Геральдика ФК України.

scalon51 27.01.2017 в 17:03

Геральдика ФК України

Збиранням логотипів (емблем) футбольних клубів та команд зацікавився близько 10 років тому. Широку можливість збирання емблем ФК надав Інтернет. До цього можливості були досить обмежені: журнали, книги та деякі інші матеріали.

Спочатку збирав логотипи закордонних клубів. Зібралася велика база, але не досить скомпонована. Так я зібрав емблеми футбольних клубів зі всього світу. Це близько 80000 тисяч логотипів (з одної Німеччини близько 9000, з Польщі – 3500, країн Прибалтики ≈ 2000, Чехії – 300, Австралії – 516, Австрії – 747,   Бразилії ≈ 3000 та багатьох інших країн.

В останні чотири роки розпочав збирати емблеми в основному футбольних клубів та команд України. На даний час зібрав близько 3700 офіційних та неофіційних (старих та незатверджених) логотипів ФК України. Найбільше логотипів ФК Львівської області. Там майже у кожнім селі є футбольна команда, а у команди – свій логотип.

Аналізуючи стан геральдики ФК в Україні, можна зробити деякі висновки (з моєї точки зору).

За радянських часів геральдика українських футбольних команд була досить обмежена. Так в основному логотипи ФК асоціювалися  з логотипами спортивних товариств: Авангард, Водник, Динамо, Спартак, Зеніт, Шахтар, Харчовик, Більшовик, Будівельник, Буревісник, Колгоспник, Торпедо, Трудові Резерви, Металург, Сталь, Старт, СКА, Водник, Газовик, Гарт, Хімік тощо. Потім стали використовувати назви рік та місцевостей: Азовець,  Десна, Дніпро, Дністер, Ворскла, Волинь, Горинь, Іква, Поділля, Полісся, Таврія, Трубіж, Буковина, Карпати, Самара, Чорноморець тощо. Далі використовувалися різні назви близькі до діяльності  підприємства чи установи – Азовсталь, Антрацит, Арсенал,  Артемсіль, Вагонобудівник, Вимпел, Вуглик, ГалВапно,  Гірник, Каменяр,  Комунальник, ЛАЗ,  Лан, Машинобудівник, Медик, Металіст,  Нафтохімік, Нива, Освіта, Поліграфтехніка, Садівник, Стахановець,  Тепловик, Факел, Хлібодар, Хлібороб, Цемент, Цементник, Цукровик та інші.

В роки незалежності України розширився діапазон назв футбольних команд. Команди стали мати більше індивідуальних назв у тому числі назв населених пунктів та володарів команд: Автоленд, АМАКО, Буран, Варіант, Ватра, Верес,  Вікторія, Дружба, Зоря,  Кристал, Ластівка, ЛДАУ, Моноліт,  Надія, Нафтуся, Ніка, Олімп, Олімпік, Олімпія,   Оріон,  Прогрес, ПС Віннер, ПФК Олександрія, Рудь, Рута, Рух, СК Одеса,  Скала,  Случ, Сокіл, Темп,  ФК Башарівка, ФК Бородянка,  ФК Харків, Ходак, Чайка,  Штурм, Юність. Є досить екзотичні назви: Альянс, БілМАЗ, Джуніорс, Діназ, Еколан, Лео-Кераміка, Радар, Скомекс, Спортімпекс, Широкоступ тощо.

Зі збільшенням назв футбольних команд збільшилась  геральдична різноманітність.

Можна виділити два основні напрями створення футбольних емблем в Україні: нові (індивідуальні) та запозичені (фактично чужі) з деякими змінами. Дуже обмежена кількість привласнена без будь-яких змін.

Можна навести приклади футбольних логотипів, що є в Україні:

-        індивідуальні:

  

 

-        запозичені:

  

Можете самі визначити у яких ФК вони запозичені.

Основними формами футбольних емблем є: ромб, овал, коло, щит, комбінований, загострений овал..

Виокремлюються футбольні логотипи також за майстерністю створення: низького рівня (малярські), середнього рівня (прості), хорошого рівня (складні) та високого рівня (майстерні).  Виокремлювати емблеми за майстерністю я можу тільки зі своєї точки зору. Тому можу навести приклади футбольних логотипів, які я виокремив згідно майстерності.

 Малярські:

Прості:

    

Складні:

Майстерні:

Можна через блог провести оцінку емблем вболівальниками та фахівцями у 10-бальній шкалі – від 0 до 10 балів.

Наприклад наступний логотип:

Я виставляю – 4 бали.  А Ви?

 

{ 2 Комментариев }

Динамо (Київ). Виступали за ФК у чемпіонатах ВД (1992-01.07.2016).

scalon51 25.01.2017 в 21:21

 

СКК Демня чемпіон Львівської обл. з футболу 2016 року.

scalon51 25.01.2017 в 17:40

СКК Демня

Львівська обл., Миколаївський р-н,  с. Демня

Рік заснування: 2010

Змагання:  чемпіонат області у прем'єр-лізі, кубок області

Кольори клубу: білий, зелений, голубий

Стадіон: ім. В. Кузіва – 292 місця

Почесний президент: Мудрий Михайло (2010-2016)

Президент: Мудрий Володимир (2010-2016)

Головний тренер: Котовенко Павло (2015-2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) - 2016

Срібний призер чемпіонату області (вищий дивізіон) – 2015

Бронзовий призер чемпіонату області (І ліга) – 2012

Срібний призер чемпіонату району – 2010

Володар кубку області – 2016

 

СКК «Демня»— аматорський футбольний клуб, який представляє у Чемпіонаті Львівщини село Демня Миколаївського району. У чемпіонаті Львівської області команда виступає із 2011 року. Віце-чемпіон області 2015 року та чемпіон області 2016 року.

Фіналіст кубка Львівської області — 2013. Бронзовий призер серед команд першої ліги Львівщини — 2012 рік. Фіналіст турніру пам'яті Ернеста Юста — 2014. Учасник кубка України серед аматорів — 2013 року(1/8 фіналу)

До 2010 року у чемпіонаті Миколаївського району село представляв культурно-спортивний клуб «Скала», який був аутсайдером навіть районної першості.

Та все змінилось 2010 року. І все здебільшого завдяки тому, що покращилося фінансування спортивно-культурного клубу: у Демні запрацювала кролеферма, яка стала головним спонсором, а її керівник Володимир Мудрий — президентом клубу. Культурно-спортивний клуб «Скала», який діяв до 2010 року, був офіційно переоформлений у Спортивно-культурний клуб «Демня». Відтак, демнянський футбол почав прогресувати. Цього ж року СКК «Демня» взяла участь в обласній лізі чемпіонів та здобула срібні нагороди районної першості. В 2011 році команда вирішила спробувати свої сили в чемпіонаті області. Заодно робили капітальну реконструкцію стадіону. Завдяки старанням демнянських ентузіастів та за великої допомоги Володимира Мудрого Демня тепер може похвалитися чи не найкращим стадіоном у районі. Під час капітального ремонту тут встановили пластикові сидіння на 292 особи, відремонтували роздягальні, зробили душові, підвели до них гарячу воду, виростили новий газон та обробляють його за новою технологією.

У дебютному чемпіонаті команда обома складами посіла друге місце у групі й здобула право позмагатися за третє місце в Першій лізі (Д3), та поступилася більш досвідченим суперникам як дорослим складом, так і юнацьким. Але вже в 2012 році команда посіла перше місце в групі «В» Першої ліги (Д2) та у фінальній пульці виборола бронзові медалі серед шести фіналістів. Тим самим отримавши право 2013 року стартувати у Прем'єр-лізі Львівської області.

2011 рік

Команда змагалася у І лізі чемпіонату області (Д3). Показники команди у попередньому етапі такі: гр. Б, місце – 2 (11 команд), матчів – 20, перемог – 13, нічиїх – 2, поразок – 5, забито м’ячів – 58, пропущено м’ячів -  29, набрано очок –  41, різниця м’ячів - +29. У матчах за 3-4 місця команда має такі показники: місце – 4, матчів – 2, перемог – 0, нічиїх – 1, поразок – 1, забито м’ячів – 1, пропущено м’ячів – 2, набрано очок – 1, різниця м’ячів – -1.

2012 рік

Команда змагалася у І лізі чемпіонату області (Д2). Показники команди у попередньому етапі такі: гр. В, місце – 1 (12 команд), матчів – 22, перемог – 16, нічиїх – 5, поразок – 1, забито м’ячів – 62, пропущено м’ячів -  18, набрано очок – 53, різниця м’ячів - +44. У фінальному турнірі команда досягла таких успіхів: місце – 3 (6 команд), матчів – 10, перемог – 6, нічиїх – 1, поразок – 3, забито м’ячів – 18, пропущено м’ячів – 10, набрано очок – 19, різниця м’ячів - +8.

2013 рік

Команда змагалася у вищому дивізіоні (Прем’єр-ліга) чемпіонату області. Технічні показники команди у чемпіонаті такі: місце -  7 (12 команд), матчів – 22, перемог – 7, нічиїх – 4, поразок – 11, забито м’ячів – 31, пропущено м’ячів -  34, набрано очок – 25, різниця м’ячів - -3.

Склад команди:

Воротарі: Бандрівський Андрій (09.03.1985), Кирик Сергій (22.06.1990).

Захисники: Адам Олег (16.06.1973), Гусак Мирослав (21.08.1994), Карпінський Роман (09.03.1989), Кухарський Іван (05.07.1984), Панченко Назар (16.08.1989), Северенчук Ігор (17.12.1993).

Півзахисники: Борик Юрій (04.05.1991), Вербний Володимир (28.07.1991),  Грешта Микола (25.02.1984), Демків Тарас (23.02.1991), Краївський Ігор (25.08.1981), Писько Ярослав (22.05.1986), Самолюк Ростислав (24.09.1984), Толочко Остап (07.06.1993).

Нападаючі: Барановський Володимир (29.04.1982), Витак Ігор (20.09.1990), Дорошенко Валерій (01.01.1992), Єнілєєв Володимир (07.08.1992),  Залуга Василь (24.11.1982),   Кухарський Андрій (25.07.1988), Шафранський Сергій (10.08.1984).

2014 рік

Команда змагалася у вищому дивізіоні (Прем’єр-ліга) чемпіонату області. Технічні показники команди у чемпіонаті такі: місце – 4 (12 команд), проведено матчів – 22, перемог – 12, нічиїх – 5, поразок – 5, забито м’ячів – 43, пропущено м’ячів – 24, набрано очок – 41, різниця м’ячів - +19.

У Кубку України серед аматорських команд, на стадії 1/8 фіналу СКК „Демня" у двоматчевому протистоянні здолала „Збруч" (Волочиськ).

28 серпня 2014 р. (четвер)

„Збруч” (Волочиськ, Хмельницької обл.) — СКК „Демня” (Львівська обл.) 0-2 (0-1).

(голи - Витак,14; 88)

На 40 хв. Витак не реалізував пенальті.

300 глядачів Стадіон «Юність» (Волочиськ)

3 вересня 2014 р.  (середа)

СКК „Демня” (Львівська обл.) — „Збруч” (Волочиськ, Хмельницької обл.) 0-1 (0-1)

(гол - Косак, 23)

Вилучення: Лук’янов, 72 - повторне попередження

200 глядачів Стадіон ім. В. Кузіва (Демня)

Перший матч — 2:0

Шлях СКК Демнядо фіналу Кубка України:
1/8 фіналу.
28 серпня 2014 рік. „Збруч”— СКК „Демня”0:2
3 вересня 2014 рік. СКК „Демня”— „Збруч”0:1
1/4 фіналу.
1 жовтня 2014 рік. „ОДЕК”— СКК „Демня”0:0
8 жовтня 2014 рік. СКК „Демня”— „ОДЕК”1:0
1/2 фіналу.
22 жовтня 2014 рік. СКК „Демня”— „Колос”1:0
29 жовтня 2014 рік. „Колос”— СКК „Демня”0:0

150 глядачів Стадіон „Салтік" (Мала Солтанівка)

10.11.2014 - СКК „Демня” зумів пробитися до фіналу Кубку України серед аматорів 2014 року. Хто не в курсі - це вже саме по собі дає право команді зіграти наступного сезону в Кубку України серед професіоналів, де вона, наприклад, може зустрітися з кимось з флагманів вітчизняного футболу чи, скажімо, зі своїми земляками - львівськими "Карпатами".

Фінал Кубку України серед аматорів складається з двох матчів, які команди проводять вдома та на виїзді. В першому фінальному поєдинку, що проходив на кіровоградщині з мінімальним рахунком перемогла місцева команда АФ „П'ятихатська”, яка є одним з лідерів любительського футболу України. Гол, до речі, був забитий під кінець гри ударом з сорока метрів. Але навіть такий рахунок дозволяв „Демні” розраховувати на загальний успіх за підсумком двох матчів. У будь-якому випадку володар трофею мав визначитися саме на Львівщині.

Футбол на сільських стадіонах - це щось незвичайне. Тут кожен глядач по суті є учасником гри, адже в будь-який момент м'яч може потрапити саме до нього. До мене, наприклад, цього дня він прилітав двічі. Що не кажіть, а приємно прийняти, обробити та відкинути смугастого гравцям, коли на тебе дивиться весь стадіон... Одному хлопчині з гостьового сектора щоправда пощастило менше. Хтось із футболістів, вибиваючи м'яча в аут з близької відстані, влучив йому в голову. Удар був такої сили, що лікарю команди господарів довелося надавати допомогу бідоласі.

Взагалі на демнянському стадіону цього дня можна було зустріти абсолютно різних людей, починаючи від екс-голкіпера „Карпат” Андрія Тлумака та закінчуючи жіночками пенсійного віку. Останні до речі не просто дивилися футбол, а голосно його коментували, кидаючи такі репліки, як наприклад: „Та мій дідо ліпше би вдарив” або „Хлопці вважайте куди б'єте, бо тут баба стара стоїт”... В контексті цього згадався випадок з чемпіонату сусідньої Івано-Франківської області, коли один з матчів довелося тимчасово зупинити, бо літня жінка вирішила перейти поле, аргументуючи це тим, що їй так ближче до хати.

В Демні таких випадків не було. Можливо тому, що диктор по стадіону (навіть такий був) суворо попередив глядачів, що цього дня на поле виходити забороняється. Щоправда сектори для подачі кутових ударів та площа за воротами час від часу заповнювалися місцевими інчас, бо так просто ліпше видно.

Але, віддаючи належне останнім, після кількох прохань четвертого арбітра люди в ці зоні більше не заходили. До речі, вболівальники обох команд цього дня були на висоті. Вони і гімн виконували, і перегукувалися між собою „Слава Україні !” – „Героям Слава !”, і розами після гри обмінювалися, і навіть біля команди-переможця з кубком можна побачити багато представників місцевої торсиди.

Сам поєдинок був надзвичайно цікавим. З перших хвилин зустрічі обидві команди почали грати у відкритий футбол на досить пристойних швидкостях. В середині першого тайму відзначилися господарі - це капітан „Демні” Войтович чудовим ударом головою змусив капітулювати голкіпера гостей.

В кінці першого тайму у ворота „П'ятихатської” був забитий ще один м'яч, але арбітр матчу його не зарахував, зафіксувавши гру рукою. До речі, матч обслуговував Сергій Скрипак, який іноді працює навіть на матчах УПЛ. Рефері відразу продемонстрував свій авторитет, жорстко поставивши на місце гравців, які намагалися навчити його правил гри у футбол.

В другій половині матчу більше гольових моментів було вже у гостей. Спочатку один з їхніх м'ячів судді теж відмінили, але команда з кіровоградщини показала свій клас, зумівши не лише зрівняти рахунок, але й вирвати перемогу під кінець гри.

Переможці щиро раділи, до честі господарів вони привітали суперників з тріумфом, а місцеві вболівальники оплесками подякували всім учасникам за гру. Склалося таке враження, що поразка улюбленої команди їх то не дуже і засмутила. Ну програли, то програли - то таке...

Відразу після матчу відбулося нагородження команд, яке провели „високі гості з Києва”. Але по-суті в цьому протистоянні не було переможця і переможеного, адже обидві команди, які представляють прості українські села з сумарною кількістю населення близько 3000 чоловік на двох - Володимирівку Кіровоградської та Демню Львівської наступного сезону будуть грати в Кубку України. І я чомусь більш ніж впевнений, що жодному з суперників матчі з цими колективами не здадуться легкою прогулянкою...

P.S.Щиро дякую вболівальникам АФ „П'ятихатської” за гостини та трансферт до стадіону „Арена-Львів” на матч Шахтар-Дніпро. Хоча, відверто кажучи, після поєдинку СКК „Демня” - АФ „П'ятихатська” матч грандів українського футболу, в першу чергу в емоційному плані особливо нічим не вразив.

Склад команди у матчах чемпіонату області: Борик Андрій (25.04.1996),  Борик Юрій (04.05.1991), Витак Ігор (20.09.1990), Войтович Юрій (24.08.1979), Грешта Микола (25.02.1984), Гусак Мирослав (21.08.1994), Демків Тарас (23.02.1991), Дорошенко Валерій (01.01.1992), Кирик Сергій (22.06.1990), Котовенко Павло (25.03.1979),  Краївський Ігор (25.08.1981), Крашевський Андрій (04.02.1980), Кухарський Андрій (25.07.1988), Милявський Роман, Панченко Назар (16.08.1989),  Покладок Юрій, Поліванов Віктор, Самолюк Ростислав (24.09.1984), Свінціцький Роман (28.02.1981),  Сеньків Тарас (30.05.1990), Сидорко Віталій (04.12.1980), Слука Богдан (12.09.1988), Теплий Олег (04.08.1981), Тлумак Андрій (07.03.1979), Товкацький Василь (14.01.1983).

2015 рік

Команда змагалася у вищому дивізіоні (Прем’єр-ліга) чемпіонату області.

У чемпіонаті області (вищий дивізіон) команда зайняла 2-е місце (10 команд).  Команда мала такі технічні показники: матчів – 18, перемог – 12, нічиїх – 5, поразок – 1, забито м’ячів – 36, пропущено м’ячів – 11, набрано очок – 41, різниця м’ячів - +25.

Також команда дебютувала у аматорському кубку України. Дебют видався невдалим. Команда вилетіла у першому етапі.

Склад команди:

Воротарі: Кирик Сергій (22.06.1990 – 6 матчів, 1 пропущений м’яч), Крашевський Андрій (1980 – 16, -10).

Польові гравці: Багдай Роман (1995, 16,1), Барабаш Віктор (1997, 3,0), Біловус Віталій (1991, 8,0), Борик Андрій (1996, 11,1), Витак Ігор (1990, 7,1), Войтович Юрій (1979, 17,1), Гусак Мирослав (1994, 18,0), Демків Тарас (1991, 17,0), Диня Іван (1996, 2,0), Дорошенко Валерій (1992, 14,1),   Кухарський Андрій (1988, 16,2), Малецький Назарій (1991, 8,2), Николишин Тарас (1991, 4,0), Омельченко Олексій (1989, 9,3), Патуляк Віталій (1996, 4,2), Підвірний Володимир (1990, 9,1), Покладок Юрій (1993, 16,10), Самолюк Ростислав (1982, 17,2), Сеньків Тарас (1990, 10,1), Слука Богдан (1988, 12,1), Теплий Віталій-Дмитро (1998, 7,0), Теплий Ігор (1983, 11,0), Теплий Олег (1981, 18,4), Товкацький Василь (1985, 8,1), Чоба Василь (1990, 7,0), Яремчук Олександр (1992, 7,0).

2015 рік

Лауреатами чемпіонату стали:

Крашевський Андрій – кращий воротар чемпіонату;

Покладок Юрій – кращий півзахисник чемпіонату.

2016 рік

Команда вперше стала чемпіоном області у Прем’єр-лізі (вищому дивізіоні). Технічні показники команди у чемпіонаті наступні: місце – 1 (11 команд), матчів – 20, перемог – 17, нічиїх – 0, поразок – 3, забито м’ячів – 51, пропущено м’ячів – 17, різниця м’ячів - +34, набрано очок – 51.

Кухарський Андрій став кращим бомбардиром чемпіонату області – забив 12 м’ячів.

У складі команди були:

Воротарі: Кравець Тарас (26.05.1997), Крашевський Андрій (04.02.1980), Тлумак Андрій (07.03.1979) – грав раніше за „Карпати” Львів, „Галичина-Карпати” Дрогобич.

Захисники: Багдай Роман (17.02.1995), Войтович Юрій (24.08.1979) – („Динамо” Львів, „Карпати-2”Львів, „Газовик-Скала” Дрогобич, „Спартак” Івано-Франківськ, ФК „Львів”, „Волинь” Луцьк, „Торпедо-МАЗ” Мінськ, Білорусь, „Арсенал” Біла Церква, ПФК „Суми”, „Нива” Тернопіль), Гусак Мирослав (21.08.1994), Кухарський  Андрій (25.07.1988), Панченко Назар (16.08.1989), Слука Богдан (12.09.1988) – („Нива” Тернопіль, „Енергетик” Бурштин, „Гірник-Спорт” Комсомольськ), Чоба Василь (02.01.1990).

Півзахисники: Гірський Тарас (24.06.1989), Демків Тарас (23.02.1991), Дорошенко Валерій (01.01.1992) – („Карпати-2”Львів), Занько Григорій (14.09.1998), Кіт-Копиляк Михайло (16.10.1988), Котовенко Павло (25.03.1979) – (ФК „Львів”, „Газовик-Скала” Комарне, „Оболонь” Київ), Мацько Назарій (23.09.1993) – („Скала” Стрий), Писько Ярослав (22.05.1986) – („Рава” Рава-Руська), Покладок Юрій (21.04.1993) – („Карпати-2”Львів), Самолюк Ростислав (24.09.1984), Теплий Віталій-Дмитро (07.11.1998), Терлецький Андрій (11.04.1994).

Кубок Львівської області

Фінал Кубку області – 2016 р.

