Слово 07.08.2011 в 23:14


Смугаста доля "зіркових" янкі, (МП-3)


Футбол за явною перевагою став найпопулярнішою грою ХХ століття, і лише декілька територій залишились не залученими у футбольну лихоманку. Найобширніша з них – Сполучені Штати Америки, самодостатнє населення яких завжди явно і недвозначно воліло європейському соккеру американський футбол – гру, схожу скоріше з регбі. Втім, до кінця сторіччя, американці, усвідомивши свою ущербність бодай у якійсь сфері, ринулись наздоганяти планету – і в багатьом досягли успіху.

USA.jpg

Збірна невидимка

Цікаво, що саме збірна США була учасником першого міжнародного футбольного матчу, зіграного за межами Великобританії. Зустріч США – Канада, хоч і незареєстрована ФІФА, тим не менше, мала місце 28 листопада 1885 року в Ньюарці, штат Нью-Джерсі. І завершилась перемогою канадців 1:0. Майже рік по цьому американці взяли реванш – 3:2, після чого життєдіяльність збірної припинилась без малого на два десятиріччя. І взагалі, на відміну від багатьох країн, де соккер отримав бурний розвиток в кінці ХІХ – початку ХХ століть, Америка цією грою сильно не зацікавилась.

x_5306d0cc.jpgВ той же час на третіх Олімпійських іграх в Сент-Луїсі ухитрились завоювати аж два комплекти нагород. Футболісти зі Старого Світу за океан не поїхали, і в футбольному турнірі брало участь лише три команди (назвати їх збірними язик не повертається), серед яких дві представляли США, а точніше - місто-організатор: Коледж християнських братів і «Сент-Роуз Періш». Обидві вони поступились канадському аматорському клубу «Голт», а між собою зіграли у нічию 0:0. Той же результат принесло і перегравання, і лише у третьому матчі християнські брати перемогли 2:0. Призів, до речі, на тому турнірі не вручали, однак пізніше Міжнародний олімпійський комітет признав його легітимність і записав в актив Сполучених Штатів одразу дві медалі – срібло і бронзу.

В наступний раз команда під американським прапором зібралась тільки у 1916 році і відправилась у турне по Скандинавії. 20 серпня в Стокгольмі вона обіграла шведів 3:2 (цей матч прийнято вважати першою офіційного грою США – в Сент-Луїсі все таки змагались клуби), а потім в Осло зіграла в нічию і Норвегією 1:1. Після чого наступило затишшя ще на вісім років. Довгий час національна команда збиралась в основному лише з нагоди великих турнірів, і то далеко не кожен раз. Були, що правда, традиційні товариські матчі з Канадою. У 1925 році у двох матчах із «кленовими листами» (0:1, 6:1) один із найзнаменитіших форвардів свого часу Арчі Старк, включений пізніше до Національної зали футбольної слави, забив п’ять м’ячів. Однак це були його єдині виступи за збірну, він навіть відхилив запрошення поїхати в її складі н перший чемпіонат світу. Його приклад як не можна краще характеризує відношення до збірної гравців американської ліги соккеру (ASL), що знаходилась в опозиції ФІФА і не  дотримувалася її законів.

x_d73f41a7.jpg

Зліва направо: Боб Міллер (тренер), Джиммі Галахер, Олександр Вуд, Джиммі Дуглас, Джордж Мархауз, Ральф Трейсі,  Енді Олд, Джек Колл (помічник тренера).

Зліва направо: Джим Браун, Білі Гонсалвес, Берт Пейтноуд, Том Флорі, Барт Макгі.

