Усім по заслугах (Partido_3)


Частину третю, і заключну, хочу присвятити новому керманичу LosChes. Його внесок в встановлення нової команди. Хоч гравці, практично, ті ж, що і в минулому сезоні, але побудова гри, тактика, домашні заготовки – нові.  А також, не забути загалом про команду, проблемні і непроблемні позиції, відносини між гравцями, і звичайно ж, як без цього, трансферну діяльність.     

Останні матчі минулого сезону наставником Валенсії допрацьовував уже не Рональд Куман, якого, буквально, випхали з клубу, а багаторічний валенсіаніста Сальвадор Гонсалес Воро. Зрозуміло, що він не підходив на роль постійного головного тренера, тому що, навряд чи міг дати щось, вдихнути, як то кажеться, нове життя в команду. Після ЧЄ, за цю нелегку справу взявся молодий баскський наставник, який дуже гідно  відпрацював з Альмерією. Командою без зірок, без гравців, відомим простим вболівальникам. В тому й діло, що на поле виходила КОМАНДА.

Зараз же в Унаі Емері виконавці з набагато іншим рівнем майстерності, а від цього, відповідно, і з кращими контрактами, вищим честолюбством, з принциповішими думками, щодо футболу і не зовсім. В складі Валенсії не так вже й багато розкручених мегазірок, проте й людей, що уже встигли досягти дуже високого рівня – достатньо. Тут уже не пороздаєш копняки наліво і направо. Тим більше, що Емері сам старший від деяких гравців всього на кілька років. Але поваги і прислухання до ентренадора, ще, на щастя, ніхто не відміняв.

Чи вдастся і зараз Емері створити КОМАНДУ? Поки що, є набір сильних виконавців, які, кожен окремо, готові боротися за найвищі місця в футболі. Але один у полі не воїн. І ніяк інакше!

Кожна мітла мете по-своєму. І цього разу так сталося. Деякі гравці, які при Кумані були основними, з нового сезону добряче всілися на банку, а дехто, взагалі, залишив клуб: Тімо, Мадуро, Банега, Арісменді. Не можу сказати, що я у цьому питанні згоден з Унаі. Хільдебранд повинен бути основним воротарем, а Хедвігес – основним опорним. Універсала Хавьєра Арісменді не надто любили за його прямолінійність та, інколи, незграбність. Але такого бійця треба ще пошукати. Розумію, що на полі потрібно не битися, а грати в футбол. Але все ж. Хоча, після повернення з оренди Пабло, у Хавьєра не було б шансів пробитися до основи. А ще сам Хоакін на цій позиції є.

Влітку в клуб прийшов мадридський бізнесмен Хуан Вільялонга і пообіцяв на місце тренера посадити тріумфатора Арагонеса. Ці дні були, мабуть, не дуже приємними для Емері, який сам зовсім недавно підписав контракт з „кажанами”. Але, нащастя, Вільялонга довго не протримався, і повноправний „рульовий” залишився на своєму місці.

По роботі в Альмерії, говорили, що баск полюбляє агресивну схему 4-3-3. Зараз же Валенсія грає стандартною для прімери „іспанкою”, дещо переробленим варіантом попередньої схеми. Флангові вінгери перетворюються в півзахисників, а центральний хав висувається на місце плей-мейкера, от і все При бажанні ця схема легко трансформується залежно від обставин на полі і рахунку. І що цікаво, не завжди ці корективи легко помітити.

Скільки себе пам’ятаю, Валенсія завжди славилася своєю залізобетонною обороною. В останні кілька років хвалитися цим досягнення левантійцям уже нічого. Немає вже ні Кані, ні Аяли, ні Пелегріно, ні Карбоні з Англома. Зате лавку у нас гріє сам Іван Ельгера!:-))). У цьому напрямку Емері ще потрібно багато працювати. Шість пропущених м’ячів за два матчі на Местальї – це потрібно ще постаратися.

Дуже мене радує те, що і при новому ентренадорі в blanquinegros залишилась, моя улюблена, широка гра через фланги. Вісенте, Хоакін, Мата, Пабло. Тут є на кого подивитися і чого повчитися!

Не все так кльово в центрі півзахисту. Бараха-Альбельда, багаторічна зв’язка зараз не в найкращих ігрових кондиціях. У кожного з них свої проблеми і вавки в голові. Про їхні не зовсім теплі стосунки, думаю, знає кожен уболівальник Валі.

Також не вистачає Сільви. На місце розігруючого нікого поставити. Маті там, схоже, не дуже комфортно, а про Ангуло, я взагалі, мовчу. Емері пробує Фернандеша, але, на мою думку, це не зовсім його місце. Боротьба – стихія Мануеля.

В нападі Вілья, до певного часу, розбирався сам. Але не в кожному матчі ElGuaje може робити дублі і хет-трики. Потрібна серйозна підтримка з флангів і центру, якщо вже взялися за гру з одним чистим форвардом.

Повертаючись до захисту, потрібно відзначити, що на обидва фланги необхідно ще по хорошому гравцю. Праворуч, на підміну Мігелю, а ліворуч когось в основу. Тому що, ні Моретті, ні дель Орно, і близько, не дотягують до рівня португальця, на протилежному краї поля.

Ось така вийшла в мене покоцана заключна частина. Писалося це нашвидкоруч і без особливого настрою. „Маємо те, що маємо”(с)...


Відкрити | Коментарів: 19

Усім по заслугах (Частина_2)


Вже вкотре собі нагадав, що маю писати другу частину своєї безсмертної трилогії:-) Вирішив, нарешті, не відкладати цю справу в глибокий ящик. Тим більше, що перша частина з’явилася на світ Божий рівно тиждень тому.

Якщо ще хтось пам’ятає, то в першій частині йшла мова про важку долю  воротарів та захисників. Тепер спробую написати про гравців, які виконують на футбольному полі набагато більш творчу роботу:

CENTROCAMPISTAS

Мій ідеальний варіант: ХоакінМадуроБарахаМата

Сподіваюсь, усім з вас відомо, що центр півзахисту надзвичайно важлива позиція у футболі. Навіть існує така перероблена фраза:”Хто володіє ценром поля, той володіє грою”.  Правда, дехто може цілком справедливо зауважити, що на полі не буває „неважливих” амплуа. Повністю згоден з обома твердженнями.

Є в складі Валенсії дуже і дуже неоднозначна постать. Постать багаторічного капітана Los Ches, який останнім часом добряче замочив свою „сухеньку”, до певного часу, репутацію. Згоден, Давід Альбельда віддав клубу не одну нервову клітину, не одну каплю поту, не одну калорію і не один синець на Местальї. Але позов у суд на Валенсію, з вимаганнями 60 млн за ніщо, в той момент, коли в самому клубі срашні збитки, я ніколи не зрозумію і не прийму. Він може скільки завгодно доводити, що він боровся проти Солера. По-моєму, суть від цього не міняється. Та й сама гра Давіда в останні роки дуже і дуже послабла. Пройти і не прокинути „в очко” Альбельді, скоро стане  нонсенсом для всіх суперників. До того ж втратив капітанську пов’язку. Не знаю, як Емері, а я його в основі не бачу.

Незрозумілою для мене є точка зору ентренадора, щодо Хедвігеса Мадуро. Надзвичайно талановитий опрний хавчик, універсал, двійник Барака Обами. Щоправда, не комсомолець:-) Ігнор в який його закинув Емері мене дивує. Хедві виходив в цьому сезоні лише один раз і то на позиції правого захисника. Лінь мені дивитися в якому саме матчі, але точно не в Прімері.

Мануель Фернандеш цього сезону сильно прогресує, на що відверто кажучи я несподівався. Просто велитенська різниця між Мане сьогоднішнім і минулорічним. Виручив усіх „кажанів” світу, коли забив переможний гол, в важкій грі, проти Вальядоліда. Бачили б ви його в компанії з дель Орно. Жартую:-)  

Ну і як можна обійти стороною Рубена Бараху. Символ валенсіанізму, однозначно, кращий центральний півзахисник команди за останні років десять. Футболіст з фантастичним пасом і ударом. Не цурається „тягати рояль” для партнерів.  Але грати він може з кожним сезоном все менше і менше. З медичним персоналом знайомий на „ти”.