СКК "Демня" - "Гірник" Соснівка 1:0

25 вересня 2016 р.  - неділя. Стадіон: ім. Б.Маркевича

Арбітр: Юрій Грисьо

Асистенти арбітра: Юрій Ковальчук, Олександра Вдовіна

Спостерігач: Андрій Шандор

Гол: Багдай Роман, 3

СКК "Демня" - Крашевський Андрій, Гусак Мирослав, Слука Богдан, Самолюк Ростислав, Дорошенко Валерій, Чоба Василь (Гусаковський Юрій,31), Багдай Роман, Покладок Юрій (Войтович Юрій,85), Писько Ярослав (Кухарський Андрій,71), Демків Тарас, Кіт-Копиляк Михайло (Панченко Назар,68)

"Гірник" Соснівка - Коваленко Анатолій, Домальчук Олег, Танечник Роман, Підкіпняк Володимир (Іванишин Павло,83), Портянко Олександр (Сень Юрій,68), Кондюх Роман (Яструб Юрій,83), Богданов Микола, Хмизов Богдан, Найдишак Олексій (Шафранський Сергій,63), Цюпка Назар (Бойко Назар,83), Дева Андрій (Дронський Андрій,88)

Попередження: Дорошенко Валерій (58), Гусак Мирослав (62), Крашевський Андрій (80) - Кондюх Роман (50), Богданов Микола (61), Підкіпняк Володимир (64)

Вболівальники СКК Демня

 

Село Демня

Засноване 1453 рік

Населення: 1602 жителі

Площа: 12,97 км2

Висота над рівнем моря: 263 м

Старовинне село розташоване над річкою Зуброю. Перша письмова згадка про Демню датована 1464 роком. Однак інші джерела повідомляють, що село згадувалося під назвою Демні на Зубрі або Волі ще в 1453 році. Вже тоді тут функціонувала рудня, в якій з місцевої болотної руди виплавляли залізо. Назва «Демня» проходить від того, що село було постійно задимлене від димарок — залізоплавильних печей.

Парох села о. М. Фільварків у своєму нарисі „Село Демня над Жуброю” писав, що за давніми переказами село колись знаходилося на горбі, 2 кмна південь від теперішнього села. Після серії татарських знищень др. пол. ХVІІ ст воно більше не відновлювалося на старому місці. На місці давньої церкви стоїть могила з хрестом, встановленим у 1688 році. Цю могилу видно з гостинця, який вів з Демні до Миколаєва. М.Л.Худаш має іншу думку з цього приводу. Він вважає, що хрест біля дороги при в'їзді до Демні був встановлений 1786 року, коли вперше Австрія зліквідувала панщину в Галичині. У 1960-х роках, коли в Галичині тривала кампанія боротьби з хрестами, в Демні було скинуто 23 хрести. Цей за наполяганнями М.Л.Худаша був врятований.

Найдавніші згадки про церкву в Демні походять з досить пізніх часів. Відомо, що у ній було напрестольне євангеліє, надруковане у Львові 1609 року і куплене до церкви св. Миколая солтисом Петром та його дружиною Агафією (Таку інформацію подав М.Худаш у своєму дослідженні. Вона є помилковою). При огляді парафіяльного архіву 2005 року було виявлено, що це євангеліє, надруковане у Львові в друкарні Михайла Сльозки (друге видання). На другій сторінці поміщено герб Желиборських. Дата друкування віддерта давніше, бо при реставрації книги пошкоджена сторінка була підклеєна чистим папером. На декількох перших сторінках внизу йде напис „Сію книгу, рекомую Апостол, справил раб Божий Петро, солтис Деменський, со женою своєю на ім'я Агафією за отпущеніє грехов своїх і за преставившихся родителей своїх і отдал до храму св. єпископа Миколая (слово витерте) в селі Демни (далі на кількох сторінках напис не прочитується) року Божія АХПА.

З податкового реєстру 1515 р. відомо, що після ворожої навали місцеві селяни обробляли 8 ланів землі (лан — 20 гектарів), а 15 ланів пустували. На Зубрі функціонували два великі млини, була корчма. Слід зауважити, що село зайняло багато земель. На частині з них у XVIII столітті виник сусідній Тростянець. Багато злигоднів випало на долю Демні. Пізньої осені 1620 року її спалили ординські нападники, забрали худобу. Демня зазнала ще ряд спустошливих татарсько-турецьких нападів. І, як свідчать перекази, а саме в той час вона змінила своє розташування: з високого горба перемістилася на 2 кілометрипівнічніше, в долину Зубри.

1711 року село спіткало чергове, лихо — нашестя сарани. Тут з голоду вигинула не тільки худоба, але й птиця. Саранча знищила всі посіви. З 1735 року війтівство в селі перейшло до рук магнатів Ржевуських, які володіли Демнею довгий час. «Димарка» в с. Демня, де виплавлялось залізо, виготовлялись штаби для дальшої обробки, обручі для бочок, лемеші для плугів, серпи та коси, цвяхи та чавунні пічки. Сировиною служила болотяна руда. Добування болотяної руди, випалювання вугілля, заготівля дров і все інше, аж до вивезення готової продукції, було внесено в інвентар та обов'язкові повинності навколишніх сіл. Керував цим управитель роздільського ключа. Руду возили з Верина, Стільська, Надітич, Ілова і Волі Великої, а також брали і в самій Демні. Ілів і Воля мали ще випалювати вугілля. Кожен з підданих Верина, Надітич, Демні та Стільська мав 10 днів відробити в рахунок шарварків на копанні та перевезенні руди та 2 дні на ремонт кузні. За роботу понад повинності платили гроші. Щоб полегшити селянам відробіток в 1738 р. М. Й. Ржевуський звільнив їх від плати мостових мит. На самих промислах платили гроші найманим майстрам. В 1809–1811 рр. в Демні працювало 36 майстрів, 73 челядники, 7 учнів та 4 помічники. Всього в рік тут вироблялось бл. 2500 центнерів заліза. Польський центнер становив 64.8 кг. Платили за нього 18 злотих або 5 талерів (1769 рік). Вироби з заліза коштували дорожче. Ржевуські періодично віддавали промисел в Демні в оренду за досить значні суми. Так в 1710—І742 рр.— за 10 тис. злотих річно, в 1745 р.— за 9 тис., в 1763 р.— за 15 тис., 1778 р. — за 15124 злотих і т. д. Димарка в Демні припинила своє існування до 1830 р., ще якийсь час туди возили залізо для роботи в штабах зі Сколе та інших місць.

Ще 31 серпня 1863 року громадська рада ухвалила акт фундації школи в селі, за яким вчителеві визначалася річна плата 90 з/р від громади. 1864 року в школі вчителя не було, хоч громада обіцяла 90 з/р, 12 мац зерна та 4 сяги дров. У 1865 році місцевий дяк за навчання дітей отримував від громади 90 з/р в рік, 6 мірок зерна та 16 кубометрів дров. Оскільки ця сума була надто малою, то з 1 вересня 1873 року вчитель почав отримувати від громади по 200 з/р та ще 10 з/р на канцелярські потреби (на папір, чорнило, губку, крейду). Громада мала по черзі давати людей для виконання шкільних робіт (рубання дров, прибирання, сторожа). Вчитель також мав чверть моргу городу і безкоштовне житло у школі. Фундація графа Скарбека давала школі 6 сягів дров, які громада мала своїми силами доставити з лісу, порізати та порубати. Дрова вартували 18 з/р, а їх доставка та рубка - 12 з/р.

Скарбек був одним з найбагатших людей в Австрійській імперії. Він був засновником притулку для сиріт та пристарілих, виділяв значні кошти на його утримання.

У 1867 році в селі вчителював дяк Андрій Смеречинський, який навчав тут 32 хлопців та 11 дівчат (мали ходити до школи 83 хлопці та 65 дівчат). Тобто тільки 29% дітей шкільного віку відвідували школу.
Навчання в однокласних школах було розтягнуте на 6 років у 4 відділеннях. У двох перших діти навчалися по рокові, а в двох наступних - по 2 роки. Але більшість ходили до школи тільки рік-два. Навчання тривало з 6-річного віку. Згідно шкільного закону діти, яким виповнилося 12 років, повинні були ще протягом трьох років відвідувати так зване повторювальне навчання в недільні та святкові дні, щоб не забути вивченого в попередні роки. А вчили небагато - читати, писати та рахувати. Від цих трьох головних наук школи називали тривіальними (від латинського «трівіум» - три).

У кінці 1873 року громада вже закінчувала будівництво нового шкільного будинку, який вартував 2200 з/р. У класі було 5 лавок для учнів, дошка, шафа для книг, стіл, крісло та стінний годинник. Весь цей інвентар вартував 24 з/р.

Обробка каменю з давніх-давен була в традиціях жителів Демні. В 1912 р. на 1982 жителів припадало майже 100 майстрів по обробці каменю. Найвідомішими майстрами рубежу XIX–XX ст. були Михайло Верещинський, Захар Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Один з таких пам'ятників з іменем автора Федя Дзиндри стоїть в с. Завидовичах Городоцького р-ну. Ці традиції живуть і нині. В самому селі збереглась дерев'яна церква св. Миколи (1857) та костел (1913). В 1952 р. священик Микола Фольварков видав в Коломиї книжку з історії і опису села. 27 червня 1941 року до села увірвалися німецькі війська. Люди жили в постійному страсі. 28 липня 1944 року Демня була визволена. На фронт було мобілізовано 83 жителі села, 25 з них загинули. За післявоєнний час тут споруджено понад 250 добротних індивідуальних будинків. Діти навчаються у новій школі на 320 місць.

Однією з умов належного соціально-культурного розвитку сіл України є задоволення культурних потреб громадян, підтримка художньої та самодіяльної творчої ініціативи, організація змістовного та достойного дозвілля жителів села. Саме Народний дім – святиня, у якій звучить українська пісня, рідне слово, побутує своєрідний костюм та вишиванка, бо де звучить рідна мова і пісня – там живе український народ!

Народний дім с. Демня є центром соціально-культурної діяльності, який відіграє важливу роль у житті мешканців села. Це той Храм мистецтва, де систематично проходять концерти до знаменних дат, районні конкурси-огляди, відзначення професійних свят, збори пенсіонерів, громадські слухання, нагородження медалями футболістів головою Львівської федерації футболу, вибори, зустрічі з виборцями, поетесами та презентації їх книжок, проходять репетиції гуртків художньої самодіяльності.

На високому мистецькому рівні в народному домі проводяться масові заходи за участю гуртків, які функціонують в народному домі, а саме: хоровий, вокальний, танцювальний, художнє слово.

Наше село з давніх давен знамените каменоломами і виробами з місцевого каменю. Найвідомішими майстрами були Михайло Верещинський, Євген Дзиндра, Андрій Лавренців, його син Лавр, Максим Петриця, Григорій Янів. Скульптури з вапняку, переважно надгробні пам'ятники, дем'янських майстрів можна знайти чи не на кожному цвинтарі — в Миколаєві, Ходорові, Жидачеві, Бібрці, Городку і селах, що їх оточують до самого Львова і Стрия. Серед них є і роботи достойні музеїв. Хрести в честь 1848 р., піраміди і постаменти в честь 100-річчя Шевченка. Але наше село славить не тільки каменотесами, а й співочими голосами. Гордістю села є хоровий колектив, заснований у 1993 році, в якому нараховується 40 учасників. В 2003 році колективу присвоєно почесне звання «Народний». Хоровий колектив бере активну участь в масових заходах, конкурсах, фестивалях села, району, області. Репертуар хору, що складається з українських народних, ліричних, патріотичних, жартівливих пісень, а також колядок, щедрівок та духовних творів постійно оновлюється.

Особлива увага приділяється патріотичному вихованню молоді, а також морально – етичному, духовному, родинно-сімейному, правовому та національному вихованню. З цією метою проводиться ряд заходів, лекцій – бесіди.

Народний дім тісно співпрацює з установами, що знаходяться на території села с. Демня, Тростянецькоі об'єднаної громади та району, зокрема школою, церквою, бібліотеками.

Основним завданням закладу є і залишається: збереження і розвиток української культури, забезпечення культурних потреб громадян у розвитку народної традиційної культури, підтримки художньої творчості, іншої самодіяльної творчої ініціативи, організації дозвілля, створення та організація діяльності клубних формувань (творчих колективів, гуртків, любительських об’єднань, клубів за інтересами), розвиток різних видів та жанрів самодіяльної народної творчості, аматорського мистецтва, вивчення культурних запитів та розкриття творчих здібностей різновікових груп населення.

Село Демня нагадує «музей» кам’яних скульптур під відкритим небом. Кам’яна різьба демнянських майстрів відома давно не лише у Галичині. Втім досі у селі немає музею, не вдалося створити його і в покинутому костелі. Ремесло різьби по каменю вражає красою і дає можливість заробітку.

Їдучи міжнародною трасою Київ-Чоп, годі здогадатись, що лише два-три кілометри убік, після містечка Миколаїв, село кам’яних скульптур – Демня. Заправка на повороті до села є, а ось бодай якоїсь інформаційної таблиці, яка б привернула увагу – немає.

А тому більшість і не здогадується навіть про існування села, що розкинулось серед мальовничих пагорбів і через яке звивається річка Зубра. Села, відомого ще з XV століття, яке назву – Димівка дістало від виплавки залізної руди, яка тут залягала і від того, що диміли димарі, але потім вже стало – Демня. У радянський час, з 1950 до 1990 років, це була Димівка, але люди повернули собі Демню.

Село віддавна славиться майстрами по каменю. Тут залягають поклади вапняку, який добре піддається обробці. Вироби з місцевого каменю можна побачити по всій Галичині, зокрема і на Личаківському цвинтарі, а також камінь возили у Краків. За Австро-Угорщини (1772–1918 рр.), половина мешканців села видобувала на своїх городах камінь і мала з цього добрий заробіток.

Кам’яні фігури, здебільшого святих, у селі можна побачити біля хат, а біля старої церкви Святого Миколая збережено унікальну композицію (датовану 1925 р.), фрагмент Хресної дороги – «Упадок Ісуса», яку замалювали у білий колір, мабуть, для «краси». Є численні скульптури сучасних майстрів, які зберегли давню школу різьби і з якою можна ознайомитись на старому цвинтарі, де є фігури, датовані ще 1838 роком. Здалеку складається враження, що різьблений хрест не з каменю, а дерева. Такий кам’яний витвір народжується завдяки вправним рукам майстра і кільком простеньким інструментам.

У Демні є занедбаний старий костел, де вже десятиліттями обіцяють створити музей скульптури, адже справді тутешні майстри творили і творять кам’яні шедеври, варті уваги у виставкових залах. Втім далі розмов на різних рівнях справа не зрушилась. Селяни розповіли, що на Великдень, впав хрест з даху костелу, немов нагадування, припускають люди, що час звернути увагу на сакральну пам’ятку.

Сто років тому у селі мешкало майже дві тисяч осіб і кожен двадцятий був різьбярем по каменю. Нині у Демні проживає близько 1600 селян і вісім родин займаються ремеслом фахово, але тих, хто вміє різьбити по каменю, значно більше.

Люди розповіли, що їм у сільській раді пояснюють, що завдяки кар’єру утримують дві футбольні команди, про це теж сказали і Радіо Свобода. Скаржились селяни, що у селі немає доброго господаря, який хотів би щось зробити для громади.

Занедбані вулиці, сміття, невпорядковані береги річки, лише в одному місці сім’я народного майстра облаштувала місце для купання дітей. Такий стан байдужості, споживацьке ставлення до дарунку природи вражає і дивує на тлі багатої історії мальовничої Демні, кам’яних фігур, тіні яких промовляють вічністю.

Терещук Галина

Фото с. Демня

 

Костел Матері Божої Ченстоховської (побудова 1913 р.)

Капличка на місцевому цвинтарі 

Околиці села – р. Зубра

Костел Матері Божої Ченстоховської (побудова 1913 р.)

 

Річка Зубра

Місцевий цвинтар

Джерела інформації:

1. Львівська обласна федерація  футболу.

2. Вікипедія.

3. Мережа Вконтакте.

4. Сайт ФФУ.

5. Електронна періодика.

6. Сайт amsport.com.ua.

Роки виступів та зайняті місця ФК УПЛ (1992-2016).

scalon51 24.01.2017 в 21:12

 

{ 5 Комментариев }

Кращі бомбардири ФК УПЛ за чемпіонат (1992-2016).

scalon51 22.01.2017 в 17:43

 

Кількість дебютантів ФК УПЛ за роками (1992-2016).

scalon51 21.01.2017 в 18:51

 

Результативність чемпіонатів України. Вищий дивізіон (1992-2016).

scalon51 20.01.2017 в 18:04

 

 

Відсоток нічиїх в матчах УПЛ (1992-2016).

scalon51 18.01.2017 в 22:19

 

Кращі пенальтисти УПЛ (1992-2016)

scalon51 17.01.2017 в 22:12

 

Кількість футболістів УПЛ використаних ФК за ровками (1992-2016).

scalon51 17.01.2017 в 21:17

 

ФК Нова Поліція (Кропивницький) - чемпіон Кіровоградщини 2016 рік.

scalon51 16.01.2017 в 17:27

ФК "НОВА ПОЛІЦІЯ"

КРОПИВНИЦЬКИЙ

Кіровоградська обл., м. Кропивницький

Рік заснування: 2016

Кольори клубу: голубий, білий

Стадіон: Зірка

Змагання: чемпіонат (вищий дивізіон), кубок та суперкубок області

Президент:

Головні тренери: Співак Олександр (2016), Мизенко Олександр (2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) - 2016

 

2016 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Турнір проходив у два етапи: попередній (гр. „Схід” та гр. „Захід” з 16.04.2016 до 11.09.2016) та фінальний (вища ліга та перша ліга – з 14.09.2016 до 30.10.2016). Технічні показники команди у чемпіонаті області: попередній турнір (місце – 1 (з 8 команд), проведено матчів – 14, перемог – 14, нічиїх -  0, поразок – 0, забито м’ячів – 73, пропущено м’ячів – 10, набрано очок – 42, різниця м’ячів - +63); фінальний турнір, урахуванням результатів матчів з командами у групі (місце – 1 (з 6 команд), проведено матчів – 10, перемог – 9, нічиїх – 0, поразок – 1, забито м’ячів – 30, пропущено м’ячів – 12, набрано очок – 27, різниця м’ячів - +18).

За команду у 2016 році грали: Андрієнко Роман (15.08.1978) – раніше грав за ФК „Черкаси” та „Зірку” Кіровоград, Головченко В’ячеслав (17.05.1987), Замуренко Павло (01.02.1998), Килик Антон (16.06.1994), Красовський Руслан, Кулик Віталій (05.01.1989), Мизенко Олександр (18.01.1972) – „ЕВІС” Миколаїв, „Зірка” Кіровоград (2003-2006), Пономар Денис (19.08.1989) – МФК „Олександрія” (2006), ПФК „Олександрія” (2007-2010), „Аметист” Кіровоград (2010), „Сталь” Дніпродзержинськ (2010-2011), „Іскра-Сталь” (Молдова), „Украгроком” Головківка (2012-2014), „Буревісник” Петрове, „Тясмин” Олександрівка (2016), Нестеренко Тарас (21.03.1994), Поплавка Ярослав (16.10.1992) – ФК „Знам'янка”, „Аметист” Кіровоград, „Буревісник” Петрове, ФК „АФ П'ятихатська” Володимирівка, „Кристал” Херсон (2015), Симогулов Сергій (16.02.1981) – „Олімпія ФК АЕС” Південноукраїнськ (2001-2002), „Гірник-Спорт” Комсомольськ (2004), „Зірка” Кіровоград (2004-2006), „Рось” Біла Церква (2007-2007), Согутовський, Травкін Роман (18.11.1990) – „Олімпік” Кіровоград (2008), „Зірка” Кіровоград (2012-2013) ПФК „Суми” (2014-2015), Хоменко Віталій (14.03.1991), Чемерис Тарас (01.06.1987) – „Зірка” Кіровоград (2005-2006), Шамов Денис (15.10.1995), Шаравара Юрій (08.12.1984).

ФК Нова Поліція (Кропивницький) – 2016.

Попередній етап Кубку України серед аматорів

Слід відзначити вдалий дебют на всеукраїнському аматорському рівні „Нової Поліції". Команда з Кропивницького на виїзді в першому матчі стадії зіграла в нічию з ФК Бершадь з Вінничини. Матч-відповідь у даній парі відбудеться за тиждень.

Перший матч:

14.09.2016

ФК „Бершадь" – „Нова Поліція" Кропивницький – 1:1 (1:1)

Голи:Омельченко (23) - Согутовський (+30)

300 глядачів, Стадіон „Колос" (Бершадь).

Другий матч:

21.09.2016

ФК „Нова Поліція" Кропивницький – ФК „Бершадь” – 4:1(1:0)

Кропивницький. Стадіон „Зірка”. 100 глядачів. Арбітри: Р. Дубина, А. Ялов (обоє – Дніпро), В. Фірманчук (Херсон).

„Нова Поліція”: Травкін, Головченко, Красовський (Кулик, 36), Поплавка, Нешкреба (Федотов, 88), Кривошей, Андрієнко, Симогулов, Согутовський (Гелевер, 90+1), Чемерис, Пономар (Кутулупенко, 80).

Тренери: Співак Олександр, Мизенко Олександр.

ФК „Бершадь”: Ванжула, Грозов (Палій, 64), Мартинюк (Шоробура, 46), Мунтян, Палянчук, Турчинський, Ольхович, Зенков (Вовченко, 80), І. Бєлік, С. Гаврильченко, Бачур.

Тренер: Рева Сергій.

Голи: Кулик (45+1, 62, 83), Грозов (49), Чемерис (58).

Відбулася досить ефективна заміна гравця у матчі. Віталій Кулик, вийшовши на заміну (36 хвилина)  зробив хет-трик. Він був признаний кращим гравцем матчу.

 1/8 фіналу

ФК „Врадіївка” - „Нова Поліція" Кропивницький –1:0 (1:0)

26.10.2016

Стадіон ФСК „Врадіївка”. 350 глядачів. Арбітр – В. Бондаренко (Маріуполь).

Гол: Сандул (36).

Матч вийшов бойовим та непересічним. Гості, яких тренує колишній гравець миколаївського „ЕВІСА” та кіровоградської „Зірки” Олександр Мизенко, в обороні не відсиджувалися й продемонстрували атакуючий стиль гри. Господарі поля за рахунок швидкості та дрібного пасу створили біля воріт суперника значно більше голевих моментів. Але результативно зуміли завершити тільки одну атаку. Ближче до закінчення першого тайму Сандул другим ударом добив у сітку м'яч, що відскочив від воротаря.

ФК «Нова поліція» переміг 1/8 Кубку України серед аматорів

Автор TRIBUNA.KR.UA

ФК „Нова Поліція” Кропивницький – ФК „Врадіївка” – 3:1 (1:0)

Кропивницький. 02.11.2016. 14.00. Стадіон „Зірка”. 150 глядачів.