На Олімпіаді-1924 в Парижі американці почали із перемоги над Естонією (1:0), а у другому колі поступились майбутньому чемпіону Уругваю 0:3. На наступних Іграх одне із найбільш крупних поразок в своїй історії – 2:11 від Аргентини. А в 1930 році на першому чемпіонаті світу добились найкращого результату в історії збірної США. В команді було декілька натуралізованих британських професіоналів, які допомогли впевнено розібратись у груповому турнірі із Бельгією та Парагваєм. Обидва матчі закінчились з рахунком 3:0, після чого «зірково-смугасті» поступились у півфіналі все тим же аргентинцям 1:6. Матч за третє місце тоді не проводився, і, таким чином, збірна США розділила його з Югославією. Наставником команди був Роберт Міллер, капітаном – Том Флорі, а найкращим американським бомбардиром став з чотирма м’ячами Берд Петноут, автор першого хет-трика на чемпіонатах світу. Він провів за збірну лише чотири матчі (6 голів), однак 80 років ні один американець не забивав більше нього на світових форумах. Тільки у 2010 році в ПАР національний рекорд пав: Лендон Донован довів свій особистий рахунок на мундіалі до п’яти голів.

Для того щоб потрапити на чемпіонат світу-1934 року, збірній США довелося зіграти відбірний матч із мексиканцями. Це була перша в історії зустріч принципових в майбутньому суперників-сусідів. Вона відбулася в Римі за три дні до старту фінального турніру, і американці вийшли у ній переможцями – 4:2. Унікальне досягнення належить Альду «Баффу» Донеллі: він відмітився чотири рази у дебютному матчі за збірну. Забив він через три доби і в ворота італійців, але для партнерів його гол став слабкою розрадою. Американці, у складі яких із бронзового складу Монтевідео залишилось лише три чоловіки, були розгромлені майбутніми чемпіонами світу (1:7) і поїхали додому.

На межі зникнення

Через два роки, на Олімпіаді у Берліні, збірна США знову в першому раунді натрапила на «скуадру адзурру » і знову програла, уже більш достойно – 0:1. А на чемпіонат світу-38 янкі не поїхали. В той час пульс футбольного життя країни ледве бився. С 1934 по 1937 рік збірна програла вісім матчів поспіль, а потім 10 років не збиралась зовсім. В Європі тривала Друга світова війна, а в Америці цей вид спорту був досі нікому нецікавим.

Післявоєнна статистика була також гнітючою. Програшна серія пролилась до 13 матчів. Серйозні команди американців просто громили: Мексика і Північна Ірландія – по 5:0, Італія – 9:0 (на Олімпіаді в Лондоні), Норвегія – 11:0 (найбільша поразка). І навіть кубинці у матчі Північно-Американського кубку впевнено розправились з сусідньою супердержавою – 5:2.

Диво на траві

Тим дивніше був результат матчу США – Англія, зіграного на чемпіонаті світу-1950 року. Це зараз увесь світ знає, що збірна Англії здатна успішно виступити на великому турнірі в тому і тільки в тому випадку, якщо він проводиться у неї вдома. А тоді британці вперше приїхали на світовий форум з метою навчити «справжньому» футболу суперників, котрим вони вселяли надзвичайний пієтет. Незважаючи на те, що відношення англійців до усіх континентів разом узятих було досить зарозумілим, вони усвідомлювали, що опір буде серйозним. Як писала одна англійська газета «тільки ескімоси не вміють грати в футбол». Ескімоси окремою командою на чемпіонат світу не приїхали, а ось збірна США 29 червня в Белу-Орізонті, не дивлячись на своє «невміння», перемогла родоначальників гри 1:0. Єдиний гол наприкінці першого тайму забив уродженець Гаїті Джо Гетьєнс, скориставшись помилкою захисника Альфа Рамсея, тоді ще не сера.

x_812741cd.jpg

Джо Гаєтнеса носять на руках після історичної перемоги над англійцями.

За американською традицією, цю перемогу моментально охрестили «Дивом на траві» (Miracleongrass), так само як 30 років потому назвали «Дивом на льоду» перемогу американської хокейної олімпійської команди над збірною СРСР. Два інших матчі в групі збірна США, щоправда: 1:3 – Іспанії, і 2:5 – Чилі. Мало того, наступної участі у чемпіонатах світу американцям довелося чекати не багато, не мало 40 років.

