «Юнайтед» в дерби, после чего Роман Мун много чего написал о «Сити» в целом и о Роберто Манчини в частности. О его крутом нраве игрока, о его тренерской трусости и о его покупках. Но самым красивым, как по мне вышел последний абзац:  «Вечером 23 октября тренер «Манчестер Сити» наверняка вспомнил все. Холодный прием, который Англия оказала ему два года назад. Матч с «Тоттенхэмом», в котором от него ушла последняя лигочемпионская путевка. Зябкий январский вечер, когда «Сити» препозорнейшим образом бегал от «Арсенала» 90 минут. Невозможный гол Уэйна Руни, решивший исход манкунианского дерби. Громкую волевую победу «Юнайтед» в английском суперкубке. Отказ Карлоса Тевеса выходить на игру с «Баварией». Вечером 23 октября Роберто Манчини смотрел на табло «Олд Траффорд» и понимал: оно того стоило».
 
А вот две части статьи Михаила Калашникова (тыц, тыц) не привязаны ни к определенным событиям, ни к конкретным командам – они о будущем, о тенденциях, о собственном видении происходящего и о том, каким оно станет в будущем. О том, как время меняет спорт и о том, что некоторые аспекты не подвластные даже времени. Чтобы вы поняли: «Спорт, несмотря на схожесть с кино или телесериалами, обладает куда большими медийными возможностями. Попытка наладить 3d-трансляции – скорее из области применить уже сработавший один раз (и cколько-то раз не сработавший) способ из кино; настоящий потенциал спорта – в настраиваемости. Почему трансляцию приходится смотреть с той камеры, которую выбирает режиссер? Почему, если комментатор зарылся в цитирование википедии, приходится мучительно вспоминать, кто там на поле играет под 88-м номером? Почему повторы показывают тогда, когда не нужно, и не показывают тогда, когда нужно – а вся выползающая статистика настолько скучна и вечно невовремя? Современные цифровые методы – что гибридное DVR, что трансляции в интернете – прямо-таки подсказывают: дайте мне возможность включить повтор момента одной кнопкой. Или не включить. Покажите мне матч с более высокой камеры, если мне вдруг стала интересна расстановка – но только если стала. Дайте мне способ ткнуть пальцем в экран, чтобы увидеть фамилию и статистику игрока – но только того, которого я хочу. Все эти способы должны быть очень просты в использовании, потому что в нынешнем мире простота обязательна, и решать главную задачу: увеличение интереса и добавление интерактивности». В двух словах: интересно, хотя и очень спорно – то, что надо!
 
Михаил Калашников порадовал еще несколькими текстами. В этом он забавно оценил какими могут быть поражения. От «Зеленой мили» до «Ахиллесовой пяты». «Ваша команда – фаворит, она в прекрасной форме, и соперник не просто выглядит проходимым, а фактически и не имеет шансов пройти дальше. Игра должна стать формальностью. Матч начинается, соперник атакует, забивает и не собирается снижать обороты. Время утекает, счет начинает выглядеть пугающе. «Так не бывает», – ледяным ветром проносится мысль в голове, когда вы понимаете, что означают эти цифры на табло. Завтра с этим заголовком выйдут спортивные газеты». «Барселона» и «Бавария» знают о чем этот абзац, «Милан» (вспомните «Депортиво») тоже в курсе. Поражения такого рода называются «Так не бывает».
 
А в конце сезона, после дерби Манчестера Михаил признался в том, что он – глорихантер и болеет с этого дня за «Сити» и ждет лишь одного, когда же в Манчестер переберется Моуриньйо. Зло тогда станет еще сильней.
 
«Но после этого случится неизбежное – Моуринью начнет выигрывать, угрожая всем нашим привычным ценностям. Я уже вижу, как потирают руки Шейх Мансур и Аль Мубарак – весь футбольный мир катится к чертям, а они стоят в огромном дворце для трофеев и их белые куфии отражаются в начищенном золоте. Нет больше смысла в академиях, не нужно делать вид, что ты кому-то помогаешь и что-то развиваешь. Прочь, история, пошли вон, клубные ценности. Возможно, они даже в какой-то момент сменят привычные клубные цвета – не из-за ненависти к голубому, а просто потому, что могут (ведь этим, как кажется, объясняются многие решения богатых арабов). Молодежную команду можно оставить для того, чтобы хорошие перспективные игроки не достались другим (Нури Шахин уже знает, как это бывает). Победы будут одерживаться за первые десять минут матча, но сумасшедшая машина «Сити» продолжит атаковать даже в добавленное время, а в заостряющихся с возрастом чертах лица португальского тренера станет все больше безумного самодовольства»
 
 
 
А вот Василию Уткину после вручения Месси Золотого мяча приспичило разобраться, а великий ли Лео игрок? Великий ли он футболист? Несмотря на утопичность определения великий/не великий, у Василия проскакивают очень интересные, умные, а порой и берущие за живое фразы. «Месси же, как это ни странно – но «Барселона» настолько удивительная команда, что в ней это ещё далеко не самое странное – не творец командной игры. Он завершитель. Да, в «Барселоне» он является ударным форвардом. Как Дрогба. Просто команды разные, и в одной наконечник копья – громила, который выцарапывает, опережает и мочит, а в Барселоне и копья-то нет. Там вместо копья – ребро ладони... В ней все по-другому. Главный прием Лео – подхватить мяч и все сделать самому. Нет, этим, конечно, не исчерпываются его функции, но это главное. Когда он делает это в «Барселоне», он делает это в разреженном пространстве, в удобный момент, получив пас в ноги от человека, возведшего мастерство паса в искусство. А в сборной Аргентины он возвращается за мячом, куда придется, и перед ним толпа».

 
Также в статье дается ссылка на слова Луиса Менотти, мудрого человека, который говорит не как футболист, а как философ или пророк: «Я думаю, что было четыре короля и пятый еще не появился. Сейчас мы ждем пятого, которым станет Месси или не станет никто»
 
Уткин в этом году написал еще пару хороших материалов, лучший среди которых, о первом полу-финале «Челси» с «Барселоной». Хотя, о каком там полу-финале. Это статья даже не о футболе, это – о жизни. О ее скоротечности, о наградах, которые ты можешь собирать, как яблоки в урожайный год, а можешь смотреть в стороне на более удачливых садоводов. Это статья о героях и о антигероях, о футболе и антифутболе, о душе и антидуше. Это статья о простых парнях: Джоне, Фрэнке, Дидье и Петре.
«Они играли, как могли. И выбрали план, единственный, который, возможно, ведет к победе. Так, как «Барса», они не могут. Но вот вы, блауграновые, вы великие, но вот перед вами стоят одиннадцать мужчин... Если вы правда лучшие, так хуле – пройдите нас»
А вот таким текстом Василий разродился после победы «Осасуны» над «Барселоной». О чем он? Скажу без метафор – о том, что Гвардьола строит новую команду. Если с метафорами – тогда вам в сам текст.
«Ну, и их возят, и плевать, что Месси в атаке, и возят их полчаса и бросают при счете 2:0. И все мы помним, что в запасе Чави, Иньеста и Фабрегас. И что от «Реала» семь очков. И игру надо как-то спасать. Тут перерыв... Мы все ждем, что сейчас выйдут «большие» и побьются за победу. Она ведь нужна. Но минует перерыв, и вместо двух чемпионов мира он выпускает двух соплежуев – Тельо и Куэнку. Вот и думайте, как можно выпустить двух форвардов, сняв центрального защитника…
…Но змея, когда начинает менять кожу, тоже вряд ли симпатична. А Феникс, дурак, вообще горит, обугливается – такова его природа!
Чави стоял в последние минуты, подпирая ирокезом козырек скамейки. Он великий игрок. «Барса» играла без него, играла и проигрывала... Но не было никакой уверенности, что именно ввиду его отсутствия. Вот бывает – дорога заложила петлю, напоролись на разбойников. С золотом придется расстаться. 
Вуаля, вуаля»
 
Журналисты TheGuardianрассказали о том, чего они не могут терпеть в современном футболе
Тем болельщикам «Арсенала», кто не открыл для себя Ивана Меркурьева, советую обратить внимание на его блог. Здесь нет красивых метафор и сказочных оборотов, здесь – суровая правда. Не всегда приятная, зато подкреплена графиками, статистикой, финансовыми отчетами. Впрочем, не только «канонирам» будет здесь интересно: всех, кто интересуется экономикой (особенно, футбольной) – милости прошу. 
 
Как пример – своеобразный итог «Аренальскому» сезону.
Сайт, где я раньше имел честь работать, внедрил в этом году рубрику «7 вещей, что мы узнали», публикуя самые интересные моменты после каждого тура АПЛ. После 38-го тура семь вещей были такими.
А вообще, мой друг Сергей Бабарика и отличнейший профессионал Максим Ткачук необычайно результативны. Клац, и прошедший сезон со всеми его удачами, проблемами, победами и поражениями восстанет перед глазами.
 
Также открыл для себя блог об «Арсенале» еще одного экономиста – Антона Баштового. Но, если честно, больше всего насмешила в этом блоге статья о некоем Василии Уткине, который уж очень сильно разозлил автора. Антон предупреждает: «Статья изобилует неприличными выражениями, мерзкими шутками, является продуктом скорее эмоций, нежели здравых рассуждений, и полностью дискредитирует меня как человека, способного написать что-то дельное - подумайте дважды, прежде чем ее читать»
 
Кто не знает Сида Лоу – британца, живущего в Мадриде – тот не читал самое лучшее об испанском футболе. Кто знает, тот в цирке не смеется. Сид пишет для TheGuardian, но переводы его статей можно найти в рунете. Например, на спортс.ру или на фансайте «Барселоны"
Вот и все. Что-то, конечно, забыл, что-то прошло мимо. Так что добавляйте 
 

Открыть | Комментариев: 44

Дві сторони двох часів


На третьому курсі, коли мені довелось тісно познайомитися з бібліотекою, я часто задумувався не над темою курсової роботи, а над тим, як наші батьки умудрялися писати реферати, курсові і навіть дипломи? Вчора мені треба було заповнити якийсь бланк і писати довелося ручкою. Це може прозвучати дивно, але я слабенько уявляв як пишуться літери. Це не жарт. Сам факт возіння ручкою по листочку здавався якимось диким, архаїчним і дуже незвичним. Куди простіше стукати пальцями по клавіатурі ноутбука – і легше, і швидше. Та сама історія в бібліотеці. Шукаєш потрібний тобі текст, заносиш книжку на ксерокс, забираєш готові копії і відвозиш додому. Там листочки скануються, оцифровуються, за допомогою парочки кліків мишки стають готовим рефератом, курсовою чи навіть дипломом. Вищеописана стратегія, яка, чесно кажучи, вкраде у вас не дуже багато часу (левова частка – очікування своєї черги біля ксерокса), є стратегією ботана. Можна зробити по-іншому: у віконці пошуку якогось гуглу чи яндекса вводиш парочку потрібних слів і через хвилин 20 у тебе є реферат, через годину – курсова, а через півтори – диплом. Це стратегія халявщика. Є ще люди, які не вважають відвідування бібліотеки справою честі, але і мають деякі крихти совісті, що заставляють їх зайти на торент, скачати там парочку книжок і компонувати потрібну річ вже з них. Наші батьки не могли вибирати між декількома стратегіями – у них був чіткий план. Приходиш у бібліотеку з рюкзаком, битком набитим ручками і зошитом, товщина якого здивує власників ноутбуків, а щасливих власників нетбуків відправить у стан глибокого шоку. Книжка не ксерилась, а – не дивуйтесь! – переписувалася. Тобто десять, двадцять, тридцять, а може і більше сторінок, переносилися із книжки в мегазошит. Переносилося шляхом переписування літер ручкою. Цей зошит, на якому зазвичай писали «чорновик», заносили додому і там, попиваючи чай і потихеньку сивіючи, вибирали головне. Це головне знову ж таки ручкою переписувалося на чисті листочки А4, під якими красувалася «зебра». Зрозуміло, що втомлена від писанини рука не завжди могла втримати чашку з чаєм, і тому часто такі чистові листки в один прекрасний момент з білих перетворювалися в біло-коричневі. Ясно, що такий поворот подій робив їх подальше використання неможливим і тому текст листка переписувався заново. І коли на зіпсованому листочку красувалося два-три рядки – біс з ним, але коли він був списаний до самого низу…Я не перевіряв, але впевнений, що самогубства серед студентів тоді були буденною справою.


Навіть нікчемний реферат забирав роки життя, а написати диплом можна було лише в тому випадку, якщо працювати над ним ви починали з шостого класу. І це тільки один приклад того, як прогрес дарує нам час. Якщо зараз ви підете на першу пару і забудете флешку, то завжди можете подзвонити сусіду по кімнаті, який не практикує відвідувань перших пар, і попросити привезти її. Або зайти з телефону на вконтакт чи аську і повідомити його таким чином. Або написати смс. Погоджусь, що раніше ви не могли забути флешку, бо її ще не придумали, але могли забути сотні інших життєво важливих речей. Добре якщо у вас був приручений поштовий голуб, який би прилетів до вашої кімнати, постукав дзьобом у вікно, розбудив сусіда і показав крилом на записку, прив’язану до лапки. Але якщо голуба не було, то вам би довелося бігти самому, що, впевнений, забирало багато часу. Літаки, пральні автомати, електричні чайники, фени для сушіння волосся, міксери, кавоварки, пилососи – все це робить життя простішим, все дозволяє економити час.


Але не все так просто. Прогрес дарує нам не тільки час, він розкриває очі на мільйони розваг. Дивно, але для розваг також потрібний час. Раніше чорно-білий телевізор міг показатися верхом насолоди, а зараз він є у кожного. І з чорно-білого перетворився на кольоровий, плазмовий, широкоекранний. Програма телепередач, скачана в інтернеті, заставляє подивитися «Україна має талант», «Танцюють всі», «Екстрасенси», «Підйом» (в записі звичайно – хто ж так рано встає), «Файну Украйну», «Фабрику зірок» (як це не соромно визнавати), X-фактор, «Велику різницю», «Прожекторперісхілтон» і кучу всього іншого. Якщо ви полюбляєте щось на зразок «Щасливі разом» чи «Солдати-1343453», то вільного часу у вас тупо немає. На торенті стоять закачки серіалів, які не показують наші канали, папка з фільмами під назвою «Мусово подивитися» все більше і більше розбухає.


Ще один аспект – комп’ютерні ігри. Мені розповідали про людей, які буквально живляться від USB. Стіл, тарілка з салатом (не питайте звідки він береться і хто його готує – не знаю), комп’ютер, он-лайн гра і багато діб без сну. До повного комплекту не вистачає тільки судна. Соціальні мережі, наче губка, поглинають час. Поки ви зробите коктейлі усім друзям, попереписуєтеся з абсолютно випадковими людьми, залишите малюнок на стіні людини, з якою колись збирали гриби у лісі, підберете цитату для статусу – день змінить ніч, а літо – весну.


Раніше диплом починали писати з шостого класу і в останню ніч перед захистом його таки дописували. Зараз диплом просто не пишуть, бо немає коли. Ніхто не сперечається з тим, що ручки, товстенні зошити і поштові голуби – нікому не потрібні речі і їхнє місце в історичних музеях. Головне, щоб скоро в цих же музеях не довелося шукати рідкісний експонат під назвою «людський розум».


Открыть | Комментариев: 25

Україна має чи "имеет" талант?


В минулу п’ятницю Ігор Кондратюк, Слава Фролова і Влад Яма визначила 50-ку найталановитіших із тих, хто прийшов на кастинг шоу «Україна має талант». Блукаючи по нету, я ще раз натрапив на цей список, до якого прикріплювалося ні до чого не зобов’язуюче голосування з прозорим формулюванням «Хто на вашу думку достойний виграти 1 млн?» 52% всіх голосуючих, а це, якщо я все вірно порахував, більше половини, віддали свій інтернет-голос за Олену Ковтун. Біля її прізвища в дужках написано «та, у якої немає зору». Скажу чесно, я не віддам свій голос за неї і взагалі не можу назвати себе прихильником голосуванням «із жалості» чи ще гірше: із політкоректності. Я розумію, що цій безумовно талановитій жінці гроші потрібні більше, ніж дуету віртуозних силачів, що вже підкорили усі спортивні вершини. І більше, ніж малому Ваграму, який потратив би мільйон (якби його не забрали батьки) на морозиво і наклейки з покемонами, і навіть більше, ніж вокальному колективу «Орфей», що гастролює по всьому світу. Але треба розуміти інше: перемогти має не той, кому гроші потрібні найбільше, а найталановитіший!


Зараз політкоректність вийшла на перший план, а лицеміри, які плодяться в геометричній прогресії, тільки підкидають пафосних дровець в здоровенне багаття. Гляньте хоча б на «Оскар». Цього року перемогу святкував «Повелитель бури», який розповідає про будні війни в Іраці, минулого – «Мільйонер із трущоб», непогано знятий індійський фільм з бездарною грою акторів, що описує нелегке життя простого хлопця з трущоб, який кінець кінцем виграє мільйон. Ще огидніше було спостерігати, коли цього року нагороду за кращу жіночу роль другого плану вручали Мо’Нік, що зіграла в до тошноти політкоректному фільмі. Уявіть собі неграмотну, чорношкіру дівчину-підлітка, яка важить кілограм двісті, і вагітна другою дитиною – що може бути краще? Повсюди акції проти расизму і за гомосексуалізм, одностатеві шлюби скоро будуть буденністю, а за кожне криве слово в адресу якогось обездоленого будуть шпигувати свинцем. Не здивуюся, якщо невдовзі нам накажуть називати, наприклад, собак виключно «чотириногими друзями», а за такі слова, як «пес» чи «шавка» привяжуть до стовпа позору. Що взагалі в цьому світі робити білошкірій людині з нормальною статурою, якій подобаються особини протилежної статі? І чому білих не турбує, коли їх називають білими?


Ми самі, щоб задовольнити своє лицемірство, створили це порочне коло. Можу побитися об заклад, що люди, які проголосують за Олену Ковтун, спеціально обійдуть усіх свої сусідів, попередзвонюють усім родичам і однокласникам, з якими не бачилися з часів закінчення школи, щоб признатися в своєму виборі. «Їй більше треба», - червоніючи скажуть вони. Три гривні (чи скільки там коштує смс?) – не надто велика ціна, щоб стати добрягою з величезним серцем в очах знайомих. Голосуючи за тих, кому більше треба, ми в першу чергу задовольняємо власне его. «Як же так сталося, що я, такий класний і крутий, дивлюся шоу по телевізору, хоча мав би красуватися на великій сцені, попутно замоложуючи Оксану Марчено?», - подумають добряги з великим серцем. Ну а раз вже склалося по-іншому, то вболівати будемо не за тих, хто по всім параметрам кращі за нас – хай попереламують там шияки, тоді подумаємо – а за тих, чия перемога дозволить зі своєї власної висоти (яку правильніше було б назвати низотою) з пафосом сказати: «може, тепер її життя стане кращим».