Еду  ГаспАр і Уго Віана, персонажі ще ті. Перший з них, саме той вічнотравмований бідолага, який виблискував в Арсеналі. Не тульському і, навіть, не київському:-).  А другий – вічно молодий і перспективний, якому вже 26 стукне на початку наступного року. То віддасть шикарний точний пас п’ятою не дивлячись, то спрямує м’яч в аут, коли партнер стоїть від нього метрах вп’яти.  Обох Унаі не особливо балує, і я з ним згідний.

Люблю я команди в яких є сильні фланги півзахисту. Ловіть: справа Хоакін, зліва Вісенте. Від таких „крил” падає в екстаз будь-який кумир ФіФА чи ПЕС:-). Але на ділі не все так класно.

Чімо після того, як покинув Бетіс, жодного сезону собі в актив занести не може. В першому він „притирався” до команди, в минулому – страждав дурницями. Якщо не написати більш нецензурно. То йому тактика Кумана недовподоби, то не хоче грати форварда. Ставай там де тобі сказав тренер і рий газон до „втрати пульсу”! Схоже, що не всі футболісти готові до такого життя на футбольному полі.

Зліва у Валенсії грає/парує/танцює ІДОЛ Местальї, популярність якого, серед афісьйона blanquinegros не поступається „розкрученим” Давідам. Вісенте Родрігес. Футболіст, який в 23 роки став найкращим в Прімері. Хоча, ту „чотирнадцятку” 2004 року ми навряд чи ще побачимо. Чому Вісенте грає так рідко, я думаю, ви всі прекрасно знаєте. Та й більш молоді конкуренти вже піджимають.

В першу чергу, це, звичайно ж, Хуан Мата. Колись, Реал віддав Хуана Валенсії за безцінь. Тепер вкотре гризуть лікті, посипають голову попелом і тд, і тп. До того ж, Роббен так часто ламається...:-)

Хоч Мата і не вихованець Валенсії, але за минулий рік він уже встиг стати своїм у місті апельсинів. Його результативні передачі (здебільшого на Вілью) і голи, не можуть не вражати. Надіюсь, що він стане новим Вісенте. Тільки, не в плані травм.

Ледь не забув про ще одного правого хава. А дарма. Пабло Ернандес – це дуже і дуже толкова заміна Хоакіну. Та що там заміна! Він вже сьогодні готовий на найвищому рівні закривати фланг. Вихованець клубної кантери, після кількох років в Хетафе, сподіваюсь, надовго осів в гордих рядах murcielagos.

DELANTEROS

Мій ідеальний варіант: Вілья – Сільва

Цих двох персонажів особливо представляти не потрібно. В цьому сезоні Давід астурійський відчуває себе просто неперевершено. Ледь не в кожному турі ми бачимо гол, два, три від Вільї. Думаю, не відкрию вам Америку, якщо напишу, що це один з найкращих нападників сьогодення. А Барса з Реалом хай облизуються. Давід Вілья – це „кажан”, і залишиться ним ще надовго!

Що стосується іншого Давіда, канарського, то він поки що не відчуває себе так впевнено. Загадкова кісточка в стопі мені і йому ніяк не дають спокою. Чому таке довге відновлення???

Форвардом другого плану у Валенсії є Фернандо Морьєнтес. Він не такий забивний, не такий гламурний, не такий популярний, як самі знаєте хто. Проте, Моро дуже легко охарактеризувати: МУЖИК! Слово, можливо, не зовсім українське, зате суперпідходяще:-)

Також, на підмогу може вийти ще одна легенда - Мігель Анхель Ангуло. Скільки себе пам’ятаю, за будь-якого тренера, Мігель був, так званим, джокером. Не впевнений, що він, хоча б в одому сезоні в Валенсії, міг сміливо назвати себе основним. Зараз же, на футбольному полі від нього допомоги не дуже. Як люблять писати в одному футбольному журналі:”Багато і корисно переміщається”:-)

Ну і як можна забути неперевершеного Ніколу Жігіча. Саме його голи в ворота великого Уніона Ірун, проклали стежину до майбутнього завойованого Копа дель Рей. В першій частині я писав, що потрібно завдячувати Тімо? Я забираю свої слова назад. Який Хільдебранд!? НІКОЛА!!!:-)))))))))

PS. To be continued...

Згадаймо історію разом з youtube:-)

www.youtube.com/watch

Valencia la victoria!

www.youtube.com/watch

Не може не брати за живе

www.youtube.com/watch


Відкрити | Коментарів: 41

Усім по заслугах (Частина_1)


Сезон по-трохи в Іспанії розкочегарюється і можна вже приступити до певного аналізу гри, результатаів і гравців Валенсії. Турнірна таблиця набуває звичних обрисів, і не може не радувати, що серед лідерів знаходяться і blanquinegros.

Зі старту сезону кажани вже встигли зіграти два матчі за Суперкопу, також два в рамках Кубка УЄФА, проти скромняг з острова Мадейра, один в Копа дель Рей і дев’ять туріврозіграти в Прімері. В сумі виходить 14 різних матчів. Одні з них були важкими і невдалими (Реал, Расінг), інші приводили вболівальників Los Ches в екстаз (перший матч з Реалом за Суперкопу, Мальорка, Нумансія), були, звичайно ж, і нудні матчі з великою кількістю боротьби і сумбуру (Альмерія, Осасуна). Серед усіх них я не зміг/не захотів подивитися лише три гри, одна з яких навряд чи принесла для мене багато корисної інформації. Тобто, я наголошую на тому, що аналізувати я можу, бачивши своїми очима 11 важливих поєдинків. Коротше кажучи, не буду голослівним.

Розповідати я хочу окремо по лініях, про кожного важливого гравця окремо + характеристику його дій на полі, як він вливається в колектив, стосунки з тренером і тд.

PORTEROS:

Мій ідеальний варіант: Хільдебранд

Хоча Тімо зіграв лише один матч (перший для Валенсії в цьому сезоні), саме його я вважаю найсильнішим воротарем в команді. Дуже впевнений в собі голкеіпер, з неймовірною реакцією. Саме йому, в першу чергу, повинні дякувати вболівальники кожного разу, коли згадують про тріумф в минулосезонному Кубку Іспанії. Але досить було Хільде невпевнено відстояти повторний матч за Суперкопу, як Емері, буквально, забув про існування німця. Наступні 13 матчів цей воротар так жодного разу і не з’явився  навіть в заявці на гру. Таким чином, Хільдебранд уже точно покине Валенсію зимою. Дуже жаль...   

За відсутності Тімо, повноправне місце в воротах зайняв бразильський новачок РенАн Бріто. 23-річний хлопець не може грати ідеально, і він цю гіпотезу ще раз довів. Його помилки не були жахливими, але інколи впливали на результат (2:2 з Альмерією). До плюсів можна віднести холоднокровність, класну гру на виходах і дуже точні паси на партнерів при виносах м’яча з рук. При всіх моїх симпатіях до німця, бразилець заслужив місце в старті. Учасник останніх Олімпійських ігор.

Є ще, як і у всіх командах, третій воротар і обов’язково молодий і перспективний:-). Вісенте ГуАйта – вихованець Местальї (Валенсія-2), ще молодший, ніж Ренан – 1987 р.н.

Він зіграв у двох, неважливих, матчах і показав усім, що йому ще працювати, працювати і працювати, щоб, в майбутньому, стати першим воротарем своєї рідної команди.

DEFENSAS:

Мій ідеальний варіант: Мігель – Рауль Альбіоль – Марчена – Моретті

На правому фланзі Валенсії бігає/літає „вічний двигун”, який заправляє свої поршні тютюновим димом:-), Мігель Бріто. В цьому сезоні він дуже і дуже непогано виглядає. Хоча, як кожний португалець ангольського походження не рідко забуває про захист. Але це йому не заважає залишатися одним з кращих на своїй позиції в світі.

Як таких, конкурентів у Мігеля немає. Єдиний можливий кандидат Курро Торрес, напевне, сам не знає, що досі робить в стані левантійців.