Собі на умі

x_6c2bd47e.jpgЗа ці роки футбол (європейський) прийшов у країні в занепад. Національна команда обігравала лише таких аутсайдерів, якою вважалась сама. Єдиним успіхом було третє місце на Панамериканських іграх-1959. В кваліфікаційних турнірах чемпіонатів світу американці регулярно програвали Мексиці та Канаді, а в олімпійських відборах поступалися Сурінаму, Бермудським островам і Гаїті. Поїхавши-таки на літні Ігри-1972, команда США завершила свої три матчі – з Марокко, Малайзією, ФРН – з загальним рахунком 0:10. Участі у московській Олімпіаді-80 завадив бойкот, а вдома у 1984-у янкі не вийшли з групи – хоча збірна ціле направлено готувалась до цього виступу. У 1983 році вона у порядку експерименту була заявлена у чемпіонат Північноамериканської ліги соккеру (NASL), де закінчували кар’єру деякі зірки світового футболу, - і благополучно зайняла там останнє місце. Той же результат – невихід із групи – чекав американських олімпійців у 1988-у в Сеулі. Однак у 90-і роки американці наочно продемонстрували, що якщо вони беруться за яке-небудь діло всерйоз, то швидко добиваються бурного прогресу. Підйом почався із заявки на проведення чемпіонату світу-1994. В відомій степені це був збіг обставин: виявилось, що головний конкурент – Бразилія – в відношенні розвитку футбольної інфраструктури на півсторіччя відстали від життя. Від американців також потрібні були мільярдні вкладення – зокрема на те, щоб пристосувати арени американського футболу для гри в соккер. Тоді в країні навіть не було професіональної ліги. Але в можливостях Сполучених Штатів ФІФА як раз не сумнівалась, бажаючи, крім усього іншого, освоїти величезний не охвачений футбольний ринок. І з цим завданням вони цілком впорались.

Раз захтіли, то змогли

x_dd3a17f7.jpgВ результаті, вперше виступаючи у ролі господині чемпіонату світу, збірна США аж ніяк не зганьбилася. В групі вони зіграли у нічию зі Швейцарами (1:1 – перший в історії чемпіонатів світу матч під дахом), здобула перемогу над Колумбією (2:1), і потерпіла поразку від Румунії (0:1). Після чого з цим же рахунком поступилась у 1/8 фіналу бразильцям, котрі на цьому чемпіонаті світу не програли взагалі нікому. Але, головне, одразу ж про цілу групу футболістів заговорили як про футболістів світового класу, чого раніше ніколи не траплялось. У себе на батьківщин харизматичними фігурами стали Алексі Лалас, Тоні Меола, Таб Рамос, Ерік Ванальда, рекордсмен по кількості зіграних матчів за збірну (164).

ФІФА не прогадала, віддавши чемпіонат світу Америці, але й в самих штатах популярність футболу різко пішла вгору. У 1996 році була утворена нова професіональна ліга (MLS). Жіноча збірна стала двократним чемпіоном світу і трикратним олімпійським чемпіоном. В країні була розроблена стратегія розвитку футболу під кодовою назвою «План двадцять-десять». По задуму автора програми, до 2010 року чоловіча національна збірна мала – ні, не виграти чемпіонат світу, але стати конкурентоспроможною в боротьбі за найвищі місця на головному світовому турнірі.

По плану

Після чемпіонату світу-98, де американці знову програли усі три матчі, в тому числі Ірану, збірну прийняв Брюс Арена, найуспішніший тренер в історії американського студентського футболу, переможець двох перших чемпіонатів МЛС із «Ді-Сі Юнайтед». Свою частину програму виконав – при ньому американці ще двічі вигравали Золотий Кубок КОНКАКАФ, зайняли третє місце на Кубку конфедерацій-99, нарешті, на чемпіонаті світу-2002 – вперше за 80 років – потрапили у вісімку найсильніших (перемоги над Португалією і Мексикою, нічия з Південною Кореєю, поразки від Польщі та Німеччини). Він здобув зі збірною найбільшу кількість перемог, з ним вона провела найтривалішу суху серію і до квітня 2006 року опинилась на четвертому місці в рейтингу ФІФА.

x_d9f23d01.jpg

Представники клубів першого розіграшу MLS.