Голи: Красовський (18), Чемерис (48, 80) – Гончаров (57).

Із рахунком 3:1 у матчі-відповіді, що відбувся 2 листопада 2016 року у місті Кропивницький, місцева команда обіграла гостей із Миколаївської області – ФК „Врадіївка” та пройшла до 1/4 кубку України серед аматорських команд.

Про це повідомляє Трибуна за матеріалами сектору комунікації поліції Кіровоградської області.

Незважаючи на несприятливі погодні умови, футболісти-аматори подарували вболівальникам видовищну гру і продемонстрували неабиякий спортивний запал.

Мокрий сніг та льодяний вітер не змогли зупинити гравців команди „Нова поліція” на шляху до поставленої мети. Переможними голами у непростому поєдинку відзначились Руслан Красовський і Тарас Чемерис (двічі).

Завдяки впевненій перемозі ФК „Нова поліція” продовжить боротьбу в наступному етапі Кубку України з футболу серед аматорських команд навесні 2017 року.

Матч ФК Нова Поліція – ФК Врадіївка – 3:1. 02.11.2016

Нагородження ФК Нова Поліція (Кропивницький) – 2016.

Нагородження ФК Нова Поліція (Кропивницький) – 2016.

Нагородження ФК Нова Поліція (Кропивницький) – 2016.

Нагородження ФК Нова Поліція (Кропивницький) – 2016.

М. Кропивницький

Кропивни́цький – з липня 2016 року (у 1775–1924 роках — Єлисаветград, Єлисавет, у 1924–1934 роках — Зінов'євськ, у 1934–1939 роках — Кірово, у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.

Кропивницький лежить у межах Придніпровської височини, на берегах річки Інгул, де в неї вливаються менші річки — Сугоклія та Біянка.

Утворення міста в середині XVIII століття пов'язане з будівництвом фортеці святої Єлисавети. Місто пережило у середині XIX — на початку ХХ століть «золоту еру» — розвивалась промисловість, розбудовувалась міська інфраструктура, розквітла культура, зокрема тут 1882 року був відкритий перший український професійний театр, засновником якого був Марко Лукич Кропивницький. У 1939 році місто стало центром Кіровоградської області. Нині промисловий комплекс Кропивницького налічує понад 70 підприємств. Місто має розвинену соціальну інфраструктуру, численні заклади освіти й культури зі сталими багатими традиціями.

В межах та околицях сучасного Кропивницького є значна кількість пам'яток археології. На території сучасного міста знаходилась велика кількість курганів, поховань. Розкопувати кургани починає перший очільник Новоросійської губернії Олексій Петрович Мельгунов. Наприкінці 19-го на початку 20-го століть дослідженнями займається краєзнавець Павло Рябков. Цікаві знахідки виявлено наприкінці 20-го на початку 21-го століть. Зокрема, в долині Інгулу знайдено викопні пам'ятки, що засвідчують перебування людини в околицях сучасного Кропивницького з часів середнього палеоліту (доба мустьє). Також знайдено пам'ятки середньостогівської культури, пізньоямної культури, катакомбної культури, пам'ятки епохи бронзи. Так, у 2004 році був виявлений практично не пошкоджений дерев'яний човен у ході розкопок на кропивницькій вулиці Космонавта Попова.

На території, до якої входила територія сучасного міста, в різні часи перебували кімерійці, скіфи, сармати. Згодом на зміну прийшли тюркомовні племена гунів, обрів, хозарів, угрів та печенігів, слов'янське плем'я уличів (угличів).

У XVI — 1-й половині XVIII століття землі сучасного Кропивницького і прилеглих територій були володіннями Запорозької Січі. Тут існували розрізнені зимівники запорізьких козаків: слободи та хутори. Мешканці поселень селились на свій страх і ризик, оскільки знаходились на незахищених прикордонних землях. Колонізаторство Задніпровських місць, а саме так тоді називались землі між Дніпром та Південним Бугом, почалося козаками Миргородського та Полтавського полків наприкінці 17-го — на початку 18-го століття.

До 1751 року за версіями краєзнавців на території сучасного Кропивницького існували слободи, засновані козаками: Кущівка (увійшла до складу міста у 19 ст.), Завадівка, Інгульська слобода, яка пізніше злилась з Лелеківкою (всі увійшли до складу міста у 20-му ст.) та Знаменська слобода, заснована старообрядцями.

Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети. 29 грудня 1751 (9 січня 1752) року сенат на підставі клопотання сербського полковника Івана Хорвата видає указ про створення Нової Сербії та про будівництво для захисту Нової Сербії фортеці святої Єлисавети. У січні 1752 указ був підписаний Єлизаветою Петрівною, на підставі нього була видана жалувана грамота Івану Хорвату та інструкція Івану Глєбову. Згадані документи не вказували місце побудови фортеці, тому його було обрано за наказом Івана Глєбова геодезистами за межами Нової Сербії на правому березі Інгулу до впадіння Сугоклеї.

Після ліквідації Запорізької Січі розпочався процес заміни козацьких топонімів імперськими. З 1775 року поряд з назвою Єлисавет почали вживатись русифіковані варіанти Єлисаветоград та Єлисаветград. Роком офіційного затвердження назви Єлисаветград вважається 1784 рік. Також у 1784 році фортеця разом з форштадтами (Пермською та Биківською слободами) була приєднана до міста.

У 1784–1795 роки Єлисаветград — центр Єлисаветградського повіту Катеринославського намісництва, 1795–1797 — Вознесенського намісництва, 1797–1801 — повітове місто Новоросійської губернії, у 1802 році — Миколаївської губернії, у 1803–1828 — Херсонської губернії, а у період 1829–1864 років — центр військових поселень у Південній Україні (у місті виникло військове містечко), нарешті від 1865 року — знову повітовий центр Херсонської губернії.

Розквіт міста пов'язаний з графом Д. Є. Остен-Сакеном. З 1835 до 1850 року він очолював Новоросійські військові поселення, до складу яких з 1829 року увійшов Єлисаветград. Завдяки Д. Є. Остен-Сакену у місті з'явились «великий» міст через Інгул, нові кам'яні будинки, нові бульвари, сади, почалося озеленення та замощення вулиць.

У другій половині 19 століття у Єлисаветграді швидко розвивались ринкові капіталістичні відносини, перш за все, в аграрному секторі. Значну роль для економіки міста мало введення в експлуатацію залізниці Харків—Єлисаветград—Одеса (1868–1869), за лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ВАТ «Червона зірка».

В часи головування Олександра Пашутіна (міський голова з 1878 до 1905) у місті з'явились: водогін (1893 рік), електричний трамвай (1897 рік), телефонна станція, телеграф, інші елементи інфраструктури, публічна бібліотека. На кінець XIX століття у місті діяло близько 20 закладів освіти, зокрема і перший (від 1870 року) заклад середньої освіти в місті Єлисаветградське земське реальне училище. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду, а 1882 року став «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.

У період 1917–1920 років влада в місті неодноразово переходила із одних рук в інші.

Міська дума визнала Центральну Раду УНР лише з третьої спроби 19 грудня 1917 року вже після Жовтневого перевороту[36].

На початку 1918 року у місті відбуваються вуличні бої загонів анархістки Маруськи Никифорової з єлисаветським куренем вільного козацтва та мешканцями міста, внаслідок яких загинуло 86 мешканців міста, 147 дістали поранення.

У 1918 році Малою радою УНР Законом про поділ України на землі від 6 березня 1918 року місто Єлисаветград було перейменоване на Єлизавет. Нова назва активно вживалась в офіційних документах, на печатках, в пресі. До 29 квітня 1918 року Єлизавет був адмінцентром Землі УНР Низ.

У травні 1919 року в результаті серії єврейських погромів загонів отамана Григор'єва загинуло близько 3 тисяч євреїв міста.

У січні 1920 р. Єлисавет був звільнений від денікінців спільними зусиллями більшовицького 535-го полку та повстанських загонів армії УНР, які очолював отаман Гулий-Гуленко. По звільненню в місті була встановлена більшовицька влада.

Після поразки Української революції та утвердження по всій Україні радянської влади у 1920 році Єлизавет остаточно зайняли більшовики. З приходом більшовиків повернулась назва Єлизаветград. Під час громадянської війни та у перші роки радянської влади у Єлизаветграді були в обігу власні єлисаветградські гроші.

У радянські часи в місті було засновано багато нових навчальних закладів. Зокрема у квітні 1929 року в Зінов'євську було створено вечірній робітничий інститут сільськогосподарського машинобудування. На жаль, інститут проіснував недовго. 26 лютого 1933 року Народний комісаріат важкої промисловості СРСР видав наказ про його ліквідацію. Значну частину студентів ліквідованого інституту було переведено до організованого технікуму сільськогосподарського машинобудування. У травні 1956 року на базі Кіровоградського технікуму сільськогосподарського машинобудування було організовано вечірнє відділення Харківського політехнічного інституту. У 1962 році відбулася реорганізація Кіровоградського вечірнього відділення у філіал Харківського політехнічного інституту. 9 червня 1967 року було створено Кіровоградський інститут сільськогосподарського машинобудування (КІСМ).

Протягом 1960—1980-их років Кіровоград продовжував нарощувати економічну базу, а населення міста знову подвоїлося. У цей час була в цілому оформлена сучасна міська інфраструктура, а у 1970-х роках з будівництвом набережної Інгулу було вирішено давню проблему затоплення прибережної міської зони. У той же час були знищені деякі пам'ятки архітектури міста. Наприклад, при ремонті приміщення театру було знищене все внутрішнє оздоблення. При розширенні вулиці Великої Перспективної (тоді Карла Маркса) був підірваний будинок Заславського.

Наприкінці 90-х років почалося пожвавлення діяльності приватних підприємців. Було побудовано нове підприємство з виробництва рослинних жирів та олій — Креатив. Модернізовано м'ясокомбінат Ятрань. Було відкрито нові магазини, аптеки, кількість робочих місць зросла. Окрім того, місто стало набувати кращого вигляду — як владою, так і підприємцями було зроблено ремонти фасадів деяких державних та приватних будівель.

У 2000-х в Кіровограді реалізується програма заходів з розбудови міста: здійснюється ремонт доріг, реконструкція музеїв та капітальний ремонт зовнішнього освітлення, доброустрій території колишньої фортеці Святої Єлисавети, комунальне господарство та підприємства міста придбали нову техніку, тролейбуси, автобуси, завершується газифікація приватного сектора, почали зводитись нові житлові та громадські будівлі, пожвавився економічний і торговельний сектор міста.

Фінансово-економічна криза в Україні наприкінці 2000-х років сильно вплинула на економіку Кіровограда — тенденції розвитку змінилися стагнаційними, що зачепили в тому числі й найуспішнішу промислову галузь міста — сільськогосподарське машинобудування.

У 2015 в рамках декомунізації в Україні паралельно із виборами до місцевих рад проводилося опитування про вибір назви міста серед запропонованих варіантів: Благомир, Ексампей, Єлисаветград, Златопіль, Інгульськ, Козацький, Кропивницький.

14 липня 2016 року постановою Верховної Ради України місто Кіровоград перейменоване на Кропивницький. За таку постанову проголосували 230 народних депутатів України. 

Кропивницький (Кіровоград) на мапі області

Фото м. Кропивницький

Адмінкорпус ВАТ "Червона зірка"

Міськрада

Цукрогідромаш

Міськпоштамп

Вулиці міста

Богдан Хмельницький

Спасо-Преображенський собор

Будівля жіночої гімназії

Джерела інформації:

1. Кіровоградська ОФФ.

2. Вікипедія.

3. Кіровоградська  ОДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

7. Сайт amsport.com.ua.

Джуніорс (Шпитьки) - чемпіон Київської області з футболу 2016 р.

scalon51 09.01.2017 в 17:21

 

ДЖУНІОРС (ШПИТЬКИ)

Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Шпитьки

Рік заснування: 2007

Кольори клубу:

Стадіон:

Змагання: чемпіонат (вищий дивізіон), кубок та суперкубок області

Президент:

Головний тренер: Гордієнко Вадим Миколайович (18.09.1976) - 2015-2016

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) - 2016 

Бронзовий призер чемпіонату району (вища ліга) - 2014

Клуб було спочатку створено для розвитку дитячого футболу. Потім команда розпочала змагатися у чемпіонаті та кубку району. У селі Шпитьки також є команда СК „Шпитьки”, яка виступає у районних змаганнях (створена у 2005 році).

2015 рік

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату району. Технічні показники команди у чемпіонаті такі: місце – 5 (10 команд), матчів – 18, перемог – 9, нічиїх – 2, поразок – 7, забито м’ячів – 46, пропущено м’ячів – 28, набрано очок – 29, різниця м’ячів - +18.

2015 рік

2015 рік – участь у кубку Віктора Чанова

2015 рік

2016 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Команда дебютувала у змаганнях такого рівня. Дебют виявився досить успішним. Команда стала чемпіоном.

Технічні показники команди у чемпіонаті області наступні: місце – 1-е (14 команд), проведено матчів – 26, перемог – 22, нічиїх – 2, поразок – 2, забито м’ячів – 67, пропущено м’ячів – 20, набрано очок – 68, різниця м’ячів - +47.

Також команда приймала участь у вищому дивізіоні чемпіонату Києво-Святошинського району.

За команду грали: Байдачний Андрій (26.09.1989), Бутко Антон (05.02.1981), Верхов Володимир (20.07.1985), Глушковський Олександр, Гордієнко Вадим (18.09.1976), Каркошкін Сергій (16.02.1994) – грав за „Десну” Чернігів (2014-2015), Колесник Євген (13.01.1990) – ПФК Олександрія (2008, 2010-2011), „Зірка” Кіровоград (2008-2009), „Буковина” Чернівці (2012), „Арсенал” Київ (2013), „Украгроком” Головківка (2014), „Черкаський Дніпро (2014-2015), Концеба Павло, Копаліані Георгій (07.03.1994) – „Арсенал” Київ (2013), Костенко Віталій (06.04.1995), Костяний Вадим (27.06.1985) – „Освіта” Бородянка (2004-2005), „Боярка 2005”(2006), „Єдність” Плиски (2006-2007), „Нафком” Бровари (2008-2009),  Куба Максим (05.07.1991) – „Нива” Вінниця (2010), „Арсенал-Київщина” Біла Церква (2013-2015), Левенець Олександр (05.06.1987), Лупилін Роман (03.03.1988), Магда Олександр (11.08.1981), Маринчук Денис (28.12.1984) – „Княжа” Щасливе (2006-2007), МФК Миколаїв (2008), ПФК Олександрія (2009-2010), „Нафтовик-Укрнафта” Охтирка (2011), „Геліос” Харків (2012-2013), „Оболонь-Бровар” (2013), „Арсенал-Київщина” Біла Церква (2014-2015), Мельник Юрій (11.04.1988), Мишко Олексій, Окодува Емануель (21.11.1983) – „Арсенал” Київ, „Ворскла” Полтава, Полюхович Богдан, Понежда Павло (27.10.1993),  Ремезовський Олексій (11.01.1987), Самар Станіслав (28.12.1986), Сачок Ростислав, Скороход Олександр (21.07.1991), Стриж Євген (20.04.1990), Тиєчко Степан (28.11.1984) – „Явір” Краснопілля (2007-2008), ФК Суми (2008-2009), „Шахтар” Свердловськ (2009, 2011),  Торшин Андрій (10.05.1979), Фабунмі Олавале (1992) – „Славутич” Черкаси (2012-2014), „Черкаський Дніпро” (2014-2015), Цирульнєв Андрій (08.09.1995), Черновол Віталій, Чуприна Євген (24.04.1984), Швець Сергій, Школьний Олександр (14.08.1990), Штонденко Ілля (10.04.1990), Шут Сергій.

  2016

2016 рік – чемпіони області у вищому дивізіоні

Дениса Маринчука визнано кращим футболістом чемпіонату області  2016 року. 

Денис Маринчук з нагородою

Село Шпитьки

Площа – 5 кмкв.

Населення 2200 чоловік.

Село знаходиться зовсім недалеко від Києва. Від першого поліцейського КП на Житомирській трасі (Е40) приблизно 7 кмдо с. Мрія, й повернути вліво. В Мрії стоять вздовж траси багато лотків з чудовими яблуками. Яблука збираються в садах колишнього підсобного господарства „Чайка". Через 3 км-  Шпитьки.

Шпитьки- село, центр сільської Ради, розташоване за 29 кмвід Києва і за 18 кмвід залізничної станції Святошине. Сільраді підпорядковані населені пункти Горбовичі, Лісне та Мрія.

Перші згадки про Шпитьки в історичних джерелах належать до XVII століття. У XVIIІ – ХІХ ст. власники села часто змінювалися. Володарями села були: Підвисоцькі, Залісські, Добриніни, Стогови. У кінці ХІХ ст. садибу в селі купив цукрозаводчик Олександр Терещенко. Він викупив багато земельних наділів поблизу села. Потім побудував у велику садибу та трьохповерховий будинок. У будинку було 99 кімнат. Довкола будинку був насаджений парк. Також біля садиби була побудована електростанція та школа для місцевих дітей. До садиби була прокладена шосейна дорога.

У роки радянської влади садибу Терещенка перебудували під приміщення колгоспу. Догосподарювалися  так, що наразі з садиби майже нічого не залишилося, окрім  водонапірної башти, стайні та льоху.

У дорадянський час у селі існувала дерев'яна Покровська церква, збудована 1735 року та поновлена коштом парафіян 1877 року.

Перша споруда - водонапірна башта. Дуже цікава башта. До неї прибудована, ще й стайня.

На диво, стан цієї споруди досить добрий. Вона використовується місцевим ФГ. Використовується під якісь склади для різного мотлоху. Дивишся на башту, й думаєш: „якісну цеглу використовував пан Терещенко”.

У західній частині села знаходиться парк садиби Олександра Терещенка кінця 19 століття. У парку зростає багато вікових дубів (вік деяких дерев сягає 500 років), древні сосни, ялини та різні листяні дерева. В парку розташовано пам'ятник Невідомому солдатові з прізвищами мешканців села, які загинули на фронтах Другої світової війни.

За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, 360 жителів села нагороджено орденами й медалями СРСР.

Село Шпитьки на мапі Києво-Святошинського району

 

Фото – Шпитьки

Пам’ятник радянським воїнам – жертвам 2 СВ

Пам'ятник Т. Г. Шевченко

Джерела інформації:

1. Київська ОФФ.

2. Вікипедія.

3. Київська ОДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

7. Сайт amsport.com.ua.

8.  Сайтsport.if.ua.

9. Києво-Святошинська РДА.

10. Блог користувача turist.

11. Сайт domik.ua.

 

Пенальті ФК УПЛ 1992-2016 рр.(на 01.07.2016).

scalon51 05.01.2017 в 18:06

 

Кращі бомбардири ФК УПЛ 1992-2016 рр.

scalon51 04.01.2017 в 17:36

 

Середня результативність та пропускаємість команд УПЛ 1992-2016

scalon51 02.01.2017 в 16:17

Поздоровлення з Новим 2017 роком

scalon51 30.12.2016 в 16:35

 

ПОЗДОРОВЛЯЮ!!!

Усіх футбольних блогерів та інтернет-мандрівників з наступаючим Новим 2017 роком! Бажаю усім особистого щастя, здоров’я, удачі, оптимізму, чистого мирного неба, здійснення бажань, непересічних футбольних подій,   а також яскраво зустріти новорічну ніч в колі рідних та близьких людей! 

 

{ 7 Комментариев }

Глядачі. Вищий дивізіон. 1992-2016 рр.

scalon51 27.12.2016 в 16:42

25 футболістів, що отримали найбільше попереджень у чемпіонаті ВД (1992-2016)

scalon51 25.12.2016 в 18:23

 

{ 6 Комментариев }

25 головних арбітрів, що судили найбільше матчів у ВД (1992-2016)

scalon51 25.12.2016 в 16:48

 

Оскар (Підгір'я) - чемпіон Івано-Франківської області з футболу 2016 року

scalon51 21.12.2016 в 16:25

 

ОСКАР (ПІДГІР'Я)

Івано-Франківська область, Богородчанський р-н, с. Підгір’я

Рік заснування: 2014

Кольори клубу: голубий

Стадіон: Маяк (? місць, пластикові сидіння відсутні, дерев’яні лавки)

Змагання: чемпіонат України серед аматорів, чемпіонат та кубок області

Президент: Захарчук Михайло Васильович (2014-2016)

Головний тренер: Клебан Ігор (2015-2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) – 2015, 2016

Володар кубку області - 2015

Чемпіон району - 2014

Володар кубку району – 2014

 

Володар кубку чемпіонів районів і міст області – 2014

Головний спонсор:

Трохи історії…

 Футбол у Ляхівцях (теперішнє Підгір'я) зародився на початку 30-х років минулого сторіччя. Тоді за виручені гроші від проведення місцевих фестин (фестивалю) було закуплено футболки та гетри, із зеленої тканини пошито труси, а з яловичої шкури – бутси.

Цю футбольну форму, придбану загальною працею, старанно берегли та одягали лише на гру і на масові спортивні заходи. Незабаром у 1936 році в селі вже існувало дві команди, де окрім першої – „Каменярів”, з'явився також ЛСК „Рух” (Ляхівецький Спортивний Клуб „Рух”).

У 1956 році при місцевому колективному господарстві створюється футбольна команда „Колгоспник”, котра через тринадцять років стала срібним призером обласної першості серед команд групи „Б” (тренер І. Костюк).

Після того, як в середині літа 1980 року в селі розпочалось будівництво великого спортивного комплексу – двох футбольних полів, майданчиків для гандболу, баскетболу та волейболу, легкоатлетичних доріжок та місця для стрибків, роздягалень з душовими, трибун на 1500 глядачів, електричного табло (подібне тоді було тільки на стадіоні „Спартак” в Івано-Франківську), розпочалась нова футбольна історія Підгір'я.

Нова сторінка футболу села пов’язана зі створення команди  „Маяк”. Свою назву команда отримала від місцевого колгоспу, який очолював палкий прихильник футболу Петро Перепічка. У 1980 році в селі за лічені місяці звели спортивний комплекс, який досі є одним з кращих в області. Успіхи місцевої команди не забарилися. Того ж року команда виборола першість у другому дивізіоні. Однак підвищитися в класі не змогла. Річ у тім, що обласна федерація футболу саме затіяла реорганізацію змагань. Провідний дивізіон скоротили одразу на третину — з 18-ти до 12 команд, тож новачків він прийняти не міг.