Центр захисту є дуже і дуже молодим, як для цієї надважливої позиції. Пара РаульАльбіоль-Алексіс Руано, думаю, ледь не найнедосвідченіша у всій Прімері. Обидвом  хлопцям лише по 23 роки, але кожен з них, впевнений, це майбутня стіна seleccion.

Рауль є віце-капітаном команди, ще один вихованець клубної кантери, який вже не перший рік перестав бігати по орендам, а зосередився на грі в Валенсії. Відповідальний, серйозний, з лідерськими якостями. Все це про нього. Коротко і ясно. Чемпіон Європи, між іншим.

Для Алексіса – це перший сезон в основі команди. Майже весь минулий, він пролежав в лазареті з важкою травмою. Але повернувся під кінець сезону, кілька матчів відіграв на місці лівого захисника і саме він забив переможний гол у ворота своєї колишньої команди в фіналі КдР: подача з кутового від Сільви і точний удар головою Алексіса. Такі моменти залишаються в серці на все життя! А ще він великий модник і шанувальник різноманітних кольорових тату по всьому тілі:-)

Щодо його гри у цьому сезоні, то, просто, неможливо не відмітити бійцівські якості і неперевершену гру на „другому поверсі”. Хоча бувають і зовсім дитячі помилки як з Реалом, та й останній матч Прімери, в плюси йому ніяк не занесеш.

В складі Валенсії перебуває ще один центральний захисник дуже високого рівня – Карлос Марчена. Як на мене, то кращий оборонець останнього ЧЄ. Капітан команди, але через травму отриману літом, він не зумів нормально готуватися з усіма до сезону, і поступився місцем в основі більш молодому партнеру.

Марчена – це обличчя Валенсії. Людина, яка ще пам’ятає добу Бенітеса, добу найсильнішої команди планети 2004 року. Навіть при Кумані він залишався вірним клубу, який його виховав. І продовжував боротися за честь murcielagos. Не займався тим низьким ділом, яким страждали більшість гравців VCF минулого сезону.

„Конкуренцію” цим класним хлопцям може скласти „великий мадрідист”, з низькими плечима і короткими ногами, Іван „Черепаха Тортілла” Ельгера:-). Кіке, нащо ти його до нас приволік???

Лівий край захисту Валенсії залишає бажати кращого. Італієць Емільяно Моретті, як не страється, але не дотягує до рівня такої команди. Невтомний трудяга, який вже „енний” сезон, з різним успіхом, бороздить ліву бровку левантійців. В його арсеналі нема ні швидкості, ні техніки, ні різаних подач, інколи від нього залітають автоголи, але я ще жодного разу не чув, щоб Емільяно нив про те, що він мусить відбігати усі 50 матчів в сезоні, що йому не покращують контракт, що в Іспанії готують погану пасту:-) Саме це в ньому і підкупляє.

В цьому сезоні у Моретті, нарешті, з’явився конкурет в лиці Асьєра дель Орно. Він усім добре відомий по виступах в Челсі і конфліктом з Мессі. Баск, який починав в Атлетіку і вважався фанатастично перспективним, зараз нічого особливого собою не представляє. Нічні клуби Більбао, Лондона і Валенсії даються взнаки:-)

PS. To be continued...

Відкрити | Коментарів: 46

Кращі на Євро (Частина_2. «Плей-офф»)


Ось і закінчився Євро-марафон довжиною у три тижні. Іспанці заслужено перемогли, так і не відчувши гіркоти поразки протягом усього турніру. А в стадії плей-офф не пропустили жодного гола. Отож, прийшов час приступати до другої частини статті про кращих гравців турніру. Якщо у першій – йшлося про команди-невдахи, то у цій – будемо визначати героїв тих збірних, які таки зуміли пробитися в плей-офф:

8 Італія. Скуадра Адзурра, як і деякі інші збірні, показала себе монолітним коллективом, в якому досить нелегко визначити кращого. Непогану гру демонструвало багато гравців – це і Буффон, це і Пануччі, і Кьєлліні, і Гроссо, і де Россі, і Пірло з Кассано.Та що там, майже уся команда. Що ж, потрібно діяти методом виключення. Отже, центхав Роми не забив післяматчевий пенальті в чвертьфіналі – мінус, а його коллега по амплуа з Мілана, взагалі пропускав той матч через дискваліфікацію – ще один мінус. Тепер рахуємо чим позитивно відзначились решта кандидатів. Буффон – хоч і «зхавав» трієчку від «тюльпанів», але грав на своєму високому рівні. Пенальті від Муту, при 1:1, хто взяв? Правильно. Думаю, непотрібно нагадувати, що саме закінчилося б для італійців, якби вони тоді програли румунам. А ще один сейв з одинадцятиметрового був у матчі з Іспанією. Пануччі і Кьєлліні – перший забив гол, який продовжив життя «макаронникам» на Євро, другий надійно замінив у старті Андреа Барцальї, який "наробив справ" у матчі з голландцями. Гроссо з Кассано, в свою ж чергу, дуже активно і гостро діяли на лівому фланзі, і раз за разом створювали небезпеку біля воріт суперника. Мій вибір – Джанлуїджі Буффон.
 
7 Португалія. Після групового турніру саме вони вважалися одними з найімовірніших переможців чемпіонату Європи. Але поразка німців від хорватів звела португальців з майбутніми фіналістами ще на стадії чвертьфіналу. Звідси – закономірна поразка і виліт «аж» за два матчі від тріумфу. Головний претендент на «Золотий м'яч-2008», після важкого сезону, не показав практично нічого, окрім матчу з чехами, де Роналду зробив те чого від нього чекали на протязі усього Євро. По-моєму, натуралізований бразилець Пепе дуже класно відіграв груповий турнір і, незважаючи на три пропущені голи в 1/4 фіналу, заслужив право називатись кращим у своїй команді.
 
6 Нідерланди. Команда, яка в групі «розбомбила» чемпіонів і фіналістів останнього ЧС, вважала себе найдостойнішою серед усіх можливих не тільки в Європі, але й на нашій планеті. От і поплатилися голландці за надмірну самовпевненість, і дістали «поза вуха» від росіян, ще на першій стадії плей-офф. Під-час групової фази на роль лідера тягнув ледь не кожен гравець «помаранчевих», але як тільки довелося грати матчі на виліт, увесь шарм і легкість голландців кудись зникли під наполегливим тиском росіян. Багато хто вважає кращим у складі «тюльпанів» Уеслі Снейдера, але я маю власну думку – Рууд Ван Ністелроой. Людина, яка забила перший і останній м'ячі своєї команди на Євро.
 
5 Хорватія. На мій погляд, саме хорвати, по своїй силі, були лідерами, так званого, другого ешелону команд. Але попали в чвертьфіналі на «обезкровлених» травмами і дискваліфікаціями фартових турків, які ледве виповзли зі своєї, далеко ненайважчої, групи. «Шашечки» атакуючи весь матч, нереалізувавши кілька стовідсоткових моментів, отримали у свої ворота від Семіха на 122 хвилині цього марафону. А кращим я визнаю «нашого» Дарьо Срну, який в усіх матчах відпахав свій правий край від прапорця до прапорця, навіть краще, ніж боковий арбітр:) До речі, Срна єдиний у хорватів, хто реалізував післяматчевий пенальті. І незпроста Дарьо ридав після матчу, адже такої кількості сил і праці, мабуть, не доклав жоден хорват на Євро.
 
4 Туреччина. Бусурмани, мабуть, головна сенсація цього турніру на ряду з Росією. Але, якщо наші сухопутні сусіди справді показували класну гру, то морські – «проповзли на четвереньках» до півфіналу, завдяки великій долі везіння. Я не заперечую, що складовими цього успіху були і командний дух, і боротьба до останньої секунди. Але саме фарт склав більшу частину того, чому саме турки стали бронзовими призерами. Така моя думка, на турецьку сенсацію. Семіх Шентюрк провів на цьому турнірі три надважливі м'ячі, і ввійшов до кращих бомбардирів Євро.
 
