W nauce nie ma skroty

Japonska sztuka ludowa


WSB
Настроение: Чудове
Музыка: Falulah - Give us a little love

НяшнеДинамо

Безстрашні кавказці.

 О першій годині ночі з 13 на 14 травня 1981 року завершилась телевізійна трансляція футбольного матчу із Дюссельдорфу, чи не всі жителі Тбілісі – і старі, і молоді – залишили свої домівки і, немов по команді, рушили в напрямку стадіону імені Леніна. Люди несли з собою м'ясо, хліб, зелень, вино, сир. Директор арени встиг вчасно дістатися до місця і відкрити ворота. В цю ніч було накрито найбільший грузинський стіл – прямо на футбольному газоні. Вболівальники тбіліського «Динамо» святкували перемогу своєї команди в фіналі Кубку володарів кубків.

Перша ластівка


Назва клубу "Динамо" Тбілісі Прізвисько Безстрашні Заснований 1926 Стадіон Стадіон ім. Бориса Пайчадзе

Футбольна команда при Тифліській раді суспільства «Динамо» з’явилася восени 1925 року. На перших порах до її складу входило немало приїжджих гравців, але уже у 1927-у була створена спільнота «Норчі динамоелі» («Юний динамівець») – спортшкола, яка в наслідку підготувала багатьох класних футболістів. Втім, з тих пір, як «Динамо» стало лідируючою командою республіки, кадри у неї стікались зі всієї Грузії. Першим зареєстрованим матчем «Динамо» вважається зустріч з бакинськими одноклубниками 26 січня 1926 року – 0:1. Через три дні після поразки від більш досвідчених бакинців тбіліські футболісти зіграла з іншою азербайджанською командою – «Прогресом» - і легко перемогли 3:0. Однак ще довго клубні команди у СРСР проводили лише товариські поєдинки. До середини 30-х років чемпіонат країни розігрувався між командами міст та республік. Ці фактично збірні здійснювали й зарубіжні поїздки – так, тбіліські динамівці приймали участь у двох (1926 і 1935) турне по Скандинавії у складі команди Закавказзя. У 1931-у збірна Закавказзя вийшла до фіналу першості країни, а у 1932 і 1935 роках у першості СРСР виступала уже збірна Тіфліса. 

 
До 1936 року єдиними офіційними змаганнями, в яких приймало участь тифліське «Динамо», були чемпіонати міста. А в першому клубному чемпіонаті СРСР тбілісці були включені до групи «Б», хоча до того часу уже багато хто випробував н собі їх силу і ознайомились з технічною майстерністю (одна із найкращих команд країни – московське «Динамо» - було обіграно з рахунком 9:5). Втім, непорозуміння було швидко виправлено. Перемігши у весінній першості п’ять матчів із шести, тбілісці стали першими і завоювали путівку до групи найсильніших.

 

Сенс радянського футболу

 Там їм було саме місце. Почали тбілісці із нічиєї проти київського «Динамо» (свій останній матч у чемпіонатах СРСР -  восени 1989 року – вони провели також проти киян і завершили його з тим самим рахунком – 2:2), а 25 вересня 1936 року здобули першу перемогу над майбутнім чемпіоном «Спартаком». Єдиний м’яч збив Михайло Бердзенішвіллі. Тбілісці тут же опинились серед числа претендентів на чемпіонство, однак неочікувана поразка від ленінградської «Червоної Зірки» (2:3) позбавило їх золота – від «Спартака» тбілісці відстали лише на очко, динамівцям Москви поступилися по різниці м’ячів. Аналогічна ситуація трапилась і в розіграші першого Кубку СРСР: розправившись із фаворитом - «Спартаком», у вирішальному поєдинку грузинські футболісти поступились «Локомотиву» 0:2. А їхнє чвертьфінальне протистояння з червоно-білими увійшло до історії турніру як найбільше захоплююче. У першому матчі спартаківці вели 3:1, тбілісці відігрались, а овертайму не було призначено через темноту. В повторній зустрічі уже «Спартак» відіграв два м’ячі, однак під час додаткової півгодини тбілісці були нестримні. 15 м’ячів забили команди у цих двох поєдинках. 