Довелося підгірцям зачекати. Наступного року конкуренція була вищою, тож повторити „золотий” успіх „Маяк” не зумів, посівши друге місце після „Карпат” з Печеніжина.

У 1982 році „Маяк” дебютував у вищому дивізіоні, а вже за чотири сезони здобув бронзові медалі чемпіонату.

Перший успіх прийшов до команди у 1984 році, коли вона зуміла здобути Кубок Івано-Франківщини, перегравши у вирішальній грі „Сільмаш” з Коломиї в драматичній серії післяматчевих пенальті (основний і додатковий час завершились унічию – 0:0) коломийський „Сільмаш” з рахунком 11:10!  Щоправда, на той момент „Маяк” вже представляв не Підгір’я, а Богородчанський район загалом: команду добровільно-примусово „перетягли” у райцентр. Тож „бронзу” зразка 1986 року „Маяк” здобував вже під богородчанською вивіскою. Тренував команду відомий в Україні Юрій Шулятицький.

В Підгір’ї відновили команду у 1990 році. Вона виступала у першості області серед сільських команд. У 1991 році „Маяк” став чемпіоном України серед сільських колективів. Фінал змагань проходив наприкінці жовтня на Богородчанщині.

Фінансова потуга команди – це насамперед заслуга її президента – депутата районної ради і керівника місцевого приватного сільськогосподарського підприємства „Галагробізнес” Захарчука Михайла Васильовича. Сьогодні під проводом головного тренера Ігоря Клебана в „Оскарі” виступають екс-гравці „Газовика” Богородчани, ФК „Перегінське” та інших відомих команд Івано-Франківської області, яким до снаги вибороти золоті медалі чемпіонату.

2014 рік

На основі гравців  „Газовика” Богородчани була створена команда „Оскар” Підгір’я. Свій дебютний сезон у чемпіонаті району команда пройшла без жодної поразки, здобувши титул чемпіона і володаря кубка Богородчанщини, а також перемогла в Кубку чемпіонів міст і районів області. Відтак її включили до складу учасників чемпіонату області 2015 року.

Команда приймала участь у чемпіонаті Богородчанського району. Технічні показники команди у чемпіонаті району: місце – 1 (з 13 команд – „Дружба” Горохолина знялась зі змагань), матчів – 24, перемог – 24, нічиїх – 0, поразок – 0, забито м’ячів – 122, пропущено м’ячів – 18, набрано очок – 72, різниця м’ячів - +104.

Павло Дмитрів зайняв 2-місце серед бомбардирів чемпіонату району – забив 43 м’ячі. Роман Мотуз зайняв 3-є місце – забив 33 м’ячі.

У складі команди грали: Бочкур Назарій (1995), Герин Назарій (1991) – „Отрада” Глибівка, Дмитрів Павло (1993) – „Отрада” Глибівка, Долотко Ігор (04.07.1982) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Газовик” Богородчани, Канюк Андрій (1983) – „Буковина” Чернівці, „Карпати-2,3”Львів, „Спартак-2”Калуш, „Освіта” Бородянка, „Зоря” Луганськ, „Спартак” Івано-Франківськ, МФК Миколаїв, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Кримтеплиця” Молодіжне, Клебан Ігор, Макогон Михайло (1987) – ФК „Перегінське”, Мельничук Тарас (1987) – „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Верес” Рівне, Онуфрак Тарас (1995),  Руснак Роман (1980), Ципердюк Іван (1986) – „Енергетик” Бурштин.

08.12.2014 - ФК „Оскар" із Підгір'я (Богородчанського району) сьогодні вперше в своїй історії став володарем Кубка чемпіонів міст та районів Івано-Франківської області. Підопічні Ігора Клебана в фінальному поєдинку переграли ФК "Колос" (Цінева, рожнятівський р-н), забивши в кожному із таймів по голу.

Оскар (Підгір'я) - Колос (Цінева) - 2:0

Суддя: Дебенко Ігор

Колос (Цінева): 1.Дутчак Олег; 25.Виннишін Андрій; 22.Попадюк Роман; 16.Ільницький Андpій (5.Карабин Тарас, 46); 17.Табен Володимир; 16.Дорош Роман; 10.Дорош Артур; 7.Лаврінок Василь; 8.Локатир Олег; 20.Паращій Генадій; 11.Федишин Ігор (18.Мачошак Андрій, 88).

Оскар (Підгір’я): 12.Макогон Михайло; 2.Канюк Андрій; Клебан Ігор; 3.Бочкур Назарій; 5.Мельничук Тарас; 80.Руснак Роман; 16.Долотко Ігор; 8.Ципердюк Іван; 13.Герин Назарій; 17.Онуфрак Тарас; 10.Дмитрів Павло.

Попередження: Виннишін Андрій (Колос), 25; Паращій Генадій (Колос), 42; Долотко Ігор (Оскар)), 48; Мельничук Тарас (Оскар), 52; Федишин Ігор (Колос), 58; Дорош Артур (Колос(Цінева), 88.

Голи: Герин 1, Дмитрів 90. 

 

2015 рік

Команда дебютувала у вищому дивізіоні чемпіонату Івано-Франківської області. Дебют видався досить вдалим. Команда стала чемпіоном області.  Технічні показники команди у чемпіонаті району: місце – 1 (з 15 команд), матчів – 28, перемог – 24, нічиїх – 2, поразок – 2, забито м’ячів – ?, пропущено м’ячів – ?, набрано очок – 74, різниця м’ячів - +?.

Футболісти з Підгір’я здобули прем’єрне „золото” для свого району.
Івано-Франківщина потроху відвикає від тих часів, коли її футбольний чемпіон визначався у заключному турі або ж у додатковій грі. Торік, так би мовити, за явної переваги „золоті” нагороди здобули „Карпати” з Брошнева-Осади. Нині – підгірський „Оскар”. На фініші перевага представника Богородчанщини над срібним призером сягла найвищої позначки від 2000 року і склала 14 залікових пунктів.

Перемога „Оскара” була очікуваною. Команда за своїм складом не мала конкурентів. Водночас не так багато її гравців у своїй кар’єрі раніше сходили на найвищий щабель п’єдесталу. Якщо бути точним, то лише п’ятеро з понад двох десятків, які захищали кольори клубу у сезоні. Отож, „золоті” медалі стали першими не тільки для „Оскара”, Богородчанщини загалом, але й для більшості новоспечених чемпіонів.

Фінал кубку  області – 2015

За команду в чемпіонаті та кубку області грали: Бочкур Назарій (1995), Вірстюк Роман (1991) - раніше грав за „Прикарпаття” Івано-Франківськ, ФК „Перегінське”, Герин Назарій (1991) – „Отрада” Глибівка, Гребінський Ігор (1985) – „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, „Енергія” Миколаїв,  ФК „Перегінське”, Гринів Олег (1994), Данищук Віктор (1983) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, ФК „Перегінське”, Дмитрів Павло (1993) – „Отрада” Глибівка, Долотко Ігор (1982) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Газовик” Богородчани,  Іванишин Юрій (1985) – „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, ФК „Перегінське”, Канюк Андрій (1983) – „Буковина” Чернівці, „Карпати-2,3”Львів, „Спартак-2”Калуш, „Освіта” Бородянка, „Зоря” Луганськ, „Спартак” Івано-Франківськ, МФК Миколаїв, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Кримтеплиця” Молодіжне, Лазорик Микола (1984) – „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, ФК „Перегінське”, Макогон Михайло (1987) – ФК „Перегінське”, Мельничук Тарас (1987) – „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Верес” Рівне, Мотуз Роман (1981), Онуфрак Тарас (1995), Руснак Роман (1980), Стоцький Роман (1990) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, ФК „Перегінське”, Цимбалістий Ігор (1990) – ФК „Коростень”, „Нива” Тернопіль, „Гал-Вапно” Галич, Ципердюк Іван (1986) – „Енергетик” Бурштин.

2016 рік

Чемпіонат вищого дивізіону Івано-Франківської області пройшов у два етапи. Спочатку команди грали у двох групах, а потім у стикових матчах виявили зайняті місця у чемпіонаті.

26 червня 2016 року відбулися матчі-відповіді другого етапу чемпіонату Івано-Франківської області з футболу серед дорослих команд першої ліги.

Чемпіонат області. ІІ-й етап (ДОРОСЛІ). Матчі-відповіді

26 червня (неділя)

1-2 місця

"Карпати" (Брошнів-Осада) – "Оскар" (Підгір'я)1:1 (перша гра 1:2)

3-4 місця

"Тепловик-ДЮСШ №3" (Івано-Франківськ) – "Карпати" (Коломия)1:0 (перша гра 0:2)

5-6 місця

ФК "Калуш"– "Ніка-Івано-Франківськ" – 3:1 (перша гра 4:0)

7-8 місця(перша гра 1:2)

"Бескид" (Надвірна) – "Гал-Вапно" (Галич)0:1 (перша гра 0:0)

9-10 місця(перша гра 1:2)

"Нафтовик" (Долина) – ФК "Турка"2:3 (перша гра 2:3)

11-12 місця

"Вихор" (Ямниця)– "Придністров'я" (Тлумач) – 5:1 (перша гра 1:3)

Місця після ІІ етапу розподілилися таким чином:

ПІДСУМКОВА ТУРНІРНА ТАБЛИЦЯ

1. "Оскар" (Підгір'я)

2. "Карпати" (Брошнів-Осада)

3. "Карпати" (Коломия)

4. "Тепловик-ДЮСШ №3" (Івано-Франківськ)

5. ФК "Калуш" (Калуш)

6. "Ніка-Івано-Франківськ" (Івано-Франківськ)

7. "Гал-Вапно" (Галич)

8. "Бескид" (Надвірна)

9. ФК "Турка" (Турка)

10. "Нафтовик" (Долина)

11. "Вихор" (Ямниця)

12. "Придністров'я" (Тлумач)

13. "Карпати" (Болехів)

Команда відмовилася виступати у вищому дивізіоні чемпіонату області 2016/2017 і зосередила усі свої зусилля на чемпіонаті серед аматорів України.

На чемпіонат України серед аматорів 2016/2017 у складі команди заявлені: Юрій Іванишин (12.10.1985) - „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, ФК „Перегінське”, Михайло Басараб (28.03.1988) – „Спартак” Івано-Франківськ, „Нафтовик” Долина, „Поділля” Хмельницький, „Нива” Вінниця, „Скала” Моршин, ФК „Львів”, „Нива” Тернопіль, СК „Торонто” Канада, Василь Блащук (22.04.1995) – ФК „Турка”, Роман Вірастюк (19.04.1991) - „Прикарпаття” Івано-Франківськ, ФК „Перегінське”, Назарій Герин (13.09.1991) – „Отрада” Глибівка, Ігор Гребинський (21.01.1985) – „Факел” Івано-Франківськ, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, „Енергія” Миколаїв,  ФК „Перегінське”, Олег Гринів (25.03.1994), Віктор Данищук (12.08.1983) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, ФК „Перегінське”, Павло Дмитрів (02.07.1993), Ігор Долотко (04.07.1982) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Енергетик” Бурштин, „Газовик” Богородчани, Ярослав Конкольняк (03.03.1991), Роман Курташ (31.03.1989), Микола Лазорик (17.12.1984) – „Енергетик” Бурштин, „Нива” Тернопіль, ФК „Перегінське”, Михайло Макогон (02.04.1987) – ФК „Перегінське”, Дмитро Мартинюк (25.10.1998), Олег Непеляк (01.03.1998), Володимир Радульський (02.07.1998), Ростислав Романишин (22.01.1992) – „Скала” Моршин, Роман Стоцький (02.03.1990) – „Прикарпаття” Івано-Франківськ, ФК „Перегінське”,  Петро Цвеюк (18.05.1998).

Після першого кола чемпіонату України серед аматорів 2016/2017 рр. у „Оскара” (гр. 1) були такі технічні показники: місце – 1 (11 команд), матчів – 10, перемог – 7, нічиїх – 1, поразок – 2, набрано очок – 22.

Село Підгір’я

 

Засноване: 1441

Населення: 2289 чол.

Площа: 30 кв. км

Висота над рівнем моря: 343 м

Підгірська сільська рада

Адмін. центр:Підгір'я

У підпорядкуванні:село Діброва

Код ЄДРПОУ:04357221

КОАТУУ:2620487201

Адреса:Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, с. Підгір'я вул. Сагайдачного буд. 7

Час роботи:пн-пт 8:00-17:00

Поштовий індекс:77706

Контактні телефони:03471-57442

Голова/староста:Роспопа Роман Ярославович

ПІДГІР'Я(до 1944 року - Ляхівці, до 1963 року -Бистриця) -село, центр сільської ра­ди. Розкинулося вздовж берегів Бистриці-Солотвішської, за 3 кмвід районного центру, за 25 кмвід залізничної станції Івано-Франківськ. Через село проходить автомагістраль Івано-Франківськ — Калуш. Населення —2091 чоловік. Сільраді підпорядковане село Діброва.

У Підгір'ї знаходиться правління колгоспу „Маяк”. На колгоспних ланах вирощують льон-довгунець, пшеницю, жито, кукурудзу, картоплю, кормові буряки. Земельних угідь — 2878 га, з них 1529 гаорної землі. Виробничий напрям — рільництво і м'ясо-молочне тваринництво. За роки колективного господарювання здійснено меліоративні роботи на 520 га. Кол­госп мав допоміжні підприємства, млин і пилораму

За трудові здобутки ланкову М. І. Новицьку нагороджено орденом Леніна.

В селі є восьмирічна школа, 3 клуби, бібліотека, кабінет політичної освіти на громадських засадах, ленінська кімната. Також працюють медпункт з пологовим будинком, 3 магазини,чайна, ощадкаса. За роки Радянської влади понад 300 вихідців з села здобули вищу й середню освіту; споруджено 294 житлові будинки, школу.

Вперше про село йдеться у джерелах 1441 року.

В 1743 році селяни Підгір'я в складі опришківського загону Олекси Довбуша брали участь у нападі на Богородчанську фортецю. Відтоді залишилася в селі назва потоку -Довбушанка. Житель села І. О. Капущак був один з небагатьох селянських депутатів австрійського парламенту в 1848 році.

Під час першої світової війни на території Підгір'я відбувалися важкі бої, у лютому 1915 року та січні 1916 року тут перебували російські війська.

В селі з 1922 року діяв осередок „Сельроб”, а пізніше первинна організація КПЗУ, яку очолював І. Д. Федорко.

За панської Польщі з села емігрувало за кордон 32 чоловіка.

В 1940 році була створена комсомольська організація на чолі з І. Ф. Іванусом.

Через Підгір'я 1943 року проходили частини партизанського з'єднання С. А. Ковпака.

У Підгір'ї зберігається могила І. О. Капущака; є обеліск Слави воїнам і односельчанам, полеглим у боях з фашистами.

с. Підгір’я на мапі Богородчанського району

 

Джерела інформації:

1. Івано-Франківська ОФФ.

2. Вікипедія.

3. Івано-Франківська  ОДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

7. Сайт amsport.com.ua.

8. Сайт mistaua.com.

9. Сайт football.if.ua.

10. Сайт  sport.if.ua.

11. Сайт  fc.callush.net.

 

{ 1 Комментариев }

Фк Таврія-Скіф (Роздол) - чемпіон Запорізької області з футболу 2016 року

scalon51 18.12.2016 в 15:11

Таврія-Скіф (Роздол)

Запорізька область, Михайлівський р-н, с. Роздол

Рік заснування: 1995

Кольори клубу: зелений, білий

Стадіон: Таврія-Скіф

Змагання: чемпіонат та кубок України серед аматорів, чемпіонат (вищий дивізіон), суперкубок та кубок області

Президент: Каліман Олег Анатолійович (2014-2016)

Головний тренер: Олійник Олексій Степанович (2014-2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) – 2014, 2015, 2016

Срібний призер чемпіонату області (вищий дивізіон) - 2012

Володар кубку області - 2015

Олійник Олексій Степанович - головний тренер

Спонсори: головним спонсором клубу є  фермерське господарство „Таврія-Скіф”, а власник цього господарства - одночасно президент клубу.

Господарство займається овочівництвом, садівництвом та вирощуванням зернових. Тут працюють 240 фахівців та чимало сезонних працівників, тож господарство 10 років поспіль є найбільшим роботодавцем серед сільгосппідприємств Запорізької області.

Це бюджетоутворююче господарство має найбільший в області холодильник на 7,5 тисячі тонн, два місяці тому розпочали будівництво ще одного — на п’ять тисяч тонн. Цих площ вистачить, щоб увесь рік забезпечувати овочами та фруктами Запорізьку та навколишні області.

Село Роздол, яке є центром господарства  являє собою „шматок зеленої Європи”. Багато урн, всюди ідеальний порядок, рослини, квіти.

1995-2011 рр.

Інформація відсутня.

2012 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Запорізької області. Технічні показники команди у чемпіонаті: місце – 2 (з 8 команд), матчів – 14, перемог – 6, нічиїх – 5, поразок -  3, забито м’ячів – 29, пропущено м’ячів – 18, набрано очок – 23, різниця м’ячів - +11.

2013 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Запорізької області. Технічні показники команди у чемпіонаті: місце – 4 (з 15 команд), матчів – 28, перемог – 21, нічиїх – 3, поразок -  4, забито м’ячів – 79, пропущено м’ячів – 21, набрано очок – 66, різниця м’ячів - +58.

2014 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Запорізької області. Технічні показники команди у чемпіонаті: місце – 1 (з 8 команд), матчів – 14, перемог – 11, нічиїх – 2, поразок -  1, забито м’ячів – 36, пропущено м’ячів – 14, набрано очок – 35, різниця м’ячів - +22.

Юрій Слабишев зайняв 3-є місце серед бомбардирів чемпіонату області – забив 8 м’ячів. 

  

Слабишев Юрій („Торпедо” Запоріжжя, „Віктор” Запоріжжя, „Дніпро-3”, „Дніпро-2”, „Дніпро” Дніпропетровськ, „Кривбас” Кривий Ріг, „Борисфен” Бориспіль, „Борекс-Борисфен” Бородянка, „Спартак” Івано-Франківськ, „Поділля” Хмельницький, „Енергетик” Бурштин, „Комунальник” Луганськ, „Десна” Чернігів, ФК Суми, „Авангард” Краматорськ, „Кремінь” Кременчук)

Вперше у своїй історії чемпіоном Запорізької області стала „Таврія-Скіф" (Роздол). Минулого сезону „таврійцям" не вистачило лише двох очок, щоб потрапити до трійки призерів, а вже цього сезону, наполовину оновивши склад, „Таврія-Скіф" під керівництвом Олексія Олійника (грав за „Металург" Запоріжжя, ЦСКА Київ, „Металіст" Харків) за тур до кінця чемпіонату стала недосяжною для суперників.

„Таврія-Скіф" спробувала себе й на всеукраїнському рівні, зігравши в Кубку України серед аматорів, але була переможена у першому ж етапі – 3:1 та 0:2 з „ВПК-Агро" Магдалинівка.

2015 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Запорізької області. Технічні показники команди у чемпіонаті: місце – 1 (з 8 команд), матчів – 14, перемог – 11, нічиїх – 3, поразок -  0, забито м’ячів – 61, пропущено м’ячів – 12, набрано очок – 36, різниця м’ячів - +49.

Олександр Саванчук став кращим бомбардиром чемпіонату – забив 21 м’яч. Друге місце серед бомбардирів чемпіонату зайняв Віталій Прокопченко – забив 9 м’ячів. 

          

Саванчук Олександр                   Прокопченко Віталй 

Фінал Кубку Запорізької області – „Таврія-Скіф" – „Вектор" Богатирьово - 3:0.

 Зіграв клуб і на всеукраїнському рівні, взявши участь і в чемпіонаті, і в кубку України серед аматорів. У першому етапі суперниками „Таврії-Скіф" по групі 4 стали досить міцні „Інгулець" (Петрове), який пізніше перейшов до другої ліги, „Колос" (Зачепилівка) та ВПК-Агро (Магдалинівка). У непростій боротьбі „Таврія-Скіф" посіла третє місце та вийшла до другого етапу, де грала в групі „Б” з тими ж „Інгульцем" та „Колосом", а також „Балканами" (Зоря), одеською „Жемчужиною" та „Авангардом" з Каховки. І знову чемпіон Запорізької області зайняв передостаннє місце, але цього вже було недостатньо для виходу у фінальну частину чемпіонату. У Кубку аматорів клуб з Роздолу, як і в минулому році, зійшов з дистанції після першого ж етапу, цього разу поступившись „Колосу" з села Хлібодарівка - 2:1, 0:2.

За команду у чемпіонаті області виступали: Борисенко Олександр (21.07.1987) – (раніше грав за „Металург-2”Запоріжжя, „Таурас”, Литва, ФК Полтава),  Безсмертний Євгеній (14.11.1994), Биченко Микола (12.08.1986),  Бойченко Євгеній (05.03.1993) – („Металург-2”Запоріжжя, „Украгрокам” Головківка), Борш Руслан (04.10.1988) – („Металург” Запоріжжя, „Зірка” Кіровоград, „Кремінь” Кременчук, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Шахтар” Свердловськ, „Гірник” Кривий Ріг, „Енергія” Нова Каховка), Вольвач Олег (15.09.1994), Галинський Дмитро (07.02.1991) – („Олком” Мелітополь, „Металург-2”Запоріжжя), Гергель Роман (29.10.1990), Дудник Ігор (09.08.1985) -  („Металург” Запоріжжя, „Терек” Грозний, Росія, „Даугава” Рига, Латвія), Жук Володимир (30.05.1986) - („Металург” Запоріжжя), Запорожець Максим (22.03.1994) – („Динамо” Хмельницький), Кийко Олександр (15.05.1987), Кісельов Даніель (27.08.1994), Коньков Євгеній (22.03.1992) – („Металург” Запоріжжя, „Кристал” Херсон), Кравець Данило (07.01.1994), Лукашев Євгеній (07.05.1990) -  („Металург-2”Запоріжжя, „Славутич” Черкаси), Міщук Олександр (07.07.1977), Молодожон Микита (22.10.1990) – („Гірник-Спорт” Комсомольск), Наірі Газі (07.07.1988), Носач Єгор (24.10.1997),  Осадчий Дмитро (20.03.1992) – (ЦСКА Київ, „Динамо-2”Київ, „Металург-2”Запоріжжя, ПФК Суми, „Зірка” Кіровоград, „Кремінь” Кременчук), Порубльов Ігор (21.04.1988) – („Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Гірник-Спорт” Комсомольськ, „Шахтар” Свердловськ, „Сталь” Дніпродзержинськ), Приходько Олександр (25.02.1989) – („Металург-2”Запоріжжя), Прокопченко Віталій (14.01.1983) – („Титан” Армянськ, „Кримтеплиця” Молодіжне, „Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Закарпаття” Ужгород, ПФК Олександрія, „Нафтовик-Укрнафта” Охтирка), Саванчук Олександр (09.10.1982) -  („Сталь” Алчевськ, „Кримтеплиця” Молодіжне, „Нафтовик-Укрнафта” Охтирка), Семененко Артем (02.09.1988) - („Металург” Запоріжжя, „Зоря” Луганськ), Сілюк Сергій (05.06.1985) -  („Металург” Запоріжжя, „Зоря” Луганськ, „Араз” Нахічевань, Азербайджан, „Спартакс” Латвія), Скороходов Максим (03.12.1986) – („Габала”, Азербайджан, „Металург” Запоріжжя), Соколов Євгеній (08.04.1994), Спирнов Олег (13.05.1992), Тропін Владислав (01.09.1992) – (МФК Миколаїв, „Енергія” Миколаїв), Чухрай Артем (03.05.1996), Шуляк Олексій (28.03.1990) – („Металург-2”Запоріжжя, „Славутич” Черкаси, „Авангард” Краматорськ, „Динамо” Хмельницький.