3 Росія. Збірна Росії на цьому турнірі зіграла два класні матчі, один середній та два провальних. Підсумок – третє місце разом з турками. Як на мене - дуже і дуже непоганий результат, зважаючи на, вище зазначений, перелік поєдинків. В цій збірній було багато достойних, які показали себе у повній красі. Багато хто у Європі відкрив для себе таких гравців, як: Акінфєєв, Колодін, Жірков, Зирянов, Аршавін, Павлючєнко. Щоб визначити кращого, портрібно одразу ж викреслити два матчі з Іспанією, і, в першу чергу, дивитись на решту поєдинків росіян. Все ж таки, я визначився з трьома кандидатами – це Андрій Аршавін, Юрій Жірков та Роман Павлючєнко. Незважаючи на неймовірну любов усіх до Аршавіна, на три голи і купу «запорених» моментів Павлючєнка, я вибираю Юрія Жіркова, який, по-моєму, є найближчим з цієї трійки до переходу в справжній футбольний гранд, зокрема, в Реал.
 
2 Німеччина. Доволі несподівано, пропустивши вперед хорватів, німцям прийшлось зустрітись уже в чвертьфіналі з грізними португальцями. І в цьому, і в наступному матчах бундестім показував яскравий футбол. Судіть самі, за два перші раунди плей-офф вони назабивали і напропускали, в загальній сумі, аж 10 (!!!) м’ячів. Незнаю, як хто, а я не чекав такого відкритого футболу від дисциплінованих і обережних німців. Капітан бундестіму Міхаель Баллак був, як завжди, одним з кращих на полі у своїй команді, невраховуючи, звичайно ж, фіналу. Ну, той матч, я думаю, жоден гравець чемпіонів Європи-96, не зміг занести собі до активу. Тим більше, що Баллак відіграв той поєдинок з травмою. Також мені сподобалася гра Лукаша Подольскі – три гола і, якщо не помиляюся, одна гольова передача. Але, все ж таки, капітан є капітан:)
 
1 Іспанія. Ну що ж, «селексьйон» нарешті довела, що вона зпроможна вигравати титули не лише на молодіжних турнірах, а й другий по престижності – серед збірних дорослого футболу. Безсумнівно, саме ця команда була кращою на Євро-08. Перед тим, як визначити кращого гравця у тріумфаторів (а отже, і всього чемпіонату), треба відзначити великого тренера, якого називають і «Психом з Орталеси», і «Мудрицем з Орталеси». Але після цього турніру, я схиляюсь до другого варіанту. Псих ТАКИЙ турнір виграти не може:) Арагонес невзявши Рауля нажив собі купу недругів, особливо, в районі столиці. Але довів, що і без «ікони» Бернабеу збірна Іспанії достойна цього титулу. І вона його здобула з блиском. Ну що ж, Давід Вілья чи Ікер Касільяс, Фернандо Торрес чи Карлос Марчена, Давід Сільва чи Серхіо Рамос, Андрес Іньєста чи Хаві Ернандес? Оминаючи свої валенсійські симпатії, я обираю кращим гравцем, автора переможного гола у ворота німців, Фернандо Торреса. Можливо, комусь здасться цей вибір дивним, але я його міняти не буду. Людська пам'ять побудована (навідміну від, наприклад, комп'ютерної) так, що вона дуже добре пам'ятає, те, що сталося найпізніше. Саме тому, фінальний матч для мене виявився найбільш показовим у визначенні кращого футболіста «червоної фурії». Торрес вдівічі менше забив від свого коллеги по нападу, але все ж таки той гол!    

Відкрити | Коментарів: 25

Кращі на Євро (Частина_1. «Лузери»)


До завершення Євро залишився всього один матч, і вже зараз можна підбивати певні підсумки. Але статистичних даних, які можна знайти в Інтернеті (та хоч на офсайді Євро_04) копіювати не буду. Я, просто, вирішив визначити кращих з кращих у кожній збірній окремо. Людей, які тягнули «за вуха» свою збірну до перемоги. Звичайно, не всім це вдалося, але своєю жагою до боротьби і перемоги вони заслужили право на попадання до моєї скромної статті. Зрозуміло, що усюди ІМХО я писати не буду, тому свої скарги, побажання та власні думки прошу залишати в коментах, і в пристойній формі:) І так, починаємо з «лузерів»:

16 Греція. Найслабша команда турніру. Від діючих чемпіонів Європи (хоч, досить, випадкових) чекали більшого. В принципі, рульовий залишився той самий, що і чотири роки тому, але помінялися гравці і сама гра. Свого Загоракіса в цій збірній не знайшлося. Тому я вибираю Георгіоса Карагуніса. Звичайно, далеко не все гладко виходило у хава Панатінайкоса, але за кількістю зароблених на собі фолів, Георгіос, мабуть, один з лідерів цього турніру. У кожному матчі за участю греків можна було безкінечно спостерігати такий епізод: весь мокрий Карагуніс лежить на газоні, і щось уперто доводить арбітру. Серед можливих кандидатів були у мене два Ангелоси – Басінас та Харістеас. Але я свій вибір зробив не в їхню сторону.
 
15 Франція. Фіналісти останнього Мундіалю добряче «підкачали» своїх вірних вболівальників: жодної перемоги, дві поразки, різниця 1:6, і аж одне нещасне очко в сонному матчі з румунами. Не личить так грати «гальським півням» маючи такий хороший кадровий потенціал. Одразу, чомусь, згадується ЧС в Азії. Думав, що Анрі справиться з ношею лідера команди, але несталося, як гадалося. Ця його підставлена нога, після удару де Россі, абсолютно вбила надію французів на вихід з групи. Цікаво, чи доповзли б вони два роки тому, як би вже тоді не було у їх складі Зідана, до фіналу? На цьому Євро «трьохкольорові» повстали перед очима глядачів якоюсь сірою незрозумілою масою, в якій важко виділити когось окремо. Тому хай буде Жеремі Тулалан – невтомний трудяга, який на фоні всіх решти партнерів не здавався таким «калічем».
 
14 Польща. Поляки уже своїм перебуванням на цьому святі футболу повинні бути задоволені. Ну, знову не вдалося вийти з групи, ну, знову не показали феєричної гри, але потрібно признати, що футболісти у Лео Беенхакера доволі середнього рівня, і чекати якогось суперрезультату від кадри було б справою невдячною. Хороше враження на мене справив Рожер Геррейро, щирий мазур, який своєю думкою і технікою додавав хоч якихось симпатій грі поляків. Як завжди стріляв з будь-яких позицій Яцек Кшінувек, який при цьому виглядав досить непогано. Але пальму першості я віддаю брамкажу наших західних сусідів Артуру Боруцу. Досі перед очима стоять ті три сейви, що здійснив цей хлопець на початку матчу з австрійцями. Та й у решті матчів Артур був кращим у складі своєї команди. Тому тут одноголосно прийняте рішення:)
 
13 Австрія. Якщо порахувати суми клаусул усіх окремо взятих збірних, то «найдорожчою» командою є Іспанія. Я не впевнений, але підозрою, що «найдешевшою» є саме Австрія. Справді, гравці цієї збірної є найбільш невідомими серед середньостатистичних вболівальників, тому й ніхто успіху від них  не чекав. Але, все ж таки, господарі на Євро «каші не зіпсували». Греки-то грали гірше. В кожному з трьох матчів австрійці виглядали дисциплінованою і небезпечною збірною. До того ж, ще перед третім матчем, небезпідставно, розраховували на вихід в плей-офф. Співгосподарі Євро показали себе в першу чергу командою, тому не так легко визначити кращого. Серед Юргена Махо, Себастьяна Прьодля, Рене Ауфхаузера і Андреаса Іваншітца, я вибрав опорного хава Зальцбурга. Він мені запам’ятався ще по іграх з Шахтарем, та й Баллака тримав досить добре. Ну, не міг же він завадити йому пробити роковий, для австрійців, штрафний. Спершу хотів капітана визнати кращим, але потім згадав, що саме Іваншітц зробив цей стандарт:)
 
12 Румунія. Мені дуже сподобалися вислови нащадків Дракули, коли вони зізнавались, що не вважають себе аутсайдерами в такій важкій групі. У футболі самовпевненість, в певній мірі, ніколи не завадить. І справді, румуни, цілком справедливо розраховували на вихід з квартету "С". Так, їх атакуюча гра була далекою від захоплених «охів» і «ахів», але мене, в першу чергу, вразив надійний захист підопічних Віктора Піцурке. Безперечний лідер команди Адріан Муту виглядав добре, і був достойний носити звання кращого румуна на Євро, але той незабитий італійцям пенальті… Коротше кажучи, переміг Богдан Лобонц. Захист – це ж не лише польові гравці.
 