 Ще декілька разів у кінці 30-х років тбілісці зупинилися за крок до титулу. Їх називали «некоронованими чемпіонами», а видатний футбольний журналіст і письменник Лев Філатов, згадуючи ту команду, відмічав, що вона «принесла в гру чарівність ковзних, неочевидних рішень, м’якої перепасовки,  витонченого обману». Серед інших Філатов – і далеко не він один – виділяв Бориса Пейчадзе, першого «блукаючого» форварда в епоху класичного «дубль-ве». Покоління змінювались поколіннями. Вслід за Пейчадзе, Шавгулідзе, М. Бердзеншвіллі, Джеджелавой, Бережним, Панюковим кольори тбіліського «Динамо» захищали не менш вправні гравці: Марганія, Дзяпшипа, Антадзе,  Елошвілі, Чкуаселі. І, звичайно, Автанділ Гогоберідзе, який за 17 сезонів забив 127 м’ячів у чемпіонатах СРСР (рекорд клубу). «Ренесанс» кінця 50-х років був пов'язаний з тренером і селекціонером Андро Жорданія, іменем якого тепер названа клубна база у Дігомі. По розповідям ветеранів грузинського футболу, одного разу представники клубу, приїхавши до Москви на деякий час на якесь дисциплінарний розгляд, побоювалися серйозного покарання для команди, але ще перед засіданням один із керівників федерації футболу Андрій Старостін їх заспокоїв: «Нічого вам не зроблять. Тому що весь сенс радянського футболу полягає в боротьбі тбіліського «Динамо» з московськими клубами». І це дійсно було так – аж до перетворення ще в одну серйозну силу «Динамо» київського.

 

 Перший чемпіонський титул тбілісці завоювали у 1964 році. Командую керував тодішній переможець Олімпіади-56 і першого Кубку Європи Гавриїл Качалкін. Після безпрограшної серії із 15 матчів вона пройшла до фінішу двоколового турніру врівень із московським «Торпедо». Вперше в історії чемпіонатів СРСР для виявлення найсильнішого було призначено додатковий матч, який закінчився перемогою динамівців 4:1. Тоді і з’явився анекдот про те, що в країні існує два відомих Слави: «слава КПРС» і Слава Метревелі, поруч з яким у тбіліській атаці блищали Михайло Месхі-старший, Ілля Датунашвілі і Володимир (Сьома) Баркая. Мсті, як і Гіві Чохелі, носив титул чемпіона Європи.

 

 Тижневик «Франс футбол» писав про ту команду: «У Динамо грають видатні футболісти. Їх техніка і ігровий інтелект дозволяють нам називати їх найкращими н континенті виразниками південно американських футбольних традицій. Якби ця команда грала в Кубку європейських чемпіонів, вона поклала б кінець «іспансько-італійській» гегемонії».

 

Піднятий автобус

 Однак дебют тбілісців у єврокубках відбувся дещо пізніше. І не був настільки тріумфальним, як передбачали французькі журналісти. В сезоні-1972/1973 динамівці поступилися в 1/32 фіналу Кубка УЄФА голландському «Твенте», роком пізніше до третього раунду цього турніру, де поступилися англійському «Тоттенхему». Втім, коли справа дійшла до зустрічі із італійцями, з’ясувалося, що французи були в дечому праві. Восени 1977-го динамівці переграли по сумі двох матчів міланський «Інтер» - 1:0 (в гостях), 0:0, а через рік розправились із «Наполі». Це зробило покоління гравців, яким судилося залишити найпомітніший слід в історії клубу. Закінчили виступи Дзодзуашвілі, Хурцілава (капітан збірної СРСР), брати Нодія, однак оновлена команда Нодара Ахалкаци виявилась ще більш сильною. Вона сповідувала споконвічно грузинський атакуючий стиль (а чи могло бути інакше, якщо в ній грали такі майстри атаки, як Кіпіані, Гуцаєв, Шенгелія?), але була не по-грузинські збалансованою і захищеною від перепадів настрою. Тбілісці уже не від випадку до випадку, а регулярно добивались високих результатів. За шість років вони стали чемпіонами, віце-чемпіонами, тричі – бронзовими призерами, двічі брали Кубок. Давид Кіпіані, Рамаз Шенгелія (двічі) і капітан Олександр Чівадзе визнавалися найкращими футболістами СРСР. Дебютуючи у Кубку європейських чемпіонів (сезон-79/80), тбілісці правились із непереможним тоді в Європі «Ліверпулем», обігравши його у себе вдома 3:0! По легенді, автобус з гравцями команди вболівальники винесли зі стадіону на руках. А в наступному сезоні «Динамо» друге із радянських клубів стало володарем європейського трофею. По дорозі до фіналу Кубку володарів кубків тбілісці переграли таких суперників, як «Вест Хем» і «Феєнорд», а в вирішальному матчі в Дюссельдорфі здобули вольову перемогу над «Карл Цейсом» із Єни – 2:1.

     

 Восени 1982-го динамівці дійшли до півфіналу Кубку кубків, але зовсім скоро настав захід сонця і для цієї команди. Після відходу із великого футболу Кіпіані та Володимира Гуцаєва, також трагічної загибелі Віталія Дараселія, забивного вирішальний м’яч у дюссельдорфському фіналі, з її гри зник звичний шарм, крива результатів пішла до низу. Якщо до 1983-го року тбіліське «Динамо» єдине з учасників чемпіонатів СРСР не опускалося нижче 9 місця, то у 80-і роки не раз опинялась н межі вильоту з вищої ліги. Місце в еліті вдалося відстояти, але через декілька років тбілісці самі від нього відмовились.

 

Від «Динамо» до «Іберії» і назад

 Звичайно ж це не було рішення футболістів або ж тренерів. Вихід грузинських команд із радянського чемпіонату був немало важливою політичного плану відділення республіку від СРСР. 30 березня 1990 року в присутності 90 тисяч глядачів буз зіграний перший поєдинок «незалежного» чемпіонату. «Іберія» (перейменовано «Динамо») приймала потійський «Колхеті-1913» і сенсаційно програла 0:1. Історичний гол, з якого почалась хроніка чемпіонатів Грузії, забив у свої ворота забив олімпійський чемпіон 1988 року Геле Кеташвілі.

 Але куди більш печальними були наслідки «автоголу», забитим політиками. Рівень нового чемпіонату виявився катастрофічно низьким, і навіть команди, що грали у минулі роки у вищій та першій лігах – із Кутаїсі, Ланчхути, Батумі – були не в змозі скласти конкуренцію «Іберію», яка через 2 роки зуміла повернути собі своє славне ім’я. «Динамо» виграло 10 поспіль чемпіонатів і шість раз у 90-і ставала володарем Кубку Грузії, щоправда це, аж ніяк не свідчило ріст команди. Єдиним порятунком могла стати участь у євро турнірах. Однак спочатку довелося чекати, поки Грузія вступить до ФІФА і УЄФА, а коли, нарешті, це трапилось і тбілісці повернулись н континентальну арену, якийсь чоловік, який не мав прямого відношення до клубу, перед грою із ірландським «Лінфілдом» намагався всучити хабар у розмір 5 тисяч доларів турецькому арбітру. «Динамо» було дискваліфіковано на два сезони, потім термін покарання скоротили до одного. Перші Кубки чемпіонів  Співдружності начебто також давали шанс зіграти хоча б з відносно сильними суперниками, але й тут грузинський чемпіон отримав чутливі ляпаси від ферганського «Нєфтчі» або ризького «Сконто». Єдиний раз тбілісці виграли цей турнір, коли його престиж уже відчутно впав. 


  

 У третьому тисячолітті динамівцям стало важко утримувати лідерські позиції навіть у національному чемпіонаті. За десять років вони всього тричі вигравали чемпіонат країни, про успіхи у єврокубках уже й мов не йде. Навіть у найбільш важкі часи, коли у Тбілісі не було світла та гарячої води, в «Динамо» продовжували з’являтися талановиті гравці (такі, як брати Арвеладзе, Кінкладзе, Каладзе, Кобіашвілі, Кавелашвілі), однак усі вони швидко опинились за кордоном. І ця тенденція збережеться, до поки в тяжкому стані буде перебувати економіка країни. Тобто ще досить довго.  



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Откуда приходят на эту запись за последний месяц   1 день 10 дней 30 дней

Нет данных

Показать смайлы
 

Комментариев: 15

Рекомендовал эту запись

Цікаво, мені подобається

Дякую :)
Рекомендовал эту запись

читал на айспорте. гудово

Благодарю, Игорь.
каукас
Рекомендував цей запис

Интересно

Спасибо :)
Рекомендовал эту запись
Спасибо, дружище
Рекомендовал эту запись

грузин без гостя не грузин (с)

Спасибо, Ваня )
Рекомендовал эту запись
Спасибо :)
Рекомендовал эту запись
Сэнкс :)

 



Toast To Freedom



Календар
Июль
ПнВтСрЧтПтСбВск
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
ОБОЗ.ua