Таврія-Скіф - 2015 рік

2016 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Запорізької області. Технічні показники команди у чемпіонаті: місце – 1 (з 9 команд), матчів – 16, перемог – 14, нічиїх – 1, поразок -  1, забито м’ячів – 56, пропущено м’ячів – 8, набрано очок – 43, різниця м’ячів - +48.

За команду у чемпіонаті області виступали: воротарі -  Борисенко Олександр (21.07.1987) – (раніше грав за „Металург-2”Запоріжжя, „Таурас”, Литва, ФК Полтава),  Жук Володимир (30.05.1986) - („Металург” Запоріжжя, „Кримтеплиця” Молодіжне, „Олімпік” Донецьк), польові гравці – Акчурін Ренат (30.04.1987) – („Металург-2”Запоріжжя, „Фенікс-Іллічівець” Каліноно, „Десна” Чернігів), Борш Руслан (04.10.1988) – („Металург” Запоріжжя, „Зірка” Кіровоград, „Кремінь” Кременчук, „Прикарпаття” Івано-Франківськ, „Шахтар” Свердловськ, „Гірник” Кривий Ріг, „Енергія” Нова Каховка), Бриль Олександр (19.09.1988) - („Металург-2”Запоріжжя, „Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Десна” Чернігів), Вєтров Микита (14.01.1995) – („Металург” Запоріжжя), Данюк Денис (07.01.1993) – („Металург-2”Запоріжжя, „Кристал” Херсон), Довбиш Віктор (13.10.1985) – („Мир” Горностаївка, „Авангард” Краматорськ, „Кристал” Херсон), Дудник Ігор (09.08.1985) -  („Металург” Запоріжжя, „Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Терек” Грозний, Росія, „Даугава” Рига, Латвія, „Олімпік” Донецьк), Жигалов Сергій (06.01.1986), Запорожець Максим (22.03.1994) – („Динамо” Хмельницький), Кийко Олександр (15.05.1987),  Коньков Євгеній (22.03.1992) – („Металург” Запоріжжя, „Кристал” Херсон), Корешков Кирило (27.05.1988), Кривий Максим (18.05.1988) – („Металург” Запоріжжя, „Динамо” Хмельницький, ФК Полтава-2, „НПГУ-Макіїввугілля” Нікополь), Ленський Роман (15.09.1981) – („Олком” Мелітополь, „Енергія” Південноукраїнськ, „Комунальник” Луганськ, „Дніпро” Черкаси, „Енергія” Нова Каховка, „Мир” Горностаївка, „Кристал” Херсон),  Лукашев Євгеній (07.05.1990) -  („Металург-2”Запоріжжя, „Славутич” Черкаси), Малюк Андрій (14.04.1988) – („Металург-2”Запоріжжя, „Олком” Мелітополь, „Зірка” Кіровоград, „Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Кримтеплиця” Молодіжне, ПФК Суми, „Десна” Чернігів), Молодожон Микита (22.10.1990) – („Гірник-Спорт” Комсомольск), Наірі Газі (07.07.1988), Невмивака Дмитро (19.03.1984) – („Металург” Запоріжжя, „Іллічівець” Маріуполь), Порубльов Ігор (21.04.1988) – („Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Гірник-Спорт” Комсомольськ, „Шахтар” Свердловськ, „Сталь” Дніпродзержинськ), Сарапій Едуард (12.05.1999), Семененко Артем (02.09.1988) - („Металург” Запоріжжя, „Зоря” Луганськ, ФК Полтава, „Нафтовик-Укрнафта” Охтирка), Сілюк Сергій (05.06.1985) -  („Металург” Запоріжжя, „Зоря” Луганськ, „Ворскла” Полтава, „Араз” Нахічевань, Азербайджан, „Спартакс” Латвія), Скороходов Максим (03.12.1986) – („Металург-2”Запоріжжя, „Зірка” Кіровоград, „Фенікс-Іллічівець” Калініно, „Габала”, Азербайджан, „Металург” Запоріжжя, „Олімпік” Донецьк, ФК Полтава), Соболь Ілля (04.06.1995), Соколов Євгеній (08.04.1994), Фесенко Олег (16.11.1985), Шуляк Олексій (28.03.1990) – („Металург-2”Запоріжжя, „Славутич” Черкаси, „Авангард” Краматорськ, „Динамо” Хмельницький.

Таврія-Скіф (Роздол) - 11.2016

Нагородження дипломами за чемпіонство

Таврія-Скіф (Роздол) - 2016 

Стадіон

Село Роздол

    

Рік заснування: 1810

Попередня назва: Фрідріхсфельд (до 1945)

Населення: 770 (2015)

Площа: 2,42 км2

Середня висота над рівнем моря: 81 м

Село засноване німцями-колоністами і носило назву Фрідріхсфельд. Ім'я дано на честь першого старости Фрідріха Лупа.

Сільраді підпоряд­ковано населені пункти: Абрикосівка, Виноградівка, Вишнівка, Завітне, Кавунівка, Нове Поле, Трудовик і Шевченка.

За 1958—1969 рр. споруджено 192 житлові будинки.

У 2015 році придбано глибинні насоси та насосне обладнання  Роздольською сільською радою на суму 40,4 тис. грн..

У селі газифіковано 198 будинків (69,4%).

Об'єкти соціальної сфери

·  Школа – І-ІІІ ст.

·  Дитячий садочок.

·  Будинок культури.

·  Фельдшерсько-акушерський пункт.

Село Роздол на мапі Михайлівського району

Фото с. Роздол

 

Будинок культури - 2009

2009

ЗОШ І-ІІІ ступеня – 2009 р.

2011 рік

2011 рік

В пам'ять загиблим у 2 С В - 2011 р.

Випускники ЗОШ - 2009 рік

Джерела інформації:

1. Запорізька ОФФ.

2. Вікипедія.

3. Запорізька  ОДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

7. Сайт amsport.com.ua.

8. Сайтzasport.zp.ua.

9. Сайт mistaua.com.

10. Блог В. Миленко.

 

 

{ 1 Комментариев }

ФК Ужгород - чемпіон Закарпатської області з футболу 2016.

scalon51 14.12.2016 в 16:13

ФК УЖГОРОД

Закарпатська область, Ужгородський р-н, м. Ужгород

Рік заснування: 2015

Змагання: чемпіонат (вищий дивізіон), кубок та суперкубок області

Кольори клубу: голубий, білий

Стадіон: Автомобіліст

Президент: Андріїв Андрій  Євстахович (2015-2016)

Головний тренер: Іваниця Михайло (2015), Шанта Іван (2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) – 2015, 2016

Володар кубка області – 2015, 2016

Варіанти емблем ФК Ужгород

2015 рік

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Закарпатської області.  В рік заснування стала чемпіоном області. Технічні показники команди у чемпіонаті такі: місце – 1 (12 команд), матчів – 22, перемог – 16, нічиїх – 2, поразок – 4, забито м’ячів – 54, пропущено м’ячів – 14, набрано очок – 50, різниця м’ячів - +40.

Жаренко Іван став кращим бомбардиром чемпіонату – забив 21 м’яч.

За команду грали: воротарі - Лютнянський Мирослав (29.05.1992), Костюк Михайло (26.08.1984); польові гравці – Бандурович Іван (22.01.1989), Бундаш Мирослав (22.12.1976), Вагін Ігор (04.08.1993),  Віщак Юрій (09.01.1995), Горський Василь (14.01.1990), Гулович Мирон (04.06.1996), Жаренко Іван,  Ковчар Олександр (24.01.1995),  Котьо Станіслав (06.04.1994), Куделко Василь (19.10.1985), Кундрик Сергій (16.05.1987), Лендєл Сергій (07.01.1993), Пиняшко Василь (02.07.1992), Реплюк Михайло (10.11.1986), Скунзяк Іван (19.09.1984),  Слюсар Валентин (15.03.1977), Смокоровський Роберт (29.08.1993), Тома Юрій (27.04.1996), Трухан Михайло, Чумак Віктор (17.08.1992), Шукаль Юрій (27.04.1990).

Головний тренер – Іваниця Михайло.

Іваниця Михайло

Клуб набрав 50 очок із 66 можливих. У першому колі їх доробок становив 21 очко, в другому – 29. У першому колі підопічні Михайла Іваниці здобували 7 перемог у другому – 9. Усього в ужгородців 16 перемог. Ще двічі команда обласного центру зіграла внічию і зазнала 4 поразок. Цікаво, як «Ужгород» крокував турами. Розпочали ужгородці дуже потужно – в усіх матчах значно більше ігрового часу контролювали м’яч, але голи їм давалися не так і легко. Та, не зважаючи на це, вони у 5 іграх набрали 15 очок і були одноосібними лідерами чемпіонату. Другу частину І кола ужгородці провели невиразно. У команді явно намітився спад. У шести наступних поєдинках «Ужгород» зазнав 4 поразки. Вдома поступився ФК «Бийгань» 0:1, контролюючи хід матчу, не спромігся створити жодного моменту. Ще через тур «Ужгород» програв удома «Севлюшу» 1:2. Команда запанікувала. У IX турі футболісти обласного центру поступилися «Оболоні» в Хусті 0:1, дали можливість випередити себе в турнірній таблиці ФК «Бийгань». Ще через тур «Ужгород» чисто програв на виїзді «Дийдо» 0:2 і пішов на відпочинок другою командою, поступаючись «Бийгані» 2 очками. Невдачі на фініші першого кола дозволили ще 5 командам підтягнутися до лідерів чемпіонату. Різниця між першим і третім місцем складала 2 очки, а між першим і сьомим – усього 5. У перерві чемпіонату «Ужгород» попрощався з кількома гравцями, натомість склад ужгородців поповнили досвідчені Жаренко, Гібалюк, Оржеховський, Гегедош.

Друге коло «Ужгород» пройшов майже без втрат. У 11 поєдинках команда зіграла дві нічиї. У XIII турі бій лідеру дало ФК «Берегово», 1:1, а в XIX – «Севлюш», 1:1. Після спаду наприкінці першого кола більшість команд повірили, що з «Ужгородом» можна грати. Крок у крок із ужгородцями йшли «Дийдо», «Севлюш», «Оболонь», «Бийгань», «Мукачево». Доля золотих медалей вирішувалася в останньому турі. ФК «Ужгород» за підтримки понад тисячі уболівальників переміг ФК «Дийдо» 3:0 і здобув золоті медалі чемпіонату. Команда стала другою за результативністю в лізі, провівши у ворота суперників 54 голи. В «Ужгорода» виявився і найнадійніший захист – у 22 матчах команда пропустила всього 14 голів. Якщо у першому колі чемпіон забив 22 м’ячі і пропустив 6, то у другому на їхньому рахунку ще 32 забитих голи і 8 влетіло у їх ворота. «Ужгород» здобув найбільше перемог із великим рахунком – 8. У кожному колі таких перемог в ужгородців по 4. За весь чемпіонат команда обласного центру не зазнала жодної поразки з великим рахунком. Вдома «Ужгород» здобув 27 очок на виїзді – 23.

У мікротурнірі між командами першої шістки ФК «Ужгород» набрав 16 очок із 30 можливих. Найбільш неприємним суперником для підопічних Михайла Іваниці була команда «Севлюш», яка взяла у чемпіона 4 очки.

ФК «Ужгород» уперше за 40 останніх років піднявся на верхній щабель п’єдесталу пошани. Приємним фактом є й те, що команда з обласного центру брала участь в усіх трьох основних турнірах ФФЗ – Зимовій першості, Кубку області та чемпіонаті.

Степан СЕЛМЕНСЬКИЙ

Фінал. 10 травня 2015 р., неділя:

«Дийдо» — «Ужгород» — 0:3

Берегове. Стадіон „Дружба) - 3250 глядачів.

Голи:Бандурович (37), Тома (54, 57 п.).

«Дийдо»:Славік, Береш, Антал, Качов, Кохан, Куцків, Барта, Пушкаш, Ковач, Розман, Давід. Заміна: Кардош, Кемень, Кемень, Парада, Переш, Егреші.

«Ужгород»: Лютнянський, Смокоровський, Чумак, Куделко, Горський, Ковчар, Кундрик, Вагін, Віщак, Бандурович, Скунзяк. Заміна: Костюк, Слюсар, Тома, Котьо, Гулович, Бундаш.

Мирослав Лютнянський з Кубком області

2016 рік

Іван Шанта – новий головний тренер ФК «Ужгород»

28/01/2016

Новина, можливо, не із сенсаційних, але щонайменше новина – Іван Шанта став головним тренером ФК «Ужгород». Коли я зателефонував новопризначеному наставнику, він саме був за кермом автомобіля, та за кілька хвилин пообіцяв зупинити авто й відповісти на всі запитання.

Слова дотримав. Отож експрес-інтерв’ю за гарячими, так би мовити, слідами читачам нашого сайту.

– Іване, я вітаю Вас із призначенням. Коли і як про нього довідалися?

– Якщо відверто, чутки ходили ще наприкінці минулого року. Утім я спілкувався з керівництвом клубу на початку січня, і про це мова не йшла. Позавчора ж мене повідомили, що призначили, а вже вчора представили команді. По обіді провів перше тренування.

– Воно було «втягувальним»?

– Так. Зібралися, пробігли крос, порозминалися. Працюватимемо в такому режимі до п’ятниці. У суботу, можливо, проведемо контрольну гру, а з наступного тижня запрацюємо наповну, включаючи заняття на доріжках, із аеробіки тощо.

– Наскільки будете працювати з «основою» минулорічного колективу?

– Точно знаю, що не буде Гібалюка. Поки не з’явився Риплюк. Загалом була розмова з керівництвом клубу. Виходячи з неї, можу сказати, що будемо брати курс на оновлення й омолодження колективу. Наскільки суттєво – покаже час.

– Виходячи з тієї розмови, завдання на сезон уже поставлені?

– Поки ні. Адже невідомо, хто залишиться в команді, хто піде з неї. Я думаю, із завданнями визначимося ближче до початку сезону. У нас є місяць-півтора для підготовки.

– Будете радитися з попереднім наставником – Михайлом Іваницею – чи формуватимете нові традиції в тренуванні?

– Ідеальних наставників не існує, але працюватиму самостійно, адже в Іваниці своє бачення футболу, а в мене свої погляди. Кожен тренер працює за власним зразком.

– Чи була розмова з керівництвом клубу щодо забезпечення ФК?

– Так. Команда поки має все необхідне. У разі потреби будуть вирішувати питання і з полем, спортзалом для тренувань тощо. Тому, думаю, головне, щоб погода сприяла заняттям на вулиці.

Розмовляв Володимир ТАРАСЮК

 

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату Закарпатської області.  Чемпіон області.

У команди в чемпіонаті були такі показники: місце 1 (з 13-и команд), матчів – 24, перемог – 20, нічиїх – 2, поразок – 2, забито м’ячів – 101, пропущено м’ячів – 29, набрано очок – 62, різниця м’ячів - +72.

Гегедош Роберт став кращим бомбардиром чемпіонату – забив 30 м’ячів у 20 матчах. Реплюк Михайло зайняв 2-е місце серед бомбардирів чемпіонату – забив 21 м’яч (2 з пенальті) у 21 грі.

За команду грали: воротарі -  Костюк Михайло (26.08.1984), Лютнянський Мирослав (29.05.1992),  польові гравці – Бандурович Іван (22.01.1989), Бундаш Мирослав (22.12.1976),  Вагін Ігор (04.08.1993),  Віщак Юрій (09.01.1995), Гегедош Роберт, Горський Василь (14.01.1990), Гулович Мирон (04.06.1996), Задихайло Дмитро (30.01.1998), Зирін Богдан (20.01.2000), Касаткін Андрій (20.02.1998), Ковчар Олександр (24.01.1995), Колобов Євгеній (07.02.1998), Котьо Станіслав (06.04.1994), Куделко Василь (19.10.1985), Кундрик Сергій (16.05.1987), Лендєл Сергій (07.01.1993), Піняшко Василь (02.07.1992), Реплюк Михайло (10.11.1986), Савчин Венеамін (24.03.1998), Скунзяк Іван (19.09.1984), Слюсар Валентин (15.03.1977), Смокорвський Роберт (29.08.1993), Старух Роман (15.06.1998), Тома Юрій (27.04.1996), Федор Михайло (01.06.1998), Чумак Віктор (17.08.1992), Шукаль Юрій (27.04.1990).

Головний тренер – Шанта Іван.

Суперкубок Закарпаття – 2016

ФК «Дийдо» – ФК «Ужгород» 0:0 (по пен. 4:2)

11.04.2016

Арбітр – Михайло Митровський

Асистенти – Ігор Гарлач, Юрій Шимон

4-й арбітр – Ілля Вовчанський

Делегат матчу – Василь Попович

Інспектор матчу – Віктор Наскалов

с. Дідово, стадіон «Дийдо», глядачів 1800

Дийдо: Юрій Славік, Юрій Береш, Роланд Антал, Юрій Кохан (Адам Пушкаш, 54), Володимир Лисаченко, Степан Гейці, Іван Ковач, Габор Кемень, Роберт Давід (Михайло Куцкір, 73), Ференц Барта (Ендре Тар, 67), Олександр Розман.

Запасні:Іштван Шош, Чобо Кемень, Ерік Орос.

Тренер– Іштван Гіді.

Ужгород: Мирослав Лютнянський, Василь Горський (Олександр Ковчар, 23), Василь Куделко, Станіслав Котьо, Павло Оржаховський, Іван Бандурович, Василь Пиняшко, Олександр Бако, Іван Жаренко (Іван Скунзяк, 73), Михайло Реплюк, Роберт Гегедош.

Запасні:Ерік Гречка, Роман Білінський.

Тренер– Іван Шанта.

Попередження:Розман, 19, Барта, 49, Куцкір, 82 – Гегедош, 20, Бако, 45+3.

Чемпіони – 2016 рік

2016. Цифри, факти, підсумки. ФК «Ужгород»

07.12.2016

Традиційно у щотижневій газеті «Спорт-тайм» футбольний експерт Степан Селменський підбиває підсумки футбольного сезону. Пропонуємо вашій увазі аналіз виступів команди, яка посіла перше місце чемпіонату області – ФК «Ужгород».

У домашніх 12 матчах здобуто 12 перемог. У 12 виїзних поєдинках здобуто 8 перемог, зіграно 2 матчі внічию і 2 рази ужгородці поступалися господарям.

Де втратили очки ужгородці? Нічиї зафіксовані в зустрічах із «Мункачем» (1:1) і «Спартакусом» (2:2). Дві зовсім юні команди відбирають очки в лідера чемпіонату. Це означає, що молоді гравці налаштувалися на гру, а досвідчені їх недооцінили.

Поразки ужгородці зазнали від «Севлюша» (3:0) та «Берегова» (1:0). Як бачимо, у цих матчах «Ужгород» не провів жодного м’яча. У інших 22 матчах ужгородці забили 101 гол. На період матчів із «Севлюшем», «Мункачем», «Спартакусом», а це IX–XIII тури, у підопічних Івана Шанти намітився спад у грі, а поразка від берегівців у XXI турі – елементарна недооцінка суперника.

Упродовж сезону ФК «Ужгород» демонстрував видовищний, технічний, швидкий, гостроатакуючий футбол. Саме цей футбол привів на трибуни глядачів. За грою ужгородців було приємно спостерігати. Для гравців це була гра, а не важка робота.

У 24 матчах команда забила 101 гол у ворота суперника або 4,20 гола у кожній грі. Пропустили ужгородці 29 голів або 1,20 гола за матч. Як бачимо, середня результативність висока – це ознака націленості на атаку. Навіть гравці, які працювали на захист (Оржеховський, Котьо, Горський, Куделко, Ковчар, Бандурович, Ількович) неодноразово відзначалися забитими м’ячами. Цих футболістів часто можна було побачити в штрафному майданчику або поблизу нього. При тому, майже всі вони володіють потужним, точним ударом, що дозволяло їм брати на себе гру при завершенні атак із-за меж штрафного майданчика. В ужгородців є потужний «кулак», який постійно націлений на ворота. Він діяв у центрі поля. Пиняшко, Ряшко, Добровольський, Бако, ті ж Бандурович та Ількович. Хороша техніка, швидкісні дії Пиняшко й Бако часто ставили в глухий кут захист суперників. Усі гравці півзахисту впродовж сезону демонстрували хорошу результативність. На вістрі атаки діяли технічні, дуже швидкі, висококласні гравці атаки Реплюк і Гегедош. Упродовж сезону суперники так і не знайшли протидію атакуючому потенціалу ужгородській команді. Часто виходило, як у тому прислів’ї: «Ми заб’ємо скільки захочемо, а ви – скільки зможете». На останньому рубежі діяв надійний і досвідчений Мирослав Лютнянський. Капітан команди вміло керував діями своїх партнерів, своєчасно підказував про небезпеку. Часто розпочинав атаки, які завершувалися взяттям воріт. Мирослав зарекомендував себе справжнім лідером. Те, що ФК «Ужгород» пропустив тільки 29 голів або по 1,20 за гру, велика заслуга голкіпера. Захоплюючись атаками, ужгородці часто оголяли тили, залишаючи свого воротаря наодинці з гравцями суперників, і в більшості випадків голкіпер виходив переможцем у протистоянні з гравцями суперників. За пропущеними голами ФК «Ужгород» практично поділив 2-5 місця в чемпіонаті, у чому саме велика заслуга Мирослава Лютнянського. Він – один із найкращих голкіперів чемпіонату. Допомагали в цьому сезоні команді Іван Скунзяк, Вадим Веселовський, Олександр Свадеба, Роман Білинський, Олександр Вишневський, Едуард Гречка, які внесли свій посильний вклад в успіх команди. Підбір гравців дозволив ФК «Ужгороду» обрати тактичну побудову гри, яка приносила велике задоволення численним уболівальникам.