11 Швейцарія. А от інші господарі чемпіонату, мене дещо розчарували. Ще перед Євро, я ставив саме на них у боротьбі за другу путівку в матчі на виліт (зате, фінал я вгадав:) Хоча, в жодному з трьох поєдинків швейцарці не виглядали гірше за свого суперника, а то й краще. При чому, наголошую, в кожному. Тільки забивати було нікому. Фрай закінчив свій виступ на домашньому ЧЄ, ще в кінці першого тайму матчу-відкриття, Марко Штреллер не того класу форвард, а молодий Ерен Дердійок, який моментами показував себе доволі пристойно, так жодного разу і не зміг відзначитися. От і прийшлось брати на себе голеадорські функції плеймейкеру Янг Бойз Хакану Якіну. Три «банки» у ворота суперників говорять самі за себе.
 
10 Швеція. Ветеранська команда Ларса Лагербека справила на мене гнітюче враження. Ще в матчі з Україною шведи не показали практично нічого цікавого, ось і на Євро, вони змогли «прибити» лише, і так «напівмертвих», еллінів. В матчі з іспанцями шведи трималися достойно, але дуже вже хотіли вони тої нічиєї, ось і получили від Давіда Вільї на останніх секундах. В принципі, так стається нерідко, коли граєш відверто на відбій. Росіяни ж повністю переграли скандинавів. У синьо-жовтих пригадується лише випадковий парашут Хенріка Ларссона в перекладину. Анюков з Жірковим, тоді добряче повозили фланги tre cronor. Ібрагімовіч хоч і забив два голи, але в вирішальному матчі нічогісінько не показав. А може в мені просто говорить особиста антипатія до цього гравця? Як там не було б, а кращим у шведів визнаю Андреаса Ісакссона. Ну, якщо не він, то хто?
 
9 Чехія. Після побаченого, саме чехів вважаю другими по силі в групі "А". Проте, фортуна вирішила запхати у плей-офф везучих турків. Ну, нехай. Ще одні ветерани Євро виглядали досить солідно і з португальцями, і з бусурманами. Якби не та жахлива помилка Петра Чеха, то грати саме їм з хорватами у чвертьфіналі. Тому воротар Челсі автоматично випадає з числа кандидатів. Захисники у чехів теж далеко небезгрішні, тому будемо шукати достойного серед атакуючих гравців. Плашіл – не вразив, Коллер – один гол забив, але від нього чекали більшого. А от хто мене приємно здивував, то це правий півзахисник Лібор Сьонко. Людовік Маньїн, Пауло Феррейра та Хакан Балта, ще нескоро забудуть швидкого, технічного та надзвичайно настирного гравця данського Копенгагена. Плюс, гол головою у ворота Рікардо, при зрості Лібора у 178 см!
 
P.S. Як говориться: to be continued

Відкрити | Коментарів: 15

Валенсійські Давіди на фоні Євро_08


Євро-2008. 14 червня. Іспанія – Швеція. 92 хвилина гри. Жоан Капдевіля встигає до м’яча швидше, ніж суперник. Довгою передачею, зі своєї частини поля, запускає Давіда Вілью у штрафну скандинавів. М’яч «тікає» від Мельберга, і дістається форварду Валенсії. Той, в свою чергу, ледь помітним дотиком елегантно обігрує Петтера Ханссона, виходячи на побачення з Іссаксоном. Удар «щічкою» у неприкритий кут – і Вілья «влітає» в обійми партнерів. Дивно, як він не зламав ще кілька пальців на руках і ногах:)

Саме так цей астурійський хлопець вивів іспанців до чвертьфіналу. Хоча, офіційно seleccion  пробилась туди лише після поразки греків від росіян. В обидвох матчах збірної Іспанії Вілья визнавався кращим гравцем зустрічі. Але, якщо в першому поєдинку небуло жодних сумніві, щодо Man of the Match, то в другому – Вілья увесь час відбігав практично без моментів, і лише раз міг відзначитись, коли добиваючи м’яча після удару – іншого валенсійського Давіда – Сільви, ледь не повибивав зуби Іссаксону (не м’ячем, а коліном). Ну, в цьому моменті потрібно віддати належне воротарю шведів, який відклав гол Вільї на 92 хвилину, і тим лише збільшив радість іспанців і горе tre cronor.
 
Саме цих двох Давідів називають рушійною силою іспанців попереду. Хоча, Торрес, по-моєму, теж непогано виглядає. А от blaugranаs Хаві та Іньєста зі шведами зовсім не вразили. Це вам не наших молодших сусідів громити:) По-правді кажучи, Сільва перший тайм був також досить пасивним, хоч і віддав асист на Торреса. І саме він, на мій погляд, був першим кандидатом на заміну. Але Мудрець з Орталеси вирішив по-своєму. Взагалі, у Арагонеса проглядається симпатія до гравців Валенсії. Судіть самі, троє кажанів у старті, і замінивший Пуйоля Альбіоль. При чому, не досвідчений Хуаніто вийшов замість капітана, а саме молодий гравець Валенсії. І це незважаючи на провальний сезон (хоча, дуже специфічний був він для левантійців, і я не впевнений, що в більшості матчів ми бачили справжню силу кожного окремо взятого гравця). З реальних кандидатів не потрапив на Євро лише Хоакін. Ну, йому менше треба було б інтерв’ю, компрометуючих Кумана, роздавати, а більше тренуватись і грати.
 
Звичайно ж, що після таких матчів, і так висока ціна на Давідів, виросте до захмарних висот. Інтернет переповнений чутками про можливих нових роботодавців Вільї і Сільви: Реал М, Барселона, Тоттенхем, Челсі, Арсенал, Ліверпуль… На запропоновані кругленькі суми може звабитись не один президент з горою грошей, що ж говорити про Валенсію, у якій відкрито визнають дири в бюджеті і трансферні провали на півсотні млн євро. Плюс – будівництво нового супердорогого стадіону.
 
Але, все ж таки, думаю, що для керівництва клубу, ще щось важать робота ФК Месталья, який виховав Сільву (а він лише два сезони відіграв за першу команду) і любов вболівальників до своїх кумирів. Все ж таки, я з оптимізмом дивлюсь у майбутнє, тому мені здається, що і El Guaje, і «новий Аймар» залишаться у Валенсії. В одному зі своїх останніх інтерв’ю перед Євро Вілья зазначив, що усе залежить від самого клубу. Мовляв, він знає про грошові проблеми, і якщо керівництво захоче перекрити деяку частину з допомогою його продажі, то він готовий піти. Але після цього зазначив, що якщо його вирішать залишити, то й тоді no problem . Схоже, що Давіду і в Валенсії подобається грати і забивати. Клуб вибрав другий варіант.
 
Що стосується Сільви, то тут, по-моєму, справи гірші. Барса вже підібралась до нього дуже близько, і зі штанів лізе, щоб заполучити молодого плеймейкера, уродженця Гран Канарії. А тут ще Рафа, той що Бенітес, проявляє інтерес, зі своїми безмежними грошовими можливостями і любов’ю до співвітчизників. Але тут мене заспокоїв новий entrenador Валенсії Унаї Емері, який у приватній розмові повідомив мене:), що він розраховує в однаковій мірі на обох jugadores. Чомусь, його слова мені вселяють надію. Мабуть тому, що він і є entrenador:)
 
Ось глянув щойно на те, як я у попередній статті безбожно критикував гравців Валенсії за «валяння дурака» на полі, і зрозумів як час може загладити всілякі обрАзи. Хоча, на Вілью і Сільву я і тоді не був надто злий. Перший, як-не-як, свої 18 «банок» у прімері поклав. В першу чергу мої образи були адресовані таким персонажам, як Хоакін, Ельгера чи Альбельда.
 
А іспанцям до перемоги в Євро залишилось ще достатньо багато матчів. Тому побажаю їм успіху у цьому нелегкому турнірі. І в першу чергу щирим валенсійцям – Давідам Вільї і Сільві, а також двом стовпам оборони seleccion – Карлосу Марчені і Раулю Альбіолю. 

