"Сталкер" Тарковського.


"Сталкер" - фільм Андрія Тарковського за мотивами повісті братів Стругацьких "Пикник на обочине", 1979

У ролях:
Сталкер - Олександр Кайдановський
Дружина - Аліса Фрейндліх
Донька - Наталя Абрамова
Професор - Микола Грінько
Письменник - Анатолій Солоніцин

Нагороди:
1980 - Канський кінофестиваль

Ну що ж, бачу у продовженні сталкерської теми мене поки що ніхто не випередив. Мабуть воно й не дивно, адже фільм для багатьох може здатися доволі специфічним. А от я скажу, що "Сталкер" Тарковського дуже класна і тонка робота. Так, після першого перегляду у мене самого враження були досить неоднозначні. Більше того, якби мене одразу по перегляді запитали, що я про все це думаю, то відповідь моя була б приблизно такою: 2,5 години філософського марення... Тим паче все це в якійсь мірі підтверджувалось ще й інформацією надибану в інеті. Як виявилось при проявці уже відзнятого матеріалу було пошкоджено близько половини кінострічки та й бюджет, який виділявся під картину, звісно, уже ніхто б не повернув...

Проте для Тарковського цей фільм був щось на зразок "Монни Лізи" для Леонардо да Вінчі, такий собі пік, вершина, квінтесенція його творчості, після чого режисер точно би міг сказати, що він чогось вартий й досяг певної межі... І Тарковський знаходить вихід з цієї неприємної ситуації. Він вирішує, що "Сталкер" має бути 2-ух серійним та майже повністю перезнімає уже готовий фільм...

Андрій Тарковський

Андрій Тарковський

Звісно ж, вірогідність того що після таких перипетій вийде якась дурня, а не нормальне кіно тільки підвищувалась. Проте геніальний режисер занадто любив і занадто відповідально ставився до своєї справи, щоб допустити таке.

Хоч сценарій до фільму і писали брати Стругацькі, але Тарковський настільки «прилизав» його до свого бачення, що с початковим варіантом було мало спільного, а про книжку-оригінал годі й казати.

Під впливом Тарковського нівелюються усі фантастичні спецефекти і пригодницький наліт початкового сценарія. Натомість постають думки, роздуми, образи, знаки…

У фільмі, взагалі, цих самих образів і, таких собі, закодованих візуальних посилань досить багато. Хоч визнаю, можливо, це я сам собі так накрутив, а, насправді, нічого такого і не має. Наприклад, песик, що з середини фільма час від часу починає з"являтись у кадрі може символізувати наочний доказ Сталкерських слів про Зону, яка пропускає тільки тих у кого надії немає, нещасних. Адже можливо пса спеціально взяли у Зону, щоб пожертвувати ним і з його допомогою обійти пастки. А він якимось чином утік... Чи просто бездомний пес, що невідомо як забрів у Зону, суті це не міняє... Також у стрічці іноді показується образ підлоги, дна заллятого водою. Там глядач бачить розкидані у великий кількості шприці, зброю, монетки. Так би мовити продукти життєдіяльності людей побувавших в Зоні. Як бачимо не за тим люди туди приходили, не відчували і не розуміли її... Коли наші герої були уже практично біля Кімнати Письменник від нічого робити ввімкнув рубильник і лампочка у приміщенні, де перебували люди, загорілась точно так само як у Сталкера дома, на кухні. Чи не натяк це на те, що і в Зоні може бути його дім... Нарешті, в самому кінці картини у Кімнаті Бажань пішов дощ, тим самим Зона як би відповіла Сталкеру, дала дозвіл на його прожиття з сім"єю у ній. А можливо так вона відреагувала на рішення Професора та Письменника не заходити у Кімнату... Тут вже й я сам не знаю, що сказати. 

Головний герой у Тарковського є повною протилежністю оригінального Редріка Шухарта. У фільмі Сталкер постає таким собі лікарем, котрий намагається з допомогою Кімнати зробити людей і оточуючий світ щасливішими. Сам же він щасливий вже від самої думки про це. У картині був епізод коли головні герої, відпочиваючи після довгого переходу, заснули. В цей час Сталкеру сниться сон, де жіночий голос промовляє, щось схоже на якусь главу з Біблії. Можливо це, насправді, і було головним бажанням Сталкера й саме тому він так боявся заходити до Кімнати, бо фактично жінка розповідала про кінець світу...

Спочатку дійсно здається, що своїм улюбленцем Сталкер обрав Професора. Адже той більш дисциплінованіший і на перший погляд йде у Зону зі справді хорошими та потрібними намірами. Проте поступово Сталкер розуміє: він знову веде не тих. Професора та Письменника у Кімнату гнали не якісь там чисті поривання, а низькі, слабкі, срамні бажання. Прийшовши додому після ще однієї вилазки Сталкер у розпачі. Тому що починає розуміти страшну річ: може й взагалі не знайдеться людини, яка б щиро, вистраждано бажала щастя іншим людям.

Звичайно, якраз тут до сюжету придратись можна. Адже Сталкер напевне водив у Кімнату Бажань, наприклад, матерів у яких були смертельно хворі діти; чи людей у яких було страшне горе. Наврядче всі вони, навіть підсвідомо, хотіли чогось іншого аніж вирішення своїх проблем. Якраз то їх бажання і були неймовірно щирими, вистражданими в муках...  

Також мені не зрозуміло чому Сталкер не наважувався піти в Зону зі своєю дружиною. Хто хто, а вона то точно, як жінка, мати, дружина чисто і щиро хотіла щастя для своєї родини. Теж настільки не був у ній впевнений?..

Наостанок скажу, що фільм дивився три рази. Після першого разу - "маячня", другий раз - "ніби почав у щось в"їзжати",  і  тільки на третьому перегляді він мені реально почав подобатись. А монолог-захист Зони Сталкером, після бійки з Письменником, взагалі, вважаю однією з найціпляючих і найпронизиливіших речей які я бачив у кіно.

Картина дуже важка для сприйняття, але вона того варта.


Відкрити | Зворотня реакція: 18

Нахабні київські пацани дали стрікача.


Так про "Арсенал", "нахабних київських пацанів", мені хотілось сказати ще після харківського матчу. Якщо до цього додати всі ті піар-акції, які проводив Рабінович, то порівняння  з такою собі "приблатнённой", "дерзкой" і наглуватою шпаною напрошувалось само собою.

Насправді, все це дуже здОрово. ЗдОрово в тому сенсі, що у нашому чемпіонаті починає з"являтись "футбольний наривчик" у хорошому розумінні цього слова. Мало не кожний гравець "Арсенала" ошкірений як їжачок і заряджений на боротьбу, а Заваров показує себе "тонким" тренером і хорошим тактиком.

Звичайно, окрім самовіддачі, якісної гри в обороні, реалізації контратак і використання помилок суперника київська команда нічого не могла запропонувати донетчанам. Власне, до середини 2-ого тайма Заваров "висмоктував" з цієї тактики максимум поживних речовин. І забий Закарлюка 3-ій гол невідомо як би надалі розгортались події.А так як він "лівша" то не вдаривши сходу, почав підробляти м"яч і, як майже завжди у таких моментах, нагода була втрачена. Дуже шкода.

Фактично "Шахтар" виграв на досвіді та класі. Все-таки Рац зі Срною на флангах і "вісь" Жадсон-Ілсіньо це вам не абищо. А у "Арсенала" просто не вистачило сил так само якісно й надалі гнути свою лінію. Під кінець гри "каноніри" уже відверто втрачали концентрацію в обороні, до того ж другий пропущений гол явно надломив киян, а надія на втомлених Закарлюку, Жоземара та Лисенко с кожною хвилиною ставала все меншою.

Не дивлячись на зростаючі симпатії ( і по ділу! ) до клубу Рабіновича, все більше задумуюсь, а чи не виснажилось "донецьке поле", може якісь мін.добрива почати у грунт вже додавати?.. Згадую "груповуху" ЛЧ і програшні поєдинки проти "Мілану", "Селтіка", "Бенфіки"... На мою думку з тих пір не змінилось нічого. Немає організаціїї, дисципліни, саме "командної класності". Цікаво, що якраз до "Арсенала" я би ці означення відніс. Але "Арсенал" займає 8-му позицію у чемпіонаті, а "Шахтар" перший. Такі ось справи.

Єдине чого хочеться, щоб цей "червоний наривчик" продовжував рости й надалі.


Відкрити | Зворотня реакція: 18

"Зім"яте фіалкове поле".


Як бачимо навіть з пробитим колесом "помаранчево-чорний позашляховик" добряче прим"яв "жовті фіалки". Хоч у дуелі між "Шахтарем" та "Металістом" більше симпатизував останнім. Не тому що я якийсь там "шахтаро-ненависник", а тому що команда Маркевича якось мені більш миліша та симпатичніша. Це як порівнювати розкішну і багату бізнес-леді з "домашньою", "теплою" та скромною дівчиною.

Здавалось-би у харків"ян були всі передумови для позитивного результату. Вони перші забили ( момент після якого було назначено пенальті, був настільки динамічним, що я навіть нічого толком не побачив ), і нехай після того вони програвали, але видалення Срни, на початку другого тайму, не мало ж пройти задарма!..

Якщо брати перший тайм то вважаю, що "Шахтар" повністю переграв "Металіст". Срна був агресивнішим та жвавішим за Ганчаржика, а Жадсон з Фернандіньо виглядали покраще Девіча з Едмаром. Чигринський доволі впевнено грав на останньому рубежі. Чого не скажеж про захисників "Металіста": невеличкий проміжок часу, між 1-им та 2-им голом донетчан включно це, взагалі, жах!! Таке у футболі рідко побачиш.

Дуже шкода, що контратаки "жовтеньких" часто зривались ще у зародку. Дальні паси, мало не через усе поле, просто не проходили, а моменти, в протилежному випадку, могли б бути дуже красивими!

У кінці першого тайма Маркевич випускає на поле ще одного форварда. Дивно, але навіть у більшості, при більш атакуючій схемі, "Металіст" у другому таймі, по-моєму, грав гірше ніж у першому. Хоч і ефекту навали з боку "Шахтаря" не відчувалось, що, звичайно, логічно. Не знаю, не знаю, я, чомусь, мало не впевнений був, у тому, що Маркевич покаже своїм підопічним у перерві де "раки зимують". І гра харків"ян у другій половині гри буде дуже контрастувати в порівнянні з першою.

А після останнього голу тоскно і сумно стало на душі. Невже й справді, все це ілюзія?.. Невже й справді ні "Металіст", ні "Діпро" не стали сильнішими і потенціал та надіїї, які були пов"язані з цими двума командами після першого кола чемпіонату, просто збіг певних обставин?..

Шкода мені "фіалкове поле"... Але надіюсь уже скоро там з"являться "свіжі квіти".


Відкрити | Зворотня реакція: 3

"Пикник на Обочине" Стругацьких.


Мабуть, один з небагатьох записів, котрий одночасно можна опублікувати в декількох співдружностях. Хоч до відомої вітчизняної гри "Сталкер: Тінь Чорнобиля" твір братів Стругацьких більше "косвено" відноситься, але багато складових частин твору: аномаліїї, Зона, сталкери, артефакти, "нички", "клікухи" й інші аналогії у грі присутні. І для повного набору у "Клубі Сталкерів", думаю, цей запис теж має бути.

Сама розповідь справила на мене досить специфічне враження. Почнемо з того, що спочатку я зовсім по іншому її уявляв! Ну буде там такий легенький, пригодницький, фантастичний бойовичок про якихось "бравых парней", які шастають по Зоні, збирають "хабар", з якимись монстряками перестрілюються... Натомість вийшла мало не повна протилежність: соціально-філософський роман, який добряче гнітить і змушує задуматись над деякими етичними питаннями.

Якщо брати в загальному твір розповідає про вплив Зони як на долю окремо-взятих персонажів так і на частину людства взагалі. І як цей вплив змінювався в часі... А якщо розбиратись більш детальіше то, напевне, кожен читач знайде тут щось своє. І зрозуміє цю книжку по своєму.

Мені шкода Редріка Шухарта. Так і хочеться сказати - вузьколобого "напів-гопа", з неповною середньою світою, який за все своє життя не зробив нічого путнього; який ні про що не задумуючись, тягав з Зони артефакти заради грошей, сприймаючи все це тільки у такому ракурсі.

Так, якби не було Зони дуже ймовірно, що наш герой пішов би "гопувати", був би таким собі "благородним бандюком, который знает жизнь", нікого б сильно не калічив, а так: лякав, розбивав носи, "ставив" синці забирав потім гроші і у років 30 так само згадував б своє минуле з філософським відтінком: "мені потрібно було якось крутитись, сім"ю годувати..." Працювати на когось Шухарт не хотів, тільки на себе надіявся...

Але назвати його таким просто не можу. Він встояв там, де було дуже важко не піддатися спокусі. Думки його, те, що відчував він у ТУ МИТЬ були єдиними правильними... Не готово людство до такої Зони, рано ще...

І виходить, що ніякий це все-таки не "пікнік", не "об"їдки іншопланетян", а "лакмусовий папірець", "тест на профпригодность", котрий люди сприйняли як туалетний папір і використали за призначенням...

І ніяка це, шановні читачі, не фантастика. Це наше з вами життя.


Відкрити | Зворотня реакція: 26

"Янгол і Дівчинка".


Невеличке вступне слівце.

 

 Хоч пописую уже досить давно, закінчених творів, насправді, у мене всього два. І над третім зараз працюю. Справа в тім, що пишу я досить рідко, у просто-таки величезних часових проміжках.

 

 Твір, який представляю на ваш розсуд, взагалі, моя перша закінчена робота. До цього було, так би мовити, "баловство" і назвати те, щось серйозним просто язик не повертається. Ідея і сюжет зародились спонтанно, однієї літньої ночі. В ту ж ніч твір було написано. Фактично без редагування, у тому вигляді, який ви зараз і бачите.

 

 P.S. Дуже перепрошую за повторне переопублікування. Після першого разу просто жах якийсь був! Вставилась тільки частина тексту, тире не сприймається, однаковий шрифт ніяк зробити не міг...  Краще все було стерти і заново зробити запис.

 

  … і я зможу гладити птахів?

 

  Звичайно, зможеш, старий, сивий янгол з немитим, скуйовдженим волоссям і віспинками на обличчі допалював уже сьому цигарку. І гладити зможеш, і покататися верхи, якщо помістишся, звісно.

 

  Ой, як чудово! застрибало гарненьке дівча років шести, радісно плескаючи в долоні.

 

 - А вітер? Я зможу почути, як співає вітер? Мама каже, що внизу, на землі, люди розмовляють так голосно, а машини гудуть так сильно, що ніхто нічого і не чує. А там, нагорі, дівчинка підняла усміхнене личко, трошки засмагле та румяне, розкинула руки вбоки долоньками догори і почала крутитися, Там, нагорі, нарешті зупинившись, сказала вона, - адже все чути, правда?

 

  Правда… тихим хриплим голосом відповів янгол.

 

  А сонце? Можна я візьму собі шматочок сонця? Адже нічого не станеться, якщо я візьму собі шматочок сонця? Тільки, думаю, зробити це треба або рано-вранці, коли сонце ще не нагрілось, або пізно ввечері, коли воно вже вистигло. Можна, дядечку янголе?

 

 - Можна, ледве ворушачи губами, відповів той. Сонце велике, на всіх вистачить…

 

  А зірки… задумливо промовило дівча. Я б хотіла взяти дві зірочки: одну собі, а одну мамі. Мама в мене така гарна! Найкрасивіша мама у світі! І волосся в неї гарне. От би в нього зірочку вплести! Ну, дядечку янголе, будь ласка, зірки такі маленькі, і їх так багато, що ніхто нічого не помітить. І помовчавши, додала:

 

  Добре?

 

  Добре, - майже беззвучно відповів крилатий старий. Бери…

 

 І запаливши чергову цигарку, незрозуміло для чого додав:

 

 - Все одно зірки зараз не ті, що були раніше…

 

  Але дівчинка його вже не чула. Стоячи на краю хмарочоса, стиснувши руки в кулачки і притиснувши їх до грудей, на яких висів срібний хрестик, вона дивилася вгору. Її довге світле волосся розвівалося вітром, ніби водорості в воді. А великі, кришталево-чисті блакитні очі уважно вдивлялися в таке ж саме кришталево-чисте сине небо. Здавалося, зараз в її серці може поміститися весь цей величезний світ; вона любила кожну цеглинку, кожен листочок, кожну гілочку.

 

  Скажений вітер рвав на ній сукенку, здоровенною лапою затуляючи їй рот і ніс. Було холодно. Дихалось важко. Але дівчинка, як маленька одягнута статуя, притиснувши кулачки до грудей, продовжувала вдивлятися кудись за горизонт.

 

  Тільки янгол, який ще більше постарів, підперши коліньми неголене підборіддя, дивився вниз. З висоти майже шістсот метрів люди і машини були схожі на кумедні фігурки в якійсь настольній грі.

 

  Дядечку янголе.

 

   Що?

 

  А тато мій буде знати, що я літати навчилась?

 

  Напевне…

 

  Мама каже, що зараз татко живе в іншої тьоті, але скоро буде жити з нами. Я його ніколи не бачила. Але, думаю, він хороший, і я все одно його люблю, сказала дівчинка і знову посміхнулась.

 

  Вицвілі і байдужі очі янгола раптом ожили і стали ніби вологими. Можливо, тютюновий дим потрапив в очі…

 

  Дядечку янголе, а вчитися літати це довго?

 

  Ні, сонечку, не довго. Раз, і все… - відповів він і тремтячою, посинілою від холоду рукою кинув донизу порожню пачку з-під цигарок.

 

 - Раз, і все… повторив янгол, але сказав це так тихо, що здалося, ніби і не він це сказав, а вітер просвистів уривок зі своєї розбійницької пісні.

 

  Ну тоді я стрибаю?

 

   Стрибай… З Богом… тепер це справді вітер сказав.

 

   Чи все-таки…

 

 - Дядечку янголе, а чому всі люди, дерева, машини стають більшими? Коли я до бабусі на літаку літала, то все внизу таке мал-е-е-е-ньке було.

 

  Це просто вони спочатку такі, а потім ти полетиш високо-високо і погладиш своїх любимих журавлів…

 

  Так, журавлі… Дядечку янголе, а чому всі люди бігають, махають руками, кричать щось?

 

  Так це вони за тебе радіють. Ти ж знаеш: всі люди хочуть навчитися літати, але НЕБО не кожного полюбить…

 

  А мене полюбило?

 

   Тебе так. Тому я й хочу, щоб ти літала…

 

  Ой, дядечку янголе, дивіться: моя мама!

 

  Де?

 

  Ну ось же. Он там біля дерева стоїть. Бачите?

 

  Бачу. Гарна…

 

  А я вам що казала! Моя мама найкраща в світі! Як же вона зрадіє, коли я їй завтра на день народження зірочку подарую! Памятаете: ви дві зірочки обіцяли, мені і мамі.

 

  Пам’ятаю, сонечку, пам’ятаю…

 

  Ой, а чому моя мама обличчя руками затулила? Вона що не хоче подивитись, як я літаю?

 

  Боюся, що ні…

 

  Але чому! Адже літати так цікаво! Вона, напевне, просто за мене хвилюється. Боїться, що впаду. Але ж НЕБО любить мене?

 

  Любить, дуже любить…

 

  Дядечку янголе, а довго ще вчитися? Невдовзі сонце нагріється, а я ще хочу встигнути декілька шматочків додому забрати.

 

 - Ні, не довго… Потерпи ще хвильку… Зовсім трошки лишилось… Всього лише декілька поверхів… Пару секунд… і одна сльоза…

 

  Дядечку янголе, я вас люблю…

 

   І я тебе, мабуть…


Відкрити | Зворотня реакція: 7

"...порох трохи підсох і, нарешті, гармата вистрілила." Враження від протистояння "Арсенала" та "Мілана".


Від вчорашнього матчу і двобою взагалі отримав просто таки величезне естетичне задоволення! Обидві команди варті один одного в самому кращому розумінні цих слів. Варті своїми протилежностями, тому й дуель вийшла такою цікавою.

"Арсенал", правда, виглядав більш творчо і цікавіше. Воно й не дивно, навіть якщо "точково" пройтися по гравцях: Кака, Пірло - Фабрегас, Глєб, Адебайор, Діабі... "Художників" у команді Венгера було явно більше і у кожного з них "пішла гра", чого, мабуть, не скажеж про їх "колег" з Мілану.

Хтось вже починав гнати на Пато?.. Не знаю, не знаю. Враховуючи його вік і рівень гри зіграв він, на мою думку, як мінімум непогано.

В цілому протистояння нагадувало полювання молодої швидкої та винахідливої левиці на старого, древнього, неповороткого зате мудрого і неймовірно досвіченого буйвола. І хто б одразу сказав, хто тут преможцем буде?.. А вийшло як в боксі: 12 раундів тримався, в останні секунди пропустив 2 удари і нокаут. Причому програвший десь аж за рингом валяється.

Гол Сеска це просто щось!! Саме після таких речей, навіть не самого факту гола, а процеса, який до цього призвів, всіх тих переживань і потуг, які стояли за цим закохуєшся у цю блискучу гру знову і знову, як вперше. Гол цей навіть записав собі з Tuner'a.

Не знаю, що там цю "молоду левицю" буде й надалі чекати в playoff ЛЧ, а життя у "футбольній савані" у неї точно буде не солодке, але те як вона красиво і елегантно поводилась на свому першому полюванні дає надію, що у майбутньому з неї може вирости сильний і розумний звір.

P.S. А коментатори то нівроку. Разом парочка Босянок-Джулай
, як на мене, слухаються дуже мило. 


Відкрити | Зворотня реакція: 5

"Ідіот" Достоєвського.


Твір мені дуже сподобався. Як на мене це просто глиба, айсберг, одна з планет-гігантів у літературному космосі.

Сам я познайомився з "Ідіотом" коли чисто випадково, років 5 назад, подивився уривок з одноіменного російського серіалу. І все, відірватися більше не зміг. Жалію тільки, що відеоряд побачив раніше, ніж прочитав книгу. Роман неймовірно чіпляє, причому навіть не знаєш де більше: своєю емоціональною "душевною важкістю" чи сухими думками про людей як таких... Автор дуже детально прописує характери багатьох персонажів і виходить такий собі "літературно-асемблерний код людських душ"...

Про серіал просто мовчу, хоч це і тема іншої блогерської співдружності. Я просто був в шоці коли його дивився! На сльози пробивало мало не кожні 15 хв., а внутрішня напруга, взагалі, не проходила.

Цікаві, "важкі", незрозумілі і в той же час такі прості та людські характери, неймовірно сильний психологічний бік твору, коли у тебе після декількох сторінок уже голова починає боліти і усередині, щось "стискатись", робить роман складним для сприйняття і одночасно притягує, як нерозв"язана задачка...

На останок скажу, що останні глави читав разів зо три. Настільки важко було крізь них продиратися. Якби перед цим не дивився серіал і не дай Бог, були б у мене якісь проблеми з серцем, точно би, щось сталось.


Відкрити | Зворотня реакція: 12

"Металіст" - "Ворскла". PostScriptum.


В принципі, "Металіст" показав те, що і мав показати. Чи точніше ( а команда Маркевича уже доросла до цього ) зобов"язана була зробити. Сумно лише і прикро за "Ворсклу". З кожним новим сезоном хочеться бачити, хоча б невеличкий, але ріст аутсайдерів. А тут підопічні Павлова програли не тільки "тактико-технічно" ( якщо до їхньої гри, взагалі, це словосполучення можна було використати ), а й, як на мене, "здулись" морально ще на початку гри.
Звичайно, одна з причин може бути у зміні тренера. Проте з іншого боку, власник "Ворскли" один з найбагатших людей України, чого ще не вистачає команді?! А "дно" українського чемпіонату стало її постійним місцепроживанням. Дивно...
Ляп Остапенко після якого Фомін забив третій гол так толком і не розгледів. Ну тут справа ще гірше, ніж у Жеваго з "Ворсклою". Де вчаться наші теле-режисери поняття не маю. Може, взагалі, це у них так, підробіток?.. Таке собі хобі, треба якийсь календарний матч змонтувати - викликали чувака з дому... Просто убогість.
А ви, доречі, помітили як Фомін на Башлачова схожий?..


Відкрити | Зворотня реакція: 3

Як усе починалось: "слюняві" спогади минулого.


 

Оце думав-думав та й вирішив написати як у мене то все починалось. Ні, не приступи шизофренії, а моє захопленя та зацікавленність футболом. А чом би й ні, думаю, у кожної "футбольної" людини ці спогади з чимось пов'язані і посідають певне місце в житті.

У дитинстві до футболу я ставився досить нейтрально. Натомість фанатів від баскетболу. Стандартний набір: грав з друзями на подвір'ї, не пропускав жодного матчу NBA, які на той час кожної суботи показувало ICTV ( пам"ятаєте ще таке?.. ), цікавився українським чемпіонатом. Коли і як відбувся "злам" уже точно не пригадаю.

Перший матч, який більш-менш додивився до кінця, більш-менш з цікавістю і саме головне, переймався тим, що відбувається на полі був між динамівцями та "Барселоною" у Києві в сезоні ЛЧ-97/98. Сам я тоді був десь у класі 7-ому. Прекрасний "цнотливий" вік, коли нічого не тямиш ні у житті, ні у футболі. Бритоголовенький "пацанёнок" Шевченко, такий самий Ребров, тільки зростом менше, Косовський, Хацкевич, Головко, Лужний. Просто таки "біль"ярдні" передачі Белькевича, які в підручниках ілюструвати потрібно ( не розумію, чому він ще тоді до Європи не перебрася, а були ж запрошення... ). Е-е-е-х... Золоте покоління, смарагдове... З "Барселони" окрім голкіпера Вітора Байа не пам"ятаю нікого. Ну і далі пішло поїхало: матч відповідь, наш чемпіонат, наступна ЛЧ, перші "походи" на Хмельницьке "Поділля"...

На "Футбол" мене "підсадив" мій двоюрідній брат. Теж уже не згадаю, який номер був прочитаний першим, але було це щось у "часовому районі" випуску, на обкладинці якого, було зображено Роберто Карлоса зі здоровенними "кінськими" ляжками. І в статті про якого говорилось, що вдень він випиває до дідька багато води, а вільний час любить проводити за грою у "Fifa", щось таке... Навіть не пригадаю який це був рік. До цього я читав "Команду" та "Український футбол" ( пам"ятаєте, колись у сиву давнину виходила така газетка? Її уже давно немає у продажу ).

Як не дивно, але певну роль у мому захопленні футболом зіграли... звичайні 8-бітні приставочні, так би мовити, футбольні симулятори. Це коли один "прямокутничок" бігає за "квадратиком" і намагається "загнати" його у простір між двома "патичками". Як згадаю наші тодішні баталії з братом, емоції та нерви не можу стримати усмішки. Ми з ним такі комбінації і тактики "у життя впроваджували", що до цих пір зрозуміти не можу: як не маючи сучасних Fifa та EvolutionSoccer'ів, взагалі, таке можна було реалізовувати у 8-бітній грі!.. Проте саме в цих іграх у мене вперше почало з"являтись "відчуття гри" і "краси комбінації", яку потім я паралелив на реальні матчі.

Ой, хлопці та дівчата, від ностальгії мало сльози не потекли. Багато чого змінилось з того часу, занадто багато і я погоджуюсь з тим, що жити минулим неправильно, але іноді його варто згадати і випити за це чарчину.

Наливайте!


Відкрити

Гра у "вакуумі".


Не скажу, що я з таким вже нетерпінням чекав дебюту Михайличенка, але, звичайно, цікавість до матчу була.

Як ви вважаєте, як мають грати гравці в першому матчі з новим тренером? Ну скажімо так, мені важко уявити себе в "шкурі" футболіста та й справа тут, можливо, не в "новому тренері", а в тому, як я сам до нього ставлюсь... Проведу паралель з навчанням. Уявіть таку ситуацію: керівником вашого дипломного проекту є викладач, який вам не дуже імпонує, проте він має право "покинути" вас, якщо його не буде влаштовувати ваша робота над проектом. Чи будете ви "добами" сидіти над книгами і повністю віддаватися диплому у цьому випадку? Ну, можливо, так. Але чи буде цей результат таким же повноцінним, якби ви спілкувались з цікавою вам людиною?..

Боюся перебільшити, але щось схоже може відбуватись зараз і у збірній України. Звичайно, можна сказати, що "студент/футболісти" самі по собі мають бути професіоналами і любити свою справу, як таку, незалежно від того хто ними "керує". Але команда на те й команда, успіх у ній - комплексне поняття. І при усіх інших рівних параметрах вирішальну роль зіграє саме людський фактор: "учень-вчитель".

А чи горять бажанням наші "студенти" носити свої креслення до "викладача" побачимо згодом.


Відкрити | Зворотня реакція: 10

"Балабейко балабейці рознь..."


Не знаю чому мені цю писанину захотілось саме так назвати. Останнім часом мало не кожний матч "Динамо" та "Шахтаря" хочеться так охарактеризувати. Хоч і звучить це якось невиховано та зухвало. Фінал Кубка Першого каналу. Дивно, але думав, що події, які стались головним чином у доданих таймах, почнуться набагато раніше. Навіть не вважав би це чимось ненормальним. З одного боку, дійсно, емоції, нерви, усі ми люди. З іншого: ЧИ ТАК ПОТРІБНО ГРАТИ, ЧИ У ТАКЕ МАЄ "ВИЛИВАТИСЬ" БАЖАННЯ ДО ПЕРЕМОГИ?.. Розвивались би події по іншому, грай у фіналі інші команди?.. І чи можна "бонусну" 30-хвилинку охарактеризувати, як не стільки великим бажанням виграти саме цей кубок скільки виграти у протилежної команди?.. Якщо чесно, мені не сподобалась ні ті ні інші. Коментатор казав, що суперникам не вистачало конструктивізму в центрі поля. Не знаю, що їм там не вистачало, але кожна з команд "тупо" грала у свою гру: "Шахтар", як завжи "тикався" вперед, немов теля до вим"я, ну а динамівці, як тарантули терпеливо сиділи у своїй "земляній нірці" чекаючи на "здобич". Все. І так майже 90 хв. Без емоцій, нервів і, чесно кажучи, великого "рвения". Поступально, монотонно кожен гнув свою лінію. Не дуже мені подобається той стиль, який пропагує Сьомін. Хоч визнаю: зараз про це, мабуть, зарано говорити. Але один кутовий за матч, пару ударів в сторону воріт це вже занадто! Нічого не маю проти "тарантульної" тактики, але не, щоб увесь матч! Команда має бути комплексною, а тут "Динамо" якось вже дуже однобоко постало. Чому б було не спробувати потримати у себе м"яч і "з нуля" підточувати захист суперників: Кореа, Нінкович, Ребров, Кравець, у "Динамо" є гравці які б могли це реалізовувати... "Шахтар", як показала та ж ЛЧ, не дуже комфортно відчуває себе у "жіночій ролі знизу"... Шахісти кажуть: "Хочеш виграти, змусь противника грати не так як він хоче, а так як хочеш ти. " А що вийде, коли кожен буде дозволяти противнику грати у свою гру?.. Короче, все це звичайно "фигня на постном масле", весь цей кубок, хоч певні позитивні висновки після приходу ЮрПалича зробити однозначно можна. "Динамо" - зараз, це вже не тодішнє "Динамо". Але чи справді ренесанс та золотий вік?.. Не знаю, поживемо - побачимо.

Відкрити | Зворотня реакція: 3




Чому я тут...

...спочатку хотілось виражатись та читати інших щодо, так би мовити, загальних питань, "чисто по общатся" і я зареєтрувався на звичайному "загальному" форумі свого міста. Потім захотілось розповідати враження від прочитаних мною творів і те саме зробив на літературному сайті, далі - ігровий, ну і, нарешті, футбол...


Невеличка рекламка :) Якщо цікавитесь відповідними речами раджу відвідати.

Зміст сторінки
ОБОЗ.ua