Чи міг ФК «Севлюш» випередити ФК «Ужгород» у чемпіонаті? Міг, але. по-перше, виноградівці самі були до того готові. По-друге, коли в грі ужгородців настав спад, «Севлюш» не скористався цим. А спад був очевидний. Із I по VIII тури отримано 8 перемог у 8 матчах. В останніх 5 турах «Ужгород» один матч програв і ще два звів внічию, тобто втрачено 7 очок. У виноградівців була можливість створити необхідний очковий запас, але вони в свою чергу втратили 4 очки в матчах із «Спартакусом» та «Дийдо».

В останньому турі I кола ФК «Ужгород» зіграв внічию із «Спартакусом», і «Севлюш» піднявся на верхній щабель турнірної таблиці, але перевага в одне очко не гарантувала виноградівцям перемогу в чемпіонаті. Тим більше, що у ІІ колі «Ужгород» приймав на своєму полі усіх переслідувачів – і «Севлюш», і «Минай». Надію на золоті медалі «Севлюш» втратив у І колі в матчах із командами «золотої середини» «Середнім», «Дийдо» та «Спартакусом». Крім того, «Ужгород» мав чіткий малюнок гри: футболісти грали легко й із задоволенням. Жодна команда вищої ліги не мала такого чіткого малюнку, в тому числі й «Севлюш».

Про те, що «Ужгород» друге коло провів більш зібрано, свідчать й інші факти. Наприклад, у І колі ФК «Ужгород» набрав 29 очок із 36 можливих або 80,55% від можливого; у першому колі ужгородці провели у ворота суперника 49 голів або по 4,08 за матч і пропустили 19 голів або по 1,58 за гру.

У другому колі «Ужгород» набрав 33 очки із 36 можливих або 91,66% від загального. У ворота суперників проведено 52 голи або 4,33 у кожному матчі. Пропустили у свої ворота ужгородці всього 10 або по 0,83 гола за гру. Як бачимо, різниця відчутна, тобто концентрація футболістів була максимальною саме в ІІ колі.

Звання чемпіона області для ужгородців цілком заслужене, чим можуть пишатися президент клубу Андрій Андріїв, віце-президент Богдан Андріїв, головний тренер Іван Шанта, начальник команди Руслан Лютнянський та спортивний директор клубу Юрій Свистак.

Севлюш" здобуває суперкубок Закарпаття

11.2016

Ужгородці та виноградівці вже п’ятий раз зустрічаються в цьому році, щоб розіграти ще один трофей. В день гри температура впала майже до нуля і впродовж другого тайму йшов сніг. Саме поле свалявського стадіону було досить важким, що не дивно як для цієї пори року.

Севлюш вперше в історії завойовує суперкубок Закарпаття і завершує ігровий рік на мажорній ноті. Ужгородці вдруге поспіль упускають цей трофей у серії пенальті.

ФК „Севлюш” Виноградів - ФК „Ужгород” 0:0 (по пен. 4:3)

м. Свалява, стадіон „Авангард», глядачів 400

Арбітр – Ярослав Козик

Асистенти – Сергій Наскалов, Маряна Сухан

4-й арбітр – Михайло Райда

ФК «Севлюш» (Виноградів): Віталій Гринишин, Ігор Ловска, Василь Вашкеба, Артур Вайда, Андрій Ломага (Дмитро Жуков, 57), Адріан Пуканич, Юрій Мешко (Борис Ковня, 71), Віталій Чейпеш, Олексій Остафійчук, Юрій Чонка, Денис Ребрик.

Запасні: Роман Гобона, Себастіан Шопота, Ерік Віщак, Микола Ляхович, Василь Козар.

Тренер – Іван Білак.

ФК «Ужгород»: Мирослав Лютнянський, Павло Оржаховський (Олександр Ковчар 57), Василь Куделко, Станіслав Котьо, Віктор Ряшко, Іван Бандурович, Микола Ількович, Василь Горський (Вадим Веселовський, 74), Євген Добровольський (Олександр Бако, 53), Василь Пиняшко, Роберт Гегедош.

Запасні: Ерік Гречка, Михайло Реплюк, Роман Білінський.

Тренер – Іван Шанта.

Попередження: Горський, 27, Гегедош, 61, Ількович, 76.

Роберт Гегедош – найкращий гравець Закарпаття сезону-2016

Голосування проводили серед тренерів всіх клубів вищої ліги Закарпаття.

Кожен наставник вищої ліги назвав свою версію першої трійки кращих футболістів. Відповідно до цього й було визначено головного тріумфатора. Адже кому, як не „коучам” краще знати, хто є хто на полі.

Загалом очільники команд найвищого обласного дивізіону виокремили представників 9 клубів. Найбільше – з ФК „Ужгород” (по 4). За Р.Гегедоша свої голоси віддали 11 тренерів.

Перша ж п’ятірка має такий вигляд:

1.                  Роберт Гегедош («Ужгород») – 22 бали.

2.                  Юрій Чонка («Севлюш») – 9 балів.

3.                  Василь Пиняшко («Ужгород») – 8 балів.

4.                  Михайло Реплюк («Ужгород») – 7 балів.

5.                  Василь Ковтун («Берегово») – 5 балів.

      

Гегедош Роберт (ще у формі "Металіст" Харків)

УЖГОРОД

Засноване: 9-е століття.

Статус міста: з 1946 року.

Населення: приблизно 115000 чоловік.

Площа: 31,56 км2.

Висота над рівнем моря: 120 м.

Сучасна назва „Ужгород” говорить сама за себе: місто-град над рікою Уж. На думку більшості вчених-дослідників річка Уж (до речі, на території Словаччини, через яку вона протікає, річка носить назву — Уг) не має ніякого відношення до однойменної змії-вужа. Деякі лінгвісти вважають, що оскільки територія краю знаходилася під болгарським впливом, то назва ріки походить від слів „уголь”, як вугілля, та „угол”, як кут, а також від слова „узок”, як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, а інші дослідники стверджують, що „Уж” походить від турецьких слів „унг”, „онг”, що перекладається, як „правий”, ще деякі стверджують що назва походить від старотюркського слова „уз”, яке перекладається як „вода”.

Протягом століть історично склалися три центри міста — Замкова гора, Радванка, Горяни. А вже пізніше перевага поступово перейшла до більш укріпленого району на Замковій горі. У IX столітті укріплене городище-замок перетворилося у ранньофеодальне місто-поселення, яке стало центром новоутвореного слов'янського князівства очолюваного легендарним князем Лаборцем. На заході князівство Лаборця межувало з Великоморавським князівством, а на півдні — з Першим Болгарським царством. Не виключена можливість, що Ужгородське городище могло входити до їх складу. У 903 році угорські племена, під керівництвом своїх сакрального вождя Алмоша та військового вождя Арпада протягом чотирьох днів штурмували фортецю Гунгвар, у якій оборонявся князь Лаборець зі своїми воїнами. Але сили були нерівні, і князь та його військо були перебиті. Саме городище було спалено, та через деякий час знову відбудоване вже новими господарями. Після приходу угорців навколо замку починає розбудовуватися і розширюватися містечко. У 1086 році Ужгород був атакований половцями хана Кутеска та взяти його вони не змогли.

У 12411242 роках татаро-монгольські племена під керівництвом хана Бату спалили місто. Нове місто (Унгуйвар) — Новий Ужгород за наказом угорського короля Бейли IV, у 1248 році будують на новому місці, у сучасному мікрорайоні Горяни. Тут також збудували нову фортецю і поруч неї церкву (Горянська ротонда). У 1290 році новим господарем міста стає канцлер Угорського королівства — Обо Омодей. Під час феодальних міжусобних війн на початку XIV століття, значних руйнувань зазнав і Ужгород. У 1312 році новим господарем міста-фортеці став Петро Пете, який вже у 1315 році піднімає повстання проти короля, яке через два роки було придушене. У 1318 році місто одержало нових господарів — італійських графів Другетів, які володіли ним протягом 360 років. Філіп Другет будує нову кам'яну фортецю на місці сучасного замку. Разом із замком розбудовувалось і місто. У 1384 році — завершилося будівництво нового замку, а також була відкрита перша в місті школа. Уже в 1430 році Ужгород одержує привілеї від короля і офіційно пишеться «Привілейоване місто Ужгород».

У 1514 році, під час великого повстання під проводом Дьордя Дожі, місто було повністю зруйноване. А після поразки угорців у битві з турками в 1526 році біля Могача, Угорське королівство було розділене на три частини: 1.Трансільванське князівство; 2.Центральна Угорщина під владою турків; 3.Західна і Північна Угорщина під владою австрійських Габсбургів. Місто Ужгород на тривалий час стає ареною міжусобних боїв. Так у 1538 році Ужгород відійшов до Трансільванії, а уже в 1540 році його зайняли австрійські війська. У 1564 році місто знову було атаковане трансільванськими військами.

Нові господарі графи Другети зміцнили роль міста, як економічного та торговельного центру. У цей час відбулися такі події як: перебудова замку, будівництво нових церков. Збереглася з того часу і «Печатка міста Ужгорода. 1675 рік», на якій зображено герб міста: щит із двома виноградними лозами, а на них три листки і два грона винограду, що вказувало на основне заняття його мешканців. До речі, у 1631 році у місті було 10 вулиць, 206 кріпосних дворів, 32 дворянські маєтки; а всього загальна кількість жителів — 1200 чоловік. Протягом XVI—XVII століть в Ужгороді існувало багато ремісничих цехів: шевський, гончарний, столярний, бондарний. У цей період місто було втягнуто в релігійну боротьбу між реформатською Трансільванією і католицькою Австрією. У 1610 році в місті домінувала католицька церква. У 1619 році Ужгород знову захоплюють протестантські війська Трансільванії. Після десятилітнього правління реформатської влади в місто повернулися католики на чолі з графом Другетом. Саме в цьому році, 1646, в Ужгородському замку було зібрано 63 православних священників і під егідою Ватикану проголошено Ужгородську унію та утворено греко-католицьку церкву на Закарпатті.

У 1707 році Ужгород був резиденцією керівника національно-визвольної війни угорського народу Ференца II Ракоці. Взагалі, Ужгород XVIII століття славився своїми ярмарками. Сюди приїжджали купці із Словаччини, Німеччини, Угорщини, Молдавії, Польщі, Греції, Росії. У цей час було збудовано цілий ряд винних підвалів і складів у районі Замкової та Дайбовецької гір. У кінці XVIII століття починає розбудовуватися і лівобережна частина міста, де селилися бідняки.

А ось для початку XIX століття характерний економічний розмах. На Закарпатті почав розвиватися капіталізм, хоча і в рамках феодалізму, з'явилися перші фабрики, внаслідок чого площа міста значно збільшилась. У 1837 році в Ужгороді нараховувалося 36 вулиць.

Найбільший вплив на Ужгород із політичних подій XIX століття справила угорська революція 1848—1849 роках 27 березня 1848 році в місті офіційно було відзначено повалення монархії в Угорщині. Для придушення революції Габсбургський абсолютизм покликав на допомогу армію царської Росії. Будучи не в силах протистояти їм, визвольна війна потерпіла поразку. Монархія була знову відновлена. У 1849 році Ужгород став центром Руського округу, нового територіального утворення в Австрійській імперії, але вже в 1850 році воно було ліквідовано. У 1863 році — була відкрита перша друкарня з українським шрифтом. У 1869 році в Ужгороді діяв перший на Закарпатті лісопильний завод, у 1872 році почала працювати перша залізниця: Ужгород-Чоп. У 1886 році побудована меблева фабрика «Мундус». У 1897 році з'явився перший телеграфний зв'язок Ужгород-Будапешт, а в 1902 році була здана в експлуатацію перша Ужгородська електростанція.

Перша світова війна сповільнила темп розвитку міста. 12 січня 1919 року полк чехословацьких легіонерів зайняв правобережну частину міста, лівобережна ж залишилася під владою Угорщини. А 10 вересня 1919 року Закарпаття офіційно увійшло до складу Чехословацької республіки, а Ужгород став адміністративним центром краю. Саме в часи Чехословацької республіки місто отримало сучасну архітектурну довершеність. Але за Віденським арбітражем від 2 листопада 1938 року Ужгород був переданий Угорщині.

Місто за часи фашизму перетворилося у військовий табір угорської армії. У 1941 році Угорська держава, до складу якої входило і Закарпаття, вступила у другу світову війну. До кінця 1944 року бої підійшли до Ужгорода. Війна не принесла місту яких-небудь істотних зруйнувань, хоча привела до значних змін у населенні міста. У визвольних боях за місто брали участь частини 4-Українського фронту, а 27 жовтня 1944 року Ужгород був визволений.

Новий період приніс у життя краю значні зміни. На околицях Ужгорода будувалися нові підприємства і поновлювалися старі. Нові житлові райони змінили обличчя міста.

uzhrajon.gif

Ужгород на мапі Ужгородського району

Фото м. Ужгород

Залізничний вокзал

Синагога

Джерела інформації:

1.ФФ Закарпаття.

2. Вікипедія.

3. Ужгородська РДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

7. Сайт Uzhorod.net.ua.

8. СайтZakarpattya.net.ua.

9. Сайт0312.ua.

10. Сайт Lobda.

 

{ 4 Комментариев }

СК Коростень чемпіон Житомирської обл. 2016

scalon51 08.12.2016 в 18:15

СК Коростень 

Житомирська обл., Коростенський р-н, м. Коростень

Рік заснування: 2001

Кольори клубу:

Стадіон: „Спартак”

Змагання: чемпіонат (вищий дивізіон) та кубок  області, чемпіонат та кубок  України  серед аматорів, ІІ ліга чемпіонату України

Почесний президент: Присажнюк Микола Володимирович (2007-2009)

Президент: Григорчук Ігор Леонідович – 30.06.1963 (2007-2009)

Віце-президент: Христюк Віктор Миколайович (2007-2009)

Головний тренер: Журавський Анатолій Петрович – 01.08.1963 (2005-2009)

Тренер: Яковенко Микола Володимирович (2007-2009)

Скидан Руслан (2007-2008)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) – 2012, 2014, 2015, 2016

Срібний призер чемпіонату області (вищий дивізіон) – 2003, 2004, 2005, 2013

Бронзовий призер чемпіонату області (вищий дивізіон) – 2009

Володар кубку області – 2006, 2007

Володар суперкубку області – 2006, 2007

Володар кубку „Пам’яті Героїв Небесної Сотні” - 2016

Попередня назва: ФК Коростень

Адреса: 11500, м. Коростень, парк ім. Т.Г.Шевченка

СК „Коростень” утворений у 2001 році на базі команди Південно-Західної залізниці. У 2004—2005 роках команда брала участь у кубку і чемпіонаті України серед аматорських колективів. Тричі поспіль — у 2003—2005 роках команда ставала срібним призером чемпіонату області. У 2006 і 2007 роках команда перемагала в кубку Житомирщини. Так, 2007 року в фіналі розіграшу кубка Житомирської області ФК „Коростень” переграв теж коростенську команду „Хіммаш” у серії післяматчевих пенальті.

Професіональний статус із 2007 року. Дебютував у другій лізі чемпіонату України  29 липня 2007 року в матчі проти тернопільської „Ниви” — 0:0.

2002

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області.

Технічні показники команди: місце – 5 (11 команд), матчів – 20, перемог – 9, нічиїх – 6, поразок – 5, забито м’ячів – 24, пропущено м’ячів – 18, набрано очок – 33, різниця м’ячів - +6.

2003

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Срібний призер.

Технічні показники команди: місце – 2 (9 команд), матчів – 16, перемог – 11, нічиїх – 3, поразок – 2, забито м’ячів – 31, пропущено м’ячів – 10, набрано очок – 36, різниця м’ячів - +21.

2004

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Срібний призер. У вищому дивізіоні грали 23 команди. Спочатку ігри проводилися у двох групах, а потім був фінальний етап.

2005

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Срібний призер.

Технічні показники команди: місце – 2 (11 команд), матчів – 20, забито м’ячів – 44, пропущено м’ячів – 18, набрано очок – 44.

Найкращі у Чемпіонаті-2005

Кращі тренери

1. Анатолій Довгалюк – „Хіммаш" (Коростень)

2. Анатолій Журавський - ФК „Коростень"

3. Микола Подранний -МФК„Житомир"

2006

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Володар кубку області.

Технічні показники команди: місце – 5 (10 команд), матчів – 18, перемог – 8, нічиїх – 2, поразок – 8, забито м’ячів – 29, пропущено м’ячів – 16, набрано очок – 26, різниця м’ячів - +13.

2007

Команда виступала у вищому дивізіоні чемпіонату області. Володар кубку області.

У зв'язку з участю ФК „Коростень" у другій лізі Чемпіонату України та неможливістю продовжувати команді виступи у чемпіонаті Житомирщини ЖОФФ дозволила виступати у вищій лізі чемпіонату області ФК „Коростень-2", який потім також знявся зі змагань.

ФК Коростень – 2007 р. Володар кубку області.

2007/2008

Команда виступала у ІІ лізі чемпіонату України. Технічні показники команди: місце – 8 (група „А” – 16 команд), матчів – 30, перемог – 11, нічиїх – 11, поразок – 8, забито м’ячів – 26, пропущено м’ячів – 22, набрано очок – 44, різниця м’ячів - +4.

У складі команди грали: Антоненко Віталій (02.05.1990), Антоненко Олег (30.10.1981), Антоненко Руслан (07.06.1979), Вакар Денис (16.01.1979) – забив 3 м’ячі, Василенко Андрій (10.08.1978), Виговський Роман (14.04.1980), Виговський Юрій (23.11.1982), Галюк Юрій (1979) – попередній клуб „Комунальник” Луганськ (2007), забив 1 м’яч, Голошев Олександр (23.10.1978) – забив 1 м’яч,  Горбаченко Дмитро (28.11.1978),  Горзов Олександр (1986) - попередній клуб „Оболонь-2”Київ, Гриценко Артур (1979) – попередній клуб ФК Львів (2007), Грищенко Андрій (03.10.1974) – забив 6 м’ячів, реалізував 2 пенальті,  Гук Руслан (01.04.1985), Джус Сергій (03.12.1973), Кадар Йосип (05.08.1978) – раніше грав за „Освіту” Бородянка (2005), забив 1 м’яч,  Ковтонюк Олексій (08.06.1986) – забив 3 м’ячі, Козеренко Роман (1984) – раніше грав за  клуб „Оболонь-2”Київ, Козлович Максим (18.10.1990), Кучерчук Петро (22.10.1979) – попередній клуб „Житичі” Житомир (2006), забив 3 м’ячі, Лавренюк Максим (13.01.1986) – раніше грав за „Ігросервіс” Сімферополь (2007),  Лазаренко Ярослав (20.09.1991), Лешко Павло (1987) – попередній клуб „Княжа” Щасливе (2007),  Мойсеєв Андрій (1991), Пасхалов Сергій (1984),  Перін Юрій (09.01.1987) – раніше грав за команду „Рось” Біла Церква (2005), Петров Андрій (31.01.1986) – попередній клуб „Борисфен” Бориспіль (2006), Петров Сергій (20.09.1990), Процик Андрій (1986) – попередній клуб „Карпати” Львів (2006), Прудко Григорій (18.10.1971) – забив 2 м’ячіЮ реалізував 1 пенальті, Пустовіт Олександр (11.03.1980) – забив 3 м’ячі, Стус Микола (18.05.1983) – попередній клуб „Нафтовик” Долина (2007), забив 2 м’ячі, Тимофєєв Володимир (30.05.1981) – раніше виступав за „Житичі” Житомир (2006),  Цимбалистий Ігор (23.05.1990), Черепанський Ігор (17.04.1986), Чернишов Олексій (1986) – попередній клуб „Оболонь-2”Київ, Швець Ярослав (1982).

Президент клубу  - Григорчук Ігор Леонідович (30.06.1963).

Головний тренер - Журавський Анатолій Петрович (01.08.1963).

Тренери – Яковенко Микола, Скидан Руслан.

2008/2009

Команда виступала у ІІ лізі чемпіонату України. Технічні показники команди: місце – 15 (група „А” – 17 команд), матчів – 32, перемог – 8, нічиїх – 2, поразок – 22, забито м’ячів – 24, пропущено м’ячів – 42, набрано очок – 23, різниця м’ячів - -18. Команда не дограла чемпіонат і знялася зі змагань. Згідно рішення КДК ФФУ від 26.03.2009 з команди було знято 3 очки.

У складі команди грали: Антоненко Віталій (02.05.1990), Бахуринський Антон (04.11.1986) – раніше виступав за „Ялос” Ялта (2006), Бовтрук Вадим, Бойченко Олександр (15.12.1989), Василенко Андрій (10.08.1978) – забив 1 м’яч, Вакар Денис (16.01.1979), Виговський Роман (14.04.1980), Вирвихвост Петро (22.03.1989), Галюк Юрій (01.09.1979), Голошев Олександр (23.10.1978),  Грищенко Андрій (03.10.1974) – забив 5 м’ячів, Іванов Сергій (11.06.1987), Кадар Йосип (05.08.1978) раніше грав за „Освіту” Бородянка (2005) – забив 5 м’ячів, Ковтонюк Олексій (08.06.1986) – забив 1 м’яч, Козлович Максим (18.10.1990), Корольов Кирило (27.12.1989) – попередня команда „Олімпік” Кіровоград (2008), забив 2 м’ячі, Кучерчук Петро (22.10.1979) - раніше виступав за „Житичі” Житомир (2006),   Лавренюк Максим (13.01.1986) – раніше грав за „Ігросервіс” Сімферополь (2007), Лешко Павло (1987) – попередній клуб „Княжа” Щасливе (2007),  Паламаренко Павло (24.08.1990), Панас Анатолій (16.07.1986) попередня команда „Енергетик” Бурштин (2008), Петров Андрій (31.01.1986) – попередній клуб „Борисфен” Бориспіль (2006), Прудко Григорій (18.10.1971), Пустовіт Олександр (11.03.1980) – забив 3 м’ячі, Стус Микола (18.05.1983) – попередній клуб „Нафтовик” Долина (2007), забив 6 м’ячів, Цимбалистий Ігор (23.05.1990) – забив 1 м’яч, Черепанський Ігор (17.04.1986).