Відкрити | Коментарів: 3

Справи валенсійські


Рудоголовий тренер з «низьких земель»
Рональд Куман уже став історією для футбольного клубу Валенсія. Як оцінити його роботу в команді? З однієї сторони – абсолютний провал в прімері, де постійний борець за трійку кращих перетворився в сірого середняка, з іншої – перемога в Копа дель Рей не може не радувати. В цих двох турнірах грало дві різні команди: одна з них була примхливою дівчинкою, якій не сподобалась суворість батька, інша – впевнена в собі, яка проклала шлях до перемоги через трупи Атлетіко, Барселони і Хетафе, далеко не останніх команд Ла Ліги. І саме та друга команда грала під орудою Кумана, за його настановами, тактиками і завданнями.
 
В прімері ж гравці Валенсії вирішили робити свою чорну справу до того часу поки не з’явиться офіційна заява, зі сторони правління клубу, про звільнення голландця. Хоча і так усе було ясно – по закінченню сезону Кумана в Валенсії не буде. Мабуть, футболістів сполохало повідомлення на офіційному сайті клубу, мовляв, у головного тренера контракт з командою ще на два роки, і ніхто не збирається робити якихось кардинальних кроків. В наступному турі уже футболісти вирішили зробити рішучий крок, і бездушно – по відношенню до вболівальників і Кумана – розгромно програли  від Атлетіка з рахунком 1:5. Такого незмиваючого позору керівництво вирішило не терпіти, і таки позбулось Рональда Кумана. В принципі – це було правильне рішення, тому що цей спектакль, швидше всього, закінчився вже б у сегунді, а футболісти порозбігалися б по командам в яких потрібно грати, а не валяти дурака. І уявіть собі, за весь цей час вони ще й отримували свою заробітну платню – ну, взагалі, райське життя. Як після такого Хоакін чи Вісенте насмілюються в своїх інтерв’ю говорити про незрозумілі схеми Кумана і недовіру до них? В кубку ці схеми працювали добре, тільки чому в прімері все забарахлило?   
 
Я в жодному разі не хочу зробити Рональда Кумана білим і пухнастим. Це людина зі складним характером, характером, який любить залізну дисципліну і повну покору. Можливо, десь голландець перестарався з відношенням до гравців. Він прямо виступив проти лідерів команди. Альбельда, Каньїсарес і Ангуло були відраховані від першої команди, а Хоакін з Вісенте міцно всілись на лаву запасних. Але навіть без цієї п’ятірки Валенсія була у спромозі показувати результат, і при цьому результат дуже і дуже не поганий. Впевнена перемога у Кубку Іспанії говорить сама за себе. І жоден з вище перелічених гравців не брав участі у тому матчі з Хетафе. Більше того, лише Хоакін був у заявці на фінал. Що ж, потрібно подякувати рудоголовому керманичу за перший трофей з 2004 року, і побажати успіхів. Я впевнений, що Куман, просто, попав не в те місце, і не в той час.  Його зробили "цапом-відбувайлом", і звинуватили ледь не в усіх земних гріхах...  
 
На посаду в.о. прийшов чоловік, який добре знає команду. Не один рік захищав кольори левантійців як гравець. Його можна назвати справжнім валенсіаністом. Сальвадор Гонсалес Воро розпочав з блискучої перемоги над Осасуною – 3:0. А хто б сумнівався, як то кажеться. Кумана ще дух не простив на тренерській лаві, а Валенсія вже стала сама собою. Хоч би не так одразу почали розривати суперників, а то якось навіть не етично. Це схоже на чоловіка у якого померла дружина, а він вже через тиждень починає веселитись з іншими жінками. В жодному разі не повірю в тренерський супергеній Воро. Начебто за тиждень він зумів перетворити гадке каченя на прекрасного лебедя. Як майбутнього головного керманича Сальвадора Гонсалеса Воро я не бачу. Швидше за все він зміг би тримати Валенсію в районі зони ЛЧ, але зробити її сильнішою, ніж вона є – це навряд.
 
Кажан гниє з голови
Керівництво клубу в особі, в першу чергу, президента Хуана Солера і віце-президента Агустіна Морери – це окрема історія. Склалось враження, що після відставки Кіке Флореса, на посаду головного тренера був запрошений перший спеціаліст, який згодився на цю посаду. Моуріньйо відмовився – супер, Дешам проти – ще краще, Куман дав добро – теж не погано, в кінці-кінців не Оскар Фернандес.
 
З часом, коли справи не покращувались, а навпаки – погіршувались, Солер просто вирішив умити руки, зіславшись на хворобу. Прийшлось віце-президенту Морері розгрібати усе, що назбиралось. Саме він звільнив Кумана. Тільки не зрозуміло чому він так довго тягнув. Якраз Морера найбільше кричав, що якщо б він був біля керма клубу, то і духу цього тренера в команді не було б. На практиці вийшло ж зовсім інакше. Між хворобою Солера і звільненням Кумана пройшло достатньо багато часу. Чому Морера весь цей час зволікав?
 
Одразу за тренерським складом «полетіла ще одна голова». Спортивний директор Валенсії Мігель Анхель Руїс послідував одразу ж за людиною, яку саме він привів в клуб. Його роботу оцінити важче. Колишній спортдир «матрасників» знайшов для команди таких виконавців як Арісменді, Мадуро, Жігіч, Мануель Фернандеш, Банега. З цих персонажів, лише перших двох можна назвати гравцями стартового складу. Погодьтесь, Руїс особливої користі не приніс. На його місце Морерою була призначена легенда клубу, не в далекому минулому форвард Валенсії, Хуан Санчес. Про його працю, поки що, судити неможливо. Це можна буде зробити вже після закриття літнього трансферного вікна.
 
Повернення блудних синів
В першому ж своєму інтерв’ю в ранзі в.о. Сальвадор Воро зазначив, що повертає до складу «святу трійцю», мовляв, для нього усі гравці абсолютно рівні, і в кожного є однаковий шанс пробитись до основи. Цю звістку вболівальники сприйняли по-різному. Я сприйняв це доволі спокійно, тому що навряд чи якийсь тренер, окрім Кумана, залишав би поза складом трьох лідерів команди, які до того ж є, або донедавна були, гравцями селексьйон.  До того ж конфлікт був сугубо між Куманом і цими футболістами, тобто Воро до цього не має ніякого відношення.
 
Якщо Каньїсарес і Ангуло вели себе досить тихо, то Альбельда увесь цей час ходив по судах і вимагав 60 млн компенсації, у такий складний час для Валенсії. А левантійці зі своїм бюджетом і близько не зрівняються з тими ж Барсою чи Реалом, щоб роздавати такі гроші усім бажаючим. От тільки не зрозуміло, за що він їх хотів отримати? З ним ніхто не розривав контракт, просто Давід не входив в плани тренера. Саме така була аргументація фактів у суді зі сторони Валенсія ФК. І саме клуб виграв цей процес. Звісно, що після такого кроку зі сторони екс-капітана, багато вболівальників не хотіли більше бачити свого колишнього улюбленця у білосніжній футболці з кажаном на грудях. Подивимось, як будуть себе вести глядачі на Местальї, коли на полі з’явиться Давід Альбельда. З Каньїсаресом і Ангуло все зрозуміло. Вони не надто себе показували на людях роздаючи компрометуючі інтерв’ю, щодо Кумана чи правління, тому прихильники Валенсії в недільному матчі проти Осасуни зустріли їх тепло. До того ж Мігель Анхель нарешті зіграв свій 300 матч за blanquinegros. Звичайно ж таких гравців тримати в резерві є нерозумним ходом. Рональда Кумана вже немає, і трійка повертається до повноцінного футбольного життя. Для вболівальників залишився вибір: прощати, в першу чергу Альбельду, чи ні. Це уже особисте рішення кожного з нас.        

  P.S. Все те, що написано вище є сугубо моїми думками, і я їх нікому не нав'язую:) 


Відкрити | Коментарів: 3

3 шістнадцятого на сімнадцяте


Саме з шістнадцятого на сімнадцяте квітня (за Києвом, ясна річ) 2008 року, іспанська Валенсія здобула сьомий Кубок Короля в своїй славній історії. Правда, до того було ще дев’ять програшів у фіналах цього турніру.