Проте жодну проблему не слід розглядати в одному світлі. В минулому сезоні в десятку попала симпатична дівчинка Даша Швецова, яка заїкалася, коли говорила. Коли вона співала – від захвату заїкалися глядачі.
Я розумію людей, які голосували за Дашу – вона насправді талановита. Скептично ставлюся до співаків, як класу, на цьому конкретному конкурсі, але у неї особливий голос і його силою вона примусила Анастасію Приходько прийти у тінь, розчинитися на сцені, канути в Лету. 12-річна дівчинка на раз-два переспівала учасницю Євробачення і зробила це за допомогою пісні цієї ж учасниці. Даша поцілована Богом, а її проблеми лише додають певного тонкосльозого шарму конкурсу, не виходячи на перший план. Ще одна схожа історія відбулася в 2006-му році, коли «Оскар» вручили фільму «Столкновение», який розглядав різні аспекти расизму. Цього разу я ні в чому не буду звинувачувати американську кіноакадемію – фільм геніальний!


Частіше за все справжній талант не такий, як усі. Якщо ви спілкувалися з насправді геніальними людьми, то могли помітити, що робити це досить тяжко, так як більшість з них «не от мира сего». Десь взяли, а десь забрали – це звична річ для геніїв чи талантів. Головне, щоб глядачі не голосувала за те, що забрали. Бо тоді назву конкурсу доведеться поміняти на «Україна «имеет» таланти». Неполіткоректно, але справедливо!

 

Написана 12 квітня, 2010 року


Открыть | Комментариев: 38

Україна має талант


Шоу тільки що закінчилося і я, як не жаль 3,6 за смс, хочу проголосувати. От тільки не знаю за кого. Здається, найбільше сбодобався скрипач - він нереально крутий. Він не тільки може зіграти на одній струні, він непогано справляється з двома скрипками одночасно. Мене тяжко назвати музикантом (з великими проблемами осилив "В траве сидел кузнечик" на гітарі), але гра на двох музичних інструментах - це як друкувати два тексти на двох різних клавіатурах. А може ще й тяжче.

Дуже сподобалися й балалаєчник з акордеоністом - чокнуті, як на мене, люди. Вони просто скажені і це заряжає.

Ну і хлопці, що жонглювали баскетбольними м"ячами, - вищий клас. Дуже тяжко визначитися...


Открыть | Комментариев: 37

Музыка : Реддінг-Астон Вілла  

Оскар


Сьогодні в три години ночі Алек Болдуін і Стів Мартін вручать парочку золотих статуеток акторам, режисерам, сценаристам, які заслужили нагороди по імхо американської кіноакадемії.

Найбільша інтрига, як на мене, боротьба між колишнім подружжям - Бегілоу і Кемероном. Кемерон зняв фантастично дорогий фільм, але в премьерні тижні швиденько відбив гроші. Бегілоу зі своїм "Повелителем бури" не сильно парилась з витратами, але зуміла висвітити парочку серйозних тем. Політкоректність, яка панує в світі, дає непоганий шанс Бегілоу. Хоча особисто я віддав би оскар за кращий фільм Тарантіно і його "ублюдкам".

В головній чоловічій ролі боротьба на статуетку найбільш претендують Джеремі Реннер, головний актор в "Повелитель бури" і Клуні ("Мне бы в небо"). Я б віддав останньому.

Всі чомусь впевнені, що Сандра Буллок, яка буквально вчора отримала "Золоту малину", сьогодні буде тримати в руках "Оскара". Як на мене, в класному фільмі "Невидимая сторона" вона відіграла так собі.

До чого я веду. Перше питання. Як думаєте, "Аватар" таки візьме головний "Оскар"? І друге: хтось буде дивитися пряму трансляцію?


Открыть | Комментариев: 87

Франція-Ірландія. Перегравання


Пеп Гвардьола захищає Анрі, Рой Кін навіть не думає захищати збірну своєї країни, а сам Тьєрі каже, що Ірландія заслуговує на перегравання. Колективними зусиллями журналісти The Guardian запрошують Анрі в збірну Франції по волейболу, Девід Лейсі завіряє, що з «канонізацією Анрі покінчено», а Річард Вільямс запевняє, що в Анрі було довгих п’ять секунд, щоб вибрати якийсь шлях: радіти перемозі чи вказати арбітру на порушення правил. В схожій ситуації опинилось ФІФА: вони мали п’ять секунд, щоб вибрати вірний шлях. Залишити все так як є (вважаючи на національність організації – проявити ту ж емоцію, яку вибрав Тьері) чи назначити перегравання. ФІФА не вказала на порушення правил і, смію думати, правильно зробила.

Так вже сталося, що я дивлюсь програму «Танцюють всі». Минулого випуску один з учасників вибув з проекту. Вибув з посмішкою, вибув, щоб повернутися наступного року і доказати суддям, що вони помилилися в своєму виборі. Доля дала йому шанс переграти свій матч за вихід в фінал, він повернувся в проект, повернувся, щоб знову вибути. Він знову пішов з посмішкою, але це була нервова посмішка нерозуміння, нервова посмішка невиправданих надій. Саме з такою посмішкою ірландці покидали би поле після перегравання матчу з французами. Чи хтось вважає, що британці зможуть взяти верх в цьому нерівному двобої? Хтось вважає, що на цей раз судді допомагатимуть команді Кіна і Данна? Авжеж.

Франція б вийшла на цей матч, як на останній, і спокійно виграла б. Звичайно, на «триколорів» теж давив би тягар відповідальності, нікому не хотілось би почути після матчу щось типу «от правда і справдилась», але ірландців цей тягар потяг прямо на дно. Вони уявляють, що в історію подібний матч ввійде, як «найнепотрібніший», або як «матч втрачених надій». Їм довго будуть дорікати за той шум, що вони створили, і за той пшик, який буде отриманий на виході. Не можна стверджувати однозначно, але здається, що після гіпотетичного матчу обличчя гравців збірної Ірландії будуть пронизані нервовою усмішкою невиправданих надій.

Гравці збірної втрать можливість розповідати своїм внукам про найбільшу несправедливість в історії Ірландії, коли один француз підло підіграв рукою, другий забив після цього вирішальний гол, який не дав «трилистковим» стати чемпіонами світу, а третій, найбільш гидкий, не дозволив відновити справедливість. В іншому випадку ірландці ризикують поповнити національний фольклор свіжими анекдотами про «двадцяте перегравання» і трагічними піснями про «смерть воскреслих надій».

І неможливість перегравання, як такої, в цей день і в цей час, не основна проблема…


Открыть | Комментариев: 62

Саша, ты нам нужен


Подивився сьогодні матч "Металіста" і згадав, що в нас є такий геніальний гравець, яким є, власне, Саша Рикун. Одне за іншим і вирішив перечитати свій матеріал про Рикуна на конкурс Біо. Пошукав в блозі, пошукав в спільноті - не знайшов. Вирішив опублікувати - хай буде. Заслужив

 

 

Цветы роняют лепестки на песок. 

Никто не знает, как мой путь одинок. 

Сквозь ночь и ветер мне пройти суждено, 

Нигде не светит мне родное окно.

Устал я греться у чужого огня… 

 

Є встановлені канони, за якими прийнято писати біографію того чи іншого футболіста. Народився, десь в півтора місяці діставм’яча, в дворі зі старшими хлопцями у футбол грав з ранку до вечора, потім якийсь випадковий запис на секцію з футболу – і так далі, поки не виверне. Звичайно, можна написати дуже цікаво або хоча б так, щоб не вивернуло. Але…Набридло. До того ж є ще одна причина. Даремність. Даремність всього того, що буде сказано чи написано. Все одно герой моєї розповіді поставить жирну крапку. Вірніше, хрест. Перекреслить все. У нього просто така звичка, наплювати на все добро, що для нього роблять, на все те, що у нього є, на свій неймовірний талант, врешті-решт. Взяти і замарати черговим запоєм.

Для чого? Питання, яке можна охрестити риторичним чи навіть філософським, легше від того не стане. Чомусь я впевнений, що розібравши поступки, добряче подумавши, ми не отримаємо відповідь, яка б нас задовольнила. Бо шукатимемо не там. Ми будемо залізати у ту ж філософію, перериватимемо високі матерії і будемо неправі. Очевидно, що відповідь банальна і вульгарна до непристойності і шукати її треба на поверхні. Є така відома приказка про алмази в одному темному і нехорошому місці, очевидно, працює вона і в іншу сторону.

Чорт забирай, цей Рикун зовсім виводить мене із себе. Для чого йому цей дар, для чого Божа іскра цьому транжирі? Це ж несправедливо, це ж абсолютно недоречно. Після таких персонажів хочеться сісти десь в тихенькому куточку зробити собі сто літрів кави чи купити стільки ж пива і писати книгу. Трагічну книгу з нещасливим кінцем. Вона не буде футбольною, цей образ можна з легкістю, не втративши ні крихти природності, перенести на життєве полотно. І так хотілося б притягнути, приточити хеппі-енд, але це ж нереально. Який до біса хеппі-енд? Ви думаєте, про що говорите?

Щастя треба заслужити…

 

 

За супер гол, за супер пас

"Двацатый" ценится у нас!

Рыкун давай-ка не ленись!

«Дніпро» быстрее шевелись!

За ультрас, и за кузмича,

За Кучеревского-отца!-

Забей им гол, а лучше - два

Ты в нашем сердце навсегда.


 

«Річ про майбутнє Саші в «Дніпрі» особливо не йде. Хотілося б, щоб Рикун вилікувався від алкоголізму, наша задача – розбудити в ньому бажання вилікуватися, а там, думаю, і клуб і друзі допоможуть. А зараз, коли від нього всі відмовилися, він тільки більше буде пити. От ми і хочемо показати, що є люди, які його пам’ятають і підтримують». Ці слова дніпропетровського вболівальника здаються нереальними. Футболіст хворий на алкоголізм? Це ж треба таке придумати, у нас же не Англія, з її Гаскойнами, Адаксами та Грівзами.

Але це була правда. Чутки ходили давно, вболівальники говорили про це, особливо не притишуючи голос, і при вході на стадіон часто можна було почути: «А ти знаєш, Рикун знову, того…» Але люди, що володіли офіційною інформацією, як і преса, мовчали.

Але одного дня терпець урвався.

«Він підвів команду, яка йому, мабуть, байдужа. Тепер і він байдужий нам як футболіст. Я з Рикуном більше не займаюся. Для мене не існує більше такого футболіста», – Протасов не залишив Саші жодного шансу.

На зимових зборах Рикуна ганяли непогано. Як водиться, весь період Саша провів з командою, навіть схуд на десять кілограмів. Після повернення із заключних зборів Рикун просто не з’явився на базі «Дніпра». Не було його і на тренуванні в п’ятницю, не приїхав він і на передматчевий з’їзд. Він пропав. Телефони не відповідали, ніхто не знав де Саша. Але Протасов і компанія здогадувалися, що Рикун займається аж ніяк не індивідуальними тренуваннями, він вкотре зірвався і втомився від цієї рутини. Тренування, збори, кроси, кімнати на базах, підйоми, відбої, і так коло за колом. Збори закінчувалися, втома набула своєї пікової відмітки, і до того ж Рикун знав, що після цієї рутини почнеться інша – друге коло чемпіонату. Тренер, партнери по команді, вболівальники, всі хочуть чогось від тебе, навіть вимагають. Невже я їм щось винен? Краще заховатися від всього цього назойливого і реального, забутися і хоч трошки перепочити.

Але трошки – це не про Рикуна.

Кажуть, в літаку, який летів з Туреччини в Україну, Рикун був занадто жвавий. Ходив по салону, позичав гроші. Двісті у Єзерського, двісті у Русола. В аеропорту Дніпропетровська Олег Протасов ділився своїми враженнями про збори. Говорив про те, що його відносини з Рикуном стали набагато теплішими, відмітив, що Саша всі 44 дні провів в поті лиця. На полі був кращим, на товарняки приходили дивитися «на Рикуна». Тим часом Саша потрапив в обійми «друзів» і всі ці думки, які мучили його, відразу стали яскравішими і чіткішими. Забулося все на світі. Команда, тяжка міжсезонка, новий, більш вигідний, контракт, який йому запропонували.

 

Я yпал, подбиpайте меня,

Я yже начинаю гнить,

Я дам смеpть тем, кто хочет смеpть.

Я дам жизнь тем, кто хочет жить.

 

Дзвіночок правди продзвенів ще раніше. Майже рік тому Олег Таран дозволив собі сказати репліку в сторону Рикуна: «Чув, Рикун казав, що його не влаштовує тренувальний процес Кучеревського. Можу тільки здивуватися наглості футболіста. Півроку п’є і ще й умудряється виражати незадоволеність. Рикуна треба або продавати, або лікувати. Я би після чергової п’янки напередодні матчу вранці Сашу опохмелив, а ввечері випустив на гру. І не міняв би до самого кінця поєдинку. Хай би всі вболівальники подивилися, що він являє собою в цей момент».

Мені слова Тарана здаються трохи наївними. Невже він думає, що Рикун не потрапляв в такий просак? При його особистому графіку «підтримання форми», мені здається, що Саша грав так дуже часто. Як «так»? Та з будуна!

І як грав. Коли Рикун виходив на поле, рівних йому важко було знайти. Він у мене чогось асоціюється з Гуті, Глебом і Роналдіньйо. Чистий геній. Зіданівські фінти, просто унікальне бачення поля, паси на будь-яку відстань. Листаючи «Футболи» і перечитуючи розповіді про матчі «Дніпра», помітив, що про гру Рикуна говорять лише в найвищих ступенях. Наприклад: «А Рыкун…Это отдельная песня! Весь второй тайм изрядно замерзнувшие болельщики ждали каждого касания Александра. И он творил шедевры. Про гол уже говорилось. Еще он, стоя по щиколотку в луже, не опуская мяч на землю обыграл двоих защитников! Еще…да что там! Вы и так все знаете – стамбульский матч видели сами. Перед «Аустрией» вся надежда на Рыкуна…» (№ 47 за 2004 год).

Таких прикладів набереться немало, Саша завжди «творив чудеса». До речі, у цитаті згадується про стамбульський матч. Тоді Рикун вийшов на заміну, коли противник, в принципі, був вже битий і морально задавлений. Саша миттєво увійшов у гру, віддавав такі самонавідні передачі (одна з них стала гольовою), що диву треба даватися. Він грав блискуче!

Перед цим матчем, до речі, відбувся зловіщий випадок. Якщо пам’ятаєте, Блохін вигнав зі стану збірної трьох футболістів за порушення спортивного режиму (Чечера, Зотова і Закарлюку). «Комсомолка», пишучи про цей матч, допустила помилку, вказавши в числі гуляк Олександра Рикуна, який, насправді, ні слухом ні духом. «Дніпро» тоді дуже образився, вимагав спростування, сприйнявши просту помилку за знущання. Лише через рік з’ясувалося, чому така реакція. «Комсомолка» вцілила в хворе місце…

В «Дніпрі» дивувалися логіці Блохіна. «Ми, мовляв, намагаємося на Рикуна якось вплинути, до тями його вернути, а ви, Олег Володимирович, його в збірну кличете. Не педагогічно це якось». Звичайно, ці слова стали здобутком громадськості лише через деякий час.

«Приводячи до тями», клуб робив все, що міг. Стеценко (генеральний директор «Дніпра») розповідає і про штрафи, і про покарання, і про «лікарняні подробиці», на яких він не хоче зупинятися. Кожного разу Рикуна ставили на ноги, він просив пробачення, віддавав парочку гольових і все ставало на свої місця. Талант, він не пропивається. Хіба що топиться…

Коли зрозуміли, що толку не буде, спробували Сашу кудись продати. Колишній агент Рикуна Євген Єсін: «Саша хотів поміняти клуб. Були пропозиції від «Шахтаря» та інших команд. Але клуби не домовилися і Саша вирішив залишитися». Трохи іншу інформацію дає джерело, близьке до «Шахтаря»: «В тому, що переговорний процес зірвався, окрему роль зіграв і той факт, що Саша п’є».

 

В «Дніпрі» йому прощали занадто часто. Через місяць після жорсткої заяви Протасова, футболіст приступив до тренувань з основою. Під час того запою він «знайшовся» десь у Харькові, говорив, що «Металіст» - ось та команда, за яку він хотів би грати, в «Дніпрі» його не цінять…Звичайні, навіть стандартні, п’яні репліки.

Клуб грозився виставити гравця на трансфер, але після чергової явки з повинною допусти до тренувань з дублем, обмовившись, що це лише для того, щоб Саша підтримував форму. Сам Рикун: «Тренуюсь, намотую кола на базі. Добре, що хоч пускають». Як тільки можна буде, його мали виставити на трансфер.

В цей час Рикун дав інтерв’ю. Коли його запитали про «той самий інцидент», Саша сказав: «Звичайно, я був не правий. Але, як на мене, не треба було так роздувати ситуацію. Але керівництву видніше. Якщо вони захотіли сказати про все це вголос, значить у них були причини. Але які? Я до цих пір не можу зрозуміти?» Як вам таке?

Згодом його повернули в основний склад. «Так, він тренується з нами», - заявив Назаренко. Кучеревський: «Протасов дає йому шанс, але якщо Саша ним не скористається, на ньому буде поставлено хрест!» Який по рахунку, там вже, здається, і ставити нікуди?!

Кучеревський завжди говорив про Рикуна з якимось батьківськими нотками, з вірою і водночас безнадією в голосі: «Я з ним недавно говорив. Ну доведи, що ти мужик, доведи, що ти зможеш взяти себе в руки. В тебе ж шанс на Чемпіонат Світу поїхати є. Він же добре грає, через це йому все і прощають…»

Так промучилися до літа. Рикуна сватали у «Сталь», куди прийшов Павлов. З ним Саша з’їв не один пуд солі ще в «Іллічівці». Рикун знову дав цікаве інтерв’ю.

-         Ви розмовляли з головним тренером на рахунок свого майбутнього?

-         Так, розмова вже відбулася. Після неї я зрозумів, що мені треба підшуковувати інший клуб.

-         Але Олег Протасов в розмові нашому кореспонденту сказав, що в «Дніпрі» для Рикуна не все ще втрачено.

-         Серйозно? Тоді я навіть не знаю, як це пояснити.