Президент клубу  - Григорчук Ігор Леонідович (30.06.1963).

Головний тренер - Журавський Анатолій Петрович (01.08.1963).

Тренери – Яковенко Микола, Скидан Руслан.

2009

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату області. Бронзовий призер.

Технічні показники команди: місце – 3 (8 команд), матчів – 14, перемог – 8, нічиїх – 4, поразок – 2, забито м’ячів – 26, пропущено м’ячів – 9, набрано очок – 28, різниця м’ячів - +17.

Микола Стус поділив 2-3 місця серед бомбардирів чемпіонату – забив 8 м’ячів.

2010

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату області. Бронзовий призер.

Технічні показники команди: місце – 3 (8 команд), матчів – 14, перемог – 8, нічиїх – 1, поразок – 5, забито м’ячів – 27, пропущено м’ячів – 14, набрано очок – 25, різниця м’ячів - +13.

2011

У 2011 році Житомирщина отримала цілих дві федерації футболу. Однією керує Олександр Коцюбко, іншою - Юрій Опанащук. Розбірки і з'ясовування, хто з них легітимний, затягнулись аж до літа і поки не видно жодного зрушення в цій справі. А раз дві федерації, то і чемпіонатів та кубків області теж два - по одному від кожної з федерацій. Ми вважаємо, що ні вболівальники ні футболісти не мають відповідати за свавілля у верхах.

СК Коростень заявився у чемпіонаті Опанащука.

Технічні показники команди: місце – 5 (8 команд), матчів – 14, перемог – 6, нічиїх – 3, поразок – 5, забито м’ячів – 20, пропущено м’ячів – 16, набрано очок – 21, різниця м’ячів - +4.

Матч 2 туру „Зоря-Енергія” - СК Коростень 2:3 було анульовано. Команді „Зоря-Енергія” зараховано технічну перемогу +:-, відповідно команді СК Коростень зараховано технічну поразку -:+ .

2012

У Житомирській області, де ситуація з футболом і так вкрай складна, погіршилась тим, що в області довгий час діяли дві обласні федерації футболу.

Зрештою за рішенням суду з 3 жовтня 2012 року Коцюбко Олександр Петрович є законно обраним головою ЖОФФ і визнаний судами першої та апеляційної інстанцій.

А поки верхи визначали хто в області головний, закінчився чемпіонат Житомирської області з футболу. У ньому прийняло участь всього 7 команд. Причому жодна з них не представляла обласний центр, а 2 команди взагалі не дограли чемпіонат, одна з цих команд минулорічний чемпіон ФК Бараші. Отож чемпіоном області серед п’яти команд став ФК Коростень, який здобув чемпіонство за тур до завершення чемпіонату. В останньому турі команда вже не поїхала на виїзд в Бердичів, чим допомогла місцевій команді з однойменною назвою здобути третє місце. Другим фінішував ФК «Полісся» (Городниця, Новоград-Волинського району).

За Кубок області боролися 30 команд. В фінальному матчі у Новоград-Волинському ФК „Полісся” переміг з рахунком 1:0 ФК Коростень.

2013

?

2014

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату області. Чемпіон. Технічні показники команди: місце – 1 (з 5 команд), проведено матчів – 8, перемог – 6, нічиїх – 1, поразок – 1, забито м’ячів – 18, пропущено м’ячів – 5, набрано очок – 19, різниця м’ячів - +13.

У чемпіонаті взяло участь всього 5 колективів, а сам сезон видався куцим – тривав з 21 червня до 11 жовтня. Золоті медалі чемпіонату виграв СК Коростень, який торік був другим, срібло завоював „Авангард" (Новоград-Волинський), бронза у ще одного представника Коростені – „Локомотива". Минулорічний чемпіон „Полісся" (Городниця) участі в чемпіонаті не брав.

До чемпіонського титулу СК Коростень додав ще й перемогу у Кубку Житомирскої області, розгромивши у фіналі СК „Легіон" (Житомир) 4:0.

2015

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату області. Чемпіон області.

Технічні показники команди: місце – 1 (з 8 команд), проведено матчів – 14, перемог – 11, нічиїх – 3, поразок – 0, забито м’ячів – 40, пропущено м’ячів – 10, набрано очок – 36, різниця м’ячів - +30.

Шевчук Андрій став кращим бомбардиром чемпіонату – забив 11 м’ячів.

Бондарчук Володимир зайняв 3-є місце серед бомбардирів чемпіонату – забив 9 м’ячів.

2016

Команда виступала у вищій лізі чемпіонату області. Чемпіон. Технічні показники команди: місце – 1 (з 9 команд), проведено матчів – 16, перемог – 11, нічиїх – 4, поразок – 1, забито м’ячів – 27, пропущено м’ячів – 6, набрано очок – 37, різниця м’ячів - +21.

Коростень

Рік заснування – 705

Населення – близько 65000 чол.

Площа – 33,85 км2.

Висота над рівнем моря – 174 м.

Коростень (Іскоростень) — місто обласного підпорядкування, адміністративний центр Коростенського району Житомирської області, великий транспортний вузол Південно-Західної залізниці.

За давнини історична Іскоростень — столиця міцного союзу племен древлян. У наш час місто славиться своїми цінними породами природного граніту, каніфольними смолами та вишуканою порцеляною.

Походження назви

Є дві, абсолютно різні теорії про походження назви міста:

1.                  перша версія наполягає на тому, що місто веде свою назву від того, що древлянська столиця була побудована суціль з дерева, а міські стіни обнесені частоколом дубовим, неотесаним, разом з корою — са́ме тому місто начебто звалося Іс-коро-стень, тобто місто «із кори на стіні»;

2.                  друга теорія стверджує, що назва міста походить від імені язичницького бога сонця Корс (Хорс) — головного бога у більшості племен, що населяли дану територію, в тому числі і древлян. Від Хорсу/Корсу, за цією теорією, також походять назви населених пунктів Корсунь і Коростишів.

Прибічники другої теорії резонно наполягають на неможливості першої, оскільки дерево, з якого не знято кору, швидше піддається впливу руйнуючих факторів, про що людство знає вже кілька десятків тисяч років, і тому навряд чи древляни ставили свої житла з неотесаної деревини. Втім, імовірно, що теорія про кору (т.зв. «корова́»), виникла лише в 1970—80-х роках для оминання теми язичництва та богів.

Відомо що у 945 році місто було серед земель слов'янських племен підкорених київському князю Ігорю, незалежність яких віднята в них Олегом, батьком Ігоря, у битві 914 року, коли Ігор придушив повстання древлян. Ігор збирав щорічну данину і після того як Ігор у друге повернувся в Іскоростень вимагати данину князь Мал (Ніскиня) підняв місто проти київського князя, військо (дружину) Ігоря розбили, а самого вбили. Поховали древляни Ігоря з усіма почестями, по княжому звичаю і на його могилі насипали високий курган. Село (зараз селище району) Поліське де знаходиться Могила князя Ігоря багато століть називалось Могильно.

Після розділу Русі в результаті створення в 1157 році Володимиро-Суздальського і Великого князівства Московського (1260-70), Іскоростень залишався під юрисдикцією київських князів. З 1243 року тут хазяйнують монголо-татари. Після перемог над Тевтонським Орденом у 1348 і 1370 рр. і потіснивши татар, великий князь литовський Альгирдас Ольгед приєднує ці землі до Великого князівства Литовского. Пізніше дарує їх одному з своїх лицарів Тереху з Брянська за вірну службу. З 1385 після створення Кревської Унії ця територія попадє під вплив Польщі. В 1586 багатий польський магнат Прокіп Мржевицький, оженившись на одній із спадкоємниць Тереха, стає власником Іскоростеня. Йому вдаєтеся добитися від польського короля присвоєння цій маленькій фортеці статуса міста. 22 травня 1589 Сигізмунд III Ваза дарує місту Іскоростеню Магдебурзьке право

В 1649 році загін козаків під проводом Гераськи після кровопролитного бою захопив Іскоростень від польської шляхти. Міські укріплення були повністю зруйновані. В 1654 гетьман Богдан Хмельницький в результаті Переяславськоїй Ради підписує згоду з російським царем Олексієм Михайловичем про перехід України під юрисдикцію Росії. Однак з 1667 по 1795 землі Іскоростеня продовжують знаходитися в складі польсько-литовської Річи Посполитої

Відповідно до угоди з Реччю Посполитою у 1795 Іскоростень переходить до Російскої імперії як центр Іскоростенскої волості Овручського повіту Волинскої губернії. Довгий час це було тихе непримітне провінційне містечко. Новий могутній поштовх до відродження місту дало будівництво залізниці Київ-Ковель у 1902. З цього часу перейменоване в Коростень воно відоме як важлива залізнична станція. Згодом, з розширенням залізниці Коростень перетворюється у великий залізничний вузол.

7 серпня 1941 року Коростень був захоплений німецькими військами.

Під час наступу 1943 року, після успішного проведення Київської операції, Червона Армія 17 листопада визволила Коростень, але в ході потужного контрнаступу змушена була відступити.

28 грудня 1943 місто було остаточно визволене частинами 13 Армії генерал-лейтенанта Пухова.

Під час війни Коростень був повністю зруйнований.

В 80-90 роки 20 століття місту знов довелось пережити тяжкі часи. Сусідство з Чорнобильською Атомною Станцією (80 км) наклало новий трагічний відбиток на його історію. Коростень попав у зону радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ядерной катастрофи 26 квітня 1986 і класифіковано як "зона гарантованого добровільного відселення". Крім того економіка міста сильно постраждала від кризи після розпаду Радянського Союзу.

Місто Коростень надзвичайно зручно розташоване з точки зору транспортного сполучення.

Найбільш зручним та відносно недорогим видом транспорту є залізничний. Коростень є вузловою станцією, що створює зручні умови для подорожі. Через місто проходять майже всі потяги із Західної України до Києва, а також діє постійний рух електропотягів за наступними напрямками:

·  Коростень — Київ;

·  Коростень — Новоград-Волинський;

·  Коростень — Житомир;

·  Коростень — Олевськ;

·  Коростень — Овруч.

На цих напрямках також постійно діють маршрутні автобуси, які відправляються із залізничного та автобусного вокзалів.

Із Києва до Коростеня потяги та маршрутні автобуси вирушають зі станції метро „Святошин”. Із Житомира потяги та маршрутні автобуси вирушають з центральної автостанції та залізничного вокзалу.

Роль міського громадського транспорту також виконують маршрутні таксі. Також у місті діють декілька служб виклику таксі, як місцевих („СК”, „Універсал”, „050”, „055”), так і міжміський перевізник ТОВ „Автосвіт”.

У Коростені діє розгалужена система навчальних закладів — як дошкільних, середніх загальноосвітніх (шкільних) до позашкільних, так і професійних І-ІІІ рівнів акредитації.

У місті працює близько 20 дошкільних навчальних закладів, в т.ч. і приватної форми власності.

Культурне життя Коростеня багате й різноманітне — в місті функціонують численні заклади культури, в т.ч. клубного типу, кінотеатр, декілька музеїв, бібліотеки; відомими і популярними є міські свята і фестивалі, що на постійній основі відбуваються в Коростені.

У Коростені діє низка музейних закладів і музейних кімнат:

·  Коростенський краєзнавчий музей (вул. М. Грушевського, 6) — найбільше зібрання матеріалів з природи, історії, етнографії та культури Коростенщини (загалом понад 25 тис. експонатів основного фонду); діють 3 відділи: „Природа”, „Історія”, виставкова зала, загалом 8 залів на 2 поверхах;

·  Військово-історичний комплекс „Скеля” (вул. 1 Травня, 2а);

·  Кімната-музей Анатолія Білошицького — 16 квітня 2008 року в міській школі мистецтв ім. А. Білошицького відкрито шкільний музей, в якому розміщені матеріали та експонати, які відображають історію та творчу діяльність школи, життєвий та творчий шлях видатного композитора, баяніста, диригента, коростенця Анатолія Васильовича Білошицького;

·  музей ВАТ „Хіммаш” (вул. Б. Хмельницького, 18);

·  музей локомотивного депо залізничної станції „Коростень”;

·  етнографічна кімната ЗОШ № 5. 

Коростень на мапі району

Фото м. Коростень

Палац культури

Залізничний вокзал

ПТУ №16

Візитівка м. Коростень

Джерела інформації:

1. Житомирська обласна федерація  футболу.

2. Вікипедія.

3. Коростенська РДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

6. Електронна періодика.

 

ВПК Агро (Магдалинівка) чемпіон Дніпропетровської обл. 2016

scalon51 04.12.2016 в 16:36

ВПК-АГРО (Магдалинівка)

 

Дніпропетровська обл., Магдалинівський р-н, смт Магдалинівка

Рік заснування: 2010

Кольори клубу: салатний, синій, білий

Стадіон: „Ювілейний” (300 місць)

Змагання: чемпіонат та кубок району, чемпіонат (І ліга, вищий дивізіон), кубок та суперкубок області

Президент: Корсун Володимир Павлович (2013-2016)

Головний тренер: Тараненко Сергій Миколайович (2013, 2016), Прошенко Євген Олександрович (2014),  

Тренер: Чернов Андрій Володимирович (2013)

Прес-аташе: Дювбаков Олександр Сергійович (2013-2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) -  2014, 2016

Чемпіон області (І ліга) – 2013

Срібний призер чемпіонату області (вищий дивізіон) - 2015

Срібний призер чемпіонату району – 2012

Володар суперкубку області – 2015, 2016

Головний спонсор – ТОВ „ВПК-Агро”

2010 рік

Команда виступала у чемпіонаті Магдалинівського району.

2011 рік

Команда виступала у чемпіонаті Магдалинівського району.

2012 рік

Команда виступала у чемпіонаті Магдалинівського району і зайняла 2-е місце.

2013 рік

Команда виступала у І лізі обласних змагань (чемпіон).

За команду грали: Авдєєнко Владислав (12.09.1993), Багненко Олег (13.01.1989), Бєльченко Сергій (19.03.1987), Блінов Ігор (26.07.1993), Вергун Кирило (26.12.1992), Верескун Юрій (27.06.1993), Воробйов Олександр (14.09.1992), Гажемон Юрій (18.05.1989), Доміна Владислав (17.01.1993), Дутко Тарас (27.01.1982), Зозуля Юрій (28.03.1979), Корж Максим (20.11.1991), Курбанов Артур (26.11.1989), Мігаров Олександр (05.02.1992),  Михайлов Максим (15.07.1990), Мудрак Павло (11.07.1985), Пилипенко Анатолій (04.07.1985), Приземлін Володимир (16.01.1986), Солоніков Артем (13.06.1987), Тарасенко Віталій (10.04.1980), Ткач Олег (08.08.1993), Федоренко Микита (21.01.1995), Цимбаревич Дмитро (22.11.1993), Чернов Андрій (21.10.1976), Чубенко Максим (01.03.1990), Шмиговський Олександр (02.10.1990), Шпреков Олександр (16.02.1992), Яковець Андрій (11.08.1992).

2014 рік

Супер-ліга. Команда стала чемпіоном вищого дивізіону.

Цьогоріч чемпіонат Дніпропетровської області проходив за новою формулою. На першому етапі дев’ять команд у двоколовому турнірі визначили кращу трійку, яка у фінальній стадії, з урахуванням вже набраних залікових балів, й розіграла комплект нагород Суперліги. Нагадаємо, що минулого сезону у чемпіонаті змагалися 14 клубів. До кращої трійки команд, яка й повела боротьбу за медалі увійшли – чемпіон, володар Кубку та Суперкубку Дніпропетровщини 2013 року УВД (Дніпропетровськ), срібний призер минулорічного чемпіонату „Олімпік" (Петриківка) та новачок Суперліги „ВПК–Агро" (Магдалинівка). У напруженій боротьбі чемпіоном став „ВПК-Агро", на другому місці фінішували футболісти з Петриківки, бронзові нагороди виборов ФК УВД. Зазначимо, що у командах Дніпропетровщини грає чимало футболістів, які мають досвід виступів у командах майстрів.

„ВПК-Агро” (Магдалинівка) у чемпіонаті мала такі показники: місце – 1-е (з 9 команд), проведено матчів – 20, перемог – 14, нічиїх – 4, поразок – 2, забито м’ячів – 58, пропущено м’ячів – 15, набрано очок – 46, різниця м’ячів - +43.

„ВПК–Агро" взяв участь у чемпіонаті України серед аматорів. Утім, у цих змаганнях магдалинівці виступили невдало – не зуміли пробитися до фінальної стадії. До того ж, президент ФК „АФ П`ятихатська" Олександр Поворознюк заявив, що з „"ВПК –Агро" зняли очки за те, що у її складі, під іншими прізвищами, виступали футболісти одного із клубів Прем’єр–ліги. У Кубку України серед аматорів „аграрії" припинили свої виступи на стадії 1/8 фіналу.

ВПК-Агро (Магдалинівка) - 2014 рік.

2015 рік

Супер-ліга. Команда стала срібним призером вищого дивізіону.

У складі команди грали: Авдєєнко Олександр (забив 9 м’ячів), Аксінін Євген, Барвінко Денис, Бобровський Андрій, Борш Руслан (4), Водоп’ян В’ячеслав, Воробєй Максим, Кисилевський Денис (3), Козаченко Дмитро, Котенко Іван (1), Крутенко Костянтин (3), Лучкевич Олег, Микитюк Ярослав (6), Мішуренко Олександр (6), Мухін Євгеній, Нікітін Максим (2), Перебора Артем, Пономаренко Сергій, Пріземлін Володимир (3), Проненко Євген, Ріпа Сергій, Рикун Олексій (1), Сінчіков Артем (3), Савін Олександр (1), Тарасов Іван (1), Худченко Роман, Шелаєв Олег, Шеремет Артем (2), Шипа Олександр (1).

У цьому році зі складом учасників Суперліги Дніпропетровської області вийшла неабияка чехарда. Спочатку на старт повинні були вийти 12 команд, але „Титан" з Вільногірська відпав ще до початку змагань. 11 команд зіграли 10 турів, після чого до учасників додався ФК "Петриківка", який під керівництвом Сергія Дірявки (раніше грав за збірну України, „Дніпро", „ЦСКА-Борисфен", „Кривбас" та „Іллічівець") взявся за календарем „Титану" надолужувати пропущені ігри. Ну а перед стартом другого кола обласна федерація включила до числа учасників Суперліги відроджений „Кривбас". Головний тренер клубу Сергій Мазур (грав у Вищій лізі за "Кривбас" та "Зорю") мав у своєму розпорядженні в основному місцеву молодь 17-18 років.

„ВПК-Агро" не зміг без втрат пережити зміну головного тренера та відхід великої кількості гравців. Команда довгий час претендувала на чемпіонство, але ближче до кінця чемпіонату втрати очок у матчах з основними конкурентами ледь не залишили „ВПК-Агро" без „срібла". Варто відзначити наявність у складі магдалинівців таких гравців як Олег Шелаєв (збірна України – 36 матчів – 30 місце на 01.01.2016, забив 1 м’яч за збірну – 65 місце на 01.01.2016 - „Зоря", „Шахтар", „Дніпро", „Металург" Д, „Кривбас", „Металіст" – провів у вищому дивізіоні чемпіонату України 410 матчів – 2-е місце на 01.07.2016, забив 34 м’ячі – 83-є місце на 01.07.2016, отримав 82 попередження – 1- місце на 01.07.2016), Іван Котенко („Дніпро", „Кривбас", „Нафтовик-Укрнафта", ФК „Львів", „Оболонь") та Олександр Шипа („Атирау", „Енергетик" Казахстан).

„ВПК-Агро" у чемпіонаті серед аматорів України не зміг пройти у другий етап, зайнявши останнє місце в своїй групі.

Команда „ВПК-Агро” (Магдалинівка) у чемпіонаті мала такі показники: місце – 2-е (з 13 команд), проведено матчів – 23, перемог – 15, нічиїх – 5, поразок – 3, забито м’ячів – 49, пропущено м’ячів – 21, набрано очок – 50, різниця м’ячів - +28.

Авдєєнко Владислав зайняв 3-4-е місце серед бомбардирів чемпіонату. Забив 9-ь м’ячів.

Суперкубок Дніпропетровської області.„ВПК-Агро" – „Лозуватка" - 4:4 (пен - 5: 3).

30.03.2015

2015 рік

12 квiтня  2015 р.

Суперкубок Днепропетровской области. Хоккей и лотерея в пользу «ВПК-Агро»!!!

«ВПК-Агро» (Магдалиновка) — ФК «Лозоватка» (Кривой Рог) — 4:4, по пен. — 5:3

«ВПК-Агро»: Бобровский, Проненко (Казноха, 46), Приземлин, Киселевский, Лучкевич (Савин, 84), Воробей, Борш, Мишуренко, Перебора (Шипа, 56), Рипа (Синчиков, 46), Дэвид (Шитов, 87).

«Лозоватка»: Голоденко, Ковтуненко, Шумейко, Кучеренко, Кондратенко (Сухоруков, 76), Давыденко, Пшелуцкий, Москалык (Проноза, 46), Кудь, Арбузов, Белей (Хорольский, 76).

Голы: Руслан Борш, 25, 58; Александр Мишуренко, 72; Дмитрий Киселевский, 90+2 — Евгений Арбузов, 31; Иван Кучеренко, 52 — с пен.; Евгений Давыденко, 62; Вадим Проноза, 82.

Серия пенальти: Киселевский — 1:0; Кучеренко — 1:1; Шипа — 2:1; Ковтуненко — 2:1 (вратарь); Савин — 3:1; Давыденко — 3:2; Борш— 4:2; Хорольский — 4:3; Мишуренко — 5:3.

2016 рік

Супер-ліга. Команда стала чемпіоном вищого дивізіону.

Чемпіонат Дніпропетровської області проходив за формулою – попередній етап та фінальний. На першому етапі 12 команд у двоколовому турнірі визначили кращу четвірку, яка у фінальній стадії, з урахуванням вже набраних залікових балів, й розіграла комплект нагород Суперліги. Команда „ВПК-Агро” зайняла 1-е місце, „Дружба” Кривий Ріг – 2-е, „Скорук” Томаківка – 3-є.

У складі команди грали: Збарах Микола, Антипов Владислав (1 м’яч забив), Бодня Євгеній (4), Валевський Дмитро, Каварма Артем (15), Кисилевський Денис (5), Клименко В’ячеслав (1), Клименко Олександр,  Корш Максим (1), Котенко Іван (1),  Крутенко Костянтин (5), Кумпан Роман (7), Купрієнко Петро (1), Ломака Сергій (7), Мухін Євгеній,  Падун Віктор (2), Прокопенко Владислав (1),  Рябий Дмитро (4), Сидоренко Костянтин, Філімонов Антон (1), Шмиговський Олександр (1). 

Команда „ВПК-Агро” (Магдалинівка) у чемпіонаті мала такі показники: місце – 1-е (з 12 команд), проведено матчів – 28, перемог – 20, нічиїх – 6, поразок – 2, забито м’ячів – 57, пропущено м’ячів – 14, набрано очок –66, різниця м’ячів - +43.

Каварма Артем зайняв 3-є місце серед бомбардирів чемпіонату – забив 15 м’ячів.

Вирізнявся у команді воротар Микола Збарах – йому у 2016 році виповнився 41 рік. 

„Гірник” Кривий Ріг – „ВПК-Агро” Магдалинівка. 06.08.2016

Магдалинівка

Магдалинівка   заснована у 1778 році відставним секунд-майором Андрієм Магденком. Щодо походження назви селища існують дві версії: перша – назва пішла від прізвища Магденка; друга – поселення назване на честь свята Марії Магдалини. Ще раніше, у 1748 році, вздовж Орілі з'являлися поселення, яким давали назви по іменах і прізвищах засновників. Це були козацькі зимівки. Через три століття доносять до нас дух того часу назви Великий і Малий Козацькі лимани, які знаходяться поблизу сіл Гупалівка і Чернеччина.

Природа щедро наділила наш край багатствами. Гарний чорнозем дає високі врожаї зернових культур, надра – великі запаси, газу, є нафта, в річках – риба, в заплавах – величезна кількість диких качок та гусей, у лісі – багато дичини – від зайця до лося. У лісному масиві села Степанівка, площа якого складає 623,8 га, є заповідник. Район називають перлиною Дніпропетровщини.

10 травня 1958 року Магдалинівку Указом Президії Верховної Ради УРСР віднесено до розряду селищ міського типу. З цього ж дня і існує Магдалинівська селищна рада, центром якої є смт. Магдалинівка.
10 травня 2008 року було відзначено ювілей - 50 років з дня заснування селищної ради.

Населення селищної ради складає 7575 чол, у т. числі:

-        смт. Магдалинівка - 6887 чол.

-        с. Радянське - 464 чол.

-        с. Дубравка - 224 чол.

На 14-й сесії селищної ради У-го скликання був затверджений герб селища та його малий прапор згідно рішення № 245-14/У від 27.07.2007 р.
Сама ж Магдалинівка заснована в 1778 році. 27 вересня 2008 року було відзначено 230 років з дня заснування селища. До цієї дати були виготовлені значки ,, 230 років смт. Магдалинівка’’ та випущений поштовий конверт із зображенням герба селища та з написом «230 років смт. Магдалинівка».

З 56-и вулиць смт. Магдалинівка централізоване водопостачання мають 54-и вулиці. За рахунок коштів селищного бюджету в 2008 році побудовано 958 мводопроводів по вулицях Придорожній та Робочій.
З метою розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади, прийнята та діє Програма розвитку об’єктів комунальної власності. Джерелом надходження коштів є продаж земель несільськогосподарського призначення. В 2008 році вже надійшли кошти в сумі 104,0 тис.грн., які направлені на реконструкцію селищного цвинтаря та на будівництво водогонів.

52 вулиці селищної ради мають вуличне освітлення (50 вулиць в смт. Магдалинівка та 2 вулиці в с. Радянському). Придбано три багатофункціональних лічильника електроенергії, які включають і виключають освітлення в задані години та сприяють сплаті за спожиту електроенергію в розмірі 25 % від діючих тарифів.

З метою організації робіт по санітарному стану селища, в 2008 році придбано 24 сміттєзбиральних урни до наявних 30-и. Придбано дві газонокосилки, які дали змогу регулярно скошувати рослинність на території селища.

В селищі функціонує більше 50 магазинів, 5 кафе ресторанного типу, декілька перукарень, 11 аптек.

Тільки в 2008 році за рахунок коштів приватних підприємців введено в експлуатацію 3 магазини, будуються салон краси, магазин – аптека, двоповерховий магазин в центрі селища, закінчено реконструкцію двоповерхового кафе – ресторану.

Магдалинівка на мапі Магдалинівського району

Фото смт Магдалинівка

Школа-інтернат

Джерела інформації:

1. Соціальна мережа Вконтакте.

2. Вікипедія.

3. Сайти різних ФК.

4. Сайт Дніпропетровської обласної ФФ.

5. Електронна періодика.

6. Сайт Магдалинівської РДА.

Луцьксантехмонтаж-536 чемпіон Волинської області 2016 р.

scalon51 02.12.2016 в 18:05

ЛУЦЬКСАНТЕХМОНТАЖ-536 (ЛУЦЬК)

Волинська обл., Луцький р-н, м. Луцьк

Рік заснування:

Колір ігрової форми: футболки - світло-голубі, шорти - світло-голубі, гетри - білі.

Колір запасної ігрової форми: футболки - світло-зелені, шорти - чорні, гетри - чорні.

Стадіон: „Підгайці”, с. Підгайці, Луцький р-н; с. Маяки, с. Княгининок

Змагання: чемпіонат, кубок та суперкубок області

Президент: Чорнуха Ігор Вікторович (2013-2015)

Головний тренер: Комзюк Ярослав Васильович (2013), Федюков Олег Іванович (2014-2016)

Досягнення:

Чемпіон області (вищий дивізіон) – 2015, 2016

Володар кубку області – 2013, 2014, 2015 

Головний спонсор ФК – БК „Луцьксантехмонтаж”

Президент ФК – Чорнуха Ігор Вікторович (25.07.1978)

2012 рік

За команду грали: Волошин Юрій (06.05.1975), В’юник Андрій (02.04.1982), Главацький Андрій (09.07.1981), Жук Микола (19.05.1994), Кривий Ігор (09.09.1985), Курінов Олександр (02.01.1986),  Махнюк Ігор (31.05.1983), Мосійчук Олександр (07.07.1989), Музичук Андрій (16.05.1984), Назарук Петро (31.03.1980), Неделюк Олександр (07.07.1988), Олійник Василь (17.01.1984), Чорнуха Ігор (25.07.1978), Шпак Сергій (01.01.1984).

2013 рік

За команду грали: воротарі - Волошин Юрій (06.05.1975), Перлов Роман (10.07.1993), Голюк В’ячеслав (08.07.1983), Ярошик Василь (06.01.1993); польові гравці – Власюк Максим (16.05.1995), В’юник Андрій (02.04.1982), Главацький Андрій (09.07.1981), Горщарук Дмитро (05.11.1990), Жук Микола (19.05.1994), Кабанов Тарас (23.01.1981), Кравчук Олег (29.07.1985),  Кривий Ігор (09.09.1985), Крот Роман (30.11.1995), Куприянчик Владислав (21.09.1995),  Курінов Олександр (02.01.1986),  Матюк Сергій (24.10.1987), Махнюк Ігор (31.05.1983), Мосійчук Олександр (07.07.1989), Музичук Андрій (16.05.1984), Назарук Петро (31.03.1980), Неделюк Олександр (07.07.1988), Олійник Василь (17.01.1984), Патіюк Назар (13.06.1997), Перванчук Дмитро (29.06.1980), Пушкарчук Андрій (13.05.1991), Філь Роман (15.12.1985), Чорнуха Ігор (25.07.1978), Шпак Сергій (01.01.1984).

2013/2014

На клубній арені ФК «Волинь» відбувся фінальний поєдинок Кубка області 2013-2014 рр., у якому зустрілися «Луцьксантехмонтаж №536» та боратинська «Ласка». «Авангард» зібрав приблизно тисячу вболівальників, які стали свідками напруженого і видовищного поєдинку. Додаткової інтриги матчу додав факт напруженого суперництва команд у цьогорічному чемпіонаті Волині. Віце-чемпіон із "ЛСТМ №536" прагнув принаймні кубкової сатисфакції у фіналі від боратинців, - повідомили у прес-службі ФК "Волинь".

І вона відбулася, хоч і не без складнощів та опору «Ласки». У підсумку – 3:0 на користь «Луцьксантехмонтажу», у якому відзначилися Ігор Махнюк і двічі Тарас Кабанов, причому останній не реалізував пенальті в середині другого тайму.

Кубок і медалі переможцям вручав голова Федерації футболу Волині та головний тренер ФК «Волинь» Віталій Кварцяний.

Після церемонії нагородження Віталій Кварцяний прокоментував фінальний поєдинок:

- Приємно, що обидві команди грали у футбол, не відсиджувалися в обороні. Приємно було бачити, що в складах обох команд є чимало колишніх гравців, які пройшли через «Волинь».

В обласній федерації ми намагаємося істотно змінити проведення всіх змагань, хочемо підвищувати і рівень проведення турнірів, і якість гри команд. Окрема увага – молоді. Мене часто питають, кого б я міг запросити із чемпіонату Волині у першу команду області? Наразі небагато таких виконавців, бо найкращі футболісти в обласному чемпіонаті все ж вікові, талановиту молодь слід підтягувати. Можливо, цьому сприятиме рішення про проведення чемпіонату серед юнаків у першій та вищій лізі чемпіонату Волині.

29.06.2014

2014/2015 

Ігор Чорнуха і Тарас Кабанов

На лаві запасних - 2014 р.

07.10.2014 - Луцьксантехмонтаж-536 : Торпедо – 4:0.

07.10.2014 - Після чергового поєдинку команда «Луцьксантехмонтаж» перемогла ”Торпедо” - 4:0. Наставник клубу Олег Федюков залишився задоволений діями своїх гравців, серед яких - Ігор Чорнуха. Щоправда, мешканці області знають його не як футболіста, а як керівника одного із флагманів будівельної індустрії — підприємства Луцьксантехмонтаж No536. І, очевидно, небагато хто знає, що Ігор Чорнуха, успішний керівник і завзятий спортсмен, брав безпосередню участь у будівництві стадіону у селі Маяки Луцького району.

Володарі кубка області -  28.06.2015

Володарі кубка області -  28.06.2015

Команда виступала у вищому обласному дивізіоні. Показники команди в чемпіонаті: місце – 1 (з 10 команд), матчів – 18, перемог – 16, нічиїх – 1, поразок – 1, забито м’ячів – 104, пропущено м’ячів – 15, набрано очок – 49, різниця м’ячів - +89.

Кращий бомбардир команди у чемпіонаті  Махнюк Ігор – забив 26 м’ячів.

2015/2016 

2015 рік

2016/2017

Вища ліга.

За команду грали:  Байсарович Ілля (14.08.2000), Борецький Юрій (27.09.2000), В’юник Андрій (02.04.1982),  Ващук Владислав (01.03.2002), Гарват Артем (03.12.2001), Гонтар Андрій (09.12.2000), Дмитрук Тарас (30.08.1999), Дмитрук Юрій (28.05.1981), Жук Микола (19.05.1994), Журомський Павло (20.03.2000), Кабанов Тарас (23.01.1981), Колдубай Андрій (16.01.1984), Комзюк Вадим (12.02.1999), Корчук Іван (02.07.1998), Кузьмич Максим (23.01.1999), Курінов Олександр (02.01.1986), Кухта Богдан (06.02.2000), Лавринюк Олексій (22.07.1999), Лящук Ілля (02.08.1996), Мартинюк Віталій (20.03.1999), Мартинюк Владислав (23.01.1999), Махнюк Ігор (31.05.1983), Михалевич Вадим (21.01.1999), Мосійчук Олександр (07.07.1989), Мумич Олександр (24.05.2000), Мурашко Андрій (16.12.1998), Неделюк Олександр (07.07.1988), Оксеньчук Роман (05.01.1997), Олійник Василь (17.01.1984), Перлов Роман (10.07.1993), Прощерук Олександр (07.12.1995), Пушкарчук Андрій (13.05.1991), Романець Тимур (02.07.1991), Рубцов Олександр (17.09.1989), Савчук Роман (04.09.2000), Семченко Дмитро (07.08.1989), Сосновський Роман (02.09.2000), Філь Роман (15.12.1985), Чорнуха Ігор (26.07.1978), Янко Андрій (11.04.1996), Ярмольський Вадим (27.08.1996).

Президент ФК – Чорнуха Ігор Вікторович.

Головний тренер – Федюков Олег Іванович (13.12.1963).

Місто Луцьк

Герб та прапор Луцька

Рік заснування: приблизно 1000-й

Статус міста: з 1795

Населення: близько 206000 чол.

Площа: 41,61 км2

Лучеськ, Лоучеськ, Луцьк, (пол. Łuck, нім. Luzk, ідиш לוצק, лат.Luceoria) — милозвучні слова, що повертають нас у часи сивої давнини — на острів, де зародилося мальовниче і водночас могутнє місто. Місто, що протягом своєї багатовікової історії неодноразово було ареною доленосних історичних подій. Розташований на перетині торговельних шляхів, що вели до країн Заходу та Прибалтики, Луцьк поступово перетворився на важливий економічний центр; судноплавні артерії з'єднували місто з Києвом, портами України та інших чорноморських держав. Однак розвиток стародавнього Луцька був би неможливий без вигідного оборонного розташування — з півночі та заходу межі міста визначалися вигином ріки Стир, на півдні протікав Глушець, Схід оточили непрохідні болота. Звідси і назва міста — Лучеськ — від слова «лук», тобто «колін, вигин ріки». Інша легенда пов'язує назву «Лучеськ» з ім'ям вождя східнослов'янського племені дулібів — Луки, який і започаткував стародавнє місто.

Існують інші легенди про назву міста. Вперше згадка про Луцьк з'явилася у Іпатіївському літописі (датованому 1085 роком), який вже тоді вказав на досить істотний розвиток міста. Близько 1000 року Володимир Великий приєднав Волинь до Київської Русі і збудував у Луцьку фортецю, що згодом перетворилась на істотну перепону на шляху загарбників. Ця фортеця витримала облогу військ польського короля Болеслава Сміливого, Андрія Боголюбського, галицьких князів Володимира Володаревича, Ярослава Осмомисла. Місто тривалий час було нездоланною перепоною на шляху татаро-монгольської орди, однак у середині XIII століття лучани були змушені зруйнувати свої оборонні укріплення. Вже у ті часи Луцьк відігравав роль економічного та адміністративного центру Волинського князівства, яке у складі Галицько-Волинської держави перегорнуло одну з найважливіших сторінок українського державотворення.

1340 року Луцьк отримує статус столиці Галицько-Волинського князівства. В цьому ж часі зводиться резиденція князя Любарта — Луцький замок. Це одна з небагатьох давніх споруд готичного стилю, які збереглися в Україні. Замок має три вежі: В'їздну, Владичу і Стирову. В середині замку розташовувався кафедральний собор Іоанна Богослова — храм класичного візантійського стилю. У XV столітті в ньому висвячували московських єпископів. З амвону церкви виголошував свої палкі проповіді Петро Могила. Розкопки давнього храму в середині 80-х років ХХ століття виявили за апсидою церкви поховання титулованих осіб, зокрема — князя Ізяслава Інгваровича, який загинув під час битви на річці Калка. Історики припускають, що саме тут був похований і Великий князь Любарт.

13881430 — роки князювання литовського князя Вітовта. Луцьк він обирає другою після Вільно своєю резиденцією і місто, практично, стає столицею Литовського князівства. Разом з Вітовтом до Луцька приїздять вірмени. Вони були чудовими будівничими — майже усі кам'яні споруди Луцька, Львова, Кам'янця-Подільського зведені саме вірменами. Тогочасний Луцьк — місто напрочуд інтернаціональне. У мирі і злагоді тут мешкали українці, росіяни, поляки, євреї, караїми. Кожна громада мала свою святиню (церкву, синагогу, кірху, кенасу), систему податей та особливі архітектуру і планування кварталів. Саме тоді, у 1429 році в Луцьку відбувається з'їзд наймогутніших монархів Європи з метою обговорити проблеми захисту Європи від османських завойовників, після чого місто було нанесене на європейські карти і отримує Магдебурзьке право. Луцьк пережив війну 1431 року. Саме тут українська політична верхівка переховувалася від татарського війська у кінці XV століття. Звідси поширювалась культура на решту русинських земель, зокрема — Волинське право і Волинський статут. Тодішній Луцьк у колі інтересів не лише Великого Литовського князівства, а й могутніх Російської та Австро-Угорської імперій. Тут свою резиденцію влаштовує і польський королівський канцлер Альбрехт Радзівіл.

Починаючи з кінця XVI ст. Луцький замок втрачає значення оборонної твердині, проте місто залишається світською і духовною столицею краю. З огляду на велику кількість сакральних споруд сучасники називають його «Римом Волині», а польський поет Себастьян Кльоновіц так згадує про Луцьк: «Хто ж міг би минути Луцьк, місто пісні достойне?..» (1584 р.)

Активні торгівельні зв'язки також певною мірою зумовили строкатий національний склад тогочасного Луцька. Окрім українців, тут проживали литовці, поляки, вірмени, татари, євреї та караїми.

Під час першої світової війни Волинь стає тереном запеклих боїв. Влітку 1916 року в околицях Луцька стався відомий Брусиловський прорив, що увійшов в історію першої світової війни.

Після Лютневої революції 1917 р. над Луцьком вперше замайорів синьо-жовтий прапор. В квітні 1917 р. в місті постає перше українське соціально-політичне товариство «Українська Громада». За гетьманату в серпні 1918 р. було утворено «Просвіту». 20 грудня 1918 р. до Луцька входять загони отамана Симона Петлюри.

16 травня 1919 р. Луцьк захоплюють польські війська, а згідно Ризького договору 1920 р. західна Волинь потрапляє до складу ІІ Речі Посполитої. 1921 — за умовами Ризького договору Луцьк переходить до складу Польщі. В березні 1921 р. Луцьк стає столицею нового Волинського воєводства. Восени 1939 р. черговий раз історія робить крутий поворот і місто опиняється у складі СРСР, стає центром Волинської області, яку склала західна половина колишнього Волинського воєводства.

25 червня 1941 року друга світова війна докотилась і до Луцька — місто було окуповане німецькими військами. Цьому передувала жахлива подія — 23 червня вояками НКВС на подвір'ї Луцької тюрми було безсудно страчено близько 3 тисяч в'язнів.

В повоєнний період Луцьк поступово відбудовується і оновлюється. Особливо бурхливо місто розвивається в 60-х-70-х роках ХХ ст. В 1973 році було затверджено нові кордони міської території і зараз площа міста сягає 4267 га. Тоді ж почалося будівництво потужних підприємств: підшипникового заводу, меланжевої фабрики та інших промислових об'єктів, що призвело до стрімкого росту населення. Починається забудова значних житлових масивів: Завокзального та Гнідавського.

Зі здобуттям Україною незалежності Луцьк зберігає провідні позиції в політичному, економічному, культурному та релігійному житті Волині. Місто — одне з найбільших на західній Україні (близько 206 тисяч мешканців). Прикордонне розташування Волині робить Луцьк центром міжнародної торгівлі. Нові економічні умови розвитку змінюють і зовнішній вигляд міста. Луцьк має шість проспектів, а саме: Відродження (колишній просп. Карла Маркса), Дружби Народів, Молоді (колишній просп. Маршала Малиновського), Перемоги, Президента Грушевського (колишній просп. г."Правда"), Соборності (колишній просп. Жовтневої революції) і центральний — Волі (колишня вул. Леніна). До інших важливих магістралей міста можна віднести вулиці Набережну, Героїв УПА (колишня вул. Червоноармійська), Львівську, Рівненську (колишній просп. Енгельса), Дубнівську (колишня вул. 50-ліття СРСР), Ковельську (колишня вул. Лесі Українки), вул. Гнідавська (колишня вул. Марцинкевича), Ківерецька (колишня вул. Гвардійська) та ін. Також древнє місто багате на площі. Центральною є Театральна. Найзначніші: Київська, Ринок, Замкова, Грушевського (колишня пл. Ленінського Комсомолу), Братський Міст (колишня пл. Возз`єднання), Перемоги та ін.

Туризм

Туризм в Луцьку розвивається досить швидко, тому що місто має ряд визначних історичних, архітектурних пам'яток, свідків багатого історичного минулого Волині. Найвідоміші з них це пам'ятка ХІІІ-XIV ст. Луцький Замок (Замок Любарта), кафедральний Троїцький Собор (1752-55 рр.), Монастир єзуїтів, ренесансний Костьол святих Апостолів Петра і Павла (храм і келії - 1606 р., дзвіниця - 1539), Лютеранська кірха (поч. ХХ ст.), середньовічна синагога (1626-29рр.), Покровська церква (приблизно XV ст.), Вежа Чарторийських (єдине, що залишилось від колишнього Окольного Замку). У музеї Волинської ікони представлено понад 600 ікон XVI—XIX ст., безцінною перлиною збірки є Холмська Чудотворна ікона Божої Матері, унікальна пам'ятка візантійського мистецтва ХІ-ХІІ ст., одна з найшановніших християнських святинь.

Шлях VIA REGIA відомий як найстаріший та найдовший шлях зв'язку між Сходом та Заходом Європи. У зв'язку з розширенням Євросоюзу він набуває сьогодні актуального туристичного, економічного, культурного і символічного значення в процесі європейської інтеграції. Луцьк завжди знаходився на шляху VIA REGIA, який час від часу дещо змінював свій напрям. Через 17 німецьких, шість польських та п'ять українських міст від часів Київської Русі проїздили монархи, купці, гінці. Тому німці запропонували відродити цей «шлях» у вигляді культурних обмінів між трьома державами: Німеччиною, Польщею та Україною.

Луцьк на мапі Луцького району

Фото м. Луцьк

Луцьк з пташиного польоту

Джерела інформації:

1. Волинська обласна федерація  футболу.

2. Вікипедія.

3. Волинська ОДА.

4. Мережа Вконтакте.

5. Сайт ФФУ.

{ 3 Комментариев }

Назад | Вперед