Шлях до цього матчу для blanquinegros видався надзвичайно нелегким: в чвертьфіналі, лише завдяки виїздному голу, був обіграний мадридський Атлетіко, а в півфіналі – каталонська Барселона. Саме матч на Камп Ноу, напевне, став найкращим в кар’єрі для голкіпера Валенсії Тімо Хільдебранда. Такої кількості сейвів за один матч не бачили вже давно.
 
«Абсолютно не здивуюсь, якщо Валенсія в середу в фіналі легко розбереться з Хетафе» - цю фразу я написав в своїй попередній статті, яка було опублікована 14 квітня, тобто за кілька днів до фіналу. І справді, я був правий. Можливо, перемога не була розгромною, але доволі впевненою. Все ж таки рахунок – 3:1. Згоден, що при 2:1 Хетафе мав шанси, але і Давід Вілья теж міг не раз залишити свій автограф в воротах Оскара Устарі.
 
Початок гри здивував абсолютно усіх – одинадцята хвилина матчу, а Валенсія вже веде у два м’яча. Схоже, що невдала гра левантійців у прімері занадто розслабила суперників. Мабуть, до такого ступеня розслабила, до якого тільки можна – у фіналі Кубка Іспанії. Ну, я вже неодноразово пояснював чому murcielagos так слабко виглядяють у чемпіонаті. Не хочу, вкотре, повертатись до цієї розмови.
 
Наприкінці першого тайму стався дуже неприємний момент, коли Космін Контра заробив пенальті для Хетафе, а Естебан Гранеро його реалізував. Для мене так і залишився загадкою необережніший підкат Емільяно Моретті у своїй штрафній. З однієї сторони – пропускати на останніх секундах тайму – дуже і дуже небажано, з іншої – у майжемадридців часу, щоб розвинути успіх – не залишилось.
 
У другому таймі була поперечина від все того ж Гранеро, сейви Тімо Хільдебранда і нереалізовані моменти у Вільї. Кульмінацією гри став епізод на 83 хвилині: Рубен Бараха потужно пробив з не надто небезпечного штрафного, голкіпер Хетафе, аргентинець Устарі, незграбно відбив м’яча перед собою, і прямо на голову Фернандо Морьєнтесу, який у боротьбі з захисником переправив круглого у сітку – 3:1. Все, перемога в руках (чи то пак – крилах) гравців Валенсії. Вилученню француза Фабіо Селестіні можна не приділяти особливої уваги, бо воно абсолютно ні на що не вплинуло, окрім кількості чистого місця в нотатках любителів статистики.
 
Після свистка – все як завжди після фіналів серйозних турнірів: одні неймовірно щасливі, інші абсолютно вбиті горем. Це стосується, як гравців, так і тренерів з вболівальниками. По новій традиції від Мішеля Платіні, гравці підіймаються до VIP-персон, які їх нагороджують, а не навпаки, як було раніше. Кубок, на правах капітанів, підносять Рубен Бараха і Карлос Марчена.
 
Копа дель Рей, сезону 2007/08 став по-справжньому тріумфальним для Валенсії. Востаннє левантійці здобували будь-який титул ще в 2004 році, коли в матчі за Суперкубок Європи був обіграний португальський Порту, з яким уже розлучився, на той час, Жозе Моуріньйо.
 
Ще один бонус, окрім описаної перемоги – можливісь виступати в Європі на наступний сезон. Вболівальники добре пам’ятають ту команду, яка чотири роки тому впевнено взяла другий за престижністю турнір Старого світу. Ось тепер будем надіятись на здобуття   четвертого Кубока УЄФА.
 
Зараз, мене найбільше цікавить, як поведуть себе гравці у ситуації, яка склалась: кубок взяли, Кумана вже точно звільняють, як не зараз, то після закінчення сезону. Тепер потрібно забеспечити місце в прімері на наступний сезон. Чи почнуть футболісти грати у нормальний футбол, як це вони роблять в КдР? Думаю, що недільний матч з Атлетіком Більбао відповіді на це питання не дасть. Все ж таки, гра проходитиме через неповні чотири дні після завоювання титулу.

Відкрити | Коментарів: 16

Крок до тріумфу


16 квітня відбудеться найголовніший матч сезону для іспанської Валенсії. В фіналі Копа дель Рей «кажани» зустрінуться з єврокубковою сенсацією – Хетафе. В цьогорічній прімері левантійці вже програли все що було. Можна впевнено говорити, що вони боряться за виживання. Хто таке міг подумати ще на старті цього сезону, навіть після домашнього 0:3 від Вільярреалу в першому турі? Цей фінальний матч може хоч трохи покращити спогади від цього жахливого сезону.
 
Вже досить тривалий час я задаюсь питанням – чи бачимо ми справжню силу Валенсії, чи це просто гарно розіграний спектакль? Чому в кубку команда обігрує Атлетіко і Барселону, а в чемпіонаті показує просто жахливу гру, безхарактерно програючи командам типу Мурсії чи Мальорки? Величезну кількість матчів програно на Местальї, стадіоні на якому Валенсія не має права задумуватись навіть про нічию з будь-якою командою світу. Можливо, це просто спроби на очах рідних вболівальників лише збільшити ненависть прихильників команди до Рональда Кумана? Думаю, що цілком ймовірно. Те, що голландський спеціаліст піде в кінці сезону – це стовідсотково ясно. Керівництво вже активно шукає претендентів на місце головного тренера. Можливо, ним буде Унаі Емері (Альмерія), можливо Марселіно Гарсіа Торал (Расінг), а може колишній гравець Валенсіїї Дідьє Дешам? Поки що нічого достовірно не ясно.
 
Рональда Кумана випихають усіма силами з команди. Це факт. Гравці вже добились свого. І боси, і вболівльники розуміють, що з цим тренером команда не буде грати і все. З прімери Валенсія не вилетить, але і високих досягнень в ЧЕМПІОНАТІ не буде. Можливо, і голландець десь перестарався, коли прийшовши до клубу, одразу намагався навести залізну дисципліну і буквально викинув з команди трьох авторитетних гравців. Рональд Куман «м’якеньким» характером ніколи не відзначався.
 
Я впевнений, що саме в Кубку Іспанії Валенсія грає в свій футбол, в свою справжню силу. Були вибиті два претенденти на ЛЧ в цьому сезоні, це говорить само за себе. Не хочу сказати, що Валенсія в цих матчах демонструвала якийсь суперсильний футбол («валяння дурака» в чемпіонаті не могло пройти безболісно для гри «кажанів»:)), але команда виходила на поле і билась проти суперників, як одне ціле. До «одного цілого» я відношу і Рональда Кумана.
 
Абсолютно не здивуюсь, якщо Валенсія в середу в фіналі легко розбереться з Хетафе. Левантійці гратимуть у свою гру, як вони це завжди роблять цього сезону у кубку. Не запевняю, що справді так буде, але для мене це не стане несподіванкою. За перемогу футболістам обіцяють, само собою, не малі гроші, плюс змога ввійти в історію, як володарі другого по престижності турніру в Іспанії. Хетафе ж для відпочинку матиме на один день менше. Також, не потрібно забувати, що навряд чи підопічні Міхаеля Лаудрупа відійшли, як фізично, так і морально, від дошкульнішого вильоту з КУЄФА. А резерв в них звичайно ж коротший, ніж у їх суперників.
 
Перемогою в Копа дель Рей Валенсія може хоч якось порадувати своїх прихильників в цьому провальнішому сезоні. Для цього залишилось зробити не так вже й багато – 16 квітня ввечері вийти на поле мадридського Вісенте Кальдерона і будь-як обіграти скромний Хетафе.
 
Залишилося зробити один крок - крок до тріумфу.

Відкрити | Коментарів: 20

Куман - один проти всіх?


Після останнього матчу Валенсії в чемпіонаті я вже перестав сумніватись у тому, що Кумана намагаються випхати з клубу усіма правдами і неправдами. І як не дивно, цим займаються не власники клубу, а гравці на футбольному полі.

Звичайно, деякий час я підозрював «плавку» Кумана зі сторони футболістів, але все ж таки мене спиняли класні перемоги здобуті над Барселоною і Реалом. Якщо, припустимо, гравці хочуть позбутися тренера, то навіщо доходити до фіналу Кубка і перегравати «королівський клуб» на його полі. Відповідь була банальною – великі гроші за перемогу і можливість себе показати перед агентами різних клубів, яких на стадіоні, я впевнений, було достатньо. Саме в цих матчах ми побачили справжню Валенсію, яка грала за вказівками Кумана. А всі ці поразки від мальорок і мурсій – не більше, як невеличкі спектаклі.
 
Не секрет, що голландський тренер на перше місце ставить дисципліну. Ось це і не сподобалось більшості гравців Валенсії, на чолі з Альбельдою, Каньїсаресом і Ангуло. Усі звикли до вседозволеності при Флоресі, і ніхто не хотів з цим прощатись. Хоча, не всі. Впевнений, що, в першу чергу, Бараха і Марчена в цьому не замішані. Також сумніваюсь, щодо Хуана Мата, який саме при голландському наставнику отримав тверде місце в основі. Правда, він ще зовсім молодий, в команді  новий і міг попасти під будь-чий вплив.
 
Одного разу Рональд Куман сказав: «Декотрі гравці грають не для команди, а для себе». Дуже чітке пояснення перемог над Барсою та Реалом. На що Іван Ельгера відповів: «Мені не подобається поведінка нашого наставника, тому що він не сказав нам це в обличчя, а зразу пішов роздавати інтерв’ю в пресу. Це неповага до футболістів. Команда старається на полі, неможна постійно критикувати хлопців». Команда старається на полі? Ну-ну…
 
Зрозуміло, що тепер, коли до зони вильоту залишається шість очків, шанси на те, що Куман залишиться  на наступний сезон (навіть, якщо виграє Копа дель Рей) – мізерні. Легше вигнати одного тренера, ніж – усю команду.

Відкрити | Коментарів: 8

Валенсія 07/08. Провальний сезон чи перший титул з 2004?


Після домашньої нічиєї з Депотріво в 27 турі, коли левантійці вели у два м'яча вже до 25 хв. матчу, здавалось, що гостям уже нічого ловити і нарешті Валенсія переможе в Ла Лізі. Проте, не все так просто. Ще до закінчення першого тайму галісійці зрівнюють рахунок, скориставшись помилками захисту і Хільдебранда.

Чесно кажучи,  важко собі було уявити вище описане, ще навіть в минулому сезоні. Як Валенсія, з залізобетонною обороною, могла б пропустити два голи на своєму полі від щороку слабшого Депортіво. Тоді в прімері 06/07 була впевнена перемога 4:0, і у мене навіть з'явилась певна ностальгія за цим сезоном, коли "кажани" грали в чвертьфіналі ЛЧ і боролись в Іспанії за найвищі місця. 

Ла Лігу 07/08 Валенсія розпочала провально. В першому ж турі болючий ляпас від конкурентів-земляків з Вільярреала. Починаючи з того матчу і до тепер, захист левантійців у багатьох протистояннях виглядав просто жалюгідно. Молодий Альбіоль ще, мабуть, не встиг призвичаїтись до нового партнера по центру захисту (влітку з команди пішов Роберто "Мишка" Аяла, а на його місце в останні дні трансферного вікна взяли, ображеного керівництвом мадридського Реала, Івана Ельгеру ) і допускав жахливі помилки на такій важливій позиції. По-правді кажучи,  Іван виглядає, ніяк не краще, а навіть гірше. Чого лише вартує його ляп, коли він підсів під Хільдебранда, не дозволивши німцю зафіксувати м'яча в повітрі, після чого Агуеро закотив круглого в пусті ворота без особливих проблем. Після того матчу справи не налагоджувались. Були звичайно перемоги, але все ж таки Валенсія трималась більше до середини таблиці.

Не краще справи йшли в груповій фазі ЛЧ. Валенсія потрапила в доволі важку группу з Челсі і Шальке. Ну "на закуску" був ще норвежський Русенборг. І саме цей клуб двічі завдавав поразок "чес". Після першої  з них, не витримали нерви у президента клубу Хуана Батісти Солера, і він таки відправив у відставку головного тренера Енріке Санчеса Флореса, котрий був головним ще з часів Клаудіо Раньєрі.

Багато вболівальників Валенсії, після звільнення з посади набридшого "квітника", бачили перед клубом дуже хороші перспективи. Новим тренером левантійців міг стати, і Марчело Ліппі, і одіозний Жозе Моуріньйо, з його любов'ю до гравців з Африки. Але жоден з них, схоже, не надто прагнув сідати на електричний стілець, під назвою -головний тренер іспанської Валенсії. Зате, дуже охоче на запрошення "кажанів" відреагував нідерландський фахівець Рональд Куман, котрий непогано працював з ПСВ, а до того - з Бенфікою. Хоча, добре було видно відсутність досвіду роботи голландця в такому сильному чемпіонаті, з такою сильною командою. Це тобі не Аффелая чи Баккала в зад копати, тут є такі зірки, як Вілья, Вісенте, Хоакін чи Каньїсарес. Гравці, котрі уже немало чого досягли і чого побачили.

Розпочав Куман "оптимістично" - з поразки у повторному матчі від того ж Русенборга. І знову 0:2. Але цього разу вже на Местальї. Перший неприємний дзвінок пролунав. Наступні матчі тільки збільшували занепокоєння валенсіаністів. З групи ЛЧ команда не вийшла і в прімері скотилась в район 8-10 місць. І тут Куман вирішує діяти: за кілька тижнів до нового року він виключає з рядів першої команди священних корів і легенд Местальї - капітана Давіда Альбельду, Санті Каньїсареса і Мігеля Ангуло. Звичайно, здивуванню гравців не було меж. Хоча, якщо бути до кінця чесним, то ці троє в цьому сезоні виглядали надзвичайно слабко і нестабільно. Також Куману могла несподобатись поведінка лідерів в роздягальні і в команді. Пізніше Альбельда говорив, що в команді, серед гравців є дві людини, котрі зрадили його. На мій погляд, Альбельда мав на увазі Рубена Бараху та Карлоса Марчену - нових капітана та віце-капітана, відповідно. Яких звичайно ж назначив на цю відповідальну посаду Рональд Куман.

Взимку в команді з'явились аргентинський вундеркінд Евер Банега та знайомий головному тренеру по чемпіонату Нідерландів, опорний півзахисник, Хедвігес Мадуро. Обидва вони, одразу ж, стали основними грацями нової  "куманівської" Валенсії. Але з настанням нового року, особливих змін у грі "чес" не сталося. Можливо, трішки більше почав забивати Давід Вілья і класно розкрився мадридський кантерано Хуан Мата. Але в захисті продовжували сяяти величезні дірки, через які проходили усі бажаючі. Пара центрбеків Альбіоль-Ельгера так себе і не виправдала по сьогодні. 

Зате Валенсія впевнено рухається по сітці Копа дель Рей. Після налетів левантійців, з дороги зійшли скромний Реал Уніон Ірун, аутсайдер прімери Бетіс та борець за місце в ЛЧ мадридський Атлетіко. І ось в півфіналі на "кажанів" чекала грізна Барса з Рональдіньйо, Мессі, Анрі, Деко, Етоо, та ін. Перший матч завершився бойовою нічиєю на полі каталонців. На несподіваний гол Вільї, "блаугранас" відповіли лише на 90+4 хв., коли здавалось, що перемога так близько. Увесь світовий валенсіанізм повинен цілувати руки голкіперу Валенсії Тімо Хільдебранду, котрий встановив рекорд по здійсненим сейвам в одному матчі, в цьому сезоні.

Тепер треба чекати 19 березня, коли відбудеться матч-відповідь на Местальї. Перемога в Копа дель Рей - єдиний шанс Кумана залишитись у Валенсії. Тому що усім ясно - Ла Ліга повністю провалена (тут би ще не вилетіти), а ЛЧ уже давно помахала ручкою гордим левантійцям.


Відкрити | Коментарів: 4



Зміст сторінки

Календар
Ноябрь
ПнВтСрЧтПтСбВск
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Опрос

Ваш улюблений гравець Валенсії

ОБОЗ.ua