Однак піднятися ще вище у світовій ієрархії футболу збірній США не вдалось. У червні того ж року на чемпіонаті світу в Німеччині вона героїчно відстояла нічию у матчі з італійцями (1:1), граючи більше тайму у меншості, але програла Чехії та Гані. Арена поступився своїм постом Бобу Бредлі, який через чотири роки в ПАР також програв Гані, однак уже на стадії 1/8 фіналу. Втім, якщо взяти до уваги те, що за підсумками чемпіонату світу збірна США опинилась вище за Францію з Італією і вибула на одній стадії із Англією та Португалією, можна казати, що «зірково-смугасті» цілком досягли команди світової еліти. А, скоріше всього, американська команда була здатна і на більше – але ж Гані вона поступилась в овертайму через безглузді помилки захисників, а зі рік до мундіалі на Кубку конфедерацій обіграла чемпіонів Європи і майбутніх чемпіонів світу іспанців (2:0) і ледь не зробила теж саме із бразильцями у фіналі. Однак перевагу у два м’ячі не втримала, і трофей відправився до Південної Америки.

x_9e6c3e20.jpg

Події переможного матчу Сполучених Штатів над майбутніми чеміонами світу.

Нещодавно стало відомо, що керівництво збірної Сполучених Штатів звільнили з поста головного тренера Боба Бредлі. Подібному рішенню послугував невдалий виступ «зірково-смугастих» на домашньому Золотому Кубку КОНКАКАФ. На заміну американцю прийшов славнозвісний екс-гравець і тренер національної збірної Німеччини Юрген Клінсманн. В середу німець дебютує у якості головного тренера американців в товариському матчі проти принципових суперників, сусідів з Мексики.

За два десятки років збірна США зі світового аутсайдера перетворилась у значну футбольну силу, що і було ціллю зазначеною у «Плані-2010». І якщо є ще сенс американським футболістам на когось рівнятися, то хіба що на свою ж жіночу збірну.



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 101 Стр.  1  2 
Алекси Лалас
он в роли комментатора божила просто. такой былинный тролль:)
Чудовий футболіст та не менш чудовий коментатор. Про талант музиканта годі й казати, усе є у цієї неперевершеної людини.
на жаль тільки читав про нього)
Чудовий футболіст та не менш чудовий коментатор. Про талант музиканта годі й казати, усе є у цієї неперевершеної людини.
Рекомендовал эту запись
Дякую:)
футбол, чуть ли не единственная вещь, которую не замацали своими жирными руками америкосы! и да, сборная США никогда ничего не добьется в этом виде спорта.

Цікавий висер такий, навіть мені сподобався.

Дозволь запитати, з чим пов'язана така ненависть до "зірково-смугастих"?

Комунист
видать, за то, за что и ко всем америкосам
Уже немалого добилась.
правильно. и ваще они скоро сдохнут от кризиса
хи-хи да ха-ха, но первыми чемпионками мира в женском футболе в 91-м стали именно штатницы:) хотя это то еще зрелище.
да кого он интересует этот женский футбол)
Понрвилось, это и нужно блогам. С почином!
Благодарен:)
классная сборная, очень понравилась на ЧМ
Рекомендовал эту запись
Дякую:)
Хорошая сборная, хороший материал...
Благодарю:)
Жаль не все до конца понял, украинскую мову не секу, но общий смысл ясен
Рекомендував цей запис

Хоть я эту сборную и недолюбливаю)

Спасибо:)
Рекомендовал эту запись

Сознательный участник с основательным материалом, что тут скажешь:)

Благодарю:)
Рекомендовал эту запись

норм

Спасибо.
Рекомендовал эту запись

Фридель - Черундоло, Боканегра, Лалас, Хейдук - Рейна, Демпси, Стюарт - Донован, Макбрайд, Винальда решают ящетаю