Так і сквозить взаєморозуміння тренера і гравця. Після «Сталі» з’явилися більш конкретні варіанти, зокрема від «Металіста». Клуби стали активно домовлятися про трансферну ціну футболіста, а Рикун знову запив. Він вернув собі звичну форму – поправився на дев’ять кілограм. Пасивне очікування невідомості ще гірше, ніж дійсність, якою б вона не була противною.

«Металіст» взяв Рикуна в оренду на осінню частину чемпіонату. В зимовій перерві клуб захотів викупити його контракт, але не зійшлися в ціні і Саша вернувся в «Дніпро», де пройшов збори, потім знову зірвався, знову «прокинувся» в Харькові і знову розказував про свою любов до «Металіста». Керівництво «Дніпра» вирішило, що краще синиця в небі і продало Сашу. Кажуть, за півмільйона доларів.

Мирон Богданович: «З Рикуном у мене проблем не було, і думаю, не буде. Коли гравець був у моїй команді, я не бачив проблем з дисципліною».

Маркевич, здавалося, знайшов якийсь код до Рикуна. Він грав, як завжди, геніально і чутки про його походи притихли. «Металіст» виграв бронзу в чемпіонаті, а Саша був одним із лідерів тієї команди і любимчиком вболівальників.

Мирон Богданович заявляє, що бачить Рикуна тренером. Рикуна? Тренером? Якось не дуже це пов’язується з останніми слухами, тими що «Рикун знову, того…» Тоні Адамс зумів побороти свій порок, але Рикуну, схоже, до цього «як до Місяця на тракторі».

 

Снова за окнами белый день,

День вызывает меня на бой.

Я чувствую, закрывая глаза, -

Весь мир идет на мня войной.

 

Що заважає цьому геніальному футболісту взяти всю волю в кулак і перейти спочатку на одну, потім на дві і так далі сходинок вище? Все ж реально. І не тільки Чемпіонат Світу чи Європи, а й особиста слава, перехід у відомий клуб, Золотий М’яч…

Для чого це Рикуну? Підозрюю, він і так себе непогано почуває. Пограв, побуцав м’яча і пірнув у свій мініатюрний світок, де все так ладно, весело і просто.

От тільки ці ранки, ранки повні відчаю і каяття. Треба швидко їх позбутися, швидко повернутися у свій ідеальний світ. Казали, що в «Дніпрі» Саша отримував 20 тисяч доларів у місяць, на походеньки вистачить. До того ж Рикун не вибагливий. Він не віскі і не ром п’є, а нашу, таку рідну горілку.

В якомусь мультфільмі син запитує у батька: а що таке горілка? Відповідь була точною: «Горілка? Її, синку, з горя п’ють». В кожного своє горе, своє щастя, свої амбіції і свій характер. Чи в праві ми щось вимагати від Рикуна, чи в праві його корити у чомусь? Корити – так, вимагати – ні в якому разі, він нам нічого не винен. Просто його жаль, по-людськи жаль. І хочеться заламувати лікті і повторювати бездушне питання: для чого талант такому транжирі, чому він не дістався іншому?

А може справа саме в цій геніальності? Він отримав забагато таланту і платить за це відсутністю сили волі, слабкістю характеру. Безстроковий кредит на все життя. Кожному – своє!

 

Песня без слов, ночь без сна,

Все в свое время - зима и весна,

Каждой звезде - свой неба кусок,

Каждому морю - дождя глоток.

Каждому яблоку - место упасть,

Каждому вору - возможность украсть,

Каждой собаке - палку и кость,

И каждому волку - зубы и злость.

 


Открыть | Комментариев: 58

Михайличенко і помилки (оновлено!!!)


Найлюдяніша в світі річ – це помилки. Ми всі їх допускаємо. В цьому тексті буде купа граматичних, пунктуаційних і орфографічних помилок, але навряд чи після його публікації мене забанять. В сьогоднішній серій «Анатомії Грей» лікар, роблячи операцію, забув вийняти платок з легень і жінка прожила з цим платком довгих чотири роки. Лікарю не відрубали голову, не засунули платок в легені – його навіть не вигнали з роботи. Він допустив жахливу помилку, яка перетворила в кошмар чотири роки життя пацієнтки. Чотири роки – саме стільки часу проходить від одного чемпіонату світу до іншого. Впевнений, тисячі вболівальників думають, що ці чотири роки ми будемо жити з постороннім предметом в легенях нашої збірної і, без вагань, назвуть цей предмет. Всі вони з охотою не просто прийняли б відставку Михайличенка – вони б із задоволенням зробили з головним тренером те, чого чомусь не зробили з сумнозвісним лікарем. Але Михайличенко, як і будь-яка людина, зробив лише декілька помилок. Як я, як і всі ви. Зробив найлюдянішу в світі річ.

Він обіграв Англію, він зайняв в групі друге місце, випередивши Хорватію, він з усіх сил намагався пройти Грецію. Але він допустив помилки, які ми навіть не можемо точно назвати. Хтось скаже, що треба було випустити Ротаня замість Ярмоленко, а хтось справедливо порадить згадати перший матч і гру Руслана в ньому. Хтось скаже, що Мілевський не в формі, а в нього відразу ж поцікавляться: а хто в формі? Знайдуться (вже знайшлися на головній футбол.юа) навіть такі, що розкритикують вихід Хачеріді, але непогано було б згадати ту кількість єдиноборств, які виграв Євген і задуматися: а хто замість нього.

Молоді фулбеки, які мають свої козирі, але при цьому мають кучу недоліків. Кобін непогано виглядає в захисті, встигає в атаку, але не може по-людськи ні вдарити, ні навісити. Ракицький класно навішує і магічно б’є, але в захисті він інколи виглядає скоріше комічно, ніж магічно. Молодий і дико перспективний центр захисту (надіюсь, в майбутньому Кучера замінить Чигиринський), молоді фланги. Великий вибір в центрі поля, великі варіанти в грі і молодий тренер. Тренер, який «буде продовжувати свою роботу», бо бачить майбутнє в цій команді. І він, на відміну від нас, бачить свої помилки. Помилки, які зможе виправити.

З.І. Вирішив додати текст Джеремі Кларксона який цих самих помилок стосується.

Ошибки большие и малые

Много лет назад, когда я работал репортером в районной газете, мне поручили написать о судебном процессе по делу шахтера, которого под землей переехала вагонетка. Я несколько часов слушал, как адвокаты углепрома рассуждали, что шахтер мог бы спрятаться в нишу и тогда бы он остался жив. Наивный, я это все застенографировал. Когда я начал писать заметку, то не смог разобрать свои каракули, и в газете напечатали, что «покойный должен был спрятаться в нише».

Штраф мы тогда заплатили огромный. Ущерб возместили. Извинения опубликовали. Адвокат орал на меня. Редактор орал на меня. Семья покойного орала на меня. Хозяин газеты орал на меня. Я получил предупреждение о несоответствии должности. И вот двадцать лет спустя я веду колонку в Sunday Times.

Время от времени в Сити происходит то же самое. Какой-нибудь трейдер, у которого закружилась голова от полосок на собственной рубашке, нажимает не на ту кнопку, и рынок падает на десять пунктов. Трейдера чуть ли не казнят, а потом он получает свой бонус с шестью нулями и покупает дом с шестью спальнями в Оксфордшире. Поэтому мне безумно жалко того диспетчера в Хитроу, который на прошлой неделе пытался посадить Boeing на крышу британской же авиакомпании. Его уволили и сослали на Оркнейские острова махать жезлом кукурузникам.

Мы все делаем ошибки, но цена этих ошибок сильно зависит от условий, в которых мы их совершаем. Когда кассирша в супермаркете промахивается и считает пучок брокколи на пятнадцать пенсов дороже, никого это особенно не волнует. Но как насчет того парня, который боевой патрон спутал с холостым и зарядил его в винтовку SA-80, а потом в новостях сообщили, что погиб семнадцатилетний морской пехотинец?

Теперь отец убитого парня подает в суд на армию, на его месте я сделал бы то же самое. Но дело лишь в том, что тот, кто перепутал патроны, сделал ту же ошибку, что и тот, кто посчитал неверную цену на пучок брокколи.

Вспомните о том парне, который закрывал створки грузовых ворот на пароме Herald Of Free Enterprise, шедшем из Дувра в Кале 6 марта 1987 года. Он хорошо делал свою занудную, шумную, малооплачиваемую и неприятную работу, пока однажды не забыл эти створки закрыть.

Если бы он был охранником и забыл закрыть ворота завода на ночь, то кто-то мог что-нибудь украсть. Это повлияло бы на расходы компании на страховку и уменьшило ее прибыль. Но он не стоял на воротах завода. В результате его мимолетной забывчивости вода хлынула в передний отсек, и через полторы минуты паром затонул, унеся 193 жизни.

Этот человек не был пьян. Он не собирался проверить, что произойдет, если он не закроет грузовой отсек. Он просто заснул.

Можно нанять спецов по медицине и безопасности, чтобы они придумали самую защищенную от дураков систему на свете. Наверняка такая система уже работает в Хитроу. Но все системы так или иначе завязаны на людях. Как только кто-то отвел глаза от экрана, два самолета с пятью сотнями пассажиров еле успевают разойтись. Если успевают.

Вы можете сказать, что те, от кого зависит чужая жизнь, должны получать соответствующую зарплату. Но я не уверен, что размер банковского счета влияет на способность концентрироваться. Например, Его Высочество Тони с зарплатой в 163 000 фунтов в год делает ошибку за ошибкой.

Рано или поздно придется признать, что культивирование чувства вины не работает, что врачи вне зависимости от квалификации будут продолжать втыкать иглу в глаз пациенту вместо задницы, что «ленд-роверы» будут въезжать на рельсы и вызывать крушения поездов. Мы должны прекратить наказывать людей за то, что они делают самое человечное па свете — ошибки. Для начала надо запретить рекламу адвокатов тина «Получил увечье на работе?» на общественном транспорте.

Пока из ошибок одних другие извлекают прибыль, эти ошибки будут иметь место. Как и желание высечь и обвинить, превратить несчастного человека только за то, что он оказался не на той работе не в тот день, в боксерскую грушу для всех.


Открыть | Комментариев: 120

Менше слів - багато відео (йумар)


Коротенько суть історії. "Зеніт" невідомо чому захотів придбати гравця "Спартака" Вову "Кірієшку" Бистрова. Історія багатогранна і заплутана. Фішка в тому, що перед Вовою постав тяжкий вибір: що робити, залишитися в "Спартаку", який бореться за чемпіонство, чи піти в "Зеніт", який за чемпінство і близько не бореться, але пропонує величезну зарплату (десь на 1,5 млн. більшу, ніж в м"ясі). Ще одни плюс переходу в "Зеніт" - там Вову фани згноять і будуть люто ненавидіти. От декілька найм"якіших плакатів, які зібрав в своїй галереї спорст.ру:

Але ми відійшли від теми. Як тільки новина зародилася і почала обростати новими домислами, Уткін дав інтерв"ю, заявивши, що Вова не перейде в "Зеніт". Це я дуже м"ягко виразився, в Уткіна вийшло краще:

Бистров таки перейшов і користувач youtube OperaciaDomkrat робить удар у відповідь. Це треба дивитися:

Приємного перегляду - я спати:)


Открыть | Комментариев: 13

Музыка : The Rolling Stones - Waiting on a Friend  Настроение : Злий    

Вони вбивають дух гри (Відео)


В матчі «Арсенала» з «Селтіком» Едуардо Да Сілва симулював порушення правил, заробивши таким чином пенальті, а потім зі спокійною совістю його реалізував. Порахувати кількість подібних історій неможливо, якщо не підключити до роботи всі без винятку архіви з футбольним відео і той мегаком’ютер, що намагається спрогнозувати генетичний код людини.
Симулювали всі і завжди. Дехто просто таким народився і падає від легенького дотику, дехто, і його мозок набагато більший, ніж у першого кандидата, намагається добігти до штрафної чи хоча б її околиць і впасти там. Це футбольні хитрощі, які допомагають командам вигравати. Для нас, вболівальників, набагато краще було б, якби Едуардо забив гол декількома хвилинами раніше – а він мав прекрасний момент – і зменшив би кількість воні. Безумовно, такі ниряння не красять футбол, але роблять його трохи різноманітнішим і цікавішим. Я думаю, кожен з нас хоч раз, але сміявся з ефектних «нирків», або з жовтих карточок, які судді видавали дайвінгістам за симуляцію. Та що там говорити: найкращий футболіст Європи може дати фору будь-кому в цьому мистецтві. Талановита людина – талановита у всьому.
Мене здивувало інше. Полиставши вранішні новини я пішов вмився ще раз і заварив ще одну чашечку кави, на цей раз трохи міцнішої. Донаті заявив, що «Едуардо непогано було б дискваліфікувати на два матчі за його симуляцію». Донаті, якщо хтось не знає, - футболіст «Селтіка». Виявляється, всі члени команди «Селтік» розказали Едуардо, що пенальті несправедливий і, що шокує, їх думка про хорзильця змінилась в гіршу сторону. Насправді, Донаті можна зрозуміти, він все робить правильно, такі речі повинні освітлюватися в прессі, щоб людина, яка провинилася, насправді почувала себе такою. Погане інше: що за дискваліфікація? Які два матчі?
Листаємо далі. Виконавчий директор шотландської ліги Гордон Сміт, як не дивно, теж говорив про два матчі дискваліфікації і, як не прикро, заявив, що Да Сілва таким чином висловив свою неповагу до гри.
Наступна новина просто шокувала. Сам Платіні, який напевне ніколи не симулював, розказав, що якщо вину Едуардо доведуть, то в них (мається на увазі справедлива конторка, яка керує футболом) знайдуться юридичні способи дискваліфікувати Еда.
За своє життя я бачив тисячі симуляцій, але не пригадую, щоб когось з симулянтів спіткало тяжче за пронизливий і сповнений неповаги погляд суперника, покарання. Якщо УЕФА так чухаються руки, то покарати треба зовсім іншу людину, і я навіть можу сказати конкретніше: чувака, який судив матч. Заодно можна бокового арбітра, який бігав на фланзі. Не вони часом прогавили момент? Не вони часом вибрали не найкращу позицію для прийняття рішень? Так, саме вони. Можна піти далі, але щоб покарати наступну людину, Платіні доведеться здійснити суїцид. Бажано записати це на камеру. І без симуляцій!
Скільки я себе пам’ятаю у футболі, стільки років ведуться розмови про встановлення відеокамер, на яких дуже зручно вирішити спірні моменти, встановлення чіпів, які дозволятимуть точно вияснити чи пересік м’яч лінію. Для уефашних владників абрітри, як для депутатів їх недоторканість – дозволяють спокійно творити свої темні справи.
Коли Фреді Сірс забивав в ворота «Брістоль Сіті», гол побачили всі, крім арбітрів. Ситуація була настільки прозорою, що рішення головного рефері Шоубріджа сприйняли як жарт. «Крістал Пелес», коли воротар «Брістоля» спокійно ввів м’яч в гру, стало не до жартів. Арбітра, до речі, покарали: він не міг обслуговувати матчі рівно два тижні. Насправді, на нашій планеті є куча людей, які паяють настільки хитромудрі машини і прилади, що вставити чіп в м’яч і заставити його передавати сигнал арбітру, коли цей самий м’яч перетинає лінію, їм би не доставило особливо великого напрягу. Я б особисто попросив, щоб сигнал рефері передавався у вигляді доволі сильного удару електричним струмом. Можна, до речі, попросити хлопця, який скліпав пульт управління до літака з щурячих нейронів, - він точно справиться. Хоча з його допомогою уефашники лишаться без своїх пультів зі свистками…
Якщо Едуардо отримає дискваліфікацію, я дуже здивуюсь. Це стане прецедентом. Прецедентом, який буде мати печальні наслідки для УЕФА. Після цього я не бачу проблем, щоб не подати в суд на арбітра, який допустив результативну помилку, і відсудити програні на полі гроші. По рахункам розплачуватися доведеться УЕФА, а якщо їх людина в чорному проколеться в фіналі ЛЧ, доведеться кожному чинуші, і Платіні в тому числі, продати по нирці. А якимось неважливим робітникам, може, навіть і по дві.
Насправді є привід добряче подумати і саме цим я зайнявся, коли рубав сьогодні дрова. Благо, мозок гуляв без діла. УЕФА взагалі і Мішелю Платіні особисто варто розширити список дискваліфікацій. Чому б наприклад не карати на один матч (а один ще умовно) голкіперів, які тримали м’яч довше шести секунд, а рефері під час матчу цього не помітив? Краще навіть штрафувати – тут точно буде багато поживи.
Ще можна з користю використати правило офсайду. Чому за те, що людина опиняється в офсайді до цих пір не дають карточку? Я думаю, це великий прокол. Недавно була інформація про ще якийсь третій вид карточок. Крім жовтих і червоних. Я думаю, що вони придумані під офсайд. Заліз в положення «поза грою» - жовту тримай, стояв в пасивному – якусь рожеву чи зелену. Чому ні?
Наступний крок, це встановити в своїх офісах детектори брехні. Знаєте, як буває, коли команди дограють останні хвилини матчу, одним треба зберегти рахунок і щосекунди хтось падає, мов підкошений, затримуючи час. Я пропоную волокти таких людей на детектор і дізнаватись, чи справді їм боліло, чи вони навмисне затримували час? Якщо друге, то дискваліфікація має бути жорстокою. Вони вбивають дух гри!


 


Открыть | Комментариев: 50

Музыка : The Rolling Stones - You Cant Always Get What You Want  

"З олівцем на Кобіна" АБО "Зірка Василь"


Сьогодні Олексій Михайличенко оголосив список збірників на найближчі матчі відбіркового циклу. Ажіотаж викликала поява Кобіна. В принципі, у нас існує подібна практика: тільки гравець перейшов з простішого клубу в «Динамо» чи «Шахтар» - отримуй виклик в збірну. Можна подумати, що поява Василя в матчі проти «Сівваспора» (і та викликана дискваліфікацією Срна) сказала тренерському штабу більше, ніж класна гра за «Карпати»?
Але не суть. Суть в тому, що непогано було б прослідкувати за збірником, глянути на що він здатний, в якій формі. Отже, я взяв олівця і блокнота і почав відстежувати дії Василя.
Скажу відверто, на матч запізнився і перше, що побачив – це падіння Срна на лінії штрафного майданчика і пенальті, класно виконаний Жадсоном. Срна? Виходить, Кобіна на полі не буде, адже він виступав якраз заміною хорвату? Побоювання не справдились, виявилось, що Василь, як Тринадцята з Хауса, може і з тими і тими: і з правою бровкою і з лівою. Цього разу він пішов на ліво.
Відразу момент з Василем: Жадсон відпасовує на фланг, там стоїть Кобін, у якого повно часу на роздуми. Василь виконує не зовсім зручну навісну передачу (якщо чесно – зовсім не зручну) в штрафний майданчик. Вдарити після такого навісу дуже тяжко, можна хіба що скинути головою на набігаючого партнера, але от проблема, м’яч знайшов чужого.

Взагалі по матчу. Весь креатив йшов, як завжди, від бразильців; імена Ілсіньйо, Вільяна і Жадсона було чути найчастіше, допомагав їм Гай. Срна теж виділявся, бігав по всій бровці, дозволяв собі зміщуватися в цент, пенальті от заробив. Кобін? Не дуже часто його ім’я вигукував коментатор, а в дзеркальній схемі «Шахтаря» Василь явно програвав своєму відображенню. Тобто Даріо.
Йдемо далі. Кобін в підкаті ззаду вибив м’яч у Дерелі – через декілька десятків секунд на полі з’явились лікарі надавати допомогу сіваспоровцю. Головне для Кобіна, що атака суперника була зупинена і свисток судді мовчав. Насправді ти можеш зіграти грубо і навіть підступно грубо, головне, щоб суддя не побачив. Арбітр – лакмусовий папірець для захисника в кожному конкретному матчі!
Тут же Василь проявляє себе на новому поприщі – в атаці. З м’ячем на бровці, оббігає одного суперника і сміливо йде на іншого. М’яч у турків. Там яка ситуація була: ніякої переваги в просторі чи в позиції у Василя не було, обігрувати можна було тільки коли ти індивідуально сильніший. Кобін не обіграв. Між іншим, Полянський був не прикритий і очікував на пас.
Потім було ще одне підключення в атаку – хороше підключення – але м’яч турки з горем пополам відібрали, класний відбір біля власного кутового прапорця і загалом не зовсім виразна гра.

В перерві я пішов зробити собі чаю і з горем виявив, що мого улюбленого чорного крупнолистового немає – знайшов десь зелений замінник. На перший погляд, ніби і чай, ніби і гарячий, якщо кип’ятком залити, ніби і солодкий, якщо додати цукру, але справжнього задоволення не приносить. Так і з Кобіним. Ніби і бігає, і відбирає, і навіть в атаку ходить, але два одинадцятиметрових заробив його «дзеркальний» колега по команді. У Срна дискваліфікація чи Рацу відпочити треба – згодиться і Кобін, але замінити їх Василь зможе тільки коли треба буде зелений чай. Таке буває рідко. В збірній, звичайно, йому треба дати шанс, але було б непогано мати в обоймі гравців, стабільно граючих в свої клубах. Чи чекає це на Кобіна? Думаю, ні, не чекає, хіба що продадуть Срна чи крайніх захисників «Шахтаря» спіткають якісь травми…
В другому таймі, змістившись в центр поля, Василь показав, що він навіть не бі, а взагалі якийсь збоченець. Проблема в тому, що в цей момент зелений чай я поміняв на пиво, а олівець і пляшка пива в одну руку не поміщаються. Та й не планує ніхто випускати Василя в центр поля. Я про збірну, звичайно.

 


Открыть | Комментариев: 70

Музыка : Alanis Morissette - Not As We  

Прогрес є?


Цим літом я намагаюсь не пропускати матчів українського чемпіонату. Сьогодні зловив себе на думці, що він почав мені подобатися. Раніше його перегляд був пов’язаний скоріше з незрозумілим почуттям необхідності виконання патріотичного обов’язку, зараз мені це просто цікаво.
Недарма у нас в країні так багато вболівальників зарубіжних чемпіонатів – це прикриття, це «отдушина», це шанс подивитися якісну трансляцію і, частіше за все, якісний футбол і не думати при цьому про політику, суддівство, кулуарні інтриги в поганому значенні цих слів. І в Англії, і в Італії і, тим більше, в Іспанії судді допускають кучу помилок, не зараховують голи, які навіть дев’ятикласниця, знайома з правилами тільки по словам свого дружка з татуюванням «Вест Хем» на одній руці і «Вб’ю» на іншій, зарахувала б з жорстокого бодуна. Але рідко кому, крім Бенітеса, приходить в голову, що суддя помилився не просто тому, що він людина, якій властиво помилятися (Італія і сапери – окремі випадки). Навряд чи вболівальники в лутонському пабі чітко уявляють собі Глейзера чи Хілл-Вуда, скромно передаючих товстеньку пачку купюр чи новеньку шубу умовному Стіву Баннету.
Уейн Руні вживає слово «FUCK» не рідше, ніж люди з тяжкою формою хвороби Тауретта чи продавці з троєщинскього ринку. Гамула і Кварцяний могли б приносити кучу грошей телевізійникам і разом з тим всьому футболу, якби наші менеджери вміли загорнути цей самий футбол в милу оку обгортку. В Англії навіть бутсами чи піццею вміють кидатися романтично. У нас – не вміють і навряд чи скоро навчаться.
Навіть якщо матч в топ-чемпіонаті видався нецікавим, а таке буває дуже часто, преса не дасть вам нудьгувати. Опція чаклбоардс на Гардіан покаже вам скільки відборів зробив Баррі і дозволить порівняти цю кількість зі здобутками будь-кого на протязі багатьох років. Якщо вам буде дуже цікаво, то вияснити скільки раз Робіньйо приймав м’яч лівою ногою, а скільки правою,
можна теж беж проблем. На ВВС після матчу викладуть інтерв’ю з усіма можливими учасниками матчу, а Телеграф чи Таймс опишуть цей матч так, що ненароком засумніваєшся чи не проспав ти часом найкращий поєдинок століття. У нас преса не доросла до такого рівня і навряд чи скоро доросте.
У такому випадку врятувати може лише сама гра. Минулі роки в цьому плані показували, що наш футбол немає у що загортати і писати там особливо немає про що. Команди, тактика яких нагадує поведінку ртутних кульок, що викотилися з побитого термометра, а стратегія – погоду в травні. Безлюдні стадіони, де камери встановлені на трибуні, що зайнята людьми. Безпросвітно…
Вчора Морозюк грав так, що в функціонерів «Динамо», мабуть, закралося бажання забрати хлопця назад, стадіон «Оболоні» не вражав масштабом чи антуражем, але мимоволі викликав у мене бажання час від часу відвідувати матчі місцевої команди. «Дніпро» бездарно провів поєдинок, але в його діях відчувалась якась осмисленість, можна було чітко сказати хто яку позицію на полі займав, а тренерам, підозрюю, не тяжко буде зробити правильні висновки після матчу.
На стадіоні «Металіста» з’явилась камера-павук, а на «Донбас-Арені» буде виступати Бейонсі. В «Динамо» проводять ротацію, підпускають до основного складу молодих вихованців клубу, експериментують з тактичними схемами, продають за великі гроші гравців, тобто, ростуть. Чотири клуби з нашої країни грають в кваліфікації Ліги Європи, а один спокійно чекає групового турніру Ліги Чемпіонів. Звичайно, «Ворсклі» далеко до «Бенфіки» в плані гри, а українському чемпіонату – дуже далеко до класу трасляцій чемпіонату португальського. Але у «Ворскли» самобутній тренер, гарне місто, де люблять футбол, а їх поєдинок з запоріжським «Металургом» на полі останнього було приємно дивитися навіть по телевізору.
Згадуючи минуле, кожен день спостерігаючи за теперішнім і очікуючи майбутнього, можна з впевненістю сказати, що прогрес є. Я ж недарма підсів на український чемпіонат і чекаю сьогоднішнього матчу «Динамо» з «Ворсклою» не для того, щоб заспокоїти незрозуміле в цьому випадку почуття патріотизму, а тому що мені цікаво.
От би ще встановити чаклбоардс на футбол.юа, заснувати ВВС, привезти пару сотень камер і операторів, які вміють на них працювати, і заставити людей ходити на стадіон…Останнє, до речі, найважливіше. І заставляти треба не безплатними кепками чи шаровими квитками, а організацією і грою.

 


Открыть | Комментариев: 69

Музыка : J. Arthur-My home is your head  Настроение : Гуд    

Манчестерский проект


Когда семейство Глейзеров пришло в «Манчестер Юнайтед», на пресс-конференциях частенько можно было услышать слово «франшиза». Так они называли клуб. Сейчас в синей части Манчестера появился человек, называющий клуб «проектом». Фанаты «Юнайтед» не однократно палили чучело Глейзера и, не сомневайтесь, сделали бы это и с самим главой клана, представься им такая возможность. Фанаты «Сити» своих владельцев готовы на руках носить и, похоже, ничего не имеют против их «проекта».
А что (и, главное, зачем) можно иметь против, когда в твой клуб приходят игроки с мировым уровнем, когда, возможно, на твоих глазах твориться история?
И хотя «проектом» клуб называют не владельцы, а новичок Адебайор, суть от этого не меняется. Масштаб событий действительно впечатляет!
Странно, но большинство считает действия Марка Хьюза авантюрными и необдуманными, а еще больше людей думают, что Марк здесь вообще ни при чем. И если на счет второго утверждения еще есть некоторые сомнения, то первое кажется по меньшей мере необдуманным.


Много форвардов? Полноте вам, с этим у «Сити» все нормально. Летом в команду пришли Санта Крус, Тевес и Адебайор. Конечно, если приплюсовать к ним имеющихся в команде нападающих, то картина получится впечатляющая. Но ведь большинство из них команду покинуло или покинет. Вот, несколько примеров. Жо отправился в аренду в «Эвертон» (к тому же «ириски» имеют право выкупить его контракт), Старридж уже вовсю играет и даже забивает в составе «Челси» (в «Манн Сити» отправились 5 млн. фунтов компенсации), Чед Эванс перешел в «Шеффилд Юнайтед», а его прежняя команда получила за форварда три миллиона фунтов, Кайседо ушел в аренду на год в лиссабонский «Спортинг», Вассел отбыл в Турцию, в клуб, название которого тяжеловато выговорить, Божинов скоро будет выступать за «Лацио», Мварувари наверняка тоже куда-то пристроят. Теперь даже калькулятора не понадобиться, чтобы посчитать количество нападающих «горожан». Крус, Тевес, Адебайор, Беллами – четверка бомбардиров, самое то, что нужно топ-клубу. Оказывается, совсем не много.
Также следует обратить внимание на то, как «горожане» подписывают игроков – они знают, кого можно переманить. Санта Крус, по большому счету, разницы между «Блекбэрном» и «Манчестер Сити» не чувствует, да и Хьюз для него родной человек. Клуб в таком случае легко уговорить самым надежным аргументом в мире – деньгами! Адебайор еще год назад показал, что как и любой другой человек, меркантильный по своей природе, да и фанаты «Арсенала» не питают к нему нежных чувств. Тевес рассорился с «Манчестер Юнайтед» и вряд ли просыпается по ночам в холодном поту, вспоминая об «предательстве красной части города». Реальной выглядела покупка Самюеля Это’О – тоже ведь не питает самых светлых чувств к «Барселоне» и должен был уходить еще в прошлом сезоне. Но не сложилось.
Вторым пунктом сомнений в разумности действий «Манчестер Сити» стоит несогласие с их явным перекосом в сторону атакующих игроков. Но и тут, если разобраться, у «Сити» все нормально. Или будет нормально. Не забывайте, что именно Бэрри – первая летняя покупка «горожан» –  как раз призван навести порядок в центре поля, обеспечить надежный тыл атакерам. А есть ведь еще Де Йонг и Компани, а молодой и жутко перспективный (прошлым летом ходили слухи о предметном интересе «Ливерпуля» и «Арсенала») Майкл Джонсон должен вот-вот восстановиться после травмы. Над Де Йонгом поначалу издевались, мол, пасует он только ближнему игроку, поперек поля или, в крайнем случае, назад. Из-за этого у голландца такой высокий процент точных передач. Но ведь он – центральный полузащитник оборонительного плана, ему не надо творить, его дело отобрать мяч и отдать его тому, кто знает, что с ним делать; его дело не допускать ошибок. Компани, правда, сейчас травмирован и старт сезона пропустит, но потеря эта не такая уж значительная. В центре защиты действительно проблемы: Ричардс в прошедшем сезоне сдал, а Данн очень сдал. Но проблемы эти поправимы. И если купить Терри у «горожан» шансов, наверно, нет, то Лескотта и Туре (уже сделано!!!) – легко. А если с ними не сложиться – купят кого-то другого, это ведь такое дело, наживное. Особенно для арабских шейхов.
Голкипера «Ман Сити» приобрел еще зимой и за сохранность ворот здесь можно не беспокоится: Шей Гивен – один из лучших на своей позиции в АПЛ за многие-многие годы.
В других точках поля тоже все довольно неплохо. На флангах полузащиты есть Робиньйо, Райт-Филлипс, Петров, в центр поля вместе с опорным будет играть открытие прошедшего сезона Айрленд, в защите, кроме перечисленных, Онуоха, Бридж, Сабалета.
Клубам большой четверки стоит боятся появления на сцене нового гранда. Обычно такие проблемы они решают элементарно, то есть с помощью денег, выкупая у выстрелившей команды ее лидеров. С «Манчестер Сити» такое точно не пройдет, их нужно будет уделывать на поле, потому что денежные баталии «горожане» явно выигрывают. На счет их затрат слышно много стенаний, но при сегодняшнем положении дел вряд ли возможен другой путь к вершине. По крайней мере этот «другой путь» не будет таким коротким. Перед появлением сверхновой звезды на небосклоне всегда нужен большой взрыв – законы физики и астрономии. Законы футбола гласят, что для того, чтобы ворваться в большую четверку нужны деньги. Тут показательны слова Мартина Петрова: «Для того, чтобы соревноваться с грандами, нужны денежные вливания. Пример «Челси» показателен. Пока они не начали тратиться на трансферном рынке, то были ничем не лучше нас». Но в «Челси» пришел один из лучших тренеров мира, а Марк Хьюз едва ли является таковым. Но, велика вероятность, ему таки удастся воплотить в жизнь «Манчестерский проект», пусть не в этом году, но скоро. Очень скоро.


Открыть | Комментариев: 55

Настроение : Ностальгічне    

Останній дзвінок


Добігає кінця останній тур Англійської Премьєр Ліги, після якого все стане на свої місця. Багато речей і зараз старанно зайняли свої, треба сказати, звичні позиції. "Манчестер Юнайтед" втретє поспіль п"є шампанське із чемпіонського кубка, "велика четвірка" синхронно займає звичні місця, а "Евертон" з "Віллою" так само звично "б"ються" за п"яте місце, мабуть, відчуваючи, що і вони не зайві на цьому святі життя.

Трохи нижче "Тоттенхем" і "Фулхем" зійшлися в дещо надуманній битві за останнє європейське місце, а от ще глибше ми ризикуємо побачити справжню боротьбу. Боротьбу за виживання, боротьбу з суперниками і смертю.

Хоча чи смерть виліт у Чемпіоншип? Як для кого. ВБА не звикати мандрувати з одного дивізіона в інший, здається, таке життя команді до вподоби. І саме тому ніхто не сказав кривого слова Тоні Мобрею за те, що не зміг втримати команду хоча б ще на рік, для вболівальників таке існування справа звична.

От кому виліт навряд чи піде на користь, так це "Халл Сіті". Я розумію, що багатьох ці вискочки дратують, дратує самовпевненість Філа Брауна, дратує беспомічність команди в другій половині сезона. Ця безпомічність, до речі, показує, що шансів у наступному сезоні у "тигрів" обмаль...Але коли я згадую безмежну радість стадіону після перемоги в першому турі (тоді для "Халлу" усе було вперше на такій висоті), коли згадую емоційні повчання Філа Брауна після першого тайму з "Ман Сіті", коли просто згадую самого Брауна, який чимось нагадує Грега Хауса, мені здається, що буде занадто жорстоко виштурхувати "тигрів" вже після першого сезону в АПЛ. Вони потонуть в Чемпіоншипі.

Схожа справа і з "Мідлсбро". Команда і так не надто популярна, стадіон відвідують слабенько, а одного разу фанат на "Ріверсайді" навіть заснув. Але "Боро" жаль. Часто бувало, що вони не заслуговували поразки. Але везе сильнішим. Гарно описав команду блогер Таймсонлайн. "Напевно, не багато людей помітять виліт "Мідлсбро" з АПЛ. Це не дуже популярний клуб з не дуже популярного міста. Це м"яко кажучи. Але для тих, кому подобається, що гравці клубу спочатку грали у ньому ж дітьми і розмовляють з таким же акцентом, як і фанати, що приходять на стадіон, - "Боро" маяк надій!"

З "Сандерлендом" і "Ньюкаслом" все простіше. Як на мене, їм виліт не завдасть непоправної шкоди. "Сандерленд" не так давно вилітав і вернувся назад, наче активоване вугілля, увібравши в себе гроші боса. Але ці гроші не отруйні, навпаки - вони додають сил.

"Нюкасл", який називають "Барселоною" для джорджі", як на мене, навіть потребує вильоту. Їм треба розібратися, обдумати все, розставити пріорітети. І справа не в тому чи йти далі з Аланом Ширером чи обрати когось іншого, "сороки" мають навести порядок в голові. Зрозуміти, хто піде з командою хоч у пекло, а хто любить тут лише кабінет бугхалтера, де видають зарплату. От, свіжа фраза коментатора: "Ширер викидає останнього козиря: замість Нолана виходить Оуен. Чи стане Майкл новим Месією?". "Сороки" шукають Месію, а насправді він лише один і не грає у футбол, наскільки мені відомо. Їм потрібні прості трударі, а не Боги...

***

Час добігає до кінця, а нинішні аутсайдери тільки доводять свою безпомічність на ділі. "Манчестер Юнайтед" подарував надію "Ньюкаслу", але той навіть і не думає користуватися нею, "Вест Хем", який зазвичай після подолання бар"єру в 40 очок опускає руки, обігрує "Мідлсбро" а "Сандерленд" програє "Челсі". Ну що ж, почекаймо ще трохи

З.І. Розумію, що не в тему, але. Всім фанатам "Доктора Хауса" пропонується опитування в боковому блозі=)


Открыть | Комментариев: 113

Музыка : Сплин  Настроение : Святкове:)    

З Днем Народження, Капітан!


В «Великих Клубах», присвячених історії «Арсеналу», збоку є полосочка, де написані рекорди «канонірів». Традиційно згадали там і наймолодших гравців в історії. Наймолодшого автора гола, наймолодшого гравця, який вийшов в АПЛ, в Лізі Чемпіонів, в Кубку Англіх і так далі. Не дивно, що майже всі номінації з приставкою «наймолодший» виграв іспанець Сеск Фабрагес. Не дивно з двох причин. По-перше, рекордсменами мали бути люди з команди Венгера і тут немає сумнівів. А по-друге, Сеск феноменально обдарований гравець, і в тому, що його талант проявився так рано, немає нічого дивного. Скоріше, навпаки.

Коли Франсеск переходив до «Арсеналу», було зрозуміло, що це за людина. В 2003 році збірна Іспанії, збита з гравців, вік яких не перевищував 17 років, програла у фіналі Бразилії. Але нагороду кращого гравця чемпіонату і навіть золоту бутсу виграв півзахисник Іспанії Сеск Фабрегас. Він упустив головну нагороду: золоті медалі. Я з легкістю можу уявити собі лице Сеска після фінального свистка: здуті жили на шиї, стиснуті до болю кулаки і готовність зіграти ще хоч десять матчів підряд, щоб повісити собі на шию кляту золоту медаль. Сеск не вміє програвати і саме тому я з біллю читаю кожну новину про його перехід до «Барси», «Реалу» чи «Мілану». Він не з тих, хто буде в екстазі від посмішок вболівальників і рукоплескань стадіону – йому потрібні трофеї!

Саме тому непристойно молодий Сеск накинувся колись на тренера «Блекберна» Хьюза і єхидно поцікавився чи той справді грав колись за «Барселону». Надто вже непривабливим футболом вибили «бродяги» Сесковий «Арсенал» з Кубку Англії і юний піринеєць не витримав.

Недавно схожа історія повторилась після кубкового матчу з «Халлом», який правда, «каноніри» виграли. Сеск біснувався з іншої причини: він був травмований і нічим не міг допомогти команді на полі, то хотів виділитися хоч за його межами в потасовці. Він хоче бути кращим скрізь!

Пам’ятаю матч-відповідь в минулій Лізі Чемпіонів з «Міланом». Фабрегас вже забив неймовірний гол, який потім журналісти The Guardian моделювали у всіх можливих ракурсах, щоб пересвідчитись чи це дійсно можливо. Так от. Капітанив тоді, здається, Галлас, але саме Сеск підійшов до Жілберто Сілви (який тільки що вийшов на заміну) і сказав мужику, який у футболі бачив все, який Сеску в батьки годиться, кілька напутніх слів. Він підійшов до Фламіні, посміхнувся і похлопав того по плечу. Підійшов ще до когось, зарядив всю команду оптимізмом. «Мілан» нічого не зміг нав’язати «Арсеналу», а в кінці матчу Адебайор добив італійців.

А згадайте фінал з «Барселоною» - рідною командою Сеска. Каталонці майже весь матч провели в більшості проти молодої необстріляної команди Венгера і заслужено виграли. Але Сеск не міг з цим змиритися. Треба було бачити його скривджене горем лице. Це було три роки тому назад, коли Сеску було всього лише 19 років. В тому ж таки розіграші «Арсенал» зійшовся з «Ювентусом», в складі якого виступав Патрік Війєра – людина, яку Фабрегас намагався замінити. Арбітр ще не встиг свиснути, а Війєра вже тримався за ногу – Сеск «вставив» своєму опоненту. Це була спланована акція, Патрік поводив себе дуже тихо, а «каноніри» заслужено перемогли. Один з м’ячів, якщо не помиляюсь, на рахунку Фабрегаса…

Саме ця цілеспрямованість, не по рокам розвинуті лідерські якості, невміння програвати, яке я дуже ціню в кожному, мали зробити Сеска капітаном вже давно. Тоді, коли пов’язку на руку нап’ялив Галлас. Порахували, що занадто молодий. Жаль, що тоді Венгер глянув на паспорт Фабрегаса, а не на кількість матчів, які він провів…До речі, про паспорт. Якщо заглянути на сторінку, де вибита дата народження, то там написано «4 травня 1987 року». Тобто сьогодні. Сеску 22 роки, а таке враження, що він у футболі був завжди. Я і не проти, щоб він там залишався назавжди: цілеспрямований і впевнений у собі. Тільки щоб зникло невміння програвати. Ні, не тому, що це погана риса, просто Сеск завжди буде вигравати і цей атавізм просто відпаде за непотрібністю. Розпочати треба завтра! Перемога над МЮ стане найкращим, хоч і трохи пізнім подарунком!

Вперед, до перемог!


Открыть | Комментариев: 93

Музыка : Winter - Lux Auterna  Настроение : ліричне    

Три товариші


Ремарк не має звички когось вчити чи, ще гірше, повчати. Це не для нього. Він просто розповідає, при чому розповідає, дійсно, просто. Але коли я перегорнув останню сторінку роману «Три товариші», захотілося відразу перечитати його. Відразу. Можливо, я щось пропустив між рядками, можливо, я не так зрозумів героїв або зрозумів їх не до кінця. А можливо, я просто хотів перечитати, надіючись, що все скінчиться по-іншому, все буде добре, ніхто не помре, любов переможе зло і, ще раз, все буде добре. Але ілюзорні надії були безпідставними: нічого не буде добре!


Останні глави книги не залишають ніяких щілин для радості, здається, що все котиться до пекла. Помирає «останній романтик» Ленц, при чому помирає безглуздо. Він був на диво позитивним героєм, але помер.


Описуючи похорони Ленца, Ремарк використовує чудове порівняння, порівняння, яке своєю правдивістю коле серце тупим ножем. В розритій чорній могилі копошилася личинка хруща. Прийде весна, личинка вилізе з-під землі, стане хрущом і полетить гризти молоді зелені листочки. А Ленц ніколи звідти не вилізе і нічого вже не буде гризти…Ленца вбили якісь невідомі на вулиці і друзі помстилися за нього. Келлер пояснив це просто: «Коли я був на фронті, я мусив вбивати. Колись я застрелив автоматчика. У нього щось там заклинило і я розстріляв його фактично беззахисного. Йому було 18 років, а його череп луснув від моєї кулі, наче куряче яйце…Він не пробачить мені, якщо я не помщуся за Ленца».


Стівен Кінг казав, що інколи поштовхом для твору може послугувати якийсь яскравий образ, що раптово селиться в уяві. Колись він побачив тріщину в ілюмінаторі літака і людину, яку продавлює різницею тисків крізь цю тріщину. Невдовзі світ побачив «Лангольєри». Ремарку, напевне, сняться яскраві і насичені сни, так як вдалих порівнянь у його творах повнісінько.


«Три товариші» - назва, що не повністю описує зміст твору. Насправді, він не тільки про дружбу, або навіть не стільки про неї. Він і про любов. Яку любов? Різну. Наприклад, проститутка «знайшла» свого колишнього чоловіка. Він виглядав дуже погано: пом’ятий, п’яний, злий, некрасивий і вульгарний. Але вона любила його яким вже він був. Вона миттю кинулась на роботу, адже «тепер їй знову було кому віддавати свої гроші». Він не тільки забирав гроші, а й бив, жив за своїм власним планом, але вона…була щаслива.


Ще один жив манією звільнення і весь свій час жорстоко і довго працював. Жінку він любив своєрідно, на його думку потрібно було дати їй матеріальну забезпеченість і це було найголовнішим. Поки хлопець просиджував понаднормові години, дружина зрадила його і пішла до іншого. В той день його підвищили, а ще в хлопця були збереження в банку. Нормальні збереження, на які він хотів влаштувати дружини казковий відпочинок. Наступного дня він повісився…


Ще один любовний трикутник можна було спостерігати в тубсанаторії. Молода іспанка любила росіянина, який теж палко її кохав. Але був ще третій, який жив іспанкою, або скоріше, жив надією колись заволодіти нею. Він був позбавлений романтичності і просто чекав. Він чекав поки помре росіянин: «куча сигарет на день не проходить без сліду. Я бачив його знімки, йому залишилося недовго». В той день, коли третій лишній остаточно вилікувався, іспанка померла. Іспанка, а не росіянин. А третьому залишалося риторично прокричати усьому світу: "що мені робити зі своїм життям?". І справді, було кілька людей, яким життя було потрібніше...


Але головна любовна лінія, що і не дивно, належить головним героям. Вона цікава, барвиста, але, як і все в цьому творі, трагічна. Невимовно гарна Пат хвора, хвора невиліковно. Головний герой запитує, чому саме Пат, чому його молода і гарна Пат? Питання не риторичне і Ремарк, за допомогою лікаря, проводить героя лікарняними палатами, показуючи, що його Пат не одинока у своїй біді і є люди, яким пощастило ще більше. Жінка без носа, чоловік, який може відчувати лише біль, повністю паралізовані люди. Жахлива правда!


Але ми про любов. Пат померла, і в останні дні вона прийшла до тями і попросила дзеркало. Дзеркало, в якому б вона побачила себе: худу, постарілу і негарну. Хлопець розбиває кляте люстерко і розповідає, наскільки вона гарна. Пат найгірше приходилось в останню годину перед світанком, так як вона чула, що тоді помирає більша частина хворих.


Роман закінчується тим, що Пат помирає в останню годину перед світанком. Вона прийшла на кілька хвилин до тями, не розуміючи, де вона і хто поряд з нею… 


Поряд з любов’ю Ремарк проводить і інші почуття, але вони якісь не зовсім повні. Виявилося, що війна знищила не тільки мільйони людей, а й ідеї, думки, під час інфляції знецінювалися не лише гроші, а й моральні принципи. Але дружба жива. Три товариші ніколи не зрадили один одного, бо вони справді були друзями. Вже відомий нам Келлер мав машину про яку говорив, що краще продасть свою руку, ніж Карла. Карл – це ім’я машини. Коли його другу були потрібні гроші, Келлер попросив не хвилюватися і сказав, що їх дістане. Він продав Карла. Продав…


Книга не залишає ніяких надій на краще, вона зіткана зі страшних слів. Але зате правдивих. Ми можемо чітко уявити її продовження: до влади приходить Гітлер, починається Друга Світова Війна. Війна, яка була значно гіршою за Першу, в якій віддало життя значно більше людей. Але це слова статистика, для солдатів, що лежали в багнюці на передовій, всі війни однаково страшні і безпросвітні. Після них залишається тільки топити пам’ять у горілці, пиві, вермуті, ромі і т.д., що з успіхом роблять наші герої. Вони п’ють не тому, що погані чи ліниві, а тому, що по-іншому не можуть. І спробуйте їх в чомусь звинуватити.


Почитайте Ремарка, почитайте «Три товариші». Ця книга не залишить байдужим нікого


Открыть | Комментариев: 110

Настроение : Розслаблений    

Потраплянню Едуардо в заявку присвячується




«Я еле влез в этот автобус. Жуткая давка в этом жутком недотранспорте, жуткие пробки по пути. Жуткий день…
А я ведь спешу. Я очень, очень спешу. Сегодня играет «Арсенал». Выезд в Бирмингем. Соперник не из простых, мы уже сыграли с ними вничью в этом сезоне. Что ж – прекрасный повод отомстить и забыть эту локальную неудачу…
Наконец этот гребаный автобус добрался к моей остановке. Пулей лечу в комнату, телевизор уже включен, игра началась.
Эй, куда же ты летишь? Что ты наделал, парень? Да что ж это творится такое? Ну объясните, что творится, я ничего не могу понять? Сеск, да не корчи ты так лицо, прям мурашки по коже, эй, врачи, побыстрее на поле, не видите, Эдуардо плохо.
Это уже потом стало ясно, что Фабрегас не притворялся и не подыгрывал, увиденное зрелище было истинным кошмарным. Адебайор не зря молился своим африканским богам, любая помощь Да Силве не будет лишней. Это потом я узнал, что «подкат» (от слова «каток», наверное) совершил Мартин Тэйлор. Он увидел красную карточку и с перепуганным лицом покинул поле. Как и Эдуардо, правда «канонир» лежал на носилках и не мог пошевелится от боли. Черт, ему сломали ногу…Какая черная суббота…Господи, а у парня ведь день рожденья в понедельник. Да разве ж так можно?..
Я могу сколько угодно напрягать свой мозг, но он не вспомнит матча хуже, чем этот мрак в Бирмингеме. МакФаден положил нам двушку, Клиши что-то стрельнуло в голову, а Галлас, наш капитан, распустил нюни в конце поединка. Оказалось, это было только начало туннеля: черного, как мысли дьявола, и длинного, как марафонский забег. Серия ничьих, поражение с «Челси» и «Юнайтед», неудача в Лиге Чемпионов. Да уж, ничего так закончился сезончик…А все началось с этого проклятого Бирмингема, это я вам точно говорю! С травмы нашего хорвата!
После того злосчастного поединка Фламини сказал, что они «должны выиграть Чемпионат для Эдуардо». Выиграли, ничего не скажешь.
Без Эдуардо не получилось. Это ведь он забивал важные голы «Ман Сити» и «Эвертону», он мучился на фланге в первой лигочемпионовской игре с «Ливерпулем». Мучился, но задание выполнил на отлично! Он вообще очень полезный игрок. Голы в ЛЧ и Кубке Англии, 4 голы в Чемпионате и пять результативных передач. Это большая потеря.
Помню, как посмотрел утренние новости летом и увидел, что «Венгер купил Эдуардо Да Силву». Первой реакцией было: кто такой? Но потом вспомнил, что паренек из Загребского «Динамо», вспомнил, как он нам на «Эмирэйтс» забивал. Еще вспомнилась эта бразильская техника. Он ведь бразилец фактически. Только в 15 лет переехал в Хорватию.
Посмотрел статистику – она впечатляла: дубли, хэт-трики (особенно мне понравилась информация о двух хэт-триках за четыре дня, сначала за сборную, а потом и за клуб). Именно Эдуардо держит пока рекорд результативности в хорватском чемпионате, забив 34 гола в 32-х играх. А еще он дважды становился лучшим игроком Хорватии. Вот такого форварда мы заполучили.
Он мне понравился. Такой юркий, техничный, быстрый, настырный. Он был рожден, чтобы играть именно за «канониров»! Только одно в нем не напоминало игрока «Арсенала»: Эдуардо хорошо реализовывал моменты. Притаится между защитников и ожидает очередной умный пас. Потом раз – и Эдуардо уже сам на сам с вратарем, еще момент – мяч в воротах. И еще мне понравилось, что он всегда улыбается. Наверное, и вправду отличный парень.
И этот Бирмингем. Мне тогда было по настоящему паршиво. Все эти гребаные траурные новости на каждом углу, чинуши из Премьер Лиги, которые решили не показывать момент нанесения травмы. Конечно, это ведь порочит английский футбол. Да это видео надо было прокрутить всем этим ребяткам, которые считаю себя «крутыми парнями», «хранителями британского духа»!
Венгер сказал, что Мартин Тэйлор не имеет права играть в футбол. Потом признался, что немного погорячился. Они не видели, как «горячился» я, и какими эпитетами награждал я этого бирмингемца. Тоже, наверное, погорячился…
Он ведь потом приехал в больницу к Эду, извинился, выглядел опустошенным и перепуганным. Вот кого я бы задушил при встрече, так это Стивена Келли, партнера Тейлора по «Бирмингему». Вы только послушайте: «Арбитр удалил Мартина несправедливо, он увидел, что у Эдуардо сломана нога. А это был просто несчастный случай, такое бывает в футболе». Да неужели? Парню тут ногу чуть с корнями не оторвали, а он лепечет о какой-то «суровой несправедливости». Да ты в своем уме, парнишка?
Очень скоро сказали, что Да Силва будет лечиться 9 месяцев. Потом я каждое утро заходил в интернет и смотрел, как там Эд. Я выздоравливал вместе с ним. Вот его уже выписали с больницы, вот он посещает тренировку «Арсенала». Помню, как я увидел его на матче «канониров»: на костылях. И без этой чудесной улыбки на лице…Потом Да Силва стал на ноги, начал проходить курс реабилитации в Бразилии, вернулся в Лондон на «Эмирэйтс Кап». Как же я рад был увидеть снова улыбку на его лице! Все чаще начали появляться новости об улучшении его здоровья: тренировки в общей группе, 7 часов занятий на день .
И вот он снова на поле. Всего лишь матч за резерв, но и это неплохо после десяти месяцев лечения. Сразу же в старте. Круто! Да ведь это же наш Эд! Тот самый, прежний, такой же техничный и быстрый, только чересчур задуманный. Его заменили в перерыве, но что вы хотели, он ведь не после гриппа играет, а после перелома ноги!
В послематчевом интервью Да Силва сказал, что ощущал некоторую боль в ноге, но через две недели обещает быть в норме. Черт побери, как же приятно читать эти строки!
Давай, Эд, ты даже не можешь представить, как нам тебя не хватало. Может, это ты приносил счастье «Арсеналу», а то толкуют тут, что центр поля у нас слабенький, команда молодая. Да просто Эдуардо не было с нами. Теперь это в прошлом. Я верю! Он вернется и мы на деле покажем, что история может повторятся. Вспомним 98-ой год, когда в феврале «Арсенал» отставал от «Юнайтед» на 13 очков. Ха, в мае мы положили чемпионские медали в Кубок Англии!
Но это не столь важно. Я вот что хочу сказать: удачи тебе, Эд, давай, зажги. И улыбайся, черт побери, улыбайся!»



Отрывок из дневника одного фаната


Открыть | Комментариев: 46

Музыка : Бумбокс "Наодинці"  

ARShaWIN


Двум продажам Аршавина не бывать, а одной не миновать.
Zar, гостевая ZIA («Зенит»)


Как только началось трансферное окно, я планировал в описать всю эту сагу с мельчайшими подробностями, не пропустив даже крохотного шажка ни одной стороны. Но делать это сейчас, когда новости об Аршавине, Лахтере, «Зените», «Арсенале», аэропортах, медобследованиях и проч. по сто раз повторили во всевозможных вариациях даже ресурсы, которые к футболу не имеют ни малейшего отношения, мягко говоря, глупо. Да что там говорить, на Спортс.ру за этот месяц появилось больше 200-х новостей с тегом «Аршавин»….
Пожалуй, прибегну к помощи пользователя этого самого Спортс.ру, который искусно и прямо таки «ффточку» описывает нашумевшие события.

Знакомьтесь, юзер 59ый градус сев. широты из  Санкт-Петербурга:

«Андрей с грустью поднимается по трапу самолёта, готового оторваться от взлётной полосы. Садится в кресло и задумчего смотрит в иллюминатор на город, который не стал его судьбой. Крупный план - лицо героя через иллюминатор, по стеклу катятся капли талого снега и слёзы футболиста. Пилоты запрашивают разрешение на взлёт, но следует заминка. Полоса засыпана снегом и несколько десятков гастарбайтеров из Пакистана вручную расчищают её. Стюардесса с рыжими волосами отвлекает Андрея от грустных мыслей, предлагая на выбор 6 сортов водки. В этот момент в сопровождении полицейского эскорта на полосу въезжает автомобиль с узнаваемыми пушечками, нарисованными на двери. Из машины быстрым шагом выходит представительный мужчина, в котором угазывается сам Арсен Венгер. В расстёгнутом пальто и с непокрытой головой он бежит челез сугробы к самолёту, размахивая пачкой бумаг. Тем временем, пилоты получают добро на взлёт, Андрей бросает прощальный взгляд через иллюминатор и его натренированный глаз тотчас замечает цифру 115 в неделю, отпечатанную на бумагах, которыми размахивает Венгер!
Следующий кадр. Андрей и Арсен - на заднем сидении авто. Тренер отечески обнимает игрока и говорит: - Сынок, я многое должен тебе рассказать...
Неожиданно Андрей вспоминает... Он вопросительно смотрит на тренера и на ломанном английском спрашивает: - А сколько я должен заплатить моему другу Денису?
- Ничего! - улыбаясь отвнчает тренер.
В тёмном багажнике автомобиля скрючившись лежит агент игрока. Он тоже пытается что-то сказать зрителю, но рот его заклеен скотчем... Звучит гимн Арсенала, титры, спонсоры...»

Приблизительно так все и было =)


А сейчас к вашему вниманию абсолютнейший эксклюзив. Интервью с блогером, который отлично знает Андрея и видел кучу его матчей сидя на стадионе. Думаю, вы уже догадались, что это Игорь, известный в наших узких кругах под ником «John Terry». Ну-с, начинаем:

Я: Вчера (уже позавчера:) в твоих словах наблюдался нехилая радость по поводу перехода. Что за радость? За Андрея? Зенит? Или, упаси Господи, "Арсенал"?:)

Джон: А клубы Лондона у меня никогда не вызывали такой уж антипатии=) Рад я был исключительно за Андрея! Человек отпахал 4 сезона без передышек на высочайшем уровне, вытянул сб. России и Зенит на небывалые высоты, а с ним так некрасиво поступили... Нет, он сам, конечно, "красавец", но... В общем, я рад, что все закончилось так хорошо!

Я: Интересно узнать о характере Андрея: тихий, спокойный или может быть взрывной и непослушный? Были у него конфликты с тренерами? По чьей вине, если были?

Джон: Сложный вопрос. Очень. До так называемого "прихода денег" Андрей был весьма и весьма спокойным в плане понтов. Но сам-то хороший человек. Зуб, глаз, голову на отсечение даю! Характер - все же взрывной. Хотя... Душа компании, и в то же время иногда тихоня. Весельчак, а иногда меланхолично сидит прям на земле во время тренировки... Это не говорит о его неуравновешенности, несобранности, перепадам настроения... Согласись, такой сплин одолевает периодически любого!.. Просто особо ретивые "антифанаты" любят из-за этого облить грязью... Конфликты... Все они были непродолжительными и в чем-то веселыми. Ну, ту гулянку с Анюковым и Денисовым, когда всех троих Адвокат отстранил от главной команды, ты, думаю, знаешь. Интересней вспоминать времена Петржелы - тот Зенит был особенным! Веселым, романтичным, в чем-то сказочным...И игроки тут себя чувствовали легко, раскованно... У меня знакомая в милиции работает, так она тааакого понарассказывала...=) К примеру, Арш, Быстров и Пан могли спокойно собирать втроем деньги на маршрутку(!!!) после очередной "бухалки"!! Конфликты были, но казалось, что жили все душа в душу... А потом была книга Пана Петржелы... И все говно вылилось... Много кого это подкосило... ИМХО.
Но сейчас остепенился, стал эдаким паинькой...=) Относительно=)

Я: Да уж, про маршрутку это сильно:) Дорогие, видать, в Питере маршрутки. Напоминает чем-то "Челси" времен прихода больших денег. Только там размах побольше был: сбрасывались на вертолет:)

Джон: Неее...=) Тут не то=) Тут смысл, что они просадили деньги все=)) Еще был анекдот(мой любимый), когда Денисов, Пошкус и Пан вызывали к казино ментовскую машину и их развозили по домам...=) И не один раз=)

Я: Та я понял в чем смысл=) Сколько они интересно с собой брали?..=)

Джон: тыщ пять-десять на нос баксов=)) Не меньше!=)

Я: Перейдем к более серьезным вещам:) Где Аршавин удобней всего чувствует себя на поле. Игрок он, как мне кажется, универсальный и Венгер, думается, будет использовать его на разных позициях. Но все же. Говорили, Андрей один матч на левом фланге обороны провел...что ж, Клиши в этом сезоне сдал, так что можно попробовать:)

Джон: Тот матч стал катализатором ухода Власты из клуба. Тогда все стали орать, нахрен Пан поставил Шаву в такую задницу, а парень, видя как все на этой позиции плохо, САМ(!) вызвался! Почему-то кажется, что теперешний Аршавин на такое не способен=( Не об этом! А вопрос очень интересный! Сам задавал его себе и не раз! Не знаю... Главное - свобода творчества! На кураже он способен вытворять такое, что вся Англия будет собирать челюсти с пола, а кураж у него после сбывшейся наконец мечты будет ого-го какой! Впрочем, тоже ИМХО. Все же постараюсь определить позицию... Свободный художник с тягой к левому флангу атаки.

Я: Говорят, что после матча с Финляндией российские болельщики интересовались можно ли будет купить значок с надписью "я видел гол Аршавина Финляндии". Часто ему удаются такие красавцы? Андрей предпочитает голы в стиле "арсенальщины" или не гнушается и тыкнуть с метра?

Джон: Не знаю, не видел=) Все может быть=) А вот красавцев он кладет с завидной регулярностью! Вспомнить голы Байеру, Марселю, Македонии... Мммм...=) Кстати, раз уж упомянул "арсенальщину" - один из постулатов Арсена: отдай пас тому, кто в более выгодной ситуации, чем ты! В точку в этом случае! Аршавин блестящий диспетчер! Его блестящие пасы в финале КУЕФА, в матче с Голландией... Спешл фо ю игрочила=)

Я: Как тебе английский Арша? А то его видели с учебником уже давно, и с Хююпяя и с Баллаком что-то тер во время матчей сборной. А то Павлюченко по приезде не знал даже как "бегать" переводится=)

Джон:  Ну, ты, наверное, уже с этого видеоинтервью поржал...=) Хочу здесь защитить Арша!=) Во-первых, он никогда не учил языки... Вот так сложилось=) А во-вторых, грамматически он весьма неплохо знает инглиш! Чувствуется! База очень хороша! Две недели на закрепление и будет весело чесать английским языком на вручении ему Игрока месяца =D

Я: Ага, поржал=) Кстати, букмекери (СкайБет) уже принимают ставки, что Арш станет игроком месяца и проч. Довольно высокие. Если не ошибаюсь, на то, что он станет лучшим игроком АПЛ - 1/80=)

Джон: А на то, что он станет игроком месяца 1/10... Да и другие есть норм... Верят все ж=)

Я: Это ж нехилая ставочка...Чего-чего, а такой веры букмекеров я точно не ожидал. А у них источники надежные, вчера вот, когда по радио "официально" сказали, что трансфер срывается, буки спокойно принимали ставки на переход с кофом 1.14. Это ж надо...
Ну да ладно. Простенький такой вопрос: что значил Андрей для Питерцев? (Вчера, когда трансфер выглядел уже решенным делом, советовали на Невский с детьми не выходить:)


Джон: Ну это уже приколы спортс.ру...=) Арш был неприкасаем! Скажу больше - Питер его уже боготворил и искренне желал ему счастья где бы оно ни было! После ухода Кержакова Шава укрепился не только как главная звезда, а и как главный любимец публики! И, черт возьми, платил он этой публике феноменальной игрой!! Аршавин для Питера значит неизмеримо много... Нет, до святого его возводить глупо и грешно, но безмерное уважение и обожание Андрею гарантировано!

Я: Как думаешь, справится Андрей с новой для себя ролью? Вряд ли он станет с ходу такой же фигурой в "Арсенале", какой был в "Зените", придется мирится и с непонятными тренерскими решениями, и с борьбой за место в составе, и, может быть, борьбу эту проигрывать? Ведь когда в детстве Андрею хотели поставить не ту оценку, на которую рассчитывал он, Арш просто взял журнал и убежал из класса? Не захочется ли ему и тут дернуть журнал, если что пойдет не так?

Джон: Думаю, да. На данный момент в Арсе огромное кол-во травм, то бишь Андрею не просто дадут место, а его еще и попробуют "где лучше"... А еще кураж какой! Если ухватится за шанс - его уже из состава никто не выпихнет!=) Да и, при всем уважении к Росицки и Уолкоту, они слабее Андрея. Сейчас объясню. Росицки год пролежал с травмой, от которой должен был лечиться три месяца! Это ненормально. Это странно. Да и игрок он если не хуже, то явно не лучше Андрея. ИМХО. Уолкот - я обожаю этого крайка! Добрый, техничный и веселый!=) Но опять же... Возраст, нестабильность... Пока не конкурент. Да и Андрей больше слева бегать любит=) Да и Насри с Ван Перси не обладают богатырским здоровьем... Тьфу-тьфу-тьфу, конечно! И не дай Бог! В общем - думаю, впишется! Ну а "поведение" - Венгер хороший психолог, вроде...=)

Я: Та да, с Росицки явно что-то не то, даже  бледноватый какой-то стал. К доктору Хаусу его!:) А Уолкотта, подозреваю, Венгер не от хорошей жизни стал нагружать по полной. Он его для усиления игры чаще бы использовал, для ротации. Рано его грузить всеми прелестями АПЛ и третьих раундов Кубка Англии, где защитники не постыдятся сломать надежду Англии:)

Джон: Это да=) Вот уж кого-кого, а Тео терять нельзя! Тот же Леннон уже остановился в развитии, а Уолкотт будет еще жечь и жечь!=) Жаль "загнули" Скотта Стинклейра...=( Свои же=(

Я: Читал Аршавинские книги? Как впечатления (если читал)?

Джон: Одну. "555 вопросов и ответов". Понравилась. Знаешь, где-то две трети на сто процентов написано им самим, а это уже круто по меркам нынешнего футбола!.. Да и он сам, в конце концов, образованный, умный и хитрый парень=) Дизайнер=)

Небольшое отступление. Андрей выпустил две книги – «Андрей Аршавин. 555 вопросов и ответов о женщинах, деньгах, политике, футболе…» и «Мы это сделали! История великой победы», повествующую о победе клуба в Кубке УЕФА. Вторая книга появилась на прилавках уже через две недели после того, как "Зенит" взял КУЭФА. Причина такой скорострельности проста:  ее начали писать сразу после выхода из группы. Типа, на всякий случай. Еще отмечу, что в питерских магазинах книги Арша лежат на стенде бестселлеров по соседству с книгами о Дмитрии Медведеве и Владимире Путине.

Говорят, что вместе с «555 вопросов…» продается диск с записью песни футболиста – «Футбол моего детства». Слова и музыка пренадлежат петербургскиому исполнителю шансона Павлу Юдину. Теперь у Юдина стало гораздо больше концертов.


Я: Высшее образование, ёпт=)
К теме. Читал, наверное, заметку о "прелестях" современного футбола. Один пункт там был книги футболистов. Примерная цытата: "Уэйн Руни успел написать две книги, ровно на одну больше, чем прочитал"=) Сомневаюсь, что автор этой статьи выдумывал:)

Джон: Я основываясь на этом даже посвятил Уэйну строчку в своей статье=))

На Руни мы и закончили:) Диалог немного скомкан, так как вчера отрубился квип и общались мы в блоговском редакторе. Но, как по мне, получилось отлично! Спасибо огромное Игорю за умные, юморные и эксклюзивные ответы!!!



Открыть | Комментариев: 159

Музыка : Факультет  Настроение : Вгадайте?    

Пушки проти катапульти


Після закінчення матчу “Сток Сіті» - «Арсенал» перше, що я зробив – ліг спати.
Такі ігрища непросто даються моїй нервовій системі, а коли невдачі формуються в одну непроглядну чорну смугу – на душі стає насправді погано. Сезон не так давно почався, а «Арсенал» програв вже тричі. Програв таким грандам, як «Фулхему», «Халлу» і от тепер «Стоуку».
Вчорашня поразка стала якимось абсолютним кошмаром. Справа навіть не у втраті трьох очок. Отримали травми Санья, Адебайор і Уолкот, Ван Персі побачив червону карточку і все це перед матчем з «Манчестер Юнайтед». З такими думками я прокинувся і вирішив обмізкувати, що трапилося? Що вони взагалі собі дозволяють?
Недавно припустив, що «Арсенал» в цьому році не за титул буде боротися, а за місце в четвірці. Чули б ви, яка хвиля протестів піднялася, скільки мені довелося почути на свою адресу. «Та ми в кожному матчі суперників розриваємо, просто не щастить», «ти б бачив, як ми граємо». У тому то і справа, що бачив. Матчі з «Фулхемом», «Сандерленом» і «Стоуком» були програні. «Арсенал» не міг встановити тотальний контроль м’яча, не міг створити гострих моментів, не міг нормально протистояти насиченому центру поля суперника.
У «канонірів» і так слабенька лавка запасних, а Венгер надумав погратися в ротацію. Я нічого не маю проти, але ж не з такими результатами. Вчора на лавці запасних залишилися прудконогі Ван Персі, Уолкот, Насрі. Враховуючи травми, на поле «Брітаніа стедіум» вийшла зовсім обезкровлена команда. В дербі Венгер замінив тих же Уолкотта і Персі, після чого команда пропустила два голи.
Коли на атаку ще приємно дивитися (та і результат вона дає), то захист і цент поля залишають бажати кращого. В парі з Сеском грає Денілсон. Так, талановитий, так, молодий, але грає він поганенько. Він мало рухається, слабко відбирає м’яч і швидко його втрачає. Сонг краще виглядає в захисних діях, але набагато гірше в плані креативу. Нарешті вилікувався Діабі, але Венгер поки що його тільки підпускає до основи, та і то ставить ближче до флангу. В центрі захисту також сумні справи. На стандартах команда виглядає просто імпотентно. Згадайте, скільки голів пропустили «каноніри» після розіграшу кутових, тепер от два привіти від Ділепа. Якийсь вболівальник «Арсеналу» пожартував, що якщо команда хоче щось виграти, то їй необхідно купити воротаря екстра-класу, двох захисників екстра-класу і півзахисника світового рівня. Мало хто сміявся…
Суперники у «Арсенала» були слабшими ніж у інших представників великої четвірки, але зараз «каноніри» нижче їх усіх у турнірній таблиці. Можливо, Венгер приносить у жертву чемпіонат? Можливо, він дивиться лише у Європу? Може й так, цей сезон дещо схожий на той, коли «Арсенал» грав з «Барселоною» у фіналі ЛЧ. Але ж чемпіонат також потрібний, дуже потрібний.
В незвичайно класному мультфільмі «Лови волну» головному герою радять завжди притримуватися свого курсу, і ніколи з нього не відходити. Схоже, Арсен Венгер також чув такі слова в молодості. У нього свій шлях, шлях посмішок глядачів і аплодисментів за феєрію. Але я, чорт забирай, хочу трофеїв. З ними моя посмішка виглядала би природніше.
Ну а поки що залишається подякувати за те, що хоч уві сні можна відмежуватися від кошмарів реальності.

 


Открыть | Комментариев: 46

Моя логіка


Не люблю писати коротеньких і не зовсім обдуманих записів, але оскільки ДіКаніо, який все розкладає по поличкам,  немає, візьмусь за справу.

Признаюсь чесно, після Білорусі і, тим більше, Казахстану захищав Україну, Шевченка і Михайличенка від притягань Миленка і Ко. Після цього матчу, звичайно, думку не змінив, але питань піднакопичилось. Треба розібратися, що ми чекали від цього матчу? Ми ж хочемо виходити у фінальну частину? Хочемо! Тобто перше або друге місце брати потрібно. Команда, яка розраховує на такі цілі має розраховувати стратегію не в стилі "будемо чекати, поки помиляться суперники", а обігрувати головного конкурента на своєму полі. Хоча б претензії якісь висловити. Звичайно, нічия непоганий результат, і трагедії робити не слід, але боягузлива гра кінця матчу заставляє задуматися.

Але давайте по-порядку.

Тайм перший. Він мені сподобався. Гра України була осмисленою і чітко спрямованою, виділялася стратегічна лінія. Ми грали доволі агресивно і при нагоді рвалися в атаку. Хорвати, звичайно, відповідали, але це були жалкі потуги. Дуже сподобався Шевченко, непогано підігравав і виділявся сміливістю Алієв. Жека і Тимощук страхували своїх більш креативних колег. Голайдо на своєму фланзі достойно бився з Срною та Чорлукою. Назаренко...Не сподобався. Можливо, у мене особиста антипатія, але погано він грав.

Тайм другий заставив призадуматися. Факти такі:

1)Хорватія вчисту переграла нас; Фактично, ми відскочили, і валідольчик в деяких моментах зовсім не зарадив би.

2) Наша команда грала на нічию.

Які з цих фактів можна зробити висновки? По-перше, є привід порівняти тренерів. По першому тайму можна було відвісити реверанс Михайличенку, який, здавалося, краще підготувався до матчу і зробив правильні висновки. В гарячіо обстановочці, коли треба було приймати миттєві висновки, Біліч справився краще. Він просто перевів Модріча більш вліво і дав установку Срні грати більш активно. Вийшло класно, і що засмучує найбільше, наші контрходів не знайшли. Найбільш убогою показалася мені гра наших крайніх захисників. В сучасному футболі вони відіграють величезну роль, не тільки захищаються, а й підтримують атаку в останній треті поля. Фактично, вони розширюють фронт і збільшують число атакуючих. Порівняйте, як відіграли Праньїч і Чорлука і як, на їхньому фоні, грали наша парочка. Невже така проблема більш-менш точно навісити з флангу? Це ж і на тренуваннях можна поставити.

Назік підсів конкретно, Шеві не вистачало "фізики", Левченко і Тимощук вперед і не показувалися, Алієв загубився. Цікаво, чому Михайличенко не робив замін і чого абсолютно ніяк не відповідав на дії суперника? Це риторичне запитання.

Найбільш образливо, що в кінці поєдинку наші відмахувалися і Пятов, таке враження, втупу затягував час.

В принципі, результату поєдинку ми маємо радіти. Вічне питання: ми втратили два очки чи одне здобули? Відповідь, підозрюю, в кожного своя. Головне, щоб Міха зробив правильні висновки і взагалі, знав, що робить!


Открыть | Комментариев: 56

Джиммі Армфілд (конкурс біографій, тур І)


Что нам фиги, гранаты, папайя,

маракуйя, кизил, мангустины?

Мы идём и жуём МАНДАРИНЫ,

челюстями стихи выжимая.

 

Я до цих пір точно не знаю, чому я вирішив написати саме про Джиммі Армфілда.

Клуби, в яких грав або тренував Армфілд, нічим мені не близькі (крім того, що вони англійські). За збірну грав і навіть капітанив там, але до головного тріумфу Англії був причетний лиш формально і нічим особливим не відзначився. Гравцем він був безумовно класним, в чомусь навіть революційним, але не суперзіркою; тренером класним не став… Засвідчити повагу перед літнім англійцем ще з тих, «доісторичних» часів? Мабуть, не без цього.

Але з кожною секундою я схиляюся до іншого варіанту. Джиммі просто заслуговує, щоб про нього писали і говорили, щоб про нього думали і згадували! Він все життя провів в скромному «Блекпулі», лиш на рік розминувшись з тріумфом «мандаринок» в Кубку Англії, єдиним серйозним тріумфом команди. І це гравець національної збірної – її капітан! Ви думаєте, його не запрошували до сильніших клубів? Якби ж то, сам «Манчестер» цікавився.

Його визнали кращим правим захисником на Чемпіонаті Світу в Чилі, він був капітаном збірної, але перед ЧС-66 зламав палець і випав з команди. Де тут справедливість?

Він прийняв «Лідс» після розрухи, яку встиг влаштувати Клаф за 44 дні і відразу вивів його у фінал Кубку Чемпіонів. Там команда програла «Баварії»...

Він зразковий сім’янин, хороший батько, вірна своїй справі людина, а доля так жорстоко познущалася над ним! Про що я? Послухайте, я і так розповів вам занадто багато…

 

 

Оранжевий футбол

Джеймс Крістофер Армфілд народився 21 вересня 1935 року. Давно це було і тому відомостей про дитинство Джиммі дуже мало. Та навіть не те, що давно. На дворі пахло серйозними неприємностями для всього світу, історики мали важливішу роботу, ніж слідкувати за долею малюка. Жила сім’я Джиммі в невеличкому містечку Дентон. Зрозуміло, що було не до розкоші – мама чистила зуби маленькому Джиммі сіллю.

Згодом сім’я перебралася до Блекпулу. Армфілд пішов на оглядини в місцеву команду. Хлопчаку пощастило, що проглядав його головний тренер Джо Сміт. Джиммі сподобався коучу!

Невдовзі, в 1954 році Армфілд дебютував за клуб в матчі проти «Портсмуту». З цього часу розпочалося його справжнє футбольне навчання.

Джиммі відразу відправився на правий фланг захисту, де і грав до кінця своєї кар’єри. Хоча гострі на язик журналісти визначали його позицію по-іншому. На їх думку Джиммі грав «позаду Метьюза». Тоді вже великого Стенлі Метьюза.

Іронія долі в тому, що Джиммі дебютував наступного року після великого фіналу в Кубку Англії. Цей фінал був вищою точкою «Блекпулу» - далі було тільки гірше…

Еру «мандаринок» 50-х називають ерою двох «М»: Стенлі Метьюза і Стена Мортенсена. Перший кожного сезону очолював списки кращих розпасовщиків ліги, другий – кращих голеадорів.

Маючи таких гравців, «Блекпул» претендував на високі цілі. Вболівальники заповнювали стадіон вщерть, кожного року встановлюючи рекорди відвідуваності, молодіжна команда радувала веселою та результативною грою, і здобувала перемоги у своїх змаганнях. Та й старші не відставали. В сезоні 1950-51 рр. «Блекпул» зайняв 3-є місце, пропустивши вперед лише «Тоттенхем» і «Манчестер Юнайтед». Команда кожного року була близько до верхніх рядочків таблиці.

В 1953 році клуб здобув право виступати у фіналі Кубка Англії.

За 22 хвилини до кінця поєдинку «Болтон» вигравав 3:1. Але цей фінал ввійшов в історію, як «фінал Стенлі Метьюза». Стен не забив жодного м’яча, ні, він цим не займався – він роздавав передачі. Передача Метьюза – і його тезка Мортенсен вколочує другий м’яч. Проходить ще декілька хвилин – Мортенсен робить хет-трик! В доданий арбітром час невгамовний Метьюз робить фірмовий прохід до лицевої, відпасовує назад, де його передачі чекає Білл Перрі. Удар Білла був точним!

Можна не сумніватися, що цей матч десь на трибуні чи, може, біля бровки дивився юний Джиммі Армфілд. В наступному році йому довелось вперше зіграти за «Блекпул».

Символічно, що через рік з команди піде капітан Гаррі Джонсон, який 21 сезон пробігав у «мандариновій» футболці. Може, він відчув, що є кому передати естафетну паличку? Разом з Гаррі клуб залишає Стен Мортенсен.

 

 

А Джиммі стає твердим гравцем основного складу.

В дечому Армфілда можна назвати революціонером в питанні розвитку позиції крайнього захисника, його ролі на полі. Одного разу, коли «мандарини» грали на «Блумфілд Роад» з «вовками», Джиммі побачив, що Стенлі Метьюза опікають два гравці суперника. «Переді мною був вільний фланг». Нагадаю, що в ті давні часи фулбеки зосереджувалися на захисті і рідко переходили центр поля. Джиммі розповідає: «Я побачив, що Стенлі знову атакують двоє гравців і фланг вільний. Поки він возився з м’ячем, я побіг вперед. Минув їхнього хава і захисника і крикнув до Метьюза. Його пас був шикарним…»

«Блекпул» виграв ту гру, але коли команда зайшла в роздягальню, там, наче тигр в клітці, метався Джо Сміт. Він кинувся до Джиммі: «Чорт забирай, що це все означає? Вверх, вниз? Якби я хотів, щоб ти грав правого вінгера, я б видав тобі футболку з «сімкою» на спині. В тебе ж на футболці намальована двійка! Зрозуміло? Якщо ти не помітив, сьомий номер у нас доволі непоганий!» Мабуть, не варто пояснювати, хто був «сьомим»?

 

 

 

 

 

 

 

А тим часом «Блекпул» починає лихоманити. В одному сезоні вони займають дев’ятнадцяте місце, в наступному – друге!

Все це через зміну поколінь. Склад, який виграв Кубок, потроху розходився, а на зміну їм приходили молоді футболісти. Кращі часи «мандаринок» залишалися десь позаду, в районі фіналу 1953-го. Сумно, але глядачі на зміни відреагували моментально, переставши заповнювати стадіон.

В 1957 році «Манчестер Юнайтед» намірився купити Джиммі. Відказ «Блекпула» був категоричним! Вони могли продати Гордона Веста чи Алана Бола, щоб зводити кінці з кінцями, але не Джиммі.

В 1958 році команду залишив тренер Джо Сміт, той самий, що взяв в команду Джиммі…

Армфілда стали регулярно викликати в збірну, його визнали кращим молодим футболістом Ліги, але клуб не міг похвастатися абсолютно нічим. В одному сезоні вони чудом не вилетіли, а в інших – тягуче болото середини таблиці.

Про ці часи ходить цікава байка. Ніби Армфілд попросив у боса клубу, щоб той виділив декілька додаткових білетів для рідних, для того, щоб вони змогли побачити Джиммі. Відповідь шокувала капітана. Мало того, що була негативною, вона ще й супроводжувалась гнівним поясненням: «Якщо навіть твої рідні не хочуть заплатити, щоб побачити тебе, то з кого тоді нам брати гроші?»

Нарешті сталося те, що мало статися давно: «Блекпул» вилетів у нижчий дивізіон і повернувся назад лише в сезоні 1970-71 рр.

Цей сезон пам’ятний тим, що для Джеймса Крістофера Армфілда він став останнім в кар’єрі. Клуб зайняв безславне, останнє місце, і знову вилетів на довгі роки (після того у вищому дивізіоні ще не з’являвся). Джиммі Армфілд зіграв свій останній матч все ж таки у Першому Дивізіоні. Це була гра проти «Манчестер Юнайтед» на «Блумфілд Роад» в присутності 30 тисяч глядачів.

Той самий прощальний матч. Міняються поздоровленнями капітани: Армфілд і Чарльтон

 

В «Блекпулі» Армфілд провів довгих сімнадцять сезонів, зіграв 569 матчів за клуб, що є рекордом, який навряд чи хтось поб’є. Також він забив шість голів, що як для крайнього захисника тих років – величенька цифра. Люди звикли до свого «Джентльмена Джима», і не відомо за чим вони більше сумували: місцем в Першому дивізіоні чи їхнім «вічним капітаном».

Оранжева футболка, оранжевий м"яч, оранжеві вболівальники

Кар’єра в збірній

Навіть коли «Блекпул» грав дуже погано, Джиммі отримував виклики в збірну Англії, в збірну тоді ще Уінтерботтома.

Під час зборів «трьох левів» трапилася цікава історія. Ті, хто говорить, що Джиммі грав всю кар’єру у футболці одного клубу праві не на всі 100%. Один раз Армфілд надів форму… «Болтона»!

Було це в жовтні 1960 року, коли збірна Англії грала на Болтонському «Барнден Парк» тренувальний матч. Джиммі: «Це був один із підготовчих матчів. «Болтон» забезпечив нас футболках, тому усі на полі були в кольорах «скакунів». А взагалі, та збірна була найсильнішою, в якій я грав. Якби ЧС відбувся на рік раніше – ми б могли виграти його»

Але Чемпіонат Світу відбувся саме 1962 року. Там збірна Англії провалилась. Можна, звичайно, сказати, що програли майбутнім переможцям. Але якщо глянути на саму гру англійців – не вражала, одним словом.

На турнірі здобули одну лиш перемогу проти Аргентини, і то, кажуть, через те, що мотивація в англійців зашкалювала. В четвертьфіналі поразка від бразильців нікого не здивувала.

Дивно, але навіть в такій ситуації, коли команда зіграла всього чотири матчі, пропустила 6 голів, Джиммі Армфілда визнали кращим правим беком на турнірі. Мабуть, це про щось говорить!

Альф Ремсі, який прийняв Англію, зважив на цей факт: Джиммі продовжував грати на своїй незмінній позиції і носити капітанську пов’язку. В 1963 році Армфілд вивів Англію на гру зі збірною всіх зірок в честь століття існування ФА. Проти англійців грали такі люди, як Ді Стефано, Пушкаш, Ейсебіо, Деніс Лоу.

Коли Англія програла перший свій матч при Ремсі Франції 5-2, Альф сів в роздягальні напроти Джиммі Армфілда і запитав: «А що, ми завжди ТАК граємо?» А ще кажуть, що в Альфа Ремсі не було почуття гумору.

Але загалом, все було непогано. Перед чемпіонатом світу збірна «трьох левів» провела турнір по Європі, де виграла всі матчі (Фінляндія, Норвегія, Данія, Польща). В першому ж, з фінами, Армфілд ламає пальця на нозі. Про чемпіонат можна забути…

Ремсі ставить на правий фланг Коена з «Фулхема», але Джиммі також включає в заявку. Пов’язка переходить до Мура. Протягом Чемпіонату, популярний і харизматичний Джиммі прийняв на себе роль неофіційного лідера запасу, став «провідником» між тренером і резервом. Правда, толку з того: медалі отримують лише учасники фіналу.

Лише зовсім недавно, коли пройшов всього 41 рік, ФІФА оголосила, що медалі мають отримати усі футболісти. Джиммі дізнався про це після матчу з хорватами, того самого, що коштував Англії Чемпіонату Європи. «Це хороша новина в кінці чорного тижня англійського футболу. Так ми будемо відчувати себе частиною тієї збірної, частиною перемоги.» Армфілд не хвилювала медаль, він зрадів не через це: «Буде дуже приємно зібратися всім, хто ще живий. Походити на Уемблі, де нам вручать ці медалі, поговорити…»

Навіть коли Джиммі повністю відійшов від збірною, відійшов від тренерської роботи, він займав доволі цікавий пост. Він вербував тренерів для збірної Англії! Кажуть, Террі Венейблс і Глен Ходл – його рук діло! А 11 років тому він хотів завербувати самого Алекса Фергюсона, але той був неприступний.

Добре, хоч Свена-Горана запрошував точно не Армфілд. Коли Еріксон став тренером Англії, при першій зустрічі з Джиммі, він запитав: «Ви пам’ятаєте мене?» І відразу дав відповідь: «Коли я був футболістом і хотів стати тренером, я відіслав запити на стажировку у декілька клубів Англії. Ви тоді тренували «Лідс» і погодилися!» Джиммі ще тоді розкусив, що це за фрукт!!!

44 Джиммі 44

Відразу після закінчення кар’єри футболіста, Армфілд став тренером. Прийняв він скромний «Болтон». Напевне, коли Джиммі зайшов до роздягальні, то побачив команду, яка всім складом дихала на ладан. Клуб тільки що заслужено вилетів в Третій Дивізіон, перед чим поміняв декілька тренерів і ледве зводив кінці з кінцями.

Перше, що зробив Армфілд в новій команді, вернув їй колишні кольори. «Болтон» знову одів традиційні білі футболки і блідо-сині шорти. Тоді він переманив до себе трьох «блекпульців».

Політика Армфілда полягала у використанні молодих футболістів, які, бувало, показували красиву гру. Джиммі Армфілда в «Болтоні» слід поважати хоча б за те, що при ньому в клубі заграв молодий Сем Аллардайс!

В кінці-кінців перспективного тренера переманив «Лідс», але перед цим Армфілд все-таки вивів «Болтон» на рівень вище.

В «Лідс» Джимі зайшов, можна сказати, невдало. Просто не повезло йому історично. Є така приказка-прокльон, яку прийнято адресувати найлютішим ворогам: «щоб ти жив в епоху змін». Так от, в «Лідсі» якраз була ця епоха. Тут, напевне, не обійтись без невеличкого відступу.

В кінці сезону 1973-74 рр. Альф Ремсі залишив національну збірну. На його місце був покликаний Дон Ріві. Останній для «Лідса» був всім. Без перебільшення. Ріві грав в Лідсі крайнім півзахисником, а в 1961 році став тренером. За ці роки він вивів «йоркширців» з другого дивізіону, через декілька років виграв вже перший. Також були завойовані Кубок Ярмарок (двічі), Кубок Ліги, Кубок Англії, знову виграний чемпіонат. В Кубку Кубків Лідс дійшов до фіналу, де поступився Мілану 1:0. А в головному європейському турнірі – Кубку Чемпіонів – Лідс зійшов зі стадії півфіналу. «Селтік» був сильнішим двічі.

Ці трофеї я перечислив для того, щоб ви відчули, якого калібру людина покидала клуб.

Керівництво довго не могло знайти заміну і місяць команда грала фактично без тренера. Потім запросили славнозвісного Брайана Клафа. Прийшов Клаф, посварився з гравцями, здобув одну перемогу в семи матчах і пішов рівно через 44 дні. Забрав з собою гроші за передчасний розрив контракту і залишив керівництву лише головну біль.

От в таку ситуацію і потрапив Джиммі Армфілд.

В Чемпіонаті після «старту від Клафа» ловити вже не було чого, а от в Європі можна було пошукати щастя. І «Лідс» його майже знайшов!

Матчі півфіналу Кубку Чемпіонів були дуже непростими. Суперник – «Барселона». «Лідс» доволі несподівано переграв каталонців, що вдома, що на виїзді – два рази по 2:1, навіть Круїф був безсилим…

Фанати «Лідсу» розказують, що в фіналі їх засудили… Не знаю, така думка, звичайно, має право на існування, адже арбітр матчу не зарахував гол у ворота «Баварії» і не поставив очевидний пенальті. Можна продовжувати логічний ряд далі і згадати, що пізніше цього арбітра відлучили від суддівства єврокубкових матчів.

Але…Беккенбауер: «Це найбрудніша команда, з якою мені доводилося грати». На початку матчу футболіст «Лідса» травмував Андерсена – півтора роки простою. Потім поле покинув Улі Хеннес – через наслідки цієї травми, Улі закінчив кар’єру в 27 років. Не кращими були фанати команди, які бушували на трибунах, громлячи тераси. Через них клуб дискваліфікували на два роки. Коротше, в кінці матчу Рот і Мюллер забили по голу і «Баварія» завоювала другій підряд КЕЧ!

Як кажуть історики Лідсу – це був кінець ери Дона Ріві…

Ера Джиммі Армфілда не задалася, клуб мусив забути про Європу і дозволяв собі займати місця в середині турнірної таблиці.

Чи є в цьому вина Армфілда? Не думаю. Очевидно, він не був геніальним тренером, але певним потенціалом володів. Щоб зліпити щось з ТОГО «Лідса» треба було бути саме генієм.

Та справа навіть не в тому, щоб зліпити. На зламі епох завжди тяжко живеться. Смішно, але наступний тренер після Армфілда затримався в клубі рівно 44 дні. Так і прожив Джиммі між цими чотирма четвірками.

А доля «Лідса» виявилась печальною. Після Армфілда було тільки гірше. Джок Стін кинувся тренувати «Шотландію» (це він пробув в клубі 44 дні), потім був Джимі Адамсон і Алан Кларк, при керуванні якого клуб вилетів в другий дивізіон. Цю частину історії команди прийнято називати Down Down Deeper and Down.

Джиммі-журналіст

«Я знав, що коли я закінчу футбольну кар’єру – стану журналістом. Тому і працював в Evening Gazette. В мене був такий план. Але відразу після того, як повісив бутси на гвіздок з пропозицією потренувати їх команду звернувся «Болтон», пізніше «Лідс». Після того, як «Лідс» не продовжив зі мною контрак, були пропозиції від різних клубів, зокрема «Евертона», але я твердо вирішив податися в журналістику».

Ой, я здається, нічого не казав про Evening Gazette? Виправляюсь. Коли Джиммі грав за «Блекпул» він писав замітки в місцеву вечірню газету – тренувався до життя «без футболу». В своїй книзі з неймовірно класною назвою «Right back to beginning» (дуже б хотів її почитати) Армфілд розповідає, як він купив «поношену» друкарську машинку за 2 фунти і брав уроки друкування. У нього ж «був план».

 

Коли роман Армфілда і «Лідса» закінчився, менеджер пішов на роботу в Daily Express.

З наступного року Джиммі подався на радіо і от вже пішов третій десяток років, коли він коментує матчі для ВВС Five Live. До речі, зустрічав опитування типу «кращий коментатор на BBC Five Live», то там більшість голосів була за Джиммі!

Сюжет для Джека Лондона

Провести в «останню путь» Алана Болла зібралося багато людей. Партнери по командам, журналісти, прості люди. Після похорон хтось спохватився: «А ви бачили Джиммі Армфілда?» Ніхто не бачив.

Армфілд в той час був в Блекпулі, а точніше – в лікарні. «Що з Джиммі», - заговорили люди? А в Джиммі був рак горла…

Коли про його хворобу дізналися всі, в лікарні почали з’являтися букети, Джиммі отримав 400 відкриток 2,5 тисячі листів на сайті «Блекпулу». Майже кожен день надзвонював Сер Боббі Робсон, який знає не тільки з книжок, що це за хвороба.

В Інтернеті організували сторінку для фанів «Блекпулу». Там можна написати слова підтримки для Джиммі. На тій сторінці є відгуки людей з Канади, Північної Ірландії, Бельгії, Мальти. Крім стандартних слів, де Амфілду бажають здоров’я, удачі і всього такого, ж одне, яке запам’яталося мені більше за інші.

«Я прочитав про те, що трапилося з Джиммі в LaGazzettadello Sport, коли був в Італії. Це і не дивно, повага і відношення людей до Джиммі Амфілда не поміщаються в кордони однієї держави. Удачі, і хай Бог допоможе побороти цю болячку з достоїнством і мужністю!»

Перед Чемпіонатом Світу в Німеччині Армфілд погано себе почував. В принципі, не дивно для людини його віку, але щось було явно не так. «В моєму горлі була справжня глиба, - з усмішкою говорить Армфілд, і показує кінчик пальця, - приблизно така» Після цього Джиммі навідався до свого друга Ендрю Кейта (Andrew Keith), який працює ЛОРом.

Після 24-ьох годинної біопсії Ендрю стояв на порозі дому Армфілда: «В мене погані новини, але все могло бути і гірше».

Джиммі ліг в лікарню: «Я не був наляканий. Мені ж не 25 і навіть не 35 років. І я знав, що крім мене, за моє здоров’я будуть боротися лікарі. Взагалі, персонал в лікарні відмінний. У них класне почуття гумору…PFA запропонувала мені приватну клініку, але я вирішив нічого не міняти».

Навіть у такій ситуації Джиммі залишився вірним Блекпулу...

Розпочалися довгі, повні болю дні. Сесії хіміотерапії, через які Джиммі втрачав волосся, апетит і вагу. За цим було переливання крові і курс радіотерапії, яка в прямому значені слова, палила його лице. Між курсами хіміотерапії, Джиммі скормлювали  16 таблеток-стероїдів в день і робили ін’єкції, щоб допомогти імунній системі. Їжу, яку він їв, попередньо досліджували.

«Мій рот покрили пухирі, мої губи розпухли. Шия горіла вогнем. Зуби стерлися в пісок. Після цього я їв суп, рисовий пудинг, заварний крем і пив напої, збагачені протеїнами. При цьому я не відчував смаку їжі, зовсім не відчував». Але Джиммі калач тертий, якщо він взявся за діло – буде йти до кінця. До переможного кінця. У нього завжди «є план». В цьому старенькому діді зконцентровано стільки жаги до життя, що навіть герої Джека Лондона заздрили б йому. Ви думаєте, він страждав через те, що йому боліло? Такі люди на біль не зважають, він через інше не знаходив собі спокою. «Я не міг нікуди піти, не міг нічого робити».

Джиммі почувався явно не в своїй тарілці, коли на «Уемблі» «Блекпул» грав у фіналі плей-оф з «Йовілом» за право виступати в Чемпіоншипі. Армфілд тим часом лежав на дивані в піжамах і халаті. Боси клубу хотіли якось перевезти ветерана, але це було неможливо.

«Блекпул» виграв і в честь перемоги в місті навіть організували парад вздовж Золотої Милі! Місто святкувало кінець 29-ти літнього простою в ще низах. «Мандаринки» вийшли в «Чемпіоншип»!

Пройшло два місяці, поки Армфілд поправився. Хвороба поступилася. Волосся відросло, Джиммі набрав вагу – він повернувся!

Перше, що Джиммі зробив після хвороби – це сів за орган в церкві. Так він грає на органі в маленькій церкві в Блекпулі. Потім сходив на «Блумфілд Роуд», де «Блекпул» приймав «Колчестер».

Стадіон зірвався оплесками, коли дізнався, хто сьогодні в гостях! Ці оплески продовжувалися п’ять хвилин, і лунали б до безкінечності, якби Армфілд не взяв до рук мікрофона. Стадіон піднявся. Джиммі не був красномовним, йому ще було важко говорити. Лише сказав, що «в нього було декілька темних деньків», але «Я дуже оптимістично дивлюся в майбутнє». «Блумфілд», бачачи, що ветерану тяжко, знову зірвався оплесками, і слова Джиммі потонули в шумі стадіону. Вболівальники не вщухали ще три хвилини…

Він не закинув роботу і після виписки з лікарні слухачі ВВС змогли знову почути Джиммі.

Зараз Джиммі Армфілд живе в затишному будиночку в Блекпулі. В коридорі висить щит, оголошуючий Джеймса. Крістофера Армфілда шерифом Ланкашира з 2005 року, біля нього – свідоцтво ОБІ (Орден Британської Імперії отримав в 2000 році). Біля них – портрет Армфілда в яскраво-оранжевій формі «мандаринів».

Є в будинку скляна кімната, де знайшли спокій 43 кепки, які Джиммі заслужив, граючи за англійську збірну. На вершині лежить та, що вручили після матчу з Бразилією в 1962 році.

Джиммі продовжує грати на органі в невеличкій церкві, очолює Ланкаширську спілку по боротьбі зі злочинністю, він шановний громадянин Блекпулу. Як і всі старші люди бурчить про нестерпне життя, яке настало саме зараз. «В наш час і грали більше, отримували менше. Травми переслідували гравців на кожному кроці, але вони якось грали і пристосовувалися, ніхто не плакав». Можу побитися об заклад, що Армфілд сумує за минулим не через те, що там було щось краще, ніж зараз. Він сумує за молодістю, за часом, який вже не вернути, за днями, коли він міг грати у футбол хоч цілісінький день, коли міг будувати плани на майбутнє…

 

2 травня 2008 року англійська Прем’єр Ліга роздавала нагороди. На особливому місці була «Ногорода за особливі заслуги» (PFA Merit Award). Вона роздається людям, які (на думку PFA ) внесли значний вклад у розвиток футболу. Вперше цю нагороду отримали Кліфф Ллойд і Боббі Чарльстон (разом). Лауреатами в різні роки були Деніс Лоу, Білл Шенкелі, Мет Басбі, Боб Пейслі, Стенлі Метью, Брайан Клафф, Ейсебіо, Пеле, Роб сон, Шака Хіслоп, Джордж Бест (посмертно), Алекс Фергюсон.

2 травня її отримав 72 –літній Джеймс Крістофер Армфілд, який всю кар’єру провів в «Блекпулі» і не виграв з ним жодного трофею. Зате Джиммі зміг побороти більш ніж сильного противника. Під його невтомними атаками відступила смерть!

Тепер я знаю, чого я сів писати саме про Джиммі Армфілда. Здоров’я тобі, Джиммі!


Открыть | Комментариев: 68

Шокуюча Англія


Деякий час мав дуже обмежений доступ до Інтернету. Коли нарешті дорвався – перехватило дух. Стільки всього…Вирішив оформити деякі думки по темі:) Вибачайте за присутній сумбур:)

 

«Реаліті-шоу в Манчестері».

 

Аль Фахіма називають «Данальдом Трампом в Abu Dhabi», і це вже про щось говорить. В Фахіма, як і в Трампа, є своє реаліті-шоу, яке називається Hydra Executives. Суть в тому, що дві команди по 8 чоловік(одна американська, інша - британська) змагаються у вирішенні економічних завдань. Переможець проекту отримує 1 млн. доларів.

Фахім шоумен. Часто буває в Голівуді на різноманітних вечірках, балах, церемоніях в компанії відомих зірок.

Кажуть, що Аль Фахім – тільки фронтмен, лице компанії. Сірим кардиналом є інша людина, більш загадковий шейх Мансур. Мансур – член королівської родини Абу Дабі, і серед його 19 братів є і королі, і принци. Одружений він на дочці правителя Дубай. Тепер увага! При оцінці багатства сім’ї Мансура вспливла скромна цифра в 560 мільярдів фунтів, це приблизно 1 трильйон доларів! Недавно, наприклад, сім’я анонсувала будівельний проект на 60 мільярдів доларів.

Фінанси Мансура бездонні. Складається враження, що вони глибші за нафтові скважини  в ОАЕ. Факт: кожного разу, коли ціни на нафту піднімаються на 1 долар (за барель), сім’я Мансура кладе в свою кишеню 500 мільйонів доларів! Це набагато більше за суму, яку треба було викласти за «МанСіті»…

Також не треба забувати про величезний політичний вплив Мансура, члена федерального кабінету ОАЕ, і про його любов до спорту. Саме він утримував славнозвісну «Ель Джазіру», а також якусь команду конячок:)

Але чому саме «МанСіті»? Не знаю, мабуть, просто підвернувся саме цей клуб:) А взагалі, далекобачні  експерти ВВС запевняють, що таким кроком араби просто хочуть перемістити спортивне життя і до себе додому. Мати клуб ПЛ – класна реклама, тим більше, якщо Мансур та Аль Фахім будуть і далі діяти настільки рішуче і завзято – газети віддадуть їм свої перші сторінки в безстрокову оренду.

Також кажуть, що це можливість урізноманітнити економіку Еміратів – нафта ж не безкінечна. Але тут проблемка – економіка ця все ж зі знаком мінус, так що мені здається, що це просто пафосна іграшка!

Якщо відійти від цих бурхливих подій і подумати про футбол. Чого чекати? Що буде являти собою «МанСіті»? Як цей переполох вплине на АПЛ, на світовий футбол, врешті-решт?

Навіть якщо «городяни» паршиво проведуть першу половину чемпіонату, зимою вони зможуть прикупити «збірну світу». Коли ходили розмови про Кака в «Челсі» і його зарплату  «мільйон за місяць» – на лиці з’являлась посмішка. Думалось, що з такими темпами, Кака скоро стане багатшим за Абрамовича:) Аль Фахіму і Мансуру не складе проблем заплатити таку зарплату хоч всій команді. А також купити Роналдо за 240 мільйонів…

Покупка «МанСіті» може стати першою ланкою в довгій реакції з непередбачуваними наслідками. Та що там говорити – реакція вже пішла. «Буфон не перейде в «МанСіті», «Алекс Фергюсон: нічого не зміниться», «Фабрегас: перехід в «МанСіті» - самогубство», навіть новина про те, що «Реал» хоче підписати 10-річний контракт з Рамосом – здається, теж з цієї опери. Не здивуюсь, якщо ФІФА введе в прискореному порядку нові закони, типу «потолка заробітної плати». Тільки цей «потолок» і так буде за хмарами…

Також хочеться сказати декілька слів про долю Хьюза. Коли він переходив до «городян», думалось: хоче бути поближче до сера Алекса, щоб замінити його, якщо щось. А що тепер? Не факт, що такі гроші будуть сприяти якісній роботі Марка. Уявляєте його обличчя, коли його спокійну гру у гольф потривожила деяка новина. Щось схоже на: Робіньйо перейшов у МанСіті:)

Райан Гіггз заявив, що історію за гроші не купиш. Він просто не уявляє, що таке трильйон доларів…

 

Рецепт хаосу

Незабаром після відставки Кевіна Кігана на сайті ВВС з’явився коментар звичайного користувача, який, тим не менше, краще сотні аналітичних статей пояснює всю розпач і біль вболівальників «Нюкасла».

«Сьогодні останній день, коли я офіційно вболіваю за «Нюкасл Юнайтед». Я знаю, можливо, це звучить по-дурному…Важко в один момент перестати вболівати за тих, кого ти підтримував все своє життя, але зараз я втомився (так само, як і КК). Втомився весь час іти вниз. Я відчуваю, що мій улюблений клуб, яким я гордився усе життя – ніщо інше, як невеличкий епізод в північно-східній мильній опері».

Коли починаєш логічно роздумувати про «Нюкасл», часто все закінчується розумінням, що включати логіку було лишнім. Для чого? Це територія емоцій! Тільки починається сезон – Кевін Кіган подає у відставку! Дуже розумно.

Хоча, в принципі, логіка тут є. Кева страшно розізлив цьогорічний дедлайн. Купили тих гравців, про яких він навіть не заїкався, а Бартона, якому Кіган «дав ще один шанс», намагалися продати комусь без відома тренера. Декількома днями раніше продали Мілнера…

Як в таких умовах працювати? Тим більше, що на тебе моляться, в тобі вбачають Месію…Мабуть, Кев не хотів підводити фанатів і вирішив піти саме так, ображеним і втомленим. От тільки чи не підвів він їх таким чином ще сильніше? Те ще питання.

Буквально через декілька годин після відставки, біля «Сейнт Джеймс Парка» зібралося більше 300-т фанатів. Махали прапорами, розспівували ім’я Кігана, пропонували найняти таксі Ешлі…

Звичайно, понаїхало журналістів, які накинулися на фанатів «сорок», як на гарячі пиріжки. Деякі слова варто почути, щоб зрозуміти весь трагізм ситуації людей, які найменше заслуговують на цей трагізм.

Роб Бест: «для нас ця відставка – ніби втрата близької людини». На питання, як вам Деніс Уайз, вболівальники здебільшого відповідали: «Ми ненавидимо «кокні». І всі сходяться у думці, що наступному менеджеру буде ой як непросто працювати після Короля Кева.

Хоча…Хто його знає. Англійською пресою поповзли чутки про можливість підписання Алана Ширера. Сам «копчений» відхрещується: «Я хочу бути менеджером. В повному значенні цього слова. Я не зможу працювати в умовах, коли хтось буде купувати мені гравців».

Під слухи про індійську компанію, яка хоче викупити «тінсайдців», виходить сумна історія. І знову логічне питання: що буде з клубом? Можливо Мойєс? Сумніваюсь, «Евертону» вистачить розуму, щоб не відпустити свою головну зірку. Дешам? Все може бути. Якщо ж тренером стане Густав Пойет, особисто у мене не залишиться ніяких сумнівів щодо ницості, як Ешлі, так і Уайза. Густаво і Деніс – спрацьований дует, але тоді відставка Кігана – явно підло влаштована кулуарними інтригантами. І зовсім некрасиво все стає, якщо згадати про судові розбірки.

І взагалі, життя у Кігана стало нестерпним саме с того моменту, коли у клубі з’явився Уайз і Тоні Хіменес. Кіган жив з цією парочкою, як кіт з собаками. Щоб підкреслити факт ворожнечі, розповідають цікаву історію. Ніби Кев і його помічник Террі МакДермот без відома Уайза і Хіменеса поїхали дивитися якогось гравця. Дивно, але інша парочка також була присутня на стадіоні. Кажуть, це був один із тих рідкісних випадків, коли Деніс, Тоні і Кевін знаходилися один від одного на відстані меншій за 100 ярдів доволі довго часу.

Цікаво, а після усього цього Ешлі буде ходити на стадіон? Якщо так, то хай хоч бронежилет вдягне!

Не знаю, який кулінар з Кевіна Кігана, але рецепт хаосу він знає: для цього «в оркестрі повинно бути три дирижера».

 

Шведська сім’я

Алан Кербішлі виглядає ще більш втомленим за КК: «Якщо я пішов з цієї роботи, можете уявити, яка вона погана». У Кербса є право говорити так. Він почав свою футбольну кар’єру саме в стані «молотобійців», в 1974 році, відразу по закінченні школи. Він по-справжньому любив цей клуб і бажав йому тільки добра.

Алан також втомився. Його так само, як і короля Кева, просто вбила трансферна політика клубу. Особливо продажа основних захисників – Фердінанда і МакКартні. І в цьому випадку не обійшлось без технічного директора.

У «Вест Хем» прийшов італієць Джанлука Нані, який, кажуть, набагато більше вирішував в клубі. Особливо в трансферних питаннях. Ці дві відставки (Кігана і Кербса) взагалі навівають сумні думки. В Англії традиційно тренер є менеджером – він відповідає за все. А тут почалося…Якщо згадати, як йшов з «Тоттенхему» Мартін Йол, і як при цьому хижо посміхався Дем’єн Коммолі… Спробували б Фергюсону або Венгеру когось нав’язати або продати когось – довго б вони за місце не трималися, бо саме вони відповідають за результат!

Над Кербішлі давно хмари були темними – він був фаворитом букмекерів на першу відставку у сезоні. Можливо, Кербс просто поставив величезну суму і пішов від гріха подалі:)

Гудмонсен трохи по-іншому висвітлює цю подію. Він каже, що у квітні було засідання, на якому погодили трансферний бюджет і плани на сезон. Кербс погодився з обговореними там умовами, а зараз він «чогось передумав». Не думаю, що там домовлялися продавати двох основних захисників?

Гудмонсен захищає також структуру клубу: «Обов’язки поділяються між виконавчим директором Скотом Даксбері і технічним: Джанлукою Нанні. Ну і тренером, само собою. Нанні відповідає за трансфери».

Схоже, власник клубу не дуже сумує за Кербішлі. Він сказав, що Нанні і Даксбері вже починають формувати список, який буде включати 5-7 імен.

Поки що список виглядає приблизно так. Колишній італійський коуч Донадоні, агент якого сказав, що його клієнт виглядав би непогано в ПЛ. Роберто Манчіні, якого активно сватають в стан «молотобійців», порадив букмекерам виключити його зі своїх списків. 40-літній Паоло Ді Каніо хотів попрацювати в такому славному клубі.

Фаворит букмекерів Славен Біліч взяв самовідвід і заявив, що «не покине Хорватію, поки не закінчиться його контракт». А так «я вже казав, що якщо переїду працювати в Англію, це буде саме «Вест Хем»

А я додам від себе: можливо варто взятися за роботу Сему Аллардайсу. Хоча цей тренер з тих, хто тримає ВСЕ під СВОЇМ контролем.

 

Отак починається сезон в Англії. В перші дні – дві тренерські відставки. Уже всі команди набрали очки і всі, без виключення, їх втратили. В міжсезоння ми спостерігали побиття трансферного рекорду, прихід 137 нових гравців, закулісні інтриги…Що то далі буде?


Открыть | Комментариев: 65




Мій блог про творчість і самоосвіту


МОЇ СТАТТІ

Мои фотоальбомы

Случайное фото со мной

Мои фотоальбомы


Содержание страницы

Календарь
Май
ПнВтСрЧтПтСбВск
   
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Опрос

Хто з жінок-лікарів в "Докторі Хаусі" симпатичніша і сексуальніша?


ОБОЗ.ua