W nauce nie ma skroty

Japonska sztuka ludowa


WSB
Настроение: Няшне
Музыка: Dj Аron Shpakovskiy - Рванина

НяшнеMilan - Inter

Derby della Madonnina

 Міланське дербі – одне із найважливіших  у світовому футболі. Не дивлячись на принципове суперництво між «червоно-синіми» і «чорно-синіми» клубами та їхніми вболівальниками, на ексцеси, які іноді трапляються під час поєдинків на стадіоні «Сан-Сіро», - це дербі залишається найбільш мирним і спокійним в Італії, і спортивні пристрасті нечасто виходять за межі розумного. Хоча почалося усе із справжнісінького банального мордобою. 

434a0700b2b2f477b4474c90f5de4749milan_v_inter.jpg

 Практично усі великі футбольні клуби пишаються історією свого походження. Особливо, якщо ця історія прихована у темряві років, апокрифів, артефактів і найдавніших «відкриттів». В більшості історій фігурує купка бідних, але досить впертих ентузіастів об’єднаних благородним проривом і великої ідеї. У тиффозі «Інтера» є особливий привід для гордості. «Нерадзуррі», можна сказати народилися в слідстві акту несправедливості, кинувши виклик людиноненависницькому нововведенню італійського футболу.

Анти - Епоха

 У 1908 році італійська федерація призвала клуби відмовитися від послуг іноземних футболістів. Ледь про це стало відомо, як значна частина клубу «Мілан» числом в 45 осіб на чолі з Джорджо Муджані і майбутнім президентом  Джовані Парамітьотті зажадали війни із бердовим циркуляром: «Грати всім, незалежно від п’ятого параграфу».

 Дебати в ресторані L’Orologioзакінчилися кулачним боєм. Незгодних, міцно побитих, виш вирнули геть. Ті плакати не стали і, навіть  не залікувавши толком побої, 9 березня 1908 року заснували FootballClubInternazionalediMilano. Муджані, який офіційно одержав посаду секретаря при першому президенті венеціанці Парамітьотті, придумав герб клубу – при чудно звиті букви FCIM, а також впровадили кольори команди – чорний, колір ночі, і синій, як небо. Пліткували, правда, що кольори нового клубу були обрані на честь забарвлення синяків, що прикрасили обличчя батьків «Інтера» після тієї достопам’ятної події…

 Почесний тягар капітана команди прийняв швейцарець Ернст Манктль. Але це не означало, що «Інтернаціонале» був спочатку створений як суто зарубіжний клуб, - серед засновників команди було багато італійців, які принципово покинули «Мілан»!

«Сан-Сіро» чи «Джузеппе Меацца»?

  Як правило, міланське дербі проходить на домашній арені обох клубів – муніципальному стадіоні імені Джузеппе Меацца (він же «Сан-Сіро»). «Мілан» постійно виступає тут з моменту створення арени. Цікаво, що в матчі відкриття «Сан-Сіро», який відбувся 19 вересня 1926 року, «Мілан» поступився гостям з… «Інтера» - 3:6. Домашньою ареною «Інтера» цей стадіон став у 1947 році, до цього чорно-сині проводили свої матчі на стадіоні «Арена Чівіка», що сильно постраждав від бомбардування під час війни. Вболівальники «Мілана» воліють називати стадіон його родовою назвою – «Сан-Сіро», оскільки Джузеппе Меацца, іменем якого назвали стадіон у 1979 році, був одним із найвідоміших футболістів в історії «Інтера», хоча й виступав деякий час за «Мілан».

 Як у чемпіонаті, так і в турнірах, згідно з регламентом яких переможець визначається по результатам двох поєдинків, наприклад, у розіграші Кубку Італії або гри плей-офф Ліги чемпіонів, одна із команд вважається номінальним «господарем», а друга номінальним «гостем». Єдиною відчутною перевагою приймаючої сторони є квота на квитки для тиффозі. Як правило, «господарі» отримують підтримку приблизно трьох чвертей стадіону.

1232278908_1245.jpg

«Сан-Сіро» aka «Джузеппе Меацца»

 Тож, відоме правило «голу в гостях» також працює. Так, у півфіналі Ліги чемпіонів сезону 2002/03 років, першому міланському дербі в історії Кубку чемпіонів, обидва матчі завершились нічиєю – 0:0 та 1:1. «Мілан» потрапив до фіналу завдяки, тому що другий матч він грав номінально «на виїзді» і таким чином забив гол «в гостях», хоча матч проводився на його рідному стадіоні.

Хто за кого?

 За історичними даними «Мілан» вважали клубом міського робочого класу і членів проф. союзів, серед яких було безліч трудових мігрантів з півдня Італії, тоді як за «Інтер» традиційно вболівали представники більш заможного середнього класу і буржуазії, переважно корінні міланці. Таке розділення вболівальників придавало суто спортивному суперництву деякі риси соціальної боротьби. Вболівальники «Інтера» зневажливо називали міланістів castiavit(що на міланському діалекті означає «викрутка», а також має значення «незграбний, простуватий»); це прізвисько містило натяк на переважно пролетарське походження вболівальників «Мілану» і одночасно на низький рівень їх освіти. В свою чергу, вболівальники «Мілану» називали прихильників «Інтера» прізвиськом bauscia(«хвалько», «фанфарон»).

 В останнє десятиріччя ХХ століття демографічна картина змінилася, дербі втратило своє соціальне забарвлення, особливо після того, як власник «Мілану» став консервативний медіа-магнат і політик, прем’єр міністр Італії – Сільвіо Берлусконі, лідер правоцентристської партії «Вперед, Італія», а «Інтер» отримав нафтопромисловця Массімо Моратті, відомий своїми лівими поглядами. Втім, до сих пір серед вболівальників «Мілану» переважають представники лівої частини політичного спектра, тоді як серед фанатів «Інтера» більше всього консерваторів і прихильників правих поглядів.

Історичне рівняння

  2464486777_13cdd1e5bc.jpgПершим міланським дербі був товариський матч, який відбувся 18 жовтня 1908 року у швейцарському містечку Кьяссо. Наступне виїзне дербі було зіграно тільки 29 червня 1969 року, коли команди зустрілись у Нью-Йорку на стадіоні «Янкіс». 14 серпня 2009-го «Мілан» і «Інтер» зіграли ще один матч у США, в межах товариського турніру в Бостоні. Решта зустрічей між міланськими командами незмінно проходили на стадіоні «Сан-Сіро».

 Спочатку більш досвідчений «Мілан» мав перевагу над «Інтером», але коли у 1930-х роках у «Інтері» зібралась міцна команда, за яку грали Армандо Кастелацці, Аттіліо Демарія і знаменитий Джузеппе Меацца, положення початку змінюється. На початку 1960-х років «Інтер» практично зрівнявся з «Міланом» і почав запекло конкурувати з ним за національні та європейські титули. На протязі 1960-х, 1970-х і на початку 1980-х перевагу як в особистому, так і в цілому в національних та міжнародних змаганнях уже мав «Інтер»; наприклад, він тричі виграв Міжконтинентальний кубок, найвищу нагороду у світовому футболі. Ситуація знову змінилася в кінці 1980-х, коли власником «Мілану» став Сільвіо Берлусконі. Червоно-чорні значно посилились і почали добиватись неабияких успіхів як у Серії А, так і на європейському рівні, відтіснивши «Інтер» на другий план.

 16 milan_INTER.jpgВ останні роки, багато в чому через скандалу з договірними поєдинками, після якого «Ювентус» і «Мілан» отримали серйозні покарання, на перші ролі в Італії знову вийшов «Інтер», який наздогнав у 2009 році сусідів по кількості «скудетто».

 Перехопили «чорно-сині» і в Derbydella Madonnina. Якщо з січня 2001-го по квітень 2005-го «Інтер» отримав лише одну перемогу при чотирьох нічиїх і дев’яти поразок (10 матчів Серії А і 4 – Ліги чемпіонів), то в останні роки ситуація різко змінилася. В трьох із п’яти сезонах команди строго одержували по одній перемозі, а в двох випадках «Інтеру» діставався весь куш: у сезонах 2006/2007 i 2009/2010 чорно-сині вигравали обидва дербі. В результаті теперішній реєстр офіційних матчів дає картину майже повної рівності.

Голландці та німці

 Другий період суперництва між міланськими клубами прийшовся на кінець 1980-х – початок 1990-х років, коли за «Мілан» грало знамените голландське тріо: Марко ван Бастен, Франк Райкаард, Руд Гуліт, а кольори «Інтера» захищала трійка німців: Андреас Бреме, Юрген Клінсманн, Лотар Маттеус. У цей період вдача частіше була на стороні представників Голландії. Збірна, за яку виступала міланська трійця, стала чемпіоном Європи у 1998-у. У тому ж році «Мілан» виграв «скудетто». А в наступних сезонах два рази поспіль (у 1989 і 1990) «Мілан» виграв Кубок чемпіонів, хоча перемогою в Серії А у 1989 році він поступився «Інтеру».

 Frank_Rijkaard_left_a_second_before_spitting_at_Rudi_Voller.jpgАпофеозом міланського суперництва тієї епохи можна вважати ситуацію на чемпіонаті світу 19990 року, який проходив саме в Італії. Обидві трійці зірок приймали участь у мундіалі у складі своїх національних команд, які вважалися фаворитами. Матч 1/8 фіналу ФРН - Нідерланди проходив 24 червня саме на стадіоні «Сан-Сіро», і вболівальники обох клубів дивилися на нього як на продовження протистояння між «Міланом» та «Інтером». Напружений та нервовий бій, під час якого Франк Райкаард був вилучений з поля за плювок у нападника німців Руді Феллера, закінчився поразкою голландців із рахунком 1:2; два німецьких голи, забитих Клінсманном і Бреме, вболівальники «Інтера» сприйняли як моральну перемогу свого клубу.

 Втім, після цього чемпіонату гегемонія «Мілана» продовжилася як в Італії, так і на європейській арені. Яскрава команда, яка перейшла з рук Арігго Сакі у клішні Фабіо Капелло, потускніла, зате стала на якийсь час просто непереможною. В сезоні 93/94 «Мілан» не одержав ні однієї крупної перемоги у чемпіонаті. Але й ні одного серйозного конкурента в боротьбі за титул на своєму шляху не виявив. А після цього завоював свій п’ятий Кубок чемпіонів, прагматично і холоднокровно вбивши в фіналі романтичну «Барселону» з рахунок 4:0. Взагалі, під керівництвом Капелло «Мілан» три сезони поспіль доходив до вирішальної стадії в Лізі чемпіонів. У 93-у році поступившись «Олімпіку» із Марселя. У 95-у – «Аяксу». Обидва рази по 0:1. Але це вже інша історія…

Апофеоз червоно-чорної гегемонії

  Inter_-_Milan_0_-_6.jpgНа початку ХХІ століття двічі на протязі трьох сезонів міланські клуби зустрічалися в плей-офф Ліги чемпіонів. На весні 2003-го «Мілан» пройшов сусідів у півфіналі за рахунок «умовно домашнього голу» (0:0 і 1:1) і став після цього переможцем турніру. Через два роки жереб знову звів дві міланські команди у чвертьфіналі найпрестижнішого турніру Європи. Перша зустріч, у якій номінальним господарем поля був «Мілан» завершилася перемогою господарів – 2:0 (м’ячи забили Яп Стам і Андрій Шевченко). Матч відповідь, що відбувся 12 квітня 2005 року, придбав сумну відомість. Перший тайм закінчився при рахунку 1:0 на користь червоно-чорних (гол знову на рахунку Шевченко). У другому таймі, після того як арбітр Маркус Мерк не зарахував гол у ворота «Мілана» Естебаном Камбьяссо, на основі 6a00e54ef2975b88330120a533d038970b-500wiнеочевидного порушення правил проти воротаря міланців Діди, а після цього вилучив з поля за суперечку, вболівальники «Інтера», розсерджені рішенням судді, почали кидати на поле піротехніку, пляшки й інші предмети, запускати сигнальні ракети. Одна із ракет влучила у праве плече Діди. Мерк зупинив гру, після півгодинної перерви, під час якого були викликані пожежники, щоб прибрати з поля палаючі петарди, матч був відновлений. Діду, який отримав кровотечу і опік першого ступеня і не міг продовжити гру, у воротах «Мілана» замінив Аббьяті.  Однак, уже через півгодини на поле знов полетіли пляшки та петарди, арбітр достроково завершив матч.

 Рішенням УЄФА у цьому матчі було присудження «Інтеру» технічної поразки із рахунком 0:3. Також клуб був оштрафований на 200 000 євро (найбільший штраф в історії УЄФА), і свій перший домашній матч у рамках Ліги чемпіонів зіграв при пустих трибунах.

Реванш «нерадзуррі»

 _41027025_seedorf.jpgВболівальники «Інтера» дочекалися історичного повороту в 2006 році, коли в результаті скандалу з договірними матчами чемпіонський титул був відібраний у «Ювентуса» і переданий «Інтеру». У 2007 році «Інтер» отримав «скудетто» уже за рахунок власної відмінної гри, видав безпрецедентну серію із 17 перемог (заради справедливості відмітимо, що «Ювентус» у тому сезоні грав у Серії Б, а «Мілан» почав чемпіонат, маючи мінус 8 очок). Перше міланське дербі того сезону, що було зіграно 28 жовтня 2006 року, преса назвали одним із най видовищніших в історії. Після першого тайму «Інтер» був попереду із рахунком – 3:0 завдяки голам Креспо, Станковіча і Ібрагімовича. На початку другого тайму «Мілан» скоротив відставання після удару Кларенса Зейдорфа, на що «Інтер» голом Матерацці на 68-й хвилині. Однак одразу ж після цього Матерацці отримав другу жовту картку за занадто бурну радість. Отримавши числову перевагу, «Мілан» штурмував ворота «Інтера» до самого фінального свистка і зумів забити два м’ячі на 76-й (Джилардіно) і 90-й (Кака). Однак, на те щоб відігратися у «россонері» не вистачило часу.

  У двох наступних чемпіонатах команди обмінювалися перемогами, але умовна нічия в дербі все таки була на користь «Інтера» Але ж саме він виграв «скудетто». А в сезоні 2009/10 чорно-синіперемогли обидва рази – 4:0 та 2:0, після чого деякі тиффозі «Інтера» заявили: ганьбу 2001-го змито. Так, тоді «Інтер» потерпів від «Мілан» най ганебнішу поразку не тільки в історії дербі, але й в загалі в історії своїх виступів у Серії А. Однак в другому дербі того сезону була нічия, і «Інтеру» вдалося набрати хоча б одне очко. А «Мілану» на 0:6 (нехай і в двох зустрічах) відповісти поки що нічим. «Россонері», звичайно знайдуть як і коли, але ж історія великого клубу продовжується.

 



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 6

Рекомендовал эту запись

За актуальность!

Стёб такой стёб...статью написал к матчу первого круга Серии А, однако не было возможности ее опубликовать, сейчас возможность появилась , поэтому и вот такие пироги.
Рекомендовал эту запись

Да уж, читающий народ сейчас на ФХБ остался... Тупо игнор статьи, на которую надо потратить больше полутора минут чтения... Спс за Милан)

Огромное спасибо :))

З.Ы. Ну что ж поделаешь)


 



Toast To Freedom



Календар
Июль
ПнВтСрЧтПтСбВск
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
ОБОЗ.ua