Згоден:) Дякую:)
Где Коби ?=)
какой Коби, тут Нэш больше уместен. но он канадец:)
я думаю, Джонс будет в запасе вместе с Келлером, Бальбоа, Муром, Рамосом, Поупом и Мастроенни:)Жаль, Тони Меола не попадает.Заслужил ведь:)
Рекомендовал эту запись
Благодарю:)
Рекомендовал эту запись
Дякую:)
Рекомендовал эту запись
Danke:)
тем, что они ведут себя нагло, как классические жлобы, суют свой нос и куда надо и куда не надо, и еще они единственные, кто еще не понял после 2-й мировой, что воевать не нужно (внутренние разборки не в счет)
а они во вторую мировую толком и не воевали, если сравнить как минимум с русскими. да и вообще всю штатовскую логику зачастую можно вывести фразой "если в кране нет воды", ящетаю.
согласен, сомневаюсь, что у них вообще кто-то знает когда 2-я началась, а историки ихние скажут, что в 1943 ))) это еще цветочки, у меня друг учился в канадском колледже, и на уроке истории, когда проходили 2-ю мировую, преподаватель начал со слов, что КАНАДА выиграла 2-ю мировую))) у них в этой войне погибло 10 000 человек, что является наибольшей катастрофой для канадэков и по сей день.
Рекомендовал эту запись
Дякую:)
Рекомендовал эту запись

Написано здорово, но вот только слово "янки", как мне кажется, не склоняется:))

Таки ти правий:) Дякую)
Рекомендовал эту запись

не знаю, я как-то было настроена болеть против них, но как-то они мне так понравились на ЧМ

Дякую:) У мене знайома також вболівала за них, чимось вони все ж заполонили ваші серця:)
нууу, я болела за Маншафт, но америкосы взяли своей сыгранностью, что ли. толково играли, а не тупо на фарт)
Рекомендовал эту запись

Первым шагом наверное к возраждению США или становлению было попадание на Италию-90 или я ошибаюсь ?

не-а, первым шагом стала дисквалификация Мексики. а потом только Италия-90:)
куда ж без Мексики
Трохи з вами незгоден. Думаю, першим кроком до відродження було підписання угоди із найкращим тренером студентської збірної США з американського футболу Брюсом Ареною, тогочасним ідолом американських фанів. Майже одразу "зірково-смугасті" за його керівництва досягли немалих успіхів. Тож думаю, що період відродження становив останні роки ХХ століття (1998-89 рр).
в цифрах пцтаница...период странный 98-89...Италия была в 90м...Мне кажется,что именно в 90м началсь сборная США вообще как команда .Это было одним из первых шагов к тому,чтобы не облажаться в 94
дружище, мы говорим о тех временах, когда Месси совсем ходил пешком под стол - мундиаль-90. Штаты тогда в группе с Италией, Чехией и Австрией играли. За две последних команды точно не скажу, а вот макароны у них всего-то 1:0 выиграли - пятка Виалли, выход Джаннини один на один и гол.
после свадьбы может и нет, а после декрета?
до чого це?:)
это был ответ Зеленке)
Рекомендовал эту запись
Дякую)

работа в целом получилась на уровне "гораздо выше среднего"и понравилась. просто лично мне (не знаю, как будет другим судьям) ничего особо нового почерпнуть отсюда не вышло.

и да, тема легендарного матча с Англией раскрыта чересчур скромно. а немногочисленные "фанаты до мозга костей" в Штатах этим матчем гордятся куда больше, чем успешным выступлением в Японии и Корее. Но это все так, мелкие недочеты.

оценка 9, одним словом.

Спасибо.
Ваня, какова тема на второй тур?
Вікіпедія стайл :) Не вистачає пристрасті. 9.
Благодарю
объемный исчерпывающий исторический материал. не знаю почему но как-то тяжеловато читалось. оценка 9
понял, спасибо
Файно. Може, стаття суха і перенасичена інфою, але цікава. 9.
Дякую:)
Оценка 8. Хорошая работа, классная тема, но! Но: слишком много цифр и статистических данных, слишком мало творчества и своего мнения. Добротная статья, но получилась неким сухим описанием, поэтому выше 8 поставить не могу.

Стр